"Футбол 24" обговорив із провідним українським коментатором причини та наслідки повного провалу збірної України на чемпіонаті Європи.
Із перших слів розмови відчувається, що Босянку страшенно болить тема французького фіаско нашої збірної. Коментатор безкомпромісно та емоційно реагує на кожне запитання і висловлюється "без купюр". Зрештою, уявити собі Дениса Босянка іншим – просто нереально.
"Такої мертвої команди у нас ще не було"
- Денисе, на Євро ми виступили так, що просто немає слів. Чи є слова у вас, і які вони?
- Ви так одразу провокуєте мене на дуже смачні і глибокі лексичні вправи. Я почну із символа, як мене вчили на факультеті журналістики. Знаєте, що для мене є символом виступу нашої команди на чемпіонаті Європи? Це мохеровий рушник. Поясню, чому.
Усі три матчі для нас були визначальними, але дуже показовим, символічним, зламним моментом став матч у Ліоні, на "Жерлані", з Північною Ірландією. Коли град зірвав матч, і арбітр, чех Краловєц, завів збірні в роздягальні, наші вболівальники, які перебували на стадіоні, не бачили того, що сталося опісля. А у телевболівальників така унікальна можливість була, бо робилися включення із підтрибунного тунелю. Футболісти Ольстера стояли, наче боксери, або боксери-собаки, яких забрали з поля бою, відірвали від шматка м’яса. У них були такі скажені очі, які шукали можливість, щоб знову побігти і з’їсти нарешті це м’ясо.
А що робила українська збірна? Вона побігла за мохеровими рушниками. Почали вибирати оці мохерові рушники, які їм приніс наш персонал. А ще двоє-троє узагалі побігли переодягатися, знімати мокрі футболки, на що гравці Ольстера лише спантеличено кліпали повіками. У нас на цьому турнірі була мохерова збірна. Цей момент мене просто перекинув. Я зрозумів, що ніхто там рвати, боротися за м’ясо і помирати на полі не буде. Тому що мохерові рушники не дозволяють. Мохер – така суть цієї команди була.
- За статистичними показниками збірна Україна – найгірша на Євро-2016. Ми й вилетіли з турніру найшвидше. А от за змістом гри – чи був хтось гірший від українців?
- Та не було. Розумієте, можна розбирати нюанси, аспекти. Але найстрашніше, що не було ні серця, ні думки. Був пустопорожній футбол. Тобто, футболісти не викладали свої серця на полі попри те, що приїхали з усього світу заради них. Це другий виїзний чемпіонат в історії нашої збірної, але у Франції було набагато більше українських вболівальників, ніж у 2006-му в Дойчланді. Попри те, що зараз такий завал і така економічна катастрофа у переважної більшості народу. Але не у всіх серце б’ється від того, коли ти бачиш найдорожчі очі, заради яких потрібно жити і вигравати. Для людей, які туди поїхали вболівати, ця збірна справді була дуже дорога, на відміну від футболістів. Футболістів, які одягали футболку, які, начебто, співали гімн, але чомусь не заряджалися очима людей, що витратили просто скажену енергію заради них. Вони стояли, як, вибачте, доходяги.
- Ці матчі з трибун переглянув ваш колега Дмитро Джулай. Що розповідав опісля?
- Приблизно те саме, тільки джулаївською лексикою. Такої пустопорожньої і мертвої команди у нас ще не було. Можна вибачити технічні огріхи. Але порожніх сердець ти ніколи не вибачиш. Джул казав те саме. Збірна не билася, як багато "маленьких" команд на цьому Євро. Всі ці команди були з великим серцем.
Достатньо подивитися на один показовий матч Ірландія – Італія. Зрозуміло, що італійці виставили 9 нових футболістів, це була інша Італія. Але Ірландія вийшла з думкою, що без перемоги не буде завтра. Це читалося в очах кожного ірландського футболіста. Вони знали, що є гіршими за технікою, але навіть не задумувалися, що це їх може зупинити. Вони хотіли виграти і виграли б, навіть якщо б суперники виставили основну команду.
Ірландія видала практично той же футбол, як у 1994-му, коли також обіграла Італію – легендарну Італію, футболістів якої досі знаєш напам’ять, навіть запасних. Суперкоманду інтелектуала Арріго Саккі ірландці тоді здолали. І з тих часів у них практично нічого не змінилося – божевільна пристрасть і справжній героїзм. Тому і завойовує серця збірна Ірландії. Коли вона грає – стадіон, як правило, зелений.
"Фоменко вирішив, що краще – не вибрикувати"
- Михайло Фоменко пішов у відставку. Але хіба лише він винен у цьому провалі? Які б ви виділили фактори?
- Фактори? Система. Ця жахлива совєтська система, де все вирішують не щирі і чесні стосунки, а залаштункові, коридорні домовленості. Я це називаю "настільний футбол". У нас досі ера, коли є 3-4 олігархи, які контролюють усе. Знову ера Григорія Суркіса в українському футболі. Тому що хто такий Павелко без Суркіса? Всі прекрасно знають, хто обрав президента ФФУ. Підтверджень було море перед чемпіонатом. Ця ганебна історія, коли вижбурнули Олександра Заварова, абсолютно не повідомивши прямо, чому це було зроблено, не пояснивши, чому Фоменко не вибирає собі помічників. Його попросили.
Так, це запитання до Михайла Фоменка. Я думав, він проявить свою твердість, адже ми добре пам’ятаємо його, як дуже тверду і вольову людину. Але, напевно, сьомий десяток у нього, і він вирішив, що краще – не вибрикувати. Він не мав права мовчати, коли за його спиною у "настільний футбол" просували йому помічника. Головний тренер повинен бути рішучим. Він мав сказати: "Так не робиться".
Як цей президент прийшов до влади? Шість претендентів. Після метушні залишається два претенденти, один з них - львівський ветеран. Інші, які могли бути конкурентами, - з ними домовились, попросили не висувати свої кандидатури. Так само було й раніше: посували Пустовойтенка, коли Суркіс приходив.
- Коли у Фоменка розпитували про кадрові рішення, він неодноразово відповідав, що це запитання – не до нього…
- Це трохи дивує. Мені абсолютно незрозуміла така відповідь, тому що запитання якраз до нього. Він – головний тренер. Запитання – "не до нього", і гра така вийшла – "не від нього".
- Можливо, Фоменко таким чином сигналізував, що вже взагалі нічого не вирішує на цьому турнірі?
- Він зламався. Я зрозумів, що Фоменко просто хотів з’їздити на Євро і красиво закінчити тренерську кар’єру. Але цього не можна було робити. Це всупереч його тренерському стрижню, його "я". Фоменко був вольовим футболістом, таким же вольовим і тренером. Завжди – доволі міцний, але тут його воля кудись завіялась.
- Після Ольстера наш головний тренер сказав, що на полі не було колективу…
- Це ж абсолютно до нього запитання. Ти сам себе розстрілюєш такими словами, виставляєшся неспроможним тренером. У мене, та й у будь-якого вболівальника складалося враження, що вони взагалі не готувалися до Північної Ірландії. Хоча це важко вкладається в голові: як можна не готуватися конкретно до Ольстера? МакОулі, який забив нам перший гол, так грав упродовж всієї кваліфікації. Він забив три м’ячі у двох матчах із Фарерами. Це був дуже символічний гол Північної Ірландії. Але ж то потрібно було попрацювати, подивитися, як північноірландці навіть проти Фарерських островів грали. А цього взагалі не робилося. Ми ж приїхали такі на Євро – з репутацією, з досвідом. Що там якась маленька Північна Ірландія? Це ж вона від нас грати буде, а не ми під неї підлаштовуватись.
Тому не можна говорити, що у збірній були проблеми лише через психологічну війну і ганебну атмосферу всередині колективу. За це в будь-якому випадку відповідає тренерський штаб і головний тренер – зокрема.
"Ярмоленко занадто високої думки про себе"
- Як ви оціните цей період для Андрія Шевченка?
- Він був таким офіційним конферансьє нового керівництва ФФУ. Плакатом. Шевченко просував президента федерації, знайомив його із вищим європейським футбольним світом. Такою я бачу його роль.
- На Євро взяли Тимощука, аргументуючи це рішення тим, що головний ветеран команди позитивним чином впливатиме на мікроклімат у колективі. Судячи з результату, Анатолій не впорався із завданням?
- Ну чому ж? Прекрасно пам’ятаємо фінал виступу збірної України. Судячи з того, що ми бачили, все було за планом. І чхати вони хотіли, що народу це не подобається. Розумієте, вони живуть у своєму маленькому, але дуже затишному світі. Значна частина цих футболістів. Вони чхати хотіли на те, що народ про них думає. Яскравий приклад такої боягузливої неспроможності нашого тренерського штабу і всього керівництва – це та прес-конференція перед останнім матчем із Польщею, куди вони відправили лікаря команди і футболіста, який не грав у попередніх двох матчах. Це звичайне боягузтво.
- Ваш колега Вацко під час заміни Зозулі на Тимощука одразу жорстко висловився у прямому ефірі, що потім спричинило певні дискусії. На ваш погляд, чи мав Віктор таке право з точки зору коментаторської етики?
- Він мав право, тому що це було сказано від серця. Всім людям не догодиш. Що б він не сказав, все одно знайдеться значна частина вболівальників, яка почне наїжджати на коментатора, якщо команда програла. Коментатор завжди "винен". Але найважливіше, що це говорилося від серця. Фальш одразу чутно. Я не думаю, що Вацко фальшував. Навпаки. Це якраз найбільш сильна сторона коментаторської роботи, коли ти – небайдужий, і через серце пропускаєш те, що бачиш.
- Чому так провально зіграла наша головна надія в атаці – Ярмоленко і Коноплянка?
- Так, дуже посередній виступ головних футболістів нашої команди. Просто слабко зіграли, особливо це стосується футболіста київського "Динамо", який у дуелях один на один лише одного разу обіграв суперника в трьох матчах – так, принаймні, на моїй пам’яті. Коноплянка хоча б бігав і, напевно, бігав більше від усіх інших. Водночас, у вирішальні моменти Євген свої моменти марнував, як і Ярмоленко – згадаймо Польщу. У таких моментах і в таких матчах визначається футболіст і його ціна, а не в матчах посереднього, вбогого чемпіонату України. Якщо брати до уваги єврокубки, то наші футболісти напружуються у 7-8 матчах на рік.
Тож коли Коноплянка залишив цей комфортний, але разом з тим вбогий світ українського чемпіонату, поїхав у найвищий світ, яким є Прімера (найсильніший чемпіонат у Європі і світі), зустрівши тренера зовсім іншої формації, отримав проблеми навіть з потраплянням у стартовий склад. Він дуже гарно розпочав, відігравши 2-3 місяці, а потім вирішив, що за "накатом" дограє увесь сезон, як було в Україні. Цього не сталося, а Емері почав садити його у запас – і недаремно.
А в українському чемпіонаті ти пограв 15-20 хвилин проти слабкої команди – і уже заробив місячну зарплату. От вони так і грали. Їх вистачило на 15 хвилин у матчі із Німеччиною – це були найбільш світлі хвилини нашої команди на турнірі. А от в другому таймі, коли німці навіть злякалися трохи, і по-справжньому побігли в атаку, наші розсипалися. Давайте пригадаємо єврокубки – ми там пропускаємо у других таймах, або наприкінці зустрічі. Так було і у Франції. Ну не можуть вони грати, як німці, або представники інших провідних чемпіонатів! У чемпіонаті України не грають в такий футбол.
А Ярмоленко – це взагалі. Він на очах українських вболівальників перетворився на футболіста, який занадто високої думки про себе. На міжнародному рівні у нього провалів куди більше, ніж гарних матчів.
- Коноплянка ображався на критику: "Всіх собак на нас спустили". Чи мають футболісти право ображатися після такого провалу? Може, краще попросити вибачення перед уболівальниками?
- Послухайте, вони не звикли, що їх критикують. Вони звикли тільки давати автографи і знімати селфі на пам'ять. Коли ж їм кажуть правду в очі (причому, жорстку правду) – це не подобається. То така позиція дуже лякливої людини. Тут і прес-конференцію можна згадати, і призначення незрозумілі перед чемпіонатом… А потім починають ображатися. Якби це трапилося у розвинутій футбольній країні Європи – Іспанії, Італії, Франції – їх би взагалі… (пауза) дуже жорстко побили або закидали камінням. А їм не сподобалося, бо критикують за те, що вони на полі не б'ються і не грають.
Коріння знову ж таки йде з українського чемпіонату. У нас немає справжнього, бойового футболу. Тому й народ не ходить на цей чемпіонат. Є 3-4 "рішали", які вирішують результати матчів - як, кому і де грати. Тому – ганьба за такі образи! Це при тому, що українську пресу важко назвати пресою. Вона крихка, нерозвинута і несправжня. Коноплянці це було незвично почути від своїх, як правило, пригладжених і приручених журналістів, що зазвичай зазирають в рота дуже далеко, глибоко, і усміхаються.
"Шевченко – футболіст, але не тренер"
- Хоча б хтось із гравців збірної вам сподобався?
- А вам хтось сподобався? Команда була абсолютно бездиханною і неживою. Як когось можна хвалити? Ви подивіться, наприклад, на угорців, які не грали 30 років у фіналах чемпіонатів. У яких, відверто кажучи, посередній склад. У яких найвідоміший футболіст – це людина в піжамі, що, варто визнати, є дійсно класним голкіпером. Угорців почали забувати, перегортаючи сторінки історії про "чарівних мадярів". Але хлопці, які грають у Польщі, в Угорщині, які дограють у Німеччині, дуже відповідально билися перед армією своїх уболівальників. Їх тренер працював перед тим із молодіжною командою – класна практика, яка абсолютно не розвинена в українському футболі. Спеціаліст, який веде юних футболістів, сам загартовується і стає тренером національної команди. Чому у нас цього немає?! Тому що знаємо, як у нас тренера призначають – так, як скажуть у коридорах ФФУ.
Повертаючись до Угорщини. Німецький тренер Шторк навіть на фаворита, Португалію, поміняв практично 5 гравців – із тих середніх. І вони майже виграли у португальців. А цей неймовірний футболіст, якого Шторк знає ще з "молодіжки", - Кляйнхайслер! Коли дивишся на Кляйнхайслера – про Сидорчука не згадуєш. Або Зінченка із Коваленком. Ну, до них – найменше претензій, тому що хлопці "зелені" ще. Вони щасливі вже з того, що опинилися у цій команді. Героїв у нашій збірній немає.
- Кого вам бракувало у збірній України? Джулай у Твіттері писав про Гусєва, потім було широке обговорення…
- Та Джулай дуже красиво написав! Я з насолодою прочитав цей коментар. Мені це також в голову не вкладалося. Знаєте, що я почав робити? Почав аналізувати і дійшов до висновку, що це може бути лише особиста неприязнь уродженця Сумської області Фоменка до свого земляка Гусєва. Їх рідні села – на відстані 80 кілометрів. Невже там у минулому щось сталося? Тому що логічного і нормального пояснення відсутності Гусєва на чемпіонаті Європи я не бачу.
Я розумію, чому Олійник не поїхав. Він грав нестабільно у минулому сезоні чемпіонату Нідерландів, часто сидів у запасі в другій, вирішальній частині сезону. Словом, практики йому бракувало. Але Гусєв, який, до того ж, встановив персональне досягнення за кількістю забитих м’ячів у сезоні… Який навіть без цих м'ячів залишається одним із головних інтелігентів українського футболу. Це поза межею розумного.
- У липні назвуть нового головного тренера збірної України. Кого б ви хотіли побачити?
- Не думаю, що вони захочуть закордонного фахівця, тому що потрібно платити гроші. А навіщо платити, якщо ці гроші можна "оприходовать", чи як там на їх сленгу. Тим паче, якщо це іноземний фахівець, то сума буде дуже значною. Грубо кажучи, чотири мільйони на рік. Хто їх буде платити? Хтось із олігархів? Якщо до них звернутися – то це вже залежність. Олігарх встановлюватиме свої правила. Тому я не вірю, що запросять іноземного фахівця.
Маркевич відмовляється. Заходити вдруге у ту саму річку він не хоче – його ж образили. Тренера можна зрозуміти. Я поважаю цю позицію і буду дуже здивований, якщо він передумає і кинеться в цю боротьбу кандидатів. Хоча зрозуміло, що цієї боротьби не буде. "Боротьба кандидатів" – це для тих, хто вуха намилив біля теле- та радіоприймачів. Це тексти для "лохторату". Коли заходиш на сайт ФФУ – розумієш, наскільки люди живуть в іншому світі. І їм начхати на той світ, в якому живемо ми з вами.
- Залишається лише Шевченко?
- А він що – тренер? Поясніть мені. Це футболіст, але ж він – не тренер. Як може не тренер тренувати головну національну команду? Це, напевно, тільки Павелко розуміє. Але ж народ – проти. У всіх нас – футбольне серце. Ніхто ж не підтримує. Але плювати вони хотіли в народ. Це їх головний слоган життя. Вони живуть, як фарисеї, і їх це влаштовує.