Фінал лонгріду Михайла Юхименка про історію збірної Австрії початку XX століття. У сьомій частині читайте про складну долю зірок Вундертім у роки Другої світової та повоєнний час.
Легендарна збірна Австрії 1930-х рр., прозвана сучасниками "Вундертім", стала першою класичною командою Європи. Віденські проповідники комбінаційного ультра-атакувального футболу були фактичними чемпіонами Європи й дійшли до півфіналу ЧС-1934, отримуючи помпезні прийоми на вокзалах, стадіонах та в палацах – навіть англійський принц Джордж (майбутній король Георг VI) слідкував за кар'єрою австрійських суперзірок. На жаль, революційний проект Уго Майзля припинив своє існування разом із Аншлюсом 1938 року, після якого технічних ікон "Диво-команди" жорстоко розкидало життя.
Вундертім: як британці та євреї створили в Австрії топ-чемпіонат – від матчів у саду до перетворення в поп-індустрію
Вундертім: австрійська революція для футболу Європи – як Уго Майзль створив професіональні ліги, ЛЧ, Євро та тікі-таку
Вундертім: народження та перемоги збірної Австрії 1930-х – як Сінделар, Хіден і Ко стали суперзірками футболу й богеми
Вундертім: королівський вояж у Лондон як пік величі збірної Австрії та драматичний кінець епохи на фашистському Мундіалі
Останній злет Уго Майзля, аншлюс і приниження німців на очах нацистів – як австрійська Вундертім завершила свою історію
Крах на ЧС-1938, служба у Вермахті, сумний фінал легенд і грабунок євреїв – як жила австрійська Вундертім після аншлюсу
Хтось загинув на фронті, комусь довелося побувати в радянському полоні, а дехто заплямував свою репутацію участю в аріїзації єврейської власності. Ігрова кар'єра більшості лідерів "Вундертім" після об'єднання з Німеччиною виявилась недовгою, а з тренерськими здобутками в учнів Уго Майзля, здебільшого, все було дуже сумно – так, один з найбільш талановитих його послідовників (Антон Шалль) через проблеми з серцем помер після першого ж хорошого сезону в якості коуча.
Після Другої світової ідея "віденських мережив" ще жила, але вона ризикувала стертися з історії, так і не залишивши нащадків. На щастя, серед "майзлівських сердець" знайшлися одразу три гідних тренери – Йозеф Блум, Вальтер Науш і Ганс Пессер. Саме ці австрійці зберегли ідеї, які пізніше конвертуються у тотальний футбол, гвардіолівський Juego de Posicion, клоппівський гегенпресинг, тікі-таку та інші системи атакувальної гри.
Тренер генеральського вчителя
Першим на шлях коуча став Йозеф Блум – на думку іспанського спортивного журналіста Марті Перарнау, він був одним з найкращих учнів Джиммі Хогана, ідейного натхненника "Вундертім". "Пепі" грав на позиції захисника й був капітаном австрійської збірної, а на момент піку її могутності ігровий стаж Блума становив вже 15 років. Титулів за плечима кепа також вистачало, тож він дозволяв собі сперечатись з тренером щодо тактики – причому його зауваження регулярно бралися до уваги на нарадах. "Пепі, ти маєш рацію", – часто повторював Уго Майзль.
По суті, Блум був одним із тренерів ще у збірній. У 1933-му Йозеф зайнявся цим офіційно, очоливши Аустрію й одразу вигравши з нею Кубок Мітропи (турнір-дідусь ЛЧ) та Кубок Австрії. Щоправда, у наступному сезоні віденці вилетіли в 1/8 фіналу Мітропи, а Блум у червні 1935-го покинув столицю заради cтрасбурзького Расінга.
Переїзд у Францію не був для Пепі проблемою – клубом керував німецькомовний президент Йозеф Хайнц, практично всі футболісти мали німецькі прізвища, а троє з них були співвітчизниками Блума. Загалом, за 46 років існування Расінг очолювали аж сім австрійців.
Расінг Страсбур у сезоні 1935/36. Йозеф Блум сидить крайнім ліворуч
За три роки роботи у Франції йому вдалося взяти бронзу чемпіонату й дійти до фіналу Кубка, однак головною перемогою стала робота з півзахисником Карлом Хуменбергером. Останній заявив, шо Блум "відкрив йому очі на стиль футболу, про який він навіть не думав". Важливість цієї взаємодії між Пепі та Карлом полягала в тому, що вже після війни Хуменбергер стане успішним тренером Аякса, а під його керівництвом п'ять сезонів проведе майбутній "генерал" Міхелс – творець тотального футболу.
Під час Другої світової Блум разом з екс-нападником “Вундертім” Фрідріхом Гшвайдлем очолював рідний віденський Ферст, вигравши змагання з баварськими клубами в рамках Альпійського кубка, а вже після війни Пепі без особливого успіху тренував Вінер і Капфенберг. Зрештою, він завершив кар’єру тренера в 1947-му.
Расінг Страсбург у сезоні 1936/37. Крайній праворуч – Йозеф Блум. Між трьома футболістами з кожного боку у верхньому ряду – Карл Хуменбергер
Як і вчитель Майзль, Йозеф пішов з життя рано – у 1956-му він переніс інсульт і помер у віці 58 років. Некролог на могилі Блума вийшов по-віденськи іронічним: “Тепер Пепі увійшов в небесну сферу зі своїми старими друзями Уго Майзлем, Сінді та деякими іншими великими футбольними людьми. Нехай ці піонери австрійського футболу, дивлячись вниз, не дуже розчаровуються в тому, як розпоряджаються їхньою спадщиною”.
Золотий шлях Науша
Ще сильніше на тренерському поприщі себе проявив Вальтер Науш. Як і капітан Блум, він ще під час кар'єри футболіста відзначався тактичною грамотністю – завдяки їй Уго Майзль використовував лівого нападника на різних позиціях. Його розуміння гри було настільки глибоким, ще вже у 29 років Вальтер взяв на себе обов’язки граючого тренера та секретаря віденської Аустрії. Неймовірно, але ця історія вилилась у перемогу в Кубку Мітропи-1936.
Можливо, вона б розвинулась у ще більші успіхи, якби не прихід нацистів. Новий начальник команди – СА-штурмбаннфюрер Герман Ганзельванг – провів "аріїзацію" складу й перейменував клуб в "Остмарк", а Наушу запропонував розвестися з єврейською дружиною. Тільки за таких умов Вальтер міг зберегти роботу, однак той плював на бажання партії. У 1938-му він швидко зібрав речі й переїхав до Швейцарії, де став граючим асистентом тренера Грассхоперс і асистентом по роботі з молодіжною командою.
Цікаво, що його менеджером був австрієць Карл Раппан, автор системи “замок” (праобраз катеначчо) і відданий нацист. Попри ідеологічні розбіжності, цей тандем вже у 1939-му став чемпіоном країни, а з грудня того року Науш став граючим тренером цюрихського Янг Феллоуз. Там він працював до 1948-го, аж поки Йозеф Геро (давній друг Уго Майзля й президент австрійської федерації) не покликав Науша на пост тренера збірної.
Вальтер Науш (сидить на стільці) у готелі в Річмонді, графство Суррей, в 1953 році. Австрія приїхала на матч проти Англії.
Апологет "віденських мережив" прийшов у потрібний момент, адже у місцевому футболі підросло покоління технічних суперзірок – таких, як Ернст Оцвірк, Ернст Хаппель, брати Кернери, Вальтер Земан, Герхард Ханаппі та інші. Декого з них тренували колишні лідери "Вундертім" (зокрема, Смістік був коучем Оцвірка в молодіжці), а більшість зростала на футболі тієї "диво-команди". Не дивно, що Науш легко знайшов спільну мову з футболістами, очолюючи збірну протягом шести років. Апогеєм його тренерської кар'єри став ЧС-1954.
У відборі австрійці влаштували різню португальців, розгромивши їх з рахунком 9:1, а вже на груповому етапі Мундіалю колектив розбомбив Чехословаччину – 5:0. У плей-офф австрійці помстилися Італії за півфінал ЧС-1934, оформивши перемогу з рахунком 4:1, а у чвертьфіналі Вальтеру Наушу довелося зустрітись зі своїм колишнім босом – Карлом Раппаном, тренером Швейцарії.
Гол Йозефа Хугі ІІ у ворота австрійців у чвертьфіналі ЧС-1954. На передньому плані – захисники Леопольд Баршандт і Герхард Ханаппі
Їхнє протистояння стало легендарним. Австрійці, які були фаворитами, пропустили три голи ще до 17-ї хвилини, однак перший тайм завершився з рахунком 5:4 на користь підопічних Вальтера Науша. По перерві ж вони дотиснули втомлених 36-градусною спекою альпійців, у яких головний опорник вилетів через тепловий удар. Фінальний свисток зафіксував перемогу Австрії з рахунком 7:5 – цей матч став найбільш результативним у історії чемпіонатів світу.
На 1/2 фіналу сил та емоцій команді вже не вистачило – німці переїхали сусіда з рахунком 6:1. Втім, у матчі за третє місце команда Вальтера Науша зібралася, розбивши чемпіонів світу-1950 – Уругвай (3:1). Та бронза залишається найвищим досягненням у історії австрійського футболу, хоча футболісти навіть боялися вийти у публіку з такими медалями. Земан і Хаппель при поверненні додому навіть не доїхали до Відня, покинувши потяг на одній із станцій у передмісті.
Побоїще в Лозанні, чвертьфінал ЧС-1954
Втім, навіть успішний виступ Австрії на Мундіалі не припинив критику преси за тактику “віденських мережив”, яка у 1954 році вже здавалася анахронізмом. Ображений таким ставленням Науш покинув збірну, очоливши Аустрію, але згодом екс-лідер Вундертім перейшов на адміністративні посади.
На жаль, доля була безжальною до успішних учнів Майзля. Вальтер Науш, як і Уго, Антон Шалль та Йозеф Блум, прожив недовго: в липні 1955-го, випиваючи чергову чашку кави з цигаркою у кафехаузі Prückl, він зловив серцевий напад, дізнавшись про поразку улюбленої Аустрії скромному Кремсеру – 0:2. 11 липня 1957-го, у віці 50 років, Вальтер пішов із життя від серцевої недостатності.
Перший після Гвардіоли, вищий за Лобановського
Чи не найкраще в якості тренера себе проявив Ганс Пессер – той самий асистент Сінделара в останньому матчі “Вундертім”. Після нього форвард провів 12 матчів у німецькій збірній, навіть зігравши на ЧС-1938 проти Швейцарії й отримавши вилучення за удар в обличчя на 96-й хвилині.
Пессер був фартовим мужиком. Він не потрапив на фронт, хоча був мобілізований у 1940-му – в цьому допоміг не тільки статус провідного форварда Рапіда, а й хитрощі клубних медиків та менеджерів. Після завершення Другої світової Ганс вирішив стати тренером, очоливши рідний клуб у 1945 році й одразу ж взявши чемпіонство – а потім ще чотири за п’ять сезонів, плюс Кубок Австрії та Кубок Мітропи. У сезоні 1950/51 його підопічні виграли 20 матчів з 24-х, забивши 133 голи й пропустивши всього чотири.
Наскільки це багато? Настільки, що Пессер із 2141 балом у рейтингу Ело і досі посідає друге місце серед усіх тренерів у футбольній історії. Вище за нього тільки Гвардіола – навіть Валерій Лобановський не зміг перегнати Ганса, хоча чотири роки тому Валерій Васильович у цьому списку йшов третім.
Пессер разом зі своїм асистентом Фріцом Біндером (легендою пізньої "Вундертім") черпав натхнення з Південної Америки, куди вдалося завітати в рамках турне Рапіда. У 1950-му він навіть опублікував книгу "Секрети бразильської системи", але нові знання Ганс застосував не так, як можна було б очікувати. Екс-нападник, вважаючи класичні “відендські мережива” застарілими, вирішив модернізувати їх у бік оборони – схема з 2-3-5 перетворилася у 3-2-5 або навіть у 1-1-3-1-4. Після переходу Рапіда на цю систему віденці програли всього один із 70 наступних матчів.
При цьому Ганс одним з перших почав використовувати офсайдну пастку, а персональній опіці тренер протиставив зонну оборону. Пессер, однак, не був антиподом Уго Майзля, повторюючи його ідею про атаку й оборону всією командою: “Наша мета – атакувати дев'ятьма гравцями і захищатися дев'ятьма”. Спочатку з нього насміхалися, говорячи, що так грати можна тільки за умови, якщо 2+2=5. Втім, подальші результати змусили критиків замовкнути.
Пессер взагалі не був прибічником захисного футболу. Його ідея – постійний пресинг, створення чисельної більшості в зоні м’яча та швидкі контратаки, а в позиційному наступі Ганс залишався вірним принципам комбінаційної роботи, вимагаючи від підопічних постійного руху. "Пессерівський Рапід можна назвати однією з перших істинно атакувальних команд, які базували свій прекрасний футбол не лише на техніці, а й на тактиці”, – так його схарактеризував Рене Маріч, який нині працює асистентом Марко Розе (тренера Борусії Д).
Ганс Пессер в якості тренера (зліва)
Пессер був найменш схожим на класичного послідовника Майзля. Можливо тому, що він прийшов у збірну Австрії аж у 1935 році, вже після піку "Вундертім", коли Уго намагався модернізувати "віденські мережива" під умови жорсткого контактного футболу, запатентованого італійцями. Втім, Ганс у своєму бажанні урізноманітнювати застарілу ігрову модель виявився найбільш послідовним учнем – як і Майзль, тренер Рапіда намагався об'єднати в єдину систему якомога більшу кількість прогресивних ідей, будуючи при цьому агресивний футбол з впізнаваним австрійським стилем.
Після Рапіда Пессер по сім років відпрацював у Вінері та Адмірі, взявши ще три чемпіонства та два Кубки, а в 1967-му легендарний коуч очолив збірну Австрії – щоправда, в тандемі з Ервіном Альге. Вони нічого не добилися й пішли через рік, але тренери встигли запам’ятатися мінімальною перемогою над СРСР у Відні – місцева преса просто не вірила, що це було можливо, а Ганс за матч скурив понад 20 цигарок. Однією з причин успіху австрійців стала слабка гра Йожефа Сабо.
Збірна Австрії так і не кваліфікувалася на Євро-68, а Пессер покинув її, завершивши тренерську кар’єру. На відміну від Блума та Науша, Ганс прожив довго, покинувши цей світ аж у 1986 році.
Вплив Вундертім на сучасний футбол
Вплив легендарної команди "Вундертім" на сучасний футбол важко переоцінити. Це була перша культова збірна Європи – матч австрійців проти Англії у 1932 році, наприклад, викликав фурор на Альбіоні й зупинив роботу уряду та підприємств в Австрії.
Австрійський тренер був авторитетом для найкращих коучів епохи (Чепмен, Поццо), а футболісти збірної його ж стараннями отримали великі гроші й стали суперзірками – за ними ганялися найсильніші французькі, англійські та італійські клуби, а також вся богемна тусовка Європи. Статус Австрії у 1930-х роках можна порівняти з вагою Нідерландів та Німеччини 1970-х, Угорщини 1950-х, Бразилії 1960-х, Франції кінця 1990-х та початку нульових, Іспанії на початку 2010-х, тощо.
Сінделар і Науш дають інтерв’ю профессору Віллі Шмегеру перед матчем проти Шотландії в 1935 році
“Вундертім”, заснована на принципах Джиммі Хогана, стала предком усіх команд, що сповідують атакувальний і комбінаційний стиль. Австрійці перевантажували зони хитрими переміщеннями та діагоналями з флангу на фланг, довго володіли м’ячем, грали в короткий пас на останній третині поля, відтягували форвардів в глибину і перетворили руйнівних опорників у креативних центрхавів на кшталт Серхіо Бускетса – хоча раніше ця позиція віддавалася виключно руйнівникам. Все це зустрічається у сучасних топ-клубах.
Майзль мало що вигадав сам, але саме він осмислив ноу-хау шотландських, англійських та угорських тренерів, зробивши з передових ідей оригінальну цілісну систему. Окремих Сінделарів і Смістіків у Європі вистачало, але команда, яка складалася з них повністю, була створена в Австрії.
Саме збірна Австрії окреслила основні принципи тотального футболу, вже у 1930-х атакуючи й обороняючись великою групою гравців. Уго Майзль і Джиммі Хоган не встигли дійти до ідеї широкої універсалізації ролей на полі, але система сама підштовхувала гравців до різноплановості. Зокрема, немало забивав захисник Сеста, центрхави працювали на просторі від власного до чужого штрафного, а Сінделар рухався між лініями, поєднуючи функції атакувального хавбека та форварда.
Пессеру в 1950-х залишалося тільки загорнути орієнтовану на індивідуалізм систему в більш збалансовану тактику – з пресингом та злагодженим командним рухом.
Тотальний футбол, до створення якого приклалися лідери “Вундертім”, вплинув і на Валерія Лобановського, хоча орієнтованого на фізику італійського “методо” в його принципах відчувається більше – однак “методо” Віторіо Поццо розвивав, відштовхуючись від сильних якостей збірної Австрії. Взагалі, силовий стиль гри, офсайдні пастки, схеми з трьома захисниками та інші ухили в бік оборони великою мірою були пов'язані зі спробами зупинити “віденські мережива” (Поццо, Раппан) або ж модернізувати їх (Пессер).
Уго Майзль на матчі Австрія – Англія 06.05,1936
Учні Уго Майзля виховали цілу плеяду епохальних тренерів. Блум був учителем Хуменбергера – коуча Міхелса в Аяксі – однак не менше на "генерала" Рінуса впливали ідеї Ернста Хаппеля, вихованого Пессером і Наушем. АДО Ден Хаг і Фейєнорд під керівництвом австрійця у 1960-х стали революційним прологом до тотального футболу, іконою якого став Міхелс. Якщо ж провести лінію до сучасності, то за Міхелсом і тотальним футболом буде Кройф, а за Кройфом – тікі-така та Juego de Posicion, співавтором яких є Пеп Гвардіола.
В основі сучасних гегенпресингів та Juego de posicion лежать ті ж принципи, що і в технічній австрійській збірній 1930-х – контроль м’яча, вільні комбінації, пеервантаження зон, ключова роль центрхавів, залучення захисників до атак та універсальність. Крім того, якщо проаналізувати голи топ-команд останнього десятиліття, то можна помітити бажання розіграти до вірного – в цьому вони також неймовірно схожі на “Вундертім”.
Класична схема 2-3-5 з 1930-х років при позиційному наступі Манчестер Сіті
Навіть у сьогоднішній збірній Австрії достатньо футболістів, які відповідають основним принципам “Вундертім”. Так, Давід Алаба може зіграти вінгера, фулбека, центрбека та опорника, а центрбек Хінтереггер часто підтримує атаки й володіє потужним ударом. Австрійські легіонери Бундесліги і сьогодні виглядають більш технічними і вигадливими за догматичних та дещо кострубатих німців, а австрійські тренери знову добиваються визнання на міжнародній арені – Ральф Хаззенхюттль очолює Саутгемптон, Аді Хюттер дійшов з Айнтрахтом до півфіналу ЛЄ, а Олівер Гласснер вивів Вольфсбург в ЛЧ.
Словом, справа Джиммі Хогана, Фрідріха Гшвайдля, Маттіаса Сінделара, Карла Сести та інших героїв “Вундертім” залишається живою. Як говорив Уго Майзль, "найкраща оборона – це атака".