Оглядач Gazzetta dello Sport Лука Б’янкін розмірковує про треквартист у новому сезоні чемпіонату Італії.
Світ ставить перед нами питання, на які немає відповідей. Що знаходиться всередині Землі? Навіщо був збудований Стоунхендж? Хто найкращий треквариста Італії? Жарт, звичайно, але залишається таємницею, чому Бразилія-1970, яка грала з чотирма треквартистами одночасно, зараз неможливо навіть уявити. Амплуа давно у кризі і мало хто тепер віддає належне колись магічному номеру «десять». У 1990-х «десятки» то з’являлися, то поступалися місцем фланговим виконавцям атаки. Зараз без сумніву бракує феноменів, але треквартисти все одно виживають. У цій зоні, під нападниками, тепер можна побачити кого завгодно. Багато виконавців з потужними фізичними даними, а також представники найрізноманітніших амплуа – медзала (півзахисник у схемах 4-3-3 чи 3-5-2), естерно (фланговий), реджиста (плеймейкер), другий форвард, а також універсальний «біоробот» на кшталт Поля Погба. Отже, давайте зосередимось на тенденціях чемпіонату, що невпинно наближається.
Флангова «десятка» (esterno). Перед початком сезону Саррі завжди запитує у футболістів про їх улюблену позицію на полі. У «Наполі» з задоволенням на запитання відповів Інсіньє – треквартиста. Спробували такий варіант – і, здається, складається, бо здібності у Лоренцо є. У січні 2013 року, виступаючи за молодіжну збірну, неаполитанець уже пробувався у ролі «десятки» у імпровізованій схемі 4-2-3-1. Проте результати вийшли сумнівними – часто він відходив надто глибоко у пошуках м’яча. Вальдіфьйорі, який тепер буде визначати рух м’яча у «Наполі», пояснив: «Під нападниками тренер хоче бачити виконавця, який вмітиме прориватися на ударні позиції». На цей момент у Саррі є шість варіантів на вибір: Інсіньє, Мертенс, при бажанні Кальєхон, Де Гусман, Хамшик, Ель Каддурі. Останній найбільше нагадує Сапонару, який минулої весни засяяв у «Емполі».
«Десятка» центра поля (10-campista). Як раз Сапонара і належить до цього підтипу. Там, де панує 4-4-2 без флангового нападу, треквартиста – це гравець, який відходить назад, допомагає центральним півзахисникам під час втрати м’яча, а, коли виникає шанс, кидається вперед до чужих воріт. Боатенг часів «Мілану» – приклад сильної потужної «десятки» такого типу, у Сапонари ж фізики менше, але забивав він частіше.
«Десятка»-реджиста (regista). Серед проектів у процесі розробки особливу цікавість викликає «Інтер». Не зовсім ясно, хто гратиме перед захистом – Ковачіч? Чи руйнівник Медель? Обидва? Але зрозуміло, що у схемі 4-3-1-2 під нападниками діятиме Ернанес. Колишній плеймекер конструюватиме гру ближче до чужих воріт. Переваги: клас, вміння звільняти нападників від опіки та чудовий удар. Недоліки: під час святкувань у Ернанеса спостерігається більше адреналіну, ніж під час гри. Це означає, що бразилець часто виключається з гри і менше допомагає обороні за будь-кого зі згаданих сьогодні футболістів.
«Десятка»-бігунок (corridore). Це Бонавентура. У «Мілана», взагалі, ціла полиця з треквартистами, яких можна буде використати в залежності від настрою. Правоногі, лівоногі, спринтери чи стаєри. Галльяні привів у клуб таких потенційних «десяток» як Менес, Хонда та Сусо, але основним на цей час вважається Бонавентура. Серед інших альтернатив ще є не тільки Черчі, але й Бертолаччі, який вміє грати на позиції треквартисти і має відповідний досвід. У цьому випадку також більшу роль грають фізичні дані та витривалість, ніж неймовірний політ фантазії. Логічно припустити, що, якщо B&B виходитимуть на поле одночасно, вони часто мінятимуться позиціями.
«Десятка»-нападник (attacante). Останній підтип – найменш типовий. Васкес є «десяткою» за класом та якістю, але часто діє на полі як медзала чи другий нападник: при схемі 3-5-2 він виступав поряд з Дібалою, а тепер його напарником, ймовірно, стане Белотті. Зміни міжсезоння ще тільки втілюються у життя.
Діапазон дій: стрілочки – передачі, крапки – рух.