Максим Розенко поспілкувався з уродженцем СРСР, який чотири рази ставав найкращим бомбардиром чемпіонату Люксембургу, а зараз працює тренером місцевої команди другого дивізіону.
Йому пророкували велике футбольне майбутнє. Він виступав за юнацькі збірні СРСР і у 18 років поїхав з Зеніта в Борусію (Менхенгладбах). Але, в підсумку, нападник став лише чемпіоном Люксембургу і був заграний за збірну Великого Герцогства.
В інтерв'ю Максиму Розенку Михайло Зарицький розповів свою оригінальну історію і зробив прогноз на матч Люксембург – Україна.
З Німеччини у Люксембург – за 5 хвилин
– Михайле, як вам виступ збірної Люксембургу в матчі з Литвою?
– Хлопці чудово зіграли. Матч з Україною очікую із великим інтересом. Звичайно, за класом підопічні Андрія Шевченка – вище. Але все може трапитися. Хоча, якби захотів зробити ставку на матч, поставив би 2:0 на користь України.
– Ви продовжуєте жити в Німеччині, а працювати в Люксембурзі?
– Так, треную команду другого дивізіону Ехтернах. Не повірите, доїжджаю на роботу машиною буквально за 5 хвилин – тут все поруч. Я міг і далі працювати в Німеччині, але надійшла гарна пропозиція з Люксембургу. У Великому Герцогстві мене досі пам'ятають і поважають.
– За Ехтернах виступають тільки любителі?
– Є і професіонали. Повністю професіональними в Люксембурзі є тільки 4 команди елітного дивізіону.
– Тренерську ліцензію встигли отримати?
– Восени минулого року у Києві отримав ліцензію А. У майбутньому збираюся оформити і ліцензію PRO. Напевно, знову приїду в Україну.
Преміальні – на роботу з суддями
– У 1991-му ви підписали контракт із Борусією. Чому не склалося у Менхенгладбаху?
– Від'їзд у такому ранньому віці був помилкою. Але для початку розповім передісторію. Згадайте той час – Радянський Союз стрімко розвалювався, у Зеніті панувало хронічне безгрошів'я. Плюс – у мене не склалися стосунки з Юрієм Морозовим – я успішно грав у юнацьких збірних СРСР, але тренер не бачив мене в основному складі команди.
Тоді в радянському футболі були свої моторошні реалії. Наприклад, левову частку преміальних ми віддавали тренерам. Морозов пояснював, що ці гроші йдуть на роботу з суддями, щоб на виїздах нас "не вбивали". Куди вони йшли насправді – не знаю. Зате знаю, що віддавати преміальні змушували тільки молодих гравців. І досі пам'ятаю, що заносив Морозову 85 відсотків від суми преміальних – собі залишав тільки 15.
– Чи варто у такому випадку шкодувати, що поїхали з Зеніта?
– Все-таки я поквапився. Ретирувався із Зеніта, тільки-но виникли пропозиції з Німеччини. На мене претендували два клуби Бундесліги – франкфуртський Айнтрахт і Борусія з Менхенгладбаха. До цього я міг опинитися в московському Спартаку, але перехід заблокував Зеніт. А потім мене змусили підписати довгостроковий контракт із клубом – тоді на думку футболістів зважали набагато менше, ніж зараз. Агентів, які могли захистити інтереси молодих гравців, у нас ще не було. У Німеччину мене відпустили тільки після того, як Борусія запропонувала хороші гроші.
– Про яку суму йшлося?
– Точно не знаю – мене, в першу чергу, цікавили деталі особистого контракту. Плюс – тоді прозорі трансфери з СРСР були великою рідкістю. Знаю, що генеральний менеджер Борусії двічі прилітав до Ленінграда домовлятися про мій перехід. І німці потім казали, що за мене заплатили шалені гроші. Коли сторони вдарили по руках, підписав контракт із Борусією на п'ять років.
– Але за два роки, проведені в Менхенгладбаху, жодного разу за основний склад Борусії ви так і не зіграли.
– У той час діяв жорсткий ліміт на легіонерів – одночасно на полі могли з'явитися тільки три іноземних футболісти. Коли приїхав у Менхенгладбах, Ігор Бєланов вже змінив команду – виступав за Айнтрахт із Брауншвейга. Але і без володаря "Золотого м'яча-1986" склад у Борусії був пристойний.
Як українці феєрили у Бундеслізі. Топ-20 фото "старої школи"
У нападі непогано виглядав швед Мартін Далін, який через рік був визнаний найкращим футболістом своєї країни. Я виявився восьмим легіонером у клубі. Тож відразу заграти в основі було практично нереально – не забувайте, що мені тоді було 18 років.
Хоча невеличкий шанс у мене таки був. Я провів вдалу товариську гру в основі Борусії, після якої наставник команди Герхард фон Брух сказав, що випустить мене в стартовому складі у наступному матчі проти Штутгарта. Але виконати свою обіцянку Герхард не встиг – його звільнили.
Наступник фон Бруха, Юрген Гельдорф, напередодні поєдинку викликав мене і, поплескавши по плечу, сказав: "Я знаю, що Брух пообіцяв випустити тебе в наступній грі. Але у мене свої плани – команді потрібно набирати очки, тому буду спиратися на досвідчених гравців. Ти ще молодий футболіст, своє награєш".
"Шумахера звільнили у перерві матчу"
– Тож у 1993 році ви підписали контракт із люксембурзьким Авеніром. Не було інших пропозицій?
– Запрошували в Саарбрюкен, причому у німецькому клубі пропонували зарплату в два рази більшу, ніж у Люксембурзі. І тренер Фукс проявляв жваву зацікавленість у моєму переході. Проте Авенір якраз виграв чемпіонат і Кубок країни, тож мене підкупила можливість зіграти у Лізі чемпіонів.
Це була ще одна моя помилка. Ми швидко вилетіли – у другому кваліфікаційному раунді. У чемпіонаті Люксембургу все було сприятливіше – там інший рівень команд. За три роки забив у першості країни 42 м'ячі, в останньому сезоні з 18-ма голами став найкращим бомбардиром чемпіонату.
– А після переходу в Спортінг Мертціг стали забивати ще більше.
– У першому сезоні – 19, а в другому – взагалі 29 голів в чемпіонаті. І до титулу найкращого бомбардира обидва рази додавали звання найкращого гравця чемпіонату Люксембургу. Мені вже виповнилося 25 років, розумів, що пора переходити на більш якісний рівень. Підписав контракт із Фортуною (Кельн). Команда виступала у другій Бундеслізі, але плекала амбітні плани. І вони підкріплювалися фінансуванням – Фортуна мала бюджет на рівні 25 мільйонів марок.
– Що ж завадило Фортуні вийти в Бундеслігу?
– Президент клубу запросив на пост головного тренера Харальда "Тоні" Шумахера. Це було помилкове рішення. Воротарем Тоні дійсно був хорошим. А ось тренером виявився зовсім іншої кваліфікації. До Фортуни Шумахер працював тренером воротарів у Баварії, Шальке і Борусії (Дортмунд). У Фортуні дебютував у ролі головного тренера. Велику роль у призначенні відіграло ім'я – свого часу Тоні розпочинав кар'єру у Кельні.
– Призначення Шумахера себе не виправдало?
– У тренера та президента клубу спершу були різні погляди на комплектування команди. Мене купували з подачі президента. Тоні ж привів купу своїх гравців, яким довіряв набагато більше. По-друге, у воротарів – своє оригінальне мислення, вони думають зовсім по-іншому, ніж польові гравці. І це позначається на їхній тренерській роботі.
Звичайно, є винятки з правил, але сміливо можу констатувати: Шумахер – найгірший тренер, під керівництвом якого я грав. Команда, яка за своїм складом могла претендувати навіть на вихід у Бундеслігу, при ньому грала вкрай невдало. У підсумку Тоні через рік звільнили прямісінько в перерві матчу.
Тоні Шумахер
Якось у Фортуні проходив тренерську практику колишній гравець команди, уродженець України Віктор Пасулько. Упевнений, що екс-півзахисник одеського Чорноморця і збірної СРСР впорався б із тренерськими обов'язками набагато краще від Шумахера.
"Страсбур пропонував 50 тисяч євро на місяць"
– Як ви опинилися в Греції?
– Шумахер обмежив мої виходи на поле – упродовж сезону я провів за Фортуну тільки 12 матчів. Наступного сезону мене на правах оренди віддали в команду другого грецького дивізіону – Агіус Ніколаус. Забивав там регулярно і після завершення сезону мав пропозицію від голландського Маастріхта. Однак Фортуна за тодішніми законами мала на мене права. Виставила за мій трансфер непідйомну для голландців суму в мільйон марок. Зрештою, я вирішив повернутися у Люксембург.
– З фінансових міркувань?
– Зокрема. У Спортінгу отримував більше, ніж у Фортуні. У клубу було багато спонсорів – і з Люксембургу, і з Швейцарії. Плюс – зарплата сплачувалася так, як багато років було прийнято на пострадянському просторі. По-чорному. Взагалі-то у чемпіонаті Люксембургу і тоді, і зараз виступає чимало професіональних футболістів пристойного рівня з Франції і Португалії. Найкращі з них отримують до 50 тисяч євро на рік. У когось доходить і до 100 тисяч євро.
Зарицький (у центрі) проти збірної Росії
– Ви свого часу про такі заробітках могли тільки мріяти?
– У 2001 році французький Страсбур, який тоді вилетів у другий дивізіон, зробив мені пропозицію. Зарплата 50 тисяч євро на місяць, квартира, машина і підйомні. Ось тільки пропозиція запізнилася на пару днів. У суботу ми грали в Швейцарії, і в цьому матчі я отримав серйозну травму. А в понеділок факс із пропозицією від французів лежав на столі мого менеджера. Уявляєте, як було прикро?!
– На цьому ваша ігрова професіональна кар'єра закінчилася?
– Були і сім операцій, і невдалі спроби повернутися. Довелося вішати бутси на цвях. До речі, хоч травма і вивела мене з ладу за 12 турів до кінця чемпіонату Люксембургу, із 23-ма забитими голами в 16-ти матчах я востаннє зумів стати найкращим бомбардиром першості Великого Герцогства.
ДОСЬЄ
Михайло Зарицький
Народився 3 січня 1973 року в Ленінграді (Санкт-Петербург).
Амплуа: нападник
Кар'єра гравця: Зеніт Ленінград, СРСР (1990-91), Борусія Менхенгладбах, Німеччина (1991-93), Авенір Бегг, Люксембург (1993-96), Мертціг, Люксембург (1996-98, 2000-02), Фортуна Кельн, Німеччина (1998-99), Агіос Ніколаос, Греція (1999-00).
Досягнення: чемпіон Люксембургу (1994). Найкращий гравець чемпіонату Люксембургу (1996/97, 1997/98). Найкращий бомбардир чемпіонату Люксембургу 1995/96 (18 голів), 1996/97 (19), 1997/98 (29), 2000/01 (23).
За збірну Люксембургу провів 15 матчів.
Тренерська кар'єра: Бердорф, Люксембург (2010-14), Мюленбах, Люксембург (2014-15), Вінеска, Люксембург (2015-16), Ехтернах, Люксембург (з 2017).
Максим Розенко, спеціально для Футбол 24