Інтерв'ю Любомира Кузьмяка із Дмитром Карякою, колишнім півзахисником запорізького Металурга, Оболоні і Чорноморця. Екс-футболіст потребує невідкладної допомоги!
На початку цього тижня футбольну спільноту сколихнуло повідомлення про серйозну хворобу колишнього гравця запорізького Металурга, одеського Чорноморця, київської Оболоні та низки українських команд Дмитра Каряки. Важке захворювання у 43-річного екс-футболіста діагностували раніше – лише тепер він звернувся за допомогою до громадськості.
Нині Каряка мешкає в Одесі і наполегливо бореться з недугою. Каже, що це дається йому вкрай непросто. Навіть під час нетривалої розмови Дмитрові складно говорити – організм занадто слабкий.
"Раптово відчув слабкість у руках"
– У мене діагностували бічний аміотрофічний склероз. На даний момент це не остаточний діагноз. Попереду ще проходитиму додаткові обстеження для кінцевого вердикту.
– Як почуваєтеся?
– Якщо чесно, то погано. Важко навіть руки підняти. Пересуватися складно. Таке відчуття, ніби не ходиш, а качаєшся.
– Прогнози лікарів невтішні?
– Першочергово лікарі попереджали про найгірші підсумки. Зараз я знайшов лікаря у Татарбунарах, тут на Одещині. Він каже, що шанси на одужання є.
– Ви лікувалися в основному в Одесі?
– Раніше так. Значна частина одеських лікарів – доволі специфічна. Для них головне – конверт. Усе решта їм байдуже.
– Чи дізнавалися ви про передумови хвороби і причини, що могли її викликати?
– Уявлення не маю. Ні я, ні мої рідні не знали про існування такої недуги. Все почалося у серпні 2019-го. Раптово відчув слабкість в руках. Просто не міг підняти дитину. Згодом хвороба прогресувала, слабкість не зникала, лише збільшувалася. Дійшло до того, що зараз я самотужки виделку не можу підняти.
– На щастя, вам у всьому допомагає дружина?
– Вона завжди поруч. Як і двоє моїх доньок. Узагалі нас тут багато: теща з тестем, племінниці дружини. Кожен з них допомагає мені.
– Скільки орієнтовно витратили на лікування?
– Приблизно 10 тисяч доларів. Колись я працював вчителем фізкультури в одній з одеських шкіл, а також давав приватні уроки з футболу. Уся зарплата йшла на лікування, витрачали сімейні кошти. Тепер фінансово непросто це тягнути самому, тому звернувся до друзів. Чимало з них допомагають мені.
– Які препарати продовжуєте приймати?
– Зараз відмінив майже усі ліки – вони давали практично нульовий ефект. Лікар з Татарбунарів прописав один періодичний укол вартістю 4600 гривень. Крім того, здаватиму кров на аналізи – мені призначать ще додаткові ліки. Тоді розпочнемо новий комплекс лікування.
"Друзі на увесь стадіон кричали "Каряку на поле"
– Донедавна ви грали на аматорському рівні.
– Так, до 39 років. А ще виступав за відомий одеський ветеранський клуб Рішельє.
– Якими є ваші головні спогади про кар'єру?
– Не можу нарікати на свій футбольний шлях. Це стосується і тренерів, і партнерів. Тільки з жахом згадую автомобільну аварію у 2004-му, яка змінила моє життя. У тому числі, і футбольне. Разом з В'ячеславом Терещенком поверталися з Одеси до Києва. Після ДТП я миттєво наблизився до кінця активних виступів.
– У пресі писали, що ви заснули за кермом.
– Так, це правда. На превеликий жаль, одна людина загинула, чимало постраждали. Я залишився живий, однак серйозно пошкодив грудну клітку – у футбол повернувся, але суттєво здав позиції.
– Ви дебютували у Вищій лізі через два дні після 17-го дня народження. Хвилювалися?
– Добре пам’ятаю той матч проти миколаївського Евіса. Відверто кажучи, взагалі не хвилювався. Просто мав шалене бажання вийти на поле. Також запам’яталося, як на трибунах сиділи мої друзі і на увесь стадіон кричали "Каряку на поле". Мене ще 11-класником на збори із запорізьким Металургом запросив Анатолій Куксов, чудова людина. Тренер багато допомагав мені. У наступному сезоні відбулося своєрідне об’єднання з іншим запорізьким клубом – Віктором. Фактично нас, молодих, відправили туди на стажування.
– За Віктор ви провели понад 100 матчів. Саме там починали юні Олександр Косирін та Андрій Зубченко.
– Колектив справді був молодим. Це чудовий період, про який згадую з приємністю. Ми пройшли там і Крим, і Рим. Пережили і тяжкі часи без фінансування, хоча все одно пригадую їх з позитивом.
– У 1998-му ви залишаєте рідне Запоріжжя.
– Півроку я провів у СК Одеса. Ми виграли свою групу у Другій лізі. За сезон всього двічі поступилися. А ще вийшли в 1/8 фіналу Кубка України, де програли київському Динамо. СК Одеса пройшла аж чотири раунди, почергово вибила Чорноморець і запорізький Металург. Незабаром наш клуб об'єднався з Чорноморцем, а основних гравців перевели до складу "моряків".
– Ви згадали про Динамо – у вашому профілі у Facebook встановлена рамка на підтримку київської команди. Вболіваєте за "біло-синіх"?
– Так, мені подобається Динамо. Шкодую, що не став гравцем київської команди. У певний період міг перебратися в Динамо, проте через ту аварію не поїхав на збори. А тоді якраз почали ширитися чутки про мій можливий перехід у Динамо.
– Чорноморець кінця 90-х виступав нестабільно, зате мав хороший колектив.
– Це правда. Василь Мокан – геній м'яча, Тімерлан Гусейнов – людина дотику. Головне – влучити йому у голову. Ті ж Мочуляк і Гапон – класна команда.
– Одеса так припала вам до душі, що вирішили залишитися там після кар'єри?
– Першочергово не планував, але потім познайомився зі своєю дружиною-одеситкою. Весілля відсвяткували в Одесі і зараз тут мешкаємо.
"Мунтян тільки глянув і ти вже знаєш, куди треба бігти"
– У деяких джерелах вказано, що екс-футболіст Бенфіки Андрій Каряка – ваш брат. Однак це не відповідає дійсності?
– Ми однофамільці. Я добре знаю його. Раніше ми спілкувалися, перетиналися на матчах. Востаннє бачилися на зборах у Туреччині. Я грав за Оболонь, Андрій – за Крилья Совєтов.
– У 2000-му ви на сезон поїхали на Львівщину у друголіговий золочівський Сокіл. Команда перебувала на ходу?
– Один з моїх найсильніших сезонів. Хоч і виступав у Другій лізі, втім за потенціалом на ту мить міг грати в елітному дивізіоні. Завдяки президенту Богдану Кобрину ми мали стабільне фінансування, Сокіл розвивався. На жаль, потім почалися фінансові проблеми. Той сезон провели на одному подиху. Фінішували другими, адже поступилися лише двома очками житомирському Поліссю.
– І все ж головна команда вашого життя – київська Оболонь. У складі "пивоварів" вам пощастило попрацювати під керівництвом двох класних у минулому футболістів: Володимира Мунтяна та Петра Слободяна.
– Це дві великі людини, наставники з різними стилями роботи, проте обидва запам'яталися з позитивного боку. Мунтян – жорсткий, любив дисципліну. Слободян більше покладався на свідомість підопічних, більш м'який, йому важко було крикнути. Певною мірою нас це розслабило – як наслідок, ми вилетіли з Вищої ліги. У Мунтяна все функціонувало по-іншому – він тільки глянув і ти вже знаєш, куди треба бігти.
– Лідером Оболоні початку "нульових" був нападник В'ячеслав Терещенко. Як гадаєте, чому він не демонстрував такого рівня на тривалій дистанції?
– Ой, це ж мій кум. Терещенко – чудовий нападник. Начебто усе при ньому, але інколи щось йому справді заважало. Може, справа у психології. В Оболоні він видав шалений сезон. Далі була аварія, яка теж суттєво вплинула на В'ячеславову кар'єру.
– Оболонь ваших часів – це Кутас, Мазуренко, Циткін, Продан, Корнєв та багато інших.
– Спочатку київські пацани не дуже добре нас зустріли. Трохи пошипіли на нас. Добре, що Мунтян поставив їх на місце. Потім усе нормалізувалося, колектив здружився, а Оболонь перебувала на ходу. Зараз розумію – це реально найкраща команда мого життя.
"Біг з останніх сил. Як виявилося, недарма"
– Один з найважливіших голів за Оболонь ви забили Карпатам у Львові. Останні хвилини, дощ, безперервні атаки господарів. І тут на 89-й хвилині ви відзначаєтеся єдиним голом.
– Я травмувався, на жаль, замін вже не було. Ледве догравав до фінального свистка. Почалася гольова атака з мого перехоплення, м'яч підібрав Сергій Ковалець і віддав на мене. Я втік зі своєї половини поля і забив гол. Біг з останніх сил. Як виявилося, недарма. Сам поєдинок відбувся 2 листопада 2002-го.
– Чудова пам'ять.
– Справа в тому, що 2 листопада 1999-го у складі Чорноморця я забив Шахтарю. І теж на 89-й хвилині.
– Ви Шахтарю також забивали у складі Оболоні. Він менш пам'ятний, бо ви тоді програли 3:4?
– Ми не мали поступатися. Адже наприкінці першого тайму вигравали 2:0. Донеччани банально піймали нас на контратаках. Осад залишився ще й через висловлювання тренера Динамо Йожефа Сабо. Він звинуватив кількох гравців Оболоні у тому, що ми здали гру Шахтарю. Запевняю – це неправда.
– Зараз, коли згадуєте свій футбольний шлях, які саме його етапи хотіли б змінити?
– Загалом я задоволений. Єдина річ, яку точно хотів би змінити – поїздка до Києва і подальша аварія. Однозначно не сідав би за кермо, а вирушив би потягом.
Номер картки
5168 7427 3100 3285 Каряка О.С. (дружина Дмитра)