25 років тому, 21 червня 1992-го, сімферопольська Таврія, перемігши у золотому матчі київське Динамо, стала першим чемпіоном України.
То була справжня сенсація. Дізнавшись, що у фіналі треба зіграти не проти Шахтаря, а з менш авторитетною за іменами Таврією, кияни начебто почали святкування чемпіонства ще до вильоту в Львів. Тренер динамівців Анатолій Пузач розумів, що з таким налаштуванням проблем не минути, але через м’який характер дати з командою ради не зумів. Гравці ж думали не стільки про гру з Таврією, скільки торгувалися з президентом клубу Віктором Безверхим за преміальні. Не сумнівалися в перемозі киян і Федерації футболу України: на нагородах за перше місце ще до матчу набили назву клубу Динамо.
Передісторія
Формування чемпіонської команди зразка 1992 року тренер Анатолій Заяєв почав з 1986-го, перебуваючи ще на посаді начальника команди. Саме в перший після свого повернення в рідний клуб рік роботи Анатолій Миколайович зумів переманити з клубу Нефтчі Фергана півзахисника Сергія Шевченка, гравця, якому через шість років судилося забити "золотий" гол у матчі першого незалежного чемпіонату країн. Кажуть, що Заяєв перехопив Сергія безпосередньо в аеропорту Фергани, перед вильотом в Ташкент, де футболіст повинен був оформити свої відносини з Пахтакором. Провідний клуб Узбекистану обіцяв видати новачкові машину і трикімнатну квартиру. Але Заяєв, примудрившись якимось чином затримати звичайний авіарейс, зумів переконати Шевченка (на фото) перейти в Таврію.
Треба сказати, що в тому 86-му році Таврія наробила багато галасу. Будучи колективом другої ліги, вона вийшла в півфінал Кубка СССР і лише там поступилася одній з найсильніших на той момент команд – мінському Динамо Едуарда Малофєєва.
Сефер Алібаєв, оборонець чемпіонської Таврії:
– Заяєв обрав для себе, висловлюючись сучасною термінологією, узбецький вектор комплектації. Шевченко, Юра Гудименко, Коля Турчиненко взагалі родом з одного села поруч з Ферганою. Юрка Заяєв переманив до Сімферополя, коли той якраз виграв першу лігу СССР у складі волгоградського Ротора. У Талята Шейхаметова був хворий батько і Анатолій Миколайович обіцяв допомогти з лікуванням. Крім того, Заяєв зіграв на патріотичних почуттях татарина Шейхаметова. Мовляв, татарів колись виселяли з Криму, а зараз є можливість сюди повернутися. Також з Ташкента прийшли Сергій Баур, Саша Тихонов, Серьога Андрєєв. Сергія Гладишева Заяєв переманив з ярославльського Шинника. Через Пахтакор прийшов у Таврію москвич Владислав Новіков.
"У мене, на той момент гравця Навбахора Намангана, була пропозиція від Пахтакора, – продовжує Алібаєв. – Утримав тренер Ігор Волчок, який, до слова, теж колись працював у Сімферополі. Він пояснював нам, що СССР розвалюється і потрібно їхати кудись подалі. Перед тим, як на мене вийшов Заяєв, міг опинитися в московському Локомотиві Юрія Сьоміна. Однак Анатолій Миколайович прямо сказав: "Іди до мене, ми будемо боротися за чемпіонство". Я дивувався, з якого щастя Таврія повинна боротися за чемпіонство, адже в Україні повно сильних команд, які виступали у вищій лізі чемпіонату СССР. Але своєю впевненістю тренер підкуповував. Я, як і багато інших, погодився. Фактично, із запрошених Заяєвим узбеків в Сімферополі не виявився тільки Ріфат Галлеєв, якого в останню мить перехопив казанський Рубін.
Футбольна Україна: найяскравіші таланти Кримського півострова
Сенсація №1
На думку Алібаєва, запорука успіху тієї Таврії в тому, що команда була створена з голодних на перемоги хлопців 23-25-ти років. "Серйозних грошей, за винятком, напевно, декількох стариків, команді в якийсь момент не платили, – розповідає Сефер. – Тому ми грали на одному бажанні. Зізнаюся, що тривалий час я взагалі не заглядав у турнірну таблицю і навіть не знав, на якому місці ми знаходимося. Виходили і боролися за перемогу в кожному наступному поєдинку. Лише перед матчем заключного туру проти Шахтаря дізналися, що в разі нічиєї займаємо перше місце в групі і виходимо в фінал. Але головне, Заяєв пообіцяв у разі успішного результату відразу два дні вихідних. Ми були настільки втомленими, що грали в тому поєдинку навіть не стільки за фінал, скільки за відпочинок".
Олександр Головко, оборонець чемпіонської Таврії:
– Те чемпіонство згадується, немов цікава авантюра. Перед нами стояло завдання потрапити до єврокубків. Для цього потрібно було займати у своїй групі перше місце. Завдання ми виконали, зігравши на виїзді 0:0 з Шахтарем. Однак зайняли перше місце і мусили грати фінал. Зрозуміло, що динамівці були фаворитами, але гра у Львові продемонструвала, що ми були готові протистояти киянам в футбольних, психологічних й інших аспектах. Цього не очікував ніхто, навіть ми. Хоча, звісно, до фіналу ми готувалися. Після того, як нас після матчу в Донецьку два-три дні в Сімферополі не могли знайти. За добу чи дві до фіналу ми просто переночували, провели якесь одне тренування. Тренування не надто складне, бо в голові ще зоставалася ейфорія від того, що вже зробили. Розуміли, що завдання виконане. Думали, поїдемо до Львова, зіграємо, а в разі, якщо поступимося Динамо, ніхто нас не засудить. А вийде, то вийде. Вийшло.
Сенсація №2
Анатолій Заяєв теж усе розумів. Шансів мало, суперник сильніший і за іменами, і за досвідом, і за рівнем майстерності. Додатковим головним болем стала втрата відразу чотирьох виконавців: капітан Ігор Волков пропускав гру через дискваліфікацію, нападники Гудименко і Толят Шейхаметов травмувалися, а Сергій Андреєв не міг пропустити державних іспитів.
Заяєв вийшов з ситуації, виставивши замість Волкова на правому фланзі оборони Відмантаса Вишняускаса. Зліва зіграв Сергій Воронежський. На місці ліберо діяв Микола Турчиненко, а 20-річний Олександр Головко грав персонально проти лідера динамівської атаки Олега Саленка. За центр поля відповідав дует Андрія Опаріна та диспетчера Сергія Шевченка. Фланги закривали номінальний оборонець Сефер Алібаєв та Юрій Гетиков. Попереду діяла пара Сергій Гладишев – Владислав Новіков.
Олександр Головко проти Олега Саленка – одне з ключових протистоянь фіналу
В Динамо ж усі основні були в обоймі. Бракувало лише дискваліфікованого нападника Віктора леоненка, котрий після переходу з московського Динамо вже встиг забити у п’яти матчах українського чемпіонату три голи.
Анатолій Заяєв, головний тренер чемпіонської Таврії:
– Я сказав футболістам, що у Динамо хтось бігає праворуч, що, мовляв, не знаю його прізвища, але перекрийте його, щоб він там не сильно бігав. Мені сказали, що це Лужний. Після цього кажу, що і зліва хтось бігає, і його перекрийте. Футболісти відповіли, що це Шматоваленко. Я сказав, хай буде Шматоваленко. З іншими ж у нас не повинно було виникнути проблем, адже в Таврії був дуже сильний і корисний центральний оборонець Головко. Кияни не змогли з нами нічого зробити.
ПРОТОКОЛ
Фінальний матч чемпіонату України-1992
Таврія (Сімферополь) – Динамо (Київ) – 1:0
Гол: 1:0 – С. Шевченко (75)
"Таврія": Колесов, С. Шевченко (к), Турчиненко, О-др Головко, Вишняускас, Воронежський, Опарін (Михайлус ,77; С. Єсін, 87), Алібаєв, Гетиков, Гладишев, В. Новіков. Тренер – Анатолій Заяєв
"Динамо": Мартінкенас, Лужний, Безсмертний (О. Матвеєв, 55), Алексаненков, Шматоваленко (к), Ковалець, Ю. Мороз, С. Заєць, Саленко, Беца, Шаран (Грицина, 75). Тренер – Анатолій Пузач
Судді: П’яних – Канана, О. Чорний (усі – Донецьк)
Попередження: Вишняускас (64)
21 червня 1992-го. Львів. Стадіон "Україна". 36 000 глядачів
І справді, найнебезпечнішим створеним фаворитами моментом за весь матч був удар Сергія Зайця в поперечину з 30-метрової відстані. Крім нього, шансів Динамо не мало. Кримці тривалий час діяли обережно, а на 75-й хвилині отримали право на кутовий. Подав корнер Гладишев, а Шевченко точно пробив головою. Цікаво, що після матчу львівська публіка щиро раділа перемозі сімферопольців, віддаючи належне натхненній, організованій грі Таврії на фоні безвольних дій киян.
"Думаю, що стадіон "Україна" тривалий час не міг зрозуміти, за кого йому вболівати, – ділиться спогадами Головко. – Бо хочеш – не хочеш, а Динамо є Динамо. Нас львів’яни знали погано і то логічно. Але в процесі гри вболівальники переходили то на один, то на інший бік. Зрозуміло, що коли ми забили першими, запахло сенсацією. А нашим братам-українцям лише подавай щось смажене. Втім, звісно, дякую львів’янам за те, що нас тоді підтримували".
Чемпіонський кубок
Сефер Алібаєв:
– Ця перемога – абсолютна заслуга Заяєва. Протягом всього сезону він був здатний розрядити обстановку, знайти потрібні слова. Який ще тренер може зупинити автобус з командою, купити лимонів і роздати їх зі словами: "Їжте, це вітамін С"? Або їдемо через якесь село. Тренер навантажить в автобус мішків з буряком і картоплею. "Щоб дітям було що їсти.
Олександр Головко:
– В миті тріумфу почуваєшся найщасливішою людиною на землі. Але це відчуття швидко минає. І починаються буденні питання – де те, де інше, чому немає того. Однак часу на розкачку в нас не було, бо невдовзі мали стартувати у єврокубках. Взагалі, ту Таврію порівняв би з сучасним Лестером, коли команда може зібратися на один сезон, але без відповідного запасу міцності у наступному чемпіонаті спаду уникнути неможливо. Власне, скотилися вниз у 1993-му й ми. Наступних регалій Таврії довелося чекати довгих 18 років.
…Символічно, що саме сьогодні, у день 25-річчя здобуття чемпіонства, відновлена Таврія, котра змушена у зв’язку з російською окупацією півострова виступати на території Херсонщини, отримала атестат про отримання професійного статусу і з сезону-2017/2018 виступатиме в другій лізі. Хотілося б вірити, що і повернення на рідні терени не за горами.
Фото - медіа-бібліотека Динамо (Київ)
Реве та стогне. Десять найвеличніших поєдинків в історії Дніпра