"Футбол 24" зателефонував українському нападнику, який перебуває серед лідерів бомбардирських перегонів у Першій лізі Туреччини.
Він – вихованець київського Динамо. У 2009 році, після того, як юнацька збірна України стала чемпіоном Європи, а Коркішко забив у фінальному матчі гол-красень, здавалося, що гравець зуміє прописатися в основному складі столичного клубу. Проте цього не сталося.
Минав рік за роком. Дмитро з’їздив у чемпіонат Білорусі, а після цього опинився у складі середняка Першої ліги – ФК Полтава. Регрес вдалося зупинити завдяки запрошенню від Чорноморця. В Одесі Коркішко знову відшукав свою гру і цього літа вирушив підкорювати берег турецький.
Голи у ворота Болуспора, Аданаспора та Ескішехірспора вивели українського нападника на провідні позиції у бомбардирському реєстрі, а його нова команда – Гіресунспор – одноосібно очолює турнірну таблицю Першої ліги Туреччини. "Зелено-білі" під усіма вітрилами мчать у турецьку Суперлігу.
"Я опинявся у потрібному місці"
– Дмитре, на старті чемпіонату ви забили вже 3 голи, а ваша команда посідає першу сходинку. Кращого дебюту не придумаєш?
– Так, згідний. Початок – непоганий.
– Щоб відкрити рахунок своїх голів за новий клуб вам знадобилося лише 22 хвилини…
– Це був звичайний гол. Ми атакували, партнери розіграли м’яч, пішла подача з флангу у штрафний майданчик і я замкнув її на дальній стійці.
– У Туреччині забивати легше, ніж в Україні?
– Порівнювати, на мій погляд, неправильно. І в Україні важко забивати, і тут. Просто Гіресунспору вдалися хороші атаки, а я опинявся у потрібному місці.
Коркішко забив класний гол за Гіресунспор – 3-й у 4 матчах
– Різницю в стилях футболу відчули?
– І в Україні, і в Туреччині є технічні футболісти, а є такі, які роблять ставку на фізику. Безперечно, тут – більш відкритий футбол. У всьому іншому великої різниці між двома чемпіонатами немає.
– Зараз маєте повний кредит довіри від головного тренера?
– Я б не сказав. На кожному тренуванні, у кожному матчі потрібно на совість виконувати свою роботу, повністю викладатись. Якщо я виглядатиму краще і даватиму результат, то тренер на мене й надалі розраховуватиме.
– Турецькі менеджери імпульсивніші, ніж українські?
– Футбол – це емоції. Кожен тренер – емоційний. Виділити щось особливе не можу. Емоції присутні і в Україні, і в Туреччині, як і в будь-якому чемпіонаті.
– Тренування у Гіресунспорі відрізняються від того, до чого ви звикли в Україні?
– Несподіванок не було. В принципі, в Україні вже відійшли від біганини і різноманітних тестів. Усі зрозуміли, що у футболі потрібні зовсім інші методики – більше часу приділяти роботі з м'ячем. Тому великий акцент робимо на м'яч. Так само у мене було в Чорноморці.
– Практикуєте заїзди на базу?
– Так, звичайно. У Гіресунспора – дуже хороші умови на базі. Заїжджаємо туди на обід, потім – вечірнє тренування, після чого залишаємося ночувати. На базі готуємося до матчу всі разом.
"На домашніх матчах – повний стадіон"
– Як відбулося ваше знайомство з командою? Проходили "бойове хрещення"?
– Слава Богу, не довелося співати чи танцювати. Просто добре прийняли, привіталися, познайомились і все.
– Ознайомився із складом вашої команди: турки, три бразильці, француз, швед, сенегалець. Якою мовою спілкуєтесь?
– Інтернаціональною – англійською. У мене, звісно, не суперволодіння цією мовою, але порозумітися можу без проблем. Плюс – вдосконалюю свої знання, продовжую вчитися. Паралельно вивчаю турецьку. Знаю вже багато слів – найпопулярніших, найпотрібніших. З місцевими футболістами намагаюся спілкуватись їхньою мовою.
– Турецькі журналісти вже зверталися до вас із проханням про інтерв'ю чи коментар?
– Ні, з місцевими журналістами ще не спілкувався. Але якщо справа до цього дійде, то у нашій команді є перекладач – він допоможе подолати мовний бар'єр.
– Усім відомо про крутий норов турецьких фанатів. Чим особливі вболівальники Гіресунспора?
– У мене про них дуже приємне враження склалося. Вони не створюють безладу. На домашніх матчах у нас збирається повний стадіон. Було б, звісно, непогано, якби він був трішки більший – наразі вміщує близько 10 тисяч. Зате плюс у тому, що немає жодного порожнього місця.
Коли ми прибуваємо на арену за півтори години до початку поєдинку, сектори вже активно заповнюються. Після фінального свистка ніхто не розходиться. Уболівальники ще 10-15 хвилин співають пісні. Ми обходимо увесь стадіон, аплодуємо їм, дякуємо за класну підтримку.
– "Ласкаво просимо до пекла" – фішка фанатів Галатасарая. Чемпіонат лише розпочався, але, можливо, ви вже побували у якомусь "пеклі"?
– Поки що – ні. Більше фанів, ніж у Гіресунспора, я ще ніде не бачив. Наші прихильники активно пробивають виїзди і зазвичай вщерть заповнюють увесь сектор на чужих стадіонах. Вони створюють неповторну атмосферу, тож виникає відчуття, що граєш вдома, а не на виїзді. Це приємно.
– А яка ситуація з арбітражем? На матчах працюють незаангажовані професіонали?
– Симпатій до тієї чи іншої команди я поки що не бачив. Судді працюють дуже солідно, на хорошому рівні. Нарікань на їх роботу немає.
– Перед Гіресунспором стоїть конкретне завдання здобути путівку у Суперлігу?
– Звичайно. Коли мені сказали, що є варіант із переходом у цей клуб, який боротиметься за підвищення у класі, це було дуже цікаво і підкупило мене.
– За вихід в еліту вас очікують бонуси?
– Бонуси – це інтимне питання (Усміхається). Про них я говорити не буду. Спочатку потрібно виконати завдання, а вже потім… Особисто для мене головний бонус – грати у Суперлізі.
– Яким бізнесом займається власник Гіресунспора?
– Я ще наразі не цікавився, чим займається наш президент. Не знаю, який у нього бізнес. Це його особиста справа. Найголовніше – президент дуже любить команду. Він приїжджає на кожне тренування, на кожен матч. Часто вечеряє разом із командою. Створив неймовірні умови, тут усе чітко продумано. Футболістам залишається тільки професіонально виконувати свої обов'язки. За все інше відповідає персонал клубу.
"Фішка Гіресуна – фундук і черешні"
– Своїми побутовими умовами ви задоволені?
– Так. Мені виділили автомобіль і квартиру, яка розташована на березі моря. Маю все для нормального життя.
– Місто Гіресун – дуже древнє. Назвіть топові місця, які обов'язково варто відвідати?
– На мою думку, у Гіресуні насамперед варто спробувати фундук (Усміхається). Це місто постачає світу 70 відсотків усіх горіхів. Ду-у-уже смачні горішки! Ще одна фішка Гіресуна – це черешні. На жаль, я не встиг скуштувати – приїхав сюди наприкінці літа.
– Часто буваєте на місцевому ринку?
– Ну як ринок… Тут багато супермаркетів, а також вуличних лотків, де продають інжир, персики, виноград. Закупляюся всюди – і в маркетах, і на вулиці. Із турецької кухні мені дуже смакує баранина, різноманітні сири. Загалом їх раціон дуже схожий на український. Відмінність лише у м'ясі – в них немає свинини.
На фото: Дмитро Коркішко та його агент Іван Піроженко
– Які риси турецького національного характеру вам імпонують?
– Раніше я робив висновки по Антальї, інших туристичних містах. Зараз маю змогу відкрити для себе Туреччину з іншого боку. Тут турки дуже спокійні, ввічливі. У будь-який момент вони готові тобі допомогти. З великою повагою ставляться один до одного. У якісь неприємні ситуації я не потрапляв і сподіваюся, що не потраплю. Усе спокійно, добре і комфортно.
Гіресун – невелике місто. Воно розташоване вздовж узбережжя Чорного моря. Попри невеликі розміри, тут є все. Абсолютне сучасне містечко, скажімо так.
– За Україною ще не встигли занудьгувати?
– На це немає часу – тренування, ігри. Звісно, хочеться приїхати додому на кілька днів. Невдовзі у нас будуть вихідні, пов’язані з матчами збірних. Приїду в Київ, щоб побачитися з рідними, друзями. Прогуляюся містом і все – повернуся у Гіресун.
– До речі, з іншими українськими легіонерами в Туреччині підтримуєте контакти?
– Поки що не спілкувались. Зі звичайними українцями також не перетинався. Таке враження, що в Гіресуні я – єдиний українець.
"Шкодую, що не зіграв за Динамо"
– У структурі київського Динамо ви перебували близько 15 років. Вам прикро, що так і не вдалося зіграти за першу команду?
– Ні про що не шкодую. Отже, так мало статися. Звісно, хотілося. Я з 8 років, з найпершої сходинки, пройшов абсолютно всю динамівську школу. Хотілося хоча б для статистики зіграти бодай один матч за першу команду. Не склалося. От про це – так, десь трохи шкодую.
Раніше був зовсім інший час – інші гравці, інший рівень. Було надзвичайно важко пробитися в першу команду. А вийти на поле – ще важче.
– Найближче до здійснення мрії ви були при Газзаєві?
– Так. Це було якраз після перемоги на чемпіонаті Європи-2009.
Збірна України U-19, яка стала чемпіоном Європи-2009. Золоті хлопчики Калітвінцева – де вони зараз
Які спогади про Газзаєва? Хороша фізична підготовка. Тренування були хороші. Після них ми добре спали (Усміхається).
– У 2014-15 роках ви грали за білоруський Мінськ і першолігову Полтаву. Це найскладніший період вашої кар’єри?
– Після багатьох років у Динамо в мене закінчився контракт. Довелося розпочинати все спочатку. Йти зовсім іншим шляхом. Чи був він найскладніший… Завжди складно. Легко ніколи не буває.
– З мрією про виклик у збірну України ще не розпрощалися?
– Я особливо про це не думаю. Тим паче, зараз виступаю не в найвищому дивізіоні. Ніколи в житті нікого звідси не викличуть. Поки що навіть не хочу про це думати. От коли я гратиму в Суперлізі, демонструватиму хороші результати, то, ймовірно, приверну увагу тренерського штабу. Все залежить від мене.