Сергій Тищенко шукає таланти у Шахтарі U-19 і робить висновки зі знаками "плюс" та "мінус".
Команда Шахтаря U-19 вийшла до 1/16 фіналу Юнацької Ліги УЄФА. У своїй групі "гірники" посіли друге місце вслід за Реалом і залишили позаду Селтік та Лейпциг. Причому гарантували собі вихід із групи за тур до завершення.
Такий результат донеччани досягнули вперше із сезону 2014/15, коли змогли дійти до фіналу турніру. Тоді у складі виступав ряд нинішніх гравців національної команди: Микола Матвієнко, Олександр Зінченко, Віктор Коваленко. Великі сподівання подавали Андрій Борячук, Бека Вачіберадзе, Денис Арендарук.
Реал – це Реал. Навіть у юнацькому футболі королівський клуб є серйозною силою. А от два інших суперники були не дуже сильними. Селтік ніколи не мав якісної власної школи і на юнацькому рівні нічого не показував. Лейпциг має потужну академію. Але німці у поточному сезоні серйозно омолодили склад.
Все це – проблеми суперників. Шахтарю належало думати про свою гру і результат. Команда проявила серйозні вольові якості, щоб посісти перше місце в групі. Розпочали із сенсації, коли в гостях здолали РБ. У матчі 5-го туру мінімально перемогли Селтік. Суперник не реалізував пенальті, а терпіти, чекати команда Оскара Ратулутри точно вміє.
З Реалом нічого не вийшло. Королівський клуб пройшовся котком в обох матчах. Минулого року команди теж грали в одній групі. Тоді супротив від українців був більшим. Я знаю, в чому тут причина двох розгромних поразок. Клас, психологія чи ще щось, але це не так важливо, бо у матчах із головними конкурентами юні "гірники" видали потрібний результат.
Скептики скажуть, що за грою нинішнє покоління гравців Шахтаря – одне із найслабших за останні років 10-15. На це є свої об'єктивні причини. Зараз у юнацький футбол йдуть ті, хто опинився у системі Шахтаря після 2014 року, коли клуб покинув своє рідне місто Донецьк, академія переїхала в передмістя Києва. Сам переїзд – штука непроста. Були втрачені серйозні селекційні напрацювання. Належало освоювати нові регіони пошуку талантів, починати багато речей з нуля. Населення країни зменшилося. Через початок війни багато українських родин (особливо – зі сходу України) роз'їхалися по всьому світу.
По-друге, саме по собі покоління українських гравців 2003-04 років народження не сильне. Якихось великих талантів я не помічаю також і в інших командах.
По-третє, вже після повномасштабного початку війни Шахтар багато втратив і ще ризикує втратити футболістів 2005 року народження та молодших. Воротар Марко Кессель виступає за Славію. Інший голкіпер Владислав Кравець перебуває у розташуванні Спортінга. Захисники Іван Матвійчук, Данило Гетьман, Антон Русо, півзахисники Данило Кревсун, Микита Кривцов перебралися до Німеччини. Артур Бакай грає в Австрії. У Бельгії – Олександр Якименко, Олександр Бойко, Артем Ухань, Руслан Леута, Олександр Сорока. У Нідерландах – Владислав Князєв. А є ще ряд гравців, які не так давно повернулися або перебувають без клубу.
По-четверте, втратили можливість поповнення талантами з Харкова, бо відродився Металіст. За потенціалом і кадрами нинішня юнацька команда Шахтаря виглядає вкрай скромно.
У Ратулутри були великі проблеми з правим захисником. Ця позиція була найбільш вразливою в обороні. Рятувалися завдяки командній грі. "Гірники" постали колективом, який брав своє вольовими та колективними якостями. Можливо, це не так вже й добре для розвитку футболістів, але дало результат.
Якщо говорити про лідерів команди, то насамперед варто відзначити лівого оборонця Андрія Булезу. Вважаю, що закарпатець має найбільше шансів на дорослий футбол, володіє усіма потрібними якостями для флангового захисника.
Точно чекав більшого від Мар'яна Фарини. Матчі проти Реала йому точно не вдалися, хоча саме Фарина мав стати шефом оборони команди. Мені більше сподобався Роман Савченко. Влітку Йовічевіч вже залучав його до першої команди під час благодійних матчів.
У середині поля вистачає цікавих виконавців – Іван Лосенко, Олександр Ющенко, Антон Глущенко, Кирило Сігєєв. Всі хлопці добре працюють із м’ячем, мають хороший особистий потенціал. Для кожного з них існують приклади Артема Бондаренка та Георгія Судакова, які потрапили до першої команди. Але, як на мене, тут головний талант – Євген Янович. Капітан і опорник збірної України 2005 року народження має перспективи з часом замінити Тараса Степаненка. Усі якості для цього є. Були такі чутки, що Янович не дуже хотів повертатися до України, оскільки проявляло інтерес Динамо Загреб. Але зараз хавбек в Україні та грає за Шахтар.
З флангових гравців можна виокремити Олега Пушкарьова. В атаці діяв Владислав Погорілий. Я не бачу у цих футболістах значних перспектив, щоб пробитися до першої команди Шахтаря. Скоріше вони себе реалізують в інших клубах.
Головна зірка Шахтаря U-19 – Оскар Ратулутра. Молодий тренер демонструє вміння вчитися, раціонально використовує досвід. Дуже важливо, щоб цей спеціаліст не загубився на юнацькому рівні і вчасно перейшов до дорослого футболу. Реально, Оскар може вирости в дуже сильного тренера і вже у найближчому майбутньому претендувати на першу команду Шахтаря.
Якби Мудрик був бразильцем, або Чому він змушував платити великі рахунки за світло