Тоттенхем завдяки голу Сон Хин Міна мінімально переграв Манчестер Сіті в рамках першого матчу 1/4 фіналу Ліги чемпіонів 2018/19.
Поєдинок почався досить активно, попри очевидне бажання обох колективів зіграти якомога обережніше. Суперники почергово тримали м'яч і довго розкатували атаки, а пресингували тільки на флангах – втім, і цього для створення гостроти було достатньо. Вже на 1-й хвилині команди обмінялися напівмоментами, а вже з 6-ї пішли якісні епізоди: так, спочатку м'яч після подачі Мареза з правого краю опустився на сітку воріт поруч з поперечиною, а потім Деле Аллі розігнав контрвипад і сам же його завершив потужним пострілом з меж штрафного – вище воріт!
На 10-й хвилині відбувся ключовий епізод тайму. Рахім Стерлінг на дриблінгу змістився з лівого флангу до лінії карного майданчика та пробив у скупчення захисників, хоча попереду був варіант з відритим Марезом. Роуз заблокував удар, арбітр Бйорн Кюйперс призначив кутовий, однак дуже швидко почув підказку відеоасистента про те, що м'яч влучив у руку Роузу. Суддя вирішив переглянути повтор особисто й після цього призначив пенальті. Схоже, рішення було справделивим.
Серхіо Агуеро взявся виконувати "одинадцятиметровий", однак його удар під праву стійку у блискучому стрибку витягнув Уго Льоріс! Це одразу ж заспокоїло матч: Сіті перейшов до повільних позиційних атак та тримання м'яча, а Тоттенхем, не дивлячись на активність, загострював рідко. Найкращий шанс відзначитись лондонці втратили на 24-й хвилині, коли Харрі Кейн отримав м'яч недалеко від воріт та потужно пробив – Едерсон врятував гостей! Крім того, на 28-й з лінії карного майданчика над поперечиною вистрілив Вінкс. Всі інші моменти – зокрема, замикання подачі у виконанні Отаменді на 31-й або удар Агуеро з меж штрафного повз ближній кут – гостро не виглядали.
По перерві команди обмінялися фантастичними епізодами. Спочатку Рахім Стерлінг вже на 47-й хвилині ледь не відкрив рахунок, увірвавшись на лівий край та пробивши по воротах – Льоріс парирував у центр, але на добивання ніхто з гостей не встиг. Тоттенхем одразу ж відповів шикарним обвідним пострілом Сона з дальньої дистанції, який пройшов у сантиметрах від дальньої стійки, а на 50-й кореєць метрів з 20-ти спробував повторити низом – вийшло досить легко для Едерсона.
На 52-й же голкіпер Сіті ледь не травмувався, неймовірно високо вистрибнувши, перехопивши подачу на Аллі та невдало приземлившись. Воротар полежав з лікарями, але гру продовжив – а от Тоттенхему з таким фіналом на 56-й не пощастило. Харрі Кейн у досить простому епізоді зіткнувся з Делфом і одразу ж покинув межі стадіону з лікарями, шкутильгаючи з гримасою болі на обличчі. Даний епізод заспокоїв матч.
Близько 15 хвилин жодного загострення на полі не відбувалося – навіть напівмоменти завершувались офсайдами або бездарним виконанням. Вихід на поле Лукаса Моури та Габі Жезуса нічого не змінив, а футбол скотився до нудного тримання м'яча та обопільних грубощів.
На 70-х Сіті дещо перехопив ініціативу, однак якісного моменту гостям створити не вдалося – згадати можна хіба що дуже неточний удар Делфа з дистанції та замикання в небо від Жезуса. Манкуніанці атакували, але тільки витрачали сили.
"Шпори", які весь час після травми Кейна провели пасивно, зуміли адаптуватися до футболу Сіті, а потім взяли та й покарали команду Пепа за низьку ефективність – і допоміг у цьому Делф, який грав у основі через травму Зінченка. На 78-й хвилині Сон скористався занадто вузькою грою Фабіана, уникнув офсайду та отримав досить жорстку передачу на правий край штрафного. Кореєць зберіг м'яч у полі, розвернувся та втік від конкурента Зіни, після чого потужно пробив з близької відстані під коліно Едерсону – 1:0!
Після цього Тоттенхем лише збільшив оберти, запоровши кілька атак. На 87-й добити гостей цілком міг все той же Сон, однак він завершив чергову контру ударом з-за меж карного майданчику значно вище воріт. У гостей не вдавалося нічого, тому на останні п'ять хвилин Пеп кинув у бій важку артилерію в обличчі Де Брюйне та Сане. Не допомогло: "шпори" впевнено катали м'яч та зривали атаки Манчестера, довівши м'яч до мінімальної, але заслуженої перемоги.
Тоттенхем повністю переграв Манчестер Сіті
Команди провели відносно рівний матч. За основними статистичними показниками "шпори" та "містяни" йшли нога в ногу: 13:10 за ударами, 9:7 за ключовими передачами, 1:2 за розрізними, 9:9 у обіграшах, 17:17 за верховою боротьбою, 10:9 за перехопленнями. Здається, ніби мінімальна перемога господарів була здобута з великою долею везіння й не пов'язана з ігровою перевагою. Це не так.
Манчестер Сіті провалив зустріч. Перехід Гвардіоли на схему 4-2-3-1 не виправдав очікувань: Тоттенхем вийшов у тій же формації та за допомогою персональних орієнтувань вимкнув центральну ланку в півзахисті гостей – Вінкс та Сіссоко накривали Сілву та Гюндогана, Аллі не відпускав Фернандінью, а Еріксен та Сон контролювали зміщення з флангів. Цій задумці "шпори" підпорядковували усі свої перебудови, здебільшого обороняючись у компактних схемах 4-4-2 або 4-1-4-1. Не даючи змоги працювати через центр, господарі змушували "містян" звалюватись до бокової лінії або збиватися на лонгболи.
Гра один-в-один по всьому полю при жорсткому пресингу в центрі з боку атакувальних хавбеків призвела до того, що опорники Манчестер Сіті стали розриватися між завданнями. Характерний епізод стався вже на 9-й хвилині, коли "шпори" перехопили діагональ, провели контрвипад і завершили його ударом по воротах. Ситуація стала можливою завдяки тому, що Фернандінью після висмикування Вокера на Сона був змушений залишити за спиною Аллі – в центрі була загроза прориву Сіссоко. Кейн в цей момент прикривав Деле від Отаменді, а Ляпорт та Делф вдвох опинилися далеко на фланзі.
Сіссоко спробував використати високу позицію Вокера, тікаючи йому за спину й таким чином тягнучи за собою Ферну. Аллі в центрі залишився один у величезній зоні та, отримавши передачу, змусив опорника терміново розвертатися від Мусси до себе. Вже було пізно – Деле в дотик віддав на Сіссоко, який втік по флангу та прострілив.
Великою мірою позиційна гра Тоттенхема базувалася на персональних орієнтуваннях та грі один в один, що для матчу проти технічного й швидкого суперника занадто ризиковано. Єдиний небезпечний момент Сіті у другому таймі розпочався саме після того, коли Давід Сілва чи не вперше відклеївся від Вінкса й віддав передачу за спину Сіссоко на хід Гюндогану. Втім, частіше подібні епізоди траплялися на лівому фланзі, де діяв Стерлінг – головний акселератор поодиноких гострих атак Сіті.
На його рахунку п'ять з дев'яти обіграшів з боку манкуніанців і це єдиний їх футболіст, якому вдалося поцілити у площину воріт з гри. Нестандартні рішення Рахіма в поєднанні з магічним дриблінгом та вмінням обирати позиції раз за разом залишали захисників не у справ – втім, партнери або потрапляли у офсайд, або не загострювали створений момент, або просто не надавали підтримки. Жоден з футболістів Манчестер Сіті не зробив більше одного пасу під удар, а головний експерт у цій справі – Давід Сілва – взагалі розчинився. Ось такий вектор мала його єдина ключова передача.
Як наслідок, в системі гри Манчестер Сіті виник дисбаланс, який до самого кінця зустрічі виправити так і не вдалося. Команда 43% ігрового часу атакувала через лівий фланг, в той час як через центр проходило лише 20%. Ще краще картину безпорадності гостей на ключовій ділянці поля демонструє теплова карта – центр поля "містян" просто відсутній. У матчі, в якому 43% ігрового часу команди провели саме у цій третині поля, така пасивність підопічних Гвардіоли була приречена на провал.
Маурісіо Почеттіно повністю переграв свого візаві. Важко повірити, але Пеп Гвардіола з 27-ми гостьових матчів плей-офф Ліги чемпіонів виграв лише шість. У гостьовому чвертьфіналі каталонець востаннє перемагав аж у 2011 році, в поєдинку проти Шахтаря – а поразка від Тоттенхема стала восьмою на виїзді в першому матчі плей-оф ЛЧ. Жах.
Сон зробив різницю
Головними героями зустрічі стали, безсумнівно, Льоріс та Сон. Втім, якщо голкіпер особливо складної роботи після пенальті так і не отримав, то нападник приніс перемогу – хоча статистично він не виділяється. На рахунку корейця один вдалий обіграш з трьох спроб, чотири втрати м'яча на власній половині поля та жодної ключової передачі. Виглядає так собі, але це лише цифри; вони не відображають справжньої ролі футболіста у зустрічі.
Сон Хин Мін дуже якісно допомагав у позиційній грі, вчасно накриваючи потрібних виконавців при пресингу та розумно зміщуючись під час його подолання. У першому таймі він більше концентрувався саме на цих аспектах, але у другому став частіше брати ініціативу на себе – і не прогадав. Його гол максимально символічний: кореєць грамотно скористався неуважністю Делфа, заповнивши потрібну зону, а потім добив захисника на дриблінгу та ривку – все це у форварда на позиції хавбека виходило просто блискуче.
На рахунку Сон Хин Міна чотири удари по воротах – перший пройшов у сантиметрах від стійки, другий влучив у площину, третій став гольовим і лише четвертий відправився на верхні ряди трибун. Жоден інший футболіст у даному поєдинку так часто не бив по воротах. У соцмережах жартують, що Сон є одним з двох найбільш небезпечних корейців у світі.
Матч між Тоттенхемом та Манчестер Сіті став черговим класичним топ-поєдинком, в якому, при всій важливосты позиційної роботи, потрібен хтось, хто вміє грати на роялі. Різкий, мобільний та розумний кореєць з гарматним пострілом став саме тим, хто робить різницю – а, можливо, і півфінал.
Провал Серхіо Агуеро
Повною протилежністю діям Сона стала гра Серхіо Агуеро. Легенда АПЛ та Манчестер Сіті у поточному сезоні побив ледь не всі англійські рекорди, однак у матчі проти місцевої команди в ЛЧ розчинився на полі, не запам'ятавшись нічим, крім пенальті. На рахунку аргентинця жодного удару в площину з гри, жодного обіграшу, жодного верхового м'яча і жодного перехоплення.
По воротах він бив лише у першому таймі, двічі – в обох випадках було дуже неточно. У позиційній грі Серхіо також нічим не допомагав, а його єдина важлива дія – це передача під удар на Стерлінга на 46-й хвилині. Манкуніанський бомбардир був настільки пасивним, що навіть не потрапив у жоден з шести офсайдів і навіть не фолив. В очах Куна під час заміни на 71-й хвилині читалося розчарування самим собою; нападник прекрасно розумів, що його треба знімати.
Пенальті на 13-й хвилині стало символом фіаско аргентинця. Льоріс у 2014 році вже парирував пенальті Агуеро, а у 2019-му витягнув "одинадцятиметрові" від Варді та Обамеянга – причому в дуже важливих ситуаціях. Уго завжди готується до них, вивчаючи напрями ударів та поведінку форвардів перед ними; Агуеро ж 10 з 14 пенальті за останні два сезони пробивав у лівий від воротаря кут – і цього разу він також діяв по шаблону. Так, раніше Кун завжди забивав, але ж проти такого сильного голкіпера можна було б вдатися і до нестандартного рішення.
Можна було б говорити про лотерею, якби ця невдача була єдиною, однак тут картина протилежна. Важко повірити, але у Лізі чемпіонів Агуеро не реалізував четвертий пенальті, наблизившись до рекорду Анрі – у француза п'ять. Наразі Кун порівнявся за цим показником з Вейном Руні та Руудом Ван Ністелроєм. Схоже, легендарним форвардам судилося бути рекордсменами навіть у фейлах.
Делф – не конкурент Зінченку
У системі позиційного футболу Пепа Гвардіоли лівий захисник повинен грати фальшивого фулбека, зміщуючись у центр та підтримуючи варіативність попереду. Зінченко завдяки своєму півзахисному бекгранду майстерно виконує цю вимогу, а от Фабіан в даному компоненті завжди був простішим.
У матчі з Тоттенхемом його позиційна гра на стадії виходу з оборони під пресингом часто навіть звужувала оперативний простір, змушуючи вибивати м'яч подалі.
Коли ж Делф опинявся попереду, то замість нестандартного рішення приймалося менш ризиковане – і дуже нерідко це зводилось до передачі назад. Могло бути і навпаки: на 73-й хвилині замість спроби розкатати позиційну атаку або виконати подачу Фабіан одразу прийняв рішення бити – м'яч пройшов дуже неточно, хоча він лише дивом не був заблокований. Делф не створював цікавих варіантів, через що таким футболістам, як Стерлінг, доводилося брати гру на себе й обігрувати по три-чотири захисники.
Функцію Зінченка в атаці частково відводили Гюндогану та Ляпорту – обох Делф прикривав на їх позиції, поки вони з лівого флангу розганяли атаки низом або через діагональ. Іноді це призводило до конфузів, як на 9-й хвилині, коли Делф і Ляпорт обидва опинилися приблизно в одній і тій самій точці. Словом, Делф старався бути активним та допомагати в центрі, однак фактично функція однієї людини була розподілена на кількох.
В оборонних діях Фабіан не впав нижча рівня своєї команди, набивши посередні статистичні показники. Англієць бігав, бився, бачив поле й взагалі старався – найбільшим його провалом, як крайнього захисника, можна назвати хіба що відсутність блокувань кроссів. Втім, це не означає, що Делф зіграв нормально: він регулярно не встигав за швидкими нападниками "шпор", але страждали за це інші: Едерсон розплатився пропущеним голом, а Кейн – кінцівкою сезону.
Вироком для Делфа став гол Сона, який виявився наслідком занадто вузької гри фулбека – той дуже боявся чогось нестандартно-розрізного у виконанні Еріксена. Фабіан бачив корейця зліва, не встиг до нього, а потім дав себе обіграти на ривку. Можливо, певну мить на відбирання в нього забрала спроба просигналізувати про ніби-то вихід м'яча за межі поля – Фабіан вимкнувся, а Сон грав далі. Так чи інакше, гол цілковито на совісті конкурента Зінченка.
Делф не зіграв прямо таки погано чи провалив усе. Статистичні показники в нього посередні, сам він був доволі активним та старанним, але даний рівень – не те, що вимагає від лівого фулбека Гвардіола. Ну і систематичні помилки в обороні навряд чи Пеп пропустить повз очі – у матчі зі Свонсі перший гол "лебедів" також прийшов після провалу Делфа. Словом, одного конкурента Сашко вже прибрав. Фабіан з таким футболом буде першим на вихід з клубу.