"Футбол 24" зустрівся із новачком львівських Карпат, який виступав за невідомі італійські клуби, проте став гравцем основного складу "зелено-білих".
На базі Карпат у Брюховичах – робоча метушня. Незабаром розпочнеться тренування. Повз нас проходять практично всі гравці Карпат і тиснуть нам руки – Федецький, Голодюк, Підківка, Гуцуляк, Аркес, Карраскаль, Тіссоне… Іспаномовні легіонери при цьому вітаються українською: "Добрий день".
Ми приїхали до Гвідо Кортеджано. Лівий латераль, який перебрався до Львова із Трієстіни, клубу італійської Серії D, спершу викликав лише скептичні посмішки. Мовляв, що може дати Карпатам цей 30-річний ноунейм, який грав бозна-де? Проте, як не дивно, саме аргентинець став практично незамінним виконавцем у команді Серхіо Наварро. Кортеджано вже зіграв у п’яти матчах із семи, і при цьому не був найслабшою ланкою "зелено-білих".
Із цим смаглявим аргентинцем, дуже схожим на свого знаменитого співвітчизника Анхеля Ді Марію, хотілося поговорити на багато тем. Поговорити грунтовно, аби максимально розкрити для українських вболівальників. Однак робочий графік у Карпат побудований такий чином, що про це годі було мріяти. Список запитань довелося корегувати на льоту. Таймер диктофона фінішував на поділці 14 хвилин 27 секунд. Мізер…
"Коли заходиш на "Бомбонеру", арена буквально тремтить"
– Гвідо, в Україні ви перебуваєте майже 2 місяці. Що вас найбільше здивувало за цей час?
– Мене здивувало абсолютно все. Жити в Україні – це кардинально новий досвід. Кожного дня я відкриваю для себе щось цікаве, оскільки приїхав з Італії. Там зовсім інші традиції.
– Даріо Друді розповідав: деяким новачкам доводилося пояснювати, що таке Україна, де вона розташована. Що ви знали про Україну до того, як приїхали сюди?
– Звичайно, я дещо знав про вашу країну. Сюди ж приїжджали багато аргентинців, які грали у Металісті і Шахтарі. Ці команди знають і в Аргентині. Наш народ просто божеволіє від футболу.
– Війна на території України вас не злякала?
– Перш ніж приймати рішення, потрібно бути поінформованим. Кожен шукає інформацію, де тільки вдасться – в інтернеті чи будь-де. Іноді достатньо поспілкуватися з людьми, які володіють інформацією про те, що відбувається в країні. На основі отриманих знань ти вже приймаєш рішення – їхати туди, чи ні. Так само зробив і я. Почитав інтернет, поспілкувався із знайомими людьми і вирішив, що в Україну таки варто поїхати.
– Ви народилися в Аргентині, але кар’єру робили в Італії. Як опинилися на Апеннінах?
– La vida. Життя таке (Усміхається). Обставини спонукали мене переїхати з Аргентини в Італію ще в юному віці. Але це не було пов'язане з тим, що я хотів грати у футбол саме на Апеннінах. Просто прагнув змінити середовище.
– Бока Хуніорс, Рівер Плейт. За яку команду мріяв грати пацан із Буенос-Айреса?
– Звичайно, що за Боку. Коли заходиш на "Бомбонеру", арена буквально тремтить у прямому розумінні цього слова. Вібрації настільки сильні, що виникає відчуття, немов усе зараз завалиться.
– Ви робили спроби потрапити у Боку Хуніорс?
– Ні, ніколи. Я завжди грав у себе вдома, на майданчику. Виступати за Боку дуже важко. Я спілкувався із Франсиско Ді Франко, він поділився своїм досвідом і враженнями. Світ Боки Хуніорс – надзвичайно широкий, потрапити в команду неймовірно складно.
"Раніше нічого не знав про Карпати"
– До Карпат ви виступали лише в Італії. Розкажіть про культ Андрія Шевченка на Апеннінах.
– Шева досі популярний в Італії. Його там називають "Король Заходу".
– У вашому досьє – винятково команди із Серії D і навіть шостої ліги Італії. Чому не вдалося піднятись вище?
– Скажімо так: наклалися дуже багато різних факторів, ситуацій, обставин, прийнятих рішень. Зараз докопатися до якоїсь однієї причини дуже важко.
– Найвідоміший футболіст, проти якого вам довелося грати?
– Не хотів би озвучувати конкретних імен, бо гарантовано назву когось невідомого для українських вболівальників.
– Як ви відреагували на запрошення від Карпат, клубу елітного українського дивізіону? Здивувалися?
– Я перебував у відпустці. Мені зателефонували і повідомили, що надійшла пропозиція з Карпат. Я здивувався – такий приємний сюрприз! Одразу погодився, спакував валізи, сів у літак – і вже тут (Усміхається). Чи чув щось раніше про цей клуб? Ні, не знав нічого. Але перед тим, як приїхати до Львова, перечитав усю доступну інформацію.
– Деякі вболівальники скептично оцінили ваш трансфер. Мовляв, Серія D – це недостатній рівень для Карпат. Що ви можете відповісти на такі закиди?
– Італійський футбол відрізняється від українського. Не хочу сказати, що якийсь із них кращий, а якийсь – гірший. Якщо ти приїжджаєш сюди, в Україну, перед тобою виникає багато складнощів. Своєю чергою, поїхавши в Італію, також зіштовхнешся із багатьма труднощами. Доводити свій рівень можна лише грою.
– І вам це непогано вдається, адже більше від вас за Карпати не зіграв жоден із легіонерів-новачків…
– Не знаю, що сказати. Намагаюся думати лише про тренування. Ніщо мене не відволікає від футболу.
– Ви грали на позиціях лівого і центрального захисника. Де комфортніше?
– Мені комфортно у межах поля (Усміхається). А на якій позиції – неважливо.
– Після поразки у Маріуполі між фанатами деякими футболістами Карпат відбулася чоловіча розмова. Ви також підходили до фан-сектора. Не злякалися?
– Не злякався. Я просто нічого не розумів (Усміхається). Звичайно, що вболівальники завжди мають право висловлювати свою думку.
– Маріуполь, 20 кілометрів від фронту. Чи було вам моторошно? Адже київське Динамо, наприклад, так і не наважилося туди поїхати.
– Звичайно, певне напруження відчувалося, адже нам доводилося проїжджати блокпости. Загалом же у Маріуполі все нормально.
"Подаруйте мені пляшку горілки"
– У Карпатах ви вже повністю адаптувалися?
– Процес триває. Щодня я все більше заглиблююся у нове середовище. Тут зовсім інша мова, зовсім інший ритм життя. Але я – легіонер, тому зобов’язаний призвичаюватися до викликів. Скажу чесно: не завжди це вдається легко, проте вибору немає. Потрібно стиснути кулаки, зуби, і рухатися далі.
– З ким із українських гравців Карпат спілкуєтеся найбільше?
– Я не дуже великий любитель спілкування, але намагаюся комунікувати з усіма потроху.
– Під час тренування Артем Федецький настільки ж жорсткий у відборі м'яча?
– Звичайно. Такий вже характер у цього футболіста, його ігрова особливість.
– Закінчується тренування. Що далі? Чим ви займаєтеся у Львові?
– Їду додому.
– А вдома?
– Просто відпочиваю. Іноді можу пройтися центром Львова. Ваше місто надзвичайно красиве. Улюблена місцина? Та мені загалом увесь центр до вподоби.
– Горілку скуштували?
– Ні, наразі ні. Якщо маєте бажання запросити мене – я погоджуся. Як варіант, подаруйте мені пляшку горілки (Сміється).
– А скільки українських слів вже вивчили?
– Чимало. Наприклад, "добрий день". (Після паузи) Або "Слава Україні!" Знаю інші чудові вислови, але вже немає часу їх пригадувати. Пора на тренування.
Фото Ігоря Хомича ("Футбол 24")