Його немає з нами вже багато років. Але "перли" легендарного тренера "Чорноморця" і "Шахтаря" – вічні. Сьогодні Віктору Прокопенку виповнилося б 75 років.
Я народився у передмісті Маріуполя, і, як всі сільські пацани, любив поганяти м'яч.
У дитинстві страшенно заздрив сусідові, який жив через дорогу. У нього були заможніші батьки, і йому купили акордеон! Але хлопцеві, як то кажуть, "ведмідь наступив на вухо". Батьки його лупцювали, але – марно.
Куди в футболі без нахабства? Може, саме тому я не потрапив до збірної. Тренер – моє покликання!
Неважливо, де працювати. Головне – працювати.
Я знаю "систему Лобановського" і "систему Бєскова". Звичайно ж, найбільш мені імпонує перша.
"Система Прокопенка" – це досягнення результату за будь-яких умов.
Тренер повинен бути за своєю природою інтуїтивістом і психологом. В іншому випадку йому одразу потрібно шукати іншу роботу.
Як правило, в розпорядженні тренера знаходяться гравці з характером, часто дуже норовливим. І це нормально, бо поступливий у характері спортсмен просто не має шансів вирости в "зірку".
Звичайно ж, у конфліктах в команді винен тільки тренер, оскільки саме на ньому лежить відповідальність за мікроклімат у команді.
Мені приємно з вами спілкуватися. Ви ставите запитання і самі на нього відповідаєте.
Чим футбол відрізняється від сільського господарства? Там трактористу ніщо не перешкоджає – їде собі і косить. А у нас суперники перешкоджають один одному, і в цьому – вся привабливість гри.
У футболі не буває авторитетів. Там такі ж люди, як і ви. І ніг у них стільки ж. Тільки у декого з нас вони криві. Але нічого страшного.
Я сказав своїм підопічним: можна грати, як дозволяє суперник, можна – як вдасться, а ми граємо "как попало".
Наші лідери демонстрували якийсь голий класицизм.
Браття, ну ви ж не шахтарі – це вони можуть скільки завгодно сидіти на рейках, не ризикуючи втратою кваліфікації.
Команда була розтягнута в довжину, як російська гармошка, – зараз так ніхто у футбол не грає.
У перерві в нас відбулася серйозна розмова. Зрозуміло, з вживанням непарламентських висловів. Як бачите, це спрацювало!
У багатьох наших гравців, мабуть, синдром Робіна Гуда.
Наш захисник був попереду нападника на півтора метра, і раптом його "паралізувало".
Веретенніков ще раз довів свою психологічну стійкість – інший би після двох незабитих пенальті повис, як непитущий горобець.
Я своїм гравцям сказав: "Очки дають тільки ті голи, які зараховуються".
Коли в першому таймі ми атакували, суддя на лінії заздалегідь піднімав прапорець. А в другому таймі у нього наче руку паралізувало.
Ми народили два прекрасних голи, пройшовши через біль, рабську працю і нервову напругу.
Перед початком матчу я сказав футболістам: давайте в першому таймі зіграємо непереконливо, а в перерві додамо, і глядачам буде приємно.
Кого я маю намір запросити в період дозаявок? Саласа і Саморано. Але навряд чи ми встигнемо їх заявити. А ось Ширер не вписується в нашу гру.
Що слабкіша у тренера команда, то квадратніша у нього голова: йому доводиться до матчу поламати голову над питанням, кого поставити на гру, щоб забезпечити потрібний результат.
Очки, як і гроші, зайвими не бувають.
Переконаний, що вільний захисник, або ліберо, помер, не приходячи до тями. Його вже не буде ніде і ніколи.
Я належу до тих, хто обожнює тих, хто дає поради. Хтозна, можливо у якійсь із них виявиться раціональне зерно. Люди радять, отже, цікавляться, отже, їм небайдужий футбол, отже, вони його люблять. Якби цього не було, футбол уже б давно помер.
Футбол – це проказа. У хорошому, звичайно, сенсі. Ми всі прокажені, заражені футболом, і він ніколи з нас не вивітриться.
На відміну від Заходу, де вже давно навчилися отримувати від футболу пристойні дивіденди, ми тільки на початку шляху. Але я впевнений, що ми теж до цього прийдемо.
Якщо немає пристрасті, жодні гроші не мають значення! Людям властиво ганяти адреналін в крові.
У мене в машині є і рок-н-рол, і класика, люблю народні українські та російські пісні, і навіть патріотичного змісту.
Пугачова – прекрасна співачка, актриса, але імідж... Якось Версаче сказав: "Не розумію, хто одягає англійську королеву? Я не можу на неї дивитися без сліз".
Щодо того, як мені вдається зберігати бадьорий вигляд, наведу слова Черчілля, який на запитання про секрет його довголіття відповів так: "Я ніколи не спізнювався на обід. Коли можна було сидіти, ніколи не стояв. Коли потрібно було йти, ніколи не біг".
Ще одну корисну пораду я почерпнув із фільму про Джеймса Бонда: ніколи не потрібно робити щось, якщо точно знаєш, що хтось це може зробити замість тебе. Відповідно до цього постулату я не готую собі їжу, хоча прекрасно можу впоратися з домашніми справами.
Я жодного разу в своєму житті не відпочивав у санаторії. Дуже люблю подорожувати, мене ніколи не втомлює дорога. Напевно, для тренера це непогано.
Місце тренера – це електричний стілець, через який проходить шість тисяч вольт. І далеко не кожен здатний впоратися з цією напругою.
Життя дається людині один раз, і щоб не було нестерпно боляче, його треба прожити біля моря.
"Я – українець до мозку кісток". Правила життя Мирона Маркевича