Продовження лонгріду Михайла Юхименка про історію легендарної збірної Австрії початку XX століття. У другій частині читайте про розвиток австрійського футболу в міжвоєнний період та життєвий шлях людини-оркестра, якій вдалося зробити спорт №1 таким, яким ми звикли його бачити.
Австрійський футбол у перші повоєнні роки постав перед великими труднощами. Імперія Габсбургів зникла, новостворену Республіку роздирали політичні конфлікти, а колись дружні англійці тепер вимагали виключити Австрію з FIFA. Клуби ще трималися на плаву, але збірна стояла на порозі катастрофи – сусідні країни бойкотували матчі з агресором, а на Олімпіаду її просто не взяли. Врятувати національну команду й повести її до вершин могла тільки екстраординарна персона. Тренер Уго Майзль був саме таким.
Уго Майзль – друг Європи і рятівник Австрії
Сказати, що Уго Майзль прожив наповну – нічого не сказати. Від самої появи на світ йому судилося стати фігурою міжнародного масштабу: хлопчик народився у чеському селищі Малешов у сім'ї німецького банкіра єврейського походження й вже у 12 років володів чеською, німецькою та англійською мовами. Після переїзду до Відня та вступу до комерційного коледжу він зайнявся вивченням ще восьми мов. Пізніше один із його підопічних – Карл Сеста – розповідав, що Майзль знав не менше 24-х мов.
Після коледжу батько відправив Уго вчитися у Трієст і Париж, тож після повернення додому в 1905-му Майзль легко влаштувався у віденський "Лендербанк". У 24 роки.
Стильно одягнений Уго Майзль
Втім, істинним покликанням хлопця був футбол. Ще під час навчання у коледжі Майзль успішно виступав за Крикетер, а впродовж 1905-1914 років він став арбітром FIFA (cудив до 1926-го), топ-менеджером австрійського футбольного союзу (ÖFB) і його представником у FIFA, а також тренером Аустрії та збірної Австрії – з нею вдалося стати чвертьфіналістом Олімпіади.
Лише чотири роки Уго провів поза великим спортом, воюючи на сербському та італійському фронтах Першої світової – в Альпах оберлейтенант інтендантської служби Майзль примудрився стати героєм, врятувавши 35 солдат від лавини. Крім того, в 1918-му Уго працював у імперській і королівській штаб-квартирі військової преси. Уже тоді австрійці поважно називали його "союзним капітаном" (так іменувалася його посада у ÖFB).
Орденоносний Майзль дослужився до гауптманна (капітана). Після війни він повернувся до футбольної кар'єри, виступаючи у статусі арбітра FIFA, тренера, журналіста та футбольного чиновника. До того ж, підприємливий Уго відкрив спортивний бізнес у Відні.
Оберлейтенант Уго Майзль в Альпах (газета Sportblatt, 16 квітня 1915 року)
Міжнародний авторитет Майзля зіграв ключову роль у подоланні футбольної блокади Австрії після війни. У 1920-х роках Уго товаришував із Антоніном Швегли (міністром закордонних справ та прем'єр-міністром Чехословаччини), Йозефом Герьо (президентом Віденської ліги), Жулем Ріме (очільником FIFA), Моріцем Фішером (головою угорської федерації та віце-президентом FIFA), Якобом Шлегелем (керманичем швейцарської асоціації), з власниками австрійських, угорських та швейцарських клубів – у деяких статтях навіть пишуть про зв'язки з дуче Беніто Муссоліні.
Уміння обростати могутніми друзями Уго спрямував на організацію матчів та фінансову стабільність австрійського футболу. Зокрема, в 1931 році прохання Майзля врятувало майже збанкрутілу ÖFB від краху – президент швейцарського Грассхоппера виділив їй 14 тисяч шилінгів.
Спортивні небожителі також любили австрійця. Герберт Чепмен, автор революційної схеми "дубль-ве", був хрещеним батьком сина Уго, а тренер збірної Італії Вітторіо Поццо назвав Майзля своїм найкращим другом.
Герберт Чепмен, Уго Майзль і Джиммі Хоган (зліва направо)
Майзль вмів бути "своїм" практично для всіх. Його страшенно критикували "ліві", але інтернаціональними лозунгами він завоював прихильність соціал-демократичного уряду Австрії, який керував ÖFB. Банківське минуле зробило Уго своїм для футбольної буржуазії: так, 15 членів правління Крикетера (колишнього клубу Уго) працювали в банку Creditenstalt, а керівництво угорського МТК за рекомендацією Майзля прихистило на час війни його друга – шотландського тренера Джиммі Хогана.
Майзль дружив і з єврейською спільнотою Відня – зокрема, з письменником Уго Беттауером, президентом Рапіда Лео Шидровацем та з керівництвом Хакоаха. Зокрема, під час війни він допоміг голові футбольної секції єврейського клубу – журналісту Артуру Баару – уникнути переведення зі столичного видання у фронтову пресу. У листі до Уго останній писав, що оберлейтенант Райх вирішить це питання, але лишень за узгодженням з Майзлем – настільки високим був авторитет "союзного капітана".
Орденоносний Уго Майзль у мундирі гауптманна
Уго домовився, а після війни в газеті New Wiener Sportblatt ще й опублікував статтю у співавторстві з Бааром. Цей дует також об'єднував спільний бізнес – спортивний магазин "Стадіон" у районі Леопольдштадт в центрі Відня та стадіон Шпортхаус, яким вони керували разом із третім партнером.
На війні Уго знайшов ще одного корисного товариша – журналіста Отто Говорку (близького до Рапіда). У дні найбільших невдач збірної Австрії він буде чи не єдиним адвокатом Майзля у пресі.
Навіть для австрійських "правих" Уго вмів бути своїм. Зокрема, у заповіті Майзля опікуном його неповнолітнього сина були визначені Отто Говорка, Йозеф Герьо і президент ÖFB – Ріхард Ебершталлер. Усі троє були відомими серед австрофашистів персонами, а Ебершталлер у майбутньому навіть стане членом нацистської партії.
Уго Майзль разом із європейськими футбольними чиновниками. Доктор Герьо та Уго Майзль – четвертий ліворуч і крайній праворуч
Майзля знали як добродушного єврейського буржуа з Карл-Маркс-хоф – найдовшого будинку в світі (1100 метрів). Уго стильно одягався, часто ходив з палицею й майстерно рубався у преферанс з редакторами провідних спортивних видань. Його штаб-квартира знаходилась у престижному "Ринг Кафе", його статті публікувалися у Європі, а футболісти боялися та поважали Уго.
Я одного разу на очах Майзля загрався на фланзі, почав ризикований дриблінг і, звичайно ж, втратив м'яч. З моєї вини зірвалася красива комбінація. І тут я бачу, що тренер в своєму пальто і казанку, потрясаючи тростиною, біжить до мене і кричить: "Ви злочинець!". Він до всіх гравців завжди звертався на Ви. Я був готовий крізь землю провалитися… – згадує колишній підопічний Майзля Генріх Мюллер.
Уго Майзль зі своєю родиною
Словом, Уго Майзль мав колосальну вагу в політичному, культурному, економічному та спортивному житті континенту початку ХХ століття. Саме тому повоєнна Австрія швидко подолала антипатію футбольної спільноти – її не виключили з FIFA навіть після виходу Британії на знак протесту.
Європейські збірні досить швидко поновили "товарняки" з Австрією. У 1920-му в суперниках були лише німці та угорці, через рік додалися швейцарці, шведи та фіни, в 1922-му провели поєдинок проти Італії, а в 1924-му – проти Румунії, Іспанії, Болгарії, Югославії й навіть Єгипту. Це приносило не тільки престиж – на домашній грі з італійцями федерація заробила 120 мільйонів крон.
Уго Майзль – дідусь великого футболу
Гроші у футболі водилися ще з імперських часів, тож однією з ідей-фікс Майзля став професіональний спорт. Він пояснював необхідність переходу на комерційну основу фактичною відсутністю справжніх любителів – гравцям давно доплачували в конвертах і переманювали кращими фінансовими пропозиціями.
Такий стан справ Уго називав "брудним аматорством", а впорядкувати його можна було тільки легалізацією матеріальних відносин між клубом і спортсменом. Крім того, Майзль бачив у аматорському футболі явну стелю результатів і якості, адже "у любителя немає часу і можливостей зростати – йому треба якось заробляти, щоб прогодувати себе".
Номер Sporttagblatt від 2 вересня 1922 року. У вічі впадає значна кількість реклами спортивних закладів і фірм
Організувати реформу через FIFA Майзлю не вдалося, однак зв'язки та авторитет у Австрії дозволили просунути ідею Віденської ліги. Вона була створена в 1924 році, ставши першим професіональним чемпіонатом на європейському континенті – гравці легально отримували зарплатню до 300 шилінгів, а також премії до 20 шилінгів.
"Виявляється, у нас у Відні дуже багато хороших футболістів, а від охочих грати в профі-клубах просто відбою немає. Потрібно визнати, що Майзль у своїй наполегливості мав рацію" – писала столична преса вже у 1925-му. У тому ж році аналогічну лігу створять угорці, а до 1930-х вже вся Європа перейде на професіональні рейки.
FIFA вагалася, адже до середини 20-х єдиним міжнародним форумом для футболістів залишалася Олімпіада – турнір аматорів. Майзль, очоливши ÖFB у 1926-му, блискуче вирішив і цю проблему: під час зустрічі з колегами у Празі в жовтні того ж року він добився створення кубкового змагання для клубів з професіональних ліг – на той момент їх мали австрійці, чехословаки, угорці та югослави, а пізніше підтягнулися італійці зі швейцарцями.
Першість постійно розширювала географію і де-факто проіснувала аж до 1955 року, коли створили Кубок європейських чемпіонів. Таким чином, Майзль і його Кубок Мітропи стали дідусями сучасної Ліги чемпіонів.
Уго Майзль (ліворуч) разом із Жюлем Ріме та Анрі Делоне
Майзль не обійшов увагою і турніри для збірних. Уго добивався від FIFA організації чемпіонату Європи, однак чиновники не поспішали з рішенням. Тоді австрієць вдався до самостійних дій: в 1927-му році на зустрічі з чехословацькими, угорськими та італійськими колегами було створено Кубок Центральної Європи – згодом до нього приєднаються швейцарці. Велику допомогу в організації першості надав давній знайомий Майзля – прем'єр-міністр Чехословаччини Антонін Швегли, іменем якого й назвали турнір.
Професіональний австрійський футбол у цих турнірах плавав, як риба у воді. До 1932 року віденські клуби взяли участь у п'яти фіналах Мітропи, двічі святкувавши перемогу, а збірна зайняла друге місце на КЦЄ-1930, відставши від Італії на одне очко. Словом, зусиллями Майзля австрійці не тільки стали рівноправними членами європейської футбольної спільноти, а й зажили слави найпрогресивніших.
Збірна Австрії перед своїм злетом
У 1920-х роках головним футбольним турніром для збірних залишалася Олімпіада, однак в Австрії з нею не склалося. У 1920-му її, як правонаступницю агресора у Першій світовій, не пустили на змагання, а у 1924-му та 1928-му команда Уго Майзля там представлена не була. Австрійців гукали на дебютний чемпіонат світу у 1930-му, але ÖFB, перебуваючи на межі банкрутства, відмовився організовувати трансатлантичний рейс – через Велику Депресію з Європи до Уругваю тоді приїхали лише чотири збірні.
Відсутність офіційних змагань австрійці компенсували великою кількістю товариських зустрічей. У вічі впадає висока результативність цих поєдинків, найбільш яскравими з яких стали розгром Швейцарії у 1922-му (7:1), виїзд в Італію та Францію в 1924-му та 1925-му відповідно (по 4:0), знищення Угорщини 6:0, нічия 5:5 проти збірної все тієї ж Угорщини в 1928-му тощо. Загальна статистика за 1920-1927 рр.: 52 матчі, 30 перемог, 11 нічиїх, 11 поразок, різниця голів – 133:73.
Збірна Австрії перед матчем проти Німеччини 29 вересня 1926 р. Верхній ряд зліва направо: Зайдль, Святош, Кутан, Ганслі, Візер, Уго Майзль. Середній ряд: Фукс, Баар, Ніч. Знизу: Попович, Пакіста, Беєр. Австрія перемогла – 3:2
Гра збірної Австрії в 1920-х, відповідаючи основним принципам технічного "дунайського стилю", перебувала під сильним впливом ідей Джиммі Хогана. Ще під час підготовки до Олімпіади-1912 Уго Майзль зійшовся з англійцем у поглядах: обом здавалося, що потрібно більше працювати з м'ячем, що комбінаційна робота вигідно відрізняється від одиничного дриблінгу, що індивідуальна майстерність має величезне значення – але майстерність полягала не в обіграшах, а у вмінні віддати передачу вперед та вмінні відкриватися під неї. Сьогодні це б назвали позиційним футболом.
Тактично Австрія вже у 20-х була заточена під максимально агресивний стиль.
Навіть у центрі поля, рухаючись вперед на суперника, треба негайно віддавати м'яч у вільний простір, куди вже повинен бігти гравець атаки. Наша система... Коротко кажучи, у нас немає системи. Інтелект, швидкість і несподіваність є факторами успіху, – так описував тактику своєї команди сам Майзль.
Перед матчем з Угорщиною (5:5) в 1928 році
"Родзинкою" Майзля стало вмикання до атакувальної роботи не тільки п'ятірки нападників, а й трійки центральних півзахисників. У тогочасній Європі центр віддавали "стопперам", навченим відбирати м'яч і передавати його ближньому – в Австрії ж середина поля наповнювалась інтелектуалами з якісним пасом. Вони не тільки допомагали в обороні, але й активно вмикалися у комбінаційну роботу на чужій третині. Іноді в ній брали участь і оборонці.
Тактична схема та ігрова модель австрійської збірної 1920-х років
"Найкраща оборона – це атака", – саме Уго Майзль є автором легендарної фрази. Дійсно, австрійці йшли вперед практично всім складом, отримуючи шалені проблеми позаду – Майзль при обороні вимагав насичувати зону перед власним штрафним і змушував інсайдів допомагати оборонцям, але поєднати цей прийом з атакою сімома-вісьмома гравцями було важко. У цій ідеї можна помітити начерки майбутнього тотального футболу, але поки що австрійці багато забивали й багато пропускали.
Майзль у 20-х роках був геніальним менеджером, але не геніальним тренером. Навіть на тренуваннях із футболістами займалися асистенти, а Уго стояв на бровці й лише робив нотатки – щоправда, в наші роки коучі саме так і працюють.
У поглядах австрійця відчувалися явні запозичення з Англії: збірна грала за старою британською схемою 2-3-5, а традиційні дунайські мережива Майзль намагався поєднати з фізичною міццю, якою б вдалося задавити суперника – це був англійський тренд, який прибив технічні колективи на кшталт Арсенала. Ідею розумного центрхава з хорошим пасом також можна простежити у "канонірів" – таким півзахисником у чепменівській золотій команді був Алекс Джеймс.
Революційна схема W-M з трьома оборонцями, вигадана Гербертом Чепменом, в Австрії не прижилася
Джонатан Вілсон у книзі "Революція на газоні" називає підхід Уго консерваторським, але навіть апологет "шотландського стилю" Джиммі Хоган вважав довгий пас важливим для руйнування оборони. Після зміни правил офсайду в 1926 році у нападників з'явилося більше простору попереду, тож лонгболи стали ефективнішими – відповідно, виникала потреба у таранному форварді, якому б вдавалося за них чіплятись. Саме тому в першій половині 1920-х улюбленцем Майзля став потужний і прямолінійний Йозеф Уріділ на прізвисько "Танк".
Із появою Кубка Центральної Європи в 1927-му команда Уго Майзля швидко набирала оберти. Так, протягом першого розіграшу 30-місячного турніру австрійці провели вісім матчів, відставши від лідера – Італії – всього на одне очко. При цьому апеннінці на віденському Хое Варте були знищені з рахунком 3:0.
Перед розгромом Італії: Францль, Весели (за ним ховається Люф), Шрамзайс, Зігль, Шотт, Смістік (за ним – Янда), Веселік, Хафтль; знизу – Хорват
Такий стрімкий злет став можливим завдяки новому поколінню футболістів, яких Майзль поступово підтягував у збірну в другій половині 20-х. Саме вони сформують австрійський дрім-тім і отримають легендарний статус, вигравши практично всі можливі тогочасні трофеї.
Читайте продовження через тиждень...