Найкращий бомбардир Кубка світу-1994, а також абсолютний рекордсмен в історії Мундіалів розповів "Футболу 24" про те, чому змінив український прапор на російський, пригадав найцікавіші моменти американського чемпіонату і запевнив, що його досягнення житиме ще довго.
Олег Саленко - один із найяскравіших форвардів Європи позаминулого десятиліття. Його талант сягнув піку у середині 90-х, на Кубку світу у США. Гол шведам, а також п'ять влучних пострілів у ворота Камеруну возвели Саленка в ранг найкращого бомбардира чемпіонату. Перше місце, як відомо, він розділив із болгарином Христо Стоїчковим.
Це досягнення форвард встановив у футболці збірної Росії, хоча за два роки до Мундіалю "засвітився" у дебютному матчі національної команди незалежної України. Відповідаючи на запитання про зміну громадянства Саленко має кілька вагомих аргументів. "Тоді ще збірної України, як такої, не було", - переконаний Олег Анатолійович. До того ж, мати футболіста - корінна росіянка, тож проти совісті він не пішов.
"Моє покоління - це збірна СРСР"
- Олеже Анатолійовичу, цю історію, напевно, потрібно розпочати з того дня, коли ви погодилися перейти під російський прапор. Як це сталося?
- Тоді ще збірної України, як такої, не було. Я поїхав за кордон. У Росії була команда, яку ми всі створювали ще з юнаків - по-суті збірна Радянського Союзу. Всі хлопці були зібрані з різних країн. Ми разом свого часу вигравали юнацький чемпіонат Європи, а дехто - ще й світу. Та й тренер був, який мене виховував ще у "Зеніті". Збірну України, будемо відверті, сформувало наступне покоління. А те, моє покоління, - це збірна СРСР. Воно перейшло у збірну Росії, грало в московському "Спартаку", за кордоном.
- А якою була реакція в Україні? Що писали газети про ваше рішення?
- Тоді навіть ніхто й не запитував про це. Хто був професіоналом, той розумів, що потрібно грати на чемпіонаті світу, а збірна України тоді ще навіть не фігурувала в рейтингу. Та й команди сформованої не було - то "Дніпро" їздив, то інші клуби. Був лише зародок.
- Провокативне запитання: якби ви тоді знали, що через 20 років Росія розпочне військову агресію щодо України, то перейшли б під російський триколор?
- Знаєте, я на такі запитання не відповідаю. Якщо б, якби б... Якби у бабусі був, то вона була б дідусем (Сміється).
- Ви зіграли за збірну Росії вісім матчів, забили шість голів. Усі м'ячі припали на Кубок світу. Чому потім дороги із російською націоналкою розійшлися?
- Там така невдала смуга пішла. У мене були свої проблеми, потім у збірну прийшов Романцев - виникли проблеми з ним. Коли ж у команду повернувся Ігнатьєв, я приїхав на матч, але пішли травми, операції. Була гра з Бразилією, лікарі мене подивилися і сказали: "Давай на обстеження. З тобою потрібно щось робити". Одна операція, друга, процес відновлення, потім третя, потім операція вже в Америці. Повністю відновитися і повернутися на попередній свій рівень мені не вдалося.
"Друга "жовта" - це взагалі щось із чимось"
- На Мундіалі збірній Росії випало грати проти Бразилії, Швеції та Камеруну. Як росіяни оцінювали свої шанси?
- Зараз збірна Росії теж чимось у подібній ситуації: Капелло взяв нових гравців плюс молодь. Як і нам, їм потрібно виходити з групи, а далі - хто випаде. Найголовніше - набрати форму і вийти з групи. Ми ж не знали, що зіграємо з чемпіонами турніру, а також "бронзовим" призером, якого лише бразильцям вдасться обіграти. Зараз розумієш, що тоді була "група смерті". Але ми могли й вийти з групи, якби трішки вдаліше зіграли проти шведів, і якби Горлуковича тоді не прогнали з поля.
Збірна Росії-1994. Олег Саленко - №9
- Наскільки сервіс учасників Мундіалю-1994 змінився у порівнянні з англійським Кубком світу-1966, коли СРСР мешкав у гуртожитку?
- У мій час вже всі команди Кубків світу та Європи жили у дуже хороших умовах. Це все прораховується заздалегідь, федерації виплачують величезні суми за це. Футболістам залишається хіба що грати, всі інші клопоти їх не стосуються. У моєму номері було все: кондиціонери, телевізори, поруч - басейн.
- Свої матчі ваша команда зіграла у Сан-Франциско і Детройті. Де російська діаспора була чисельнішою? Де краще підтримували?
- Більше народу, звісно, було у Сан-Франциско. Америка - не футбольна країна, але у Сан-Франциско мешкала величезна іспанська діаспора, багато мексиканців. От вони й ходили на наші матчі. Плюс - чимало вболівальників прилетіло з Росії. Але грати все одно було дуже важко. Це зараз час початку матчів дещо посунувся, а тоді команди виходили на поле в першій годині дня, у 40-градусну спеку. Усе робилося задля телетрансляцій на Європу. А в Детройті ми грали у закритому приміщенні - було дуже незвично. Надворі - нормальна погода, але матч зі шведами відбувався в залі, працювали кондиціонери. Все ж дихати було важко.
- У стартовому турі Росія безапеляційно поступилася бразильцям. Хто створив найбільше клопотів? Ромаріо? Бебето? Дунга?
- Ну це таке було... Зіграли, не вдалося, програли 0:2. Розуміли, що потрібно виграти у наступних двох матчах. Теоретично ми могли вийти з групи навіть завдяки одній перемозі над Камеруном, якби в інших квартетах зіграли так, як нам потрібно було.
Бразилія - Росія - 2:0
- У ключовій грі зі шведами ви відкрили рахунок з пенальті, усе йшло за планом... Чому команда "посипалася" в другому таймі?
- При рахунку 1:1 гра вирівнялася. Усі розуміли, що потрібно зберігати спокій. Але потім неочікуване вилучення Горлуковича зіграло роль, адже це був провідний захисник. Спочатку суддя дав одну "жовту", потім другу, і це нас надламало. Щоправда, при рахунку 3:1 ми забили ще один гол, але його не зарахували. Як бачите, шанс врятувати гру у Росії ще був. (Після паузи) Все-таки суддівство на чемпіонатах світу має величезне значення.
- Наскільки справедливими були "гірчичники" Горлуковича?
- Оця друга "жовта" - це взагалі щось із чимось! Горлукович вже відійшов, як і арбітр. А потім цей французький рефері зненацька - ні з того, ні з сього - показав йому друге попередження.
Швеція - Росія - 3:1
Лист чотирнадцяти
- Подейкували, що через скандал із так званим "листом чотирнадцяти" атмосфера в команді була дуже кепською. Що команди, як такої, не було взагалі. Це правда?
- Задовго до чемпіонату світу Садирін награвав склад. Ми не програли жодного матчу, але потім повернулися "спартаківці", і він пообіцяв їм місце в складі команди. Тож збірна ніяк не могла визначитися з основним складом. Так потім і вийшло: всі матчі на Кубку світу ми зіграли різним складом. У США мікроклімат колективу вже був спокійний. Всі розуміли ціль і завдання. Те, що планувалося спочатку, було практично вирішено - задовільнили матеріальні питання.
- А між Садиріним і підписантами стосунки нормалізувалися?
- Так. Усі вже розмовляли між собою - Кубок світу всіх згуртував. Проблема була в іншому - не встигли награти оптимальний склад. Тож вже в ході турніру довелося переглядати різних гравців.
- Особисто ви шкодували потім про те, що залишили свій автограф під листом?
- Там взагалі окрема історія, зараз згадувати немає бажання. Коли створювався лист, ми робили акцент на тому, що потрібно вирішити економічні клопоти. А про зняття тренера не йшлося. Через кілька днів мені зателефонували і запитали: "Ти що, за відставку Садиріна?" Я відповів: "Ні. Якщо така справа, то я відмовляюся". Виявилося, що вже давно планувався інший тренер, який обіцяв навести порядок, розібратися із федерацією і розставити все по своїх місцях.
"Приснилося, що заб'ю багато голів"
- Словом, така некрасива історія. Тепер до значно приємнішого. Чи було у вас передчуття, що заб'єте Камеруну аж п'ять м'ячів?
- Я вже якось розповідав у своїх старих інтерв'ю: мені навіть приснилося, що заб'ю багато голів. Настрій на Камерун був неймовірним: ми знали, що нам потрібно забивати якомога більше, щоб ще були шанси на вихід у плей-офф.
- Як поясните таку розгромну перемогу Росії? В обороні камерунців був прохідний двір?
- У нас пішла гра. Хоча при рахунку 3:1 вони стали нас притискати. Роже Мілла забив у свої 42 роки. Тим не менше, ми не закривалися біля своїх воріт, а бігли забивати ще. Гра була дуже відкритою аж до фінального свистка. Вже наприкінці, коли ми забили шостий (я віддав пас на Діму Радченка), часу на щось більше практично не залишалося.
Росія - Камерун - 6:1
- За автором п'яти голів, напевно, бігали журналісти з усіх країн світу. Скільки інтерв'ю роздали?
- Зразу після матчу відбулася прес-конференція, мою футболку забрали в музей. Потім, коли я повернувся в Іспанію, у "Валенсію", теж "пресингували". У нас був тренер чемпіонів світу Карлос Перрейра, Пєнєв, Мазінью...
- Ви ще коли-небудь забивали п'ять м'ячів?
- Я минулого року їздив у Пітер, відкривав турнір Гранаткіна. На ньому забивав юнаком - у ворота шведів. Також за юнацьку збірну - на турнірі в Німеччині. Все це ми проходили (Сміється).
- А ви в курсі, що через ваш пента-трик голкіперу Камеруну - Сонго'О потім спалили будинок на батьківщині?
- Таке кажуть, але я не знаю напевно. Не маю такої 100-відсоткової інформації. Зате у камерунській федерації стоїть бюст на мою честь. Ось це мені також розповіли. Згадка про той матч.
- Роже Мілла грав проти Росії у 42-річному віці. Але, пригадую, ви розповідали, що насправді він був дещо старший...
- Зараз усі так думають. Прямо вам про це ніхто не скаже, але подейкують, що він був старшим одразу на кілька років.
- Тобто, грубо кажучи, грав у 50-річному віці?
- Ну-у-у, йому тоді було десь 45 років. Але все-одно: грати в такому віці на Мундіалі - це неймовірно. Він був у такому фізичному стані, що міг грати і грати. Це на юнацькому рівні соромно за приховані роки. А ось вже у похилому футбольному віці цим потрібно пишатися.
- У скільки разів зросла ваша трансферна вартість після Кубка світу-1994?
- Я вже до цього перейшов у "Валенсію". Тим паче, коли грав у Прімері, вів переговори із "Депортіво". Був момент, коли мною цікавився "Реал". Але я зупинився на "Валенсії", за два місяці до Мундіалю перейшов у табір "кажанів". Відповідно, більше ніяких переговорів ні з ким не вів - перед командою стояло завдання виграшу чемпіонства, її очолив тренер - чемпіон світу. Всі чекали на старт нового іспанського сезону.
"З каналом "Футбол" у нас дороги розійшлися"
- США - країна широких можливостей. Де відпочивала збірна Росії? Чи був похід у казино? Неподалік місця дислокації росіян - Каліфорнія. Можливо, відвідали Голлівуд?
- Та ні, це справи не вельми футбольні. Команда готувалася до серйозного форуму. В інший час - так, можна. А упродовж Кубка світу йде серйозна підготовка, і команда на таке не "розпиляється". Ми хоча й приїхали раніше, але перебудовувались, намагались зігратися. Лише після завершення Мундіалю я поїхав до друзів у Нью-Йорк. З ними там ще два тижні провів (Сміється).
- Ну але ж не могла команда жити лише футболом...
- У нас там все було: баскетбол, у настільний теніс грали, в більярд. Наша база повністю забезпечена була засобами для відпочинку.
- Колись ви впевнено заявили, що спокійні за свій рекорд. Мовляв, поки що його ніхто не поб'є. А як цьогоріч? Можливо, з'явився такий суперфорвард?
- Поки що я таких не бачу. Для побиття рекорду потрібно, щоб виникла потреба у великій кількості забитих м'ячів. А зараз що? Забивають два м'ячі і тримають м'яч, щоб зекономити сили. Завдання великої кількості голів не стоїть. До того ж, в останніх чемпіонатах немає гучних перемог.
- Свого часу було багато розмов, що ви хочете продати свою Бутсу. Зараз вже передумали?
- Так, я мав пропозиції з Музею спорту в Еміратах, де хотіли організувати турнір до чемпіонату світу. Також я б не заперечував, якщо б моя "Золота бутса" експонувалася у дитячій школі "Зеніта" - щоб молоде покоління дивилося на неї. Але зараз навколо цього питання нема великого ажіотажу. До того ж, зараз така складна ситуація в нашій країні...
- Хотілося б почути прізвища символічної збірної Мундіалю-1994 за версією Олега Саленка...
- Зараз важко це зробити, бо запам'ятовується, як правило, гра нападників. Тож сюди однозначно потрапив би Ромаріо. Півзахист - Дунга, Роберто Баджо. Бебето ще вніс би сюди. За однією з версій і я потрапив у таку збірну (Сміється). Щодо захисників, то на цьому чемпіонаті не було таких беззаперечних авторитетів, як, наприклад, Беккенбауер. Зі збірної Росії на символічну збірну заслуговував Валерій Карпін - він був у чудовій формі. Ну й Горлукович виділявся своєю жорсткістю і надійністю у захисті. Серед воротарів найкращим був Клаудіо Таффарел - Бразилія здобула титул, отже, ворота були у надійних руках.
- З ким із колишніх партнерів по збірній підтримуєте стосунки? Вас життя добряче порозкидало по світі...
- Іллю Цимбаларя ми вже поховали (Зітхає). Юра Нікіфоров. Не так давно ми їздили на турнір в Туреччину, де зустрілися з Дімою Радченком. Він повернувся у Пітер, в академію "Зеніта".
- А кого підтримуватимете на цьогорічному Мундіалі?
- Хоч це зараз не дуже приємно, і позиція ця не вельми популярна, але буду тримати кулаки за збірну Росії. Також я завжди вболіваю за збірну Іспанії. У мене залишилися приємні спогади про цю країну. Важко сказати, чи ця нація зуміє втриматися на футбольному троні. Адже чемпіонат відбувається у Південній Америці, бразильці дуже серйозно готуються до домашнього Мундіалю, і німці в повному порядку. Чи зможуть іспанці захистити титул - покажуть стартові матчі.
- Ви є загальновизнаним футбольним експертом. Чи побачимо вас на телеекранах у передачах про Кубок світу?
- Поки що не знаю. З каналом "Футбол" у нас дороги розійшлися.
Олег Бабій, Футбол 24
Twitter автора - @Gullit_87
Інші матеріали до теми:
Сабо: Досі не розумію, як Яшин міг пропусти той гол від Беккенбауера