Іспанський бізнесмен і президент футбольного клубу Естремадура Луїс Олівер десять днів боровся з коронавірусом. Marca поспілкувалась з 57-річним функціонером, який перебував на межі життя та смерті.
– Як почуваєтесь після десяти днів госпіталізації?
– Щиро кажучи, я – розтоптаний. Немовби мене переїхав поїзд. Вдома й стіни допомагають. Нарешті можу бачити рідних, вони повертають мені радість до життя.
– Все було настільки погано?
– Це неймовірно складно. Найгірше, що зі мною траплялось. Фізичні та психологічні тортури. Вам заборонено бачитись з близькими, навколо багато лікарів, які рятують життя і, водночас, плачуть від смертей пацієнтів. Ніколи не забуду тої моторошної картини.
– Ви боялись померти?
– П'ятниця, субота та неділя – думав, що помираю у перші три дні. Це було жахливо. Коронавірус дійсно має фатальний вплив на організм. На щастя, я все життя займався спортом, добре харчувався, тож зумів подолати інфекцію.
– Коли почали одужувати?
– Десь на п’ятий день відчув покращення. Температура почала знижуватись. Декілька днів вона трималась на рівні 40 градусів.
– Дивились телевізор?
– Не хотів слухати жодних новин. Єдине, що регулярно переглядав – документальні фільми. Якби мене запросили на вікторину про тварин, я б її виграв (усміхається).
– Невже цей вірус настільки небезпечний?
– Він підкрадається непомітно. Спочатку з’являється легка втома і біль у грудях, а потім температура стрімко піднімається до 40. Вночі – найважче. Тіло зовсім вас не слухається. Я регулярно консультувався з нашими медиками. Шпиталі переповнені пацієнтами, там неможливо отримати усю необхідну допомогу.
– Перший тест виявився негативним.
– Так, але містер Вінюалес наполягав на госпіталізації попри негативні результати. У цій справі важлива швидкість прийняття рішень.
– Екс-футболіст, а нині лікар Хуан Мануель Вінюалес врятував вам життя?
– Це правда. Коли мене виписували, я не попрощався з ним… Він також заразився і не міг самостійно дихати. Новина про нього розбила моє серце, я плакав.
– Щоденно ви пробігали 10 кілометрів. Це допомогло в боротьбі з хворобою?
– Від мого ліжка до ванної кімнати – приблизно два метри. Ця відстань виглядала нездоланною. Вірус забрав у мене всі сили. Потрібно розуміти, що ми маємо справу з агресивною заразою, яка буквально пожирає вашу енергію.
– Інфаркт і коронавірус – коли було складніше?
– Вірус. Сто відсотків. Раніше в лікарнях хоча б зберігався порядок, а зараз – абсолютний хаос.
– COVID-19 змінить ваше життя так само, як інфаркт у 40?
– Перенісши інфаркт, я почав правильно харчуватися і займатися спортом, але після цієї недуги дбатиму про себе ретельніше. Я усвідомив, що люди рідко вибачаються. Після таких випробувань ви стаєте більш сентиментальними, цінуєте багато речей і дрібниць, якими раніше не переймались.
– Що відбувалось у вашій голові?
– Ви думаєте про смерть, не можете спати. Згадував сім'ю, друзів ... Самотність у цій ситуації – найважче. Якби я помер, рідні навіть не змогли б торкнутись мене, попрощатись, нікому було б заплющити мої очі… За протоколом, тіло б просто спалили. Я хочу померти поруч з близькими, а не наодинці.
– Якими були лікарняні будні?
– Коли побачив лікаря з мішком сміття, то сильно злякався. Я сказав собі: “Луїсе, справи у нас дійсно кепські, якщо вони рятують твоє життя в таких умовах”. Всі, хто бореться за людей, – герої. Вони не мають належних засобів, працюють в екстремальних умовах, приймають тисячі пацієнтів. Це – безстрашні люди. Їм потрібно аплодувати кожного дня.
– Повертаючись до футболу, чи можливо врятувати сезон?
– Вважаю, що нинішній сезон нерально завершити. Розумію, що є багато економічних інтересів, усі хочуть грати, але зараз не можна нехтувати усіма запобіжними заходами. Футбол – це контактний вид спорту, навіть один хворий гравець стане вироком для тих, хто виступав за поновлення змагань.