Розіграш Ла Ліги у сезоні 2021/22 став історичним і надзвичайно перспективним для грандів, однак не все у іспанському королівстві було добре. "Футбол 24" пригадує головні події вже минулого чемпіонату, виокремлює головних персон і підбиває підсумки.
От і завершився перший сезон Ла Ліги після відходу Мессі. Для багатьох нейтральних вболівальників історія Прімери на цьому добігла кінця, але фан-база іспанських клубів все одно залишається величезною – принаймні, вона точно більша за фан-базу ПСЖ, в якому Ліонель відпочиває від матчів збірної. Успіхи ж на міжнародній арені змушують детальніше проаналізувати все, що відбулося на Піренеях за останній рік.
Реал заслужив на чемпіонство – проблеми конкурентів не мають значення
Чемпіонство Реала у сезоні 2021/22 постійно намагаються принизити проблемами конкурентів. Мовляв, Барселона півроку перебудовувалась і занадто пізно увімкнулась, а Атлетіко не стрибнув вище голови й провалив середину чемпіонату. Звісно, ці фактори мають значення, але всі забувають про декілька важливих нюансів.
По-перше, битва за чемпіонство не була одноосібною. Першу третину сезону Карло Анчелотті теж провів у експериментах, виставляючи Азара на позицію "десятки", випробовуючи Асенсіо в опорній зоні й граючись зі схемою 4-2-3-1. Як наслідок, до 10-го туру Севілья та Сосьєдад трималися на відстані двох очок від мадридців, після 20-го Севілья йшла у двох залікових балах позаду, і лише після 27-го туру відрив "бланкос" збільшився до восьми пунктів.
По-друге, Реал переграв усіх конкурентів в особистих зустрічах. Севілью били двічі, причому на Рамон Санчес Пісхуан "бланкос" вирвали перемогу після 0:2 в першому таймі. Сосьєдад – 4:1 та 2:0. Атлетіко вдома розкатали з рахунком 0:2, програвши на виїзді резервним складом. Барсу здолали на Камп Ноу (2:1), а єдиним реальним ляпасом по ходу чемпіонату стали ті самі 0:4 на Сантьяго Бернабеу.
По-третє, Реал видав надзвичайно потужний перформанс у атаці. Підопічні Карло Анчелотті лідирують у Ла Лізі:
– за забитими голами (80 проти 68 у другої команди Ла Ліги) та очікуваними голами (80 проти 70 у другої команди)
– за передачами під удар (521 проти 398) та за передачами у штрафний (479 проти 409)
– за середньою кількістю ударів (17,16 проти 13,68) та за точністю (36,8% проти 36,0)
– за дотиками до м'яча на чужій третині (маже 9000 проти 8200) та у штрафному (1368 vs 1210)
– за кількістю індивідуальних просувань м'яча на чужу третину поля (760 проти 631) та у штрафний (314 vs 267).
У більшості випадків на другій позиції опинилася Барселона, що дозволяє її прихильникам говорити про низьку вартість золота Реала – мовляв, "кулес" просто не вистачило часу. Втім, навіть конкретно при Хаві Барселона не стала кращою за Мадрид. За 26 матчів після його приходу "вершкові" набрали на три залікових бали більше (і це при поразці в Класіко та резервному складі в останніх турах), а за очікуваними очками у столичного колективу на 0,7 пунктів більше.
Тобто, навіть при найбільш скептичному погляді на чемпіонство Реала каталонці можуть вважатись лишень рівними своєму вічному супернику. Це при тому, що в обороні "бланкос" зовсім не вражали – за очікуваними пропущеними чемпіон став аж шостим у Ла Лізі.
Реалу в принципі було непросто. Почасти не вистачало балансу, виникали проблеми з пресингом, іноді бракувало реалізації (Кадісу не забили навіть при 36 ударах по воротах). Перед сезоном аналітичний портал FiveThirtyEight давав всього 24% вірогідності на перемогу Реала в Ла Лізі, вважаючи фаворитом Барселону (43%). І все одно Мадрид став чемпіоном, випередивши конкурентів практично за всіма показниками.
Саме тому варто визнати, що проблеми конкурентів – це справа самих конкурентів, а Реал видав істинно чемпіонський перформанс. Применшуючи вагу золота мадридців, фанати інших клубів ще більше принижують силу своїх команд.
Барселона без Мессі рухається в правильному напрямку
Несподіваний відхід Ліонеля в ПСЖ шокував футбольну спільноту, однак серед вболівальників існувала поширена думка про позитивний ефект від втрати Мессі – мовляв, тепер у тренерського штабу розв'яжуться руки, а дисциплінована Барселона одразу заграє на рівні Манчестер Сіті.
Реальність виявилась гіршою, ніж очікували найбільші песимісти – Рональд Куман опустив "блаугранас" на 9-те місце й був звільнений після 11-го туру. Його улюбленець Депай не став заміною Ліонелю, Френкі Де Йонг розчинився, Педрі та Фаті зламалися, а новачок Агуеро взагалі завершив кар'єру в жовтні. У тактичному плані каталонці являли собою суцільне ніщо – їх сміливо пресингували й розривали не тільки Реал з Атлетіком, а і Кадіс з Райо Вальєкано.
У листопаді Жоан Лапорта наважився на крок, якого давно очікували від Барселони – каталонці домовилися з Хаві. Рішення пахло популізмом, але новий наставник практично одразу зумів прикувати до себе увагу цікавими рішеннями.
На першому етапі роботи ентренадор не зациклювався на догматичних 4-3-3 з 70% володіння м'ячем, а оперативно намагався вирішувати тактичні проблеми, які виникали у попередніх поєдинках. Якщо необхідно було повернутись на куманівську схему 3-4-1-2, то Хаві повертався – просто тому, що Барселона краще будувала свій білд-ап через трійку в задній лінії, навіть якщо грала в 4-3-3. Якщо навіси допомагали – колектив повертався до десятків кросів. Це разюче відрізнялося від сліпих спроб Кіке Сетьєна відродити тікі-таку в непристосованій для цього команді.
Втім, від бажання ставити інтенсивний і комбінативний футбол ніхто не відмовлявся. Його почали розвивати практично одразу. Вже у дебютному матчі при Хаві каталонці видали надзвичайно високий показник пресингу (6,8 PPDA) і провели 12 проникних передач у штрафний "автобусного" Еспаньйола. Команда активно працювала в останній третині поля, ретельно готуючи свої атаки через велику кількість пасів.
Через сирість напрацювань Барса продовжувала допускати осічки, але швидкий прогрес був помітний неозброєним оком. Всього за вісім матчів після призначення Хаві "блаугранас" набрали практично стільки ж очікуваних очок, скільки й Реал за дев'ять (16,69 проти 17,41), а за інтенсивністю пресингу каталонці йшли другими після Сельти.
Прихід Обамеянга, Феррана Торреса, Дані Алвеса й Траоре, поступове відновлення Педрі та швидкий прогрес Гаві дозволили зробити шалений ривок у середині сезону – Барселона видала 13-матчеву безпрограшну серію у чемпіонаті, здобувши 11 перемог. Були розгромлені Реал та Атлетік (по 4:0), у ворота Атлетіко відвантажили 4 голи, а з Севільєю "кулес" набрали 4 очки з 6-ти. На цьому етапі Хаві сформував остаточний малюнок гри: схема 4-3-3, агресивний пресинг, підготовка атак в центральній частині поля, створення моментів з флангів, висока лінія оборони та взаємодія з фальшивою дев'яткою (цю роль довірили Обамеянгу).
В якийсь момент Барселона навіть набрала більше реальних очок при Хаві, ніж Реал за аналогічний період. Фінал сезону, однак, виявився змазаним через недопрацьованість окремих тактичних аспектів – зокрема, Барсі дуже важко грати з суперниками, які люблять зводити матч до хаотичних розмінів контратаками. Тим не менш, фінальний результат виявився дуже крутим – друге місце. У такому-то сезоні.
Втім, важливе не тільки місце в таблиці, а і якість футболу. Тут все прекрасно: за більшістю атакувальних показників Барселона стала другою після Реала, а в деяких важливих аспектах команда навіть перевершила чемпіона – зокрема, "блаугранас" найкращі в Ла Лізі за інтенсивністю пресингу (7,54 PPDA під керівництвом Хаві) та його ефективністю (32% проти 30,5% у Реала). Каталонці довше комбінують на чужій третині поля (1728 передач проти 1589 у Мадрида) й виконують більше пасів на просування (1668 проти 1569).
Чи змогли б вони так з Мессі у складі? У пресингу – точно ні. За його інтенсивністю Барселона Хаві видала найкращий показник за останні шість сезонів, адже тепер ніхто не порушує дисципліну при організації гри без м'яча. Та і в позиційному наступі каталонці нарешті стали працювати злагодженіше, без скупчування кількох футболістів у зоні м'яча (чому сприяли самовільні опускання Лео в глибину). З іншого боку, Барсі часто не вистачає нестандартності й здатності створювати контрольований хаос, який міг організувати Мессі.
Так чи інакше, питання Ліонеля не має жодного значення – він сидить у ПСЖ й навряд чи колись повернеться. Важливий тільки прогрес Барселони. Хаві дійсно повернув її у правильне русло, гармонійно поєднавши клубні цінності (контроль м'яча, тотальність футболу, агресивний стиль) з тактичними потребами сучасності (пресинг, принцип безперервності гри, фальшиві позиції). "Блаугранас" не просто відроджують свої "скрєпи", а методично розвивають прогресивний позиційний футбол.
Атлетіко залишився на своєму високому рівні, але Облак його не втримав
"Матрацники" починали сезон у статусі чемпіона Іспанії. На зміну короля у Ла Лізі фани очікували вже давно, однак при цьому команді Дієго Сімеоне постійно нагадували про форму конкурентів – мовляв, Атлетіко виграв золото Прімери тільки завдяки кризі Реала й Барселони. Цьому були й статистичні підтвердження: мадридці за очікуваними очками мали фінішувати аж шостими, однак в реальності їм вдалося перебрати майже 20 залікових балів – це занадто багато. За голами та пропущеними м'ячами оверперформанс склав 10 пунктів.
Чемпіонат, що вже минув, повинен був дати відповідь, чи дійсно чемпіонство Атлетіко стало випадковим. Сезон показав, що це питання так і залишиться дискусійним, але підопічні Дієго Сімеоне витримали свій чемпіонський темп:
– Атлетіко набрав 69,01 очікуваних очок – рік тому даний показник був схожим (66,41 xPTS).
– мадридці у цьому розіграші Прімери награли на 59,45 очікуваних голів, а забили 65 – у чемпіонському році було 57,66 xG і 67 забитих.
– за очікуваними пропущеними "матрацники" нині мають 35,77 xGA – золото ж брали при 35,67 xGA
– інтенсивність пресингу також майже ідентична (10,96 PPDA vs 10,32 у минулому сезоні). Ефективність пресингу також (31% vs 30,1%).
– за передачами на останню третину поля / у штрафний / на просування є невеличкий регрес (1107 / 336 / 1250 vs 1226 / 381 / 1477 рік тому)
– точність пасів трішки просіла (79,9 % проти 82,1%)
– за дотиками на останній третині / у штрафному все залишилось на тому ж рівні (6147 / 977 vs 6275 / 992). Аналогічна картина за просуваннями м'яча.
Команда Дієго Сімеоне в тактичному плані не стала гіршою, однак за відсутності серйозних змін у грі Атлетіко пропустив аж на 18 голів більше, ніж рік тому. Враховуючи, що гострота допущених моментів у обороні залишилась на тому ж рівні, виникають питання до голкіпера – а з ним дійсно все сумно. Облак посів 19-те місце в Ла Лізі за відсотком відбитих ударів (всього 62,5% проти 80% у попередньому сезоні) і взяв лишень один пенальті з восьми.
Але чи було випадковим чемпіонство? Як показала таблиця та ключові показники (xG, xGA, XPTS, голи, пропущені, очки), мадридці у цьому розіграші трималися на рівних з Барселоною, зберігаючи шанси на срібло до останніх турів – втім, рівень Реала виявився недосяжним для усіх. Разом з тим, "вершкових" також можна назвати щасливчиками, адже вони перебрали цілих 12,4 очок. Не в останню чергу завдяки кращому голкіперу.
Гарячий сезон у Андалусії
Найцікавіше чемпіонат пройшов на півдні Іспанії, в Андалусії. Регіон був представлений одразу чотирма командами – і всі вони до останніх турів конкурували один з одним за найважливіші місця у Ла Лізі. Головна битва, звісно ж, розвернулася між Севільєю та Бетісом.
Вічні вороги боролися за вихід у Лігу чемпіонів, маючи шанси завершити сезон у топ-4 разом або ж вилетіти за її межі прямо на фініші. Яскравість протистояння посилювалась протилежними ігровими філософіями.
Севілья під керівництвом Хулена Лопетегі продовжувала працювати у прагматичній системі. "Рохібланкос" віддавали ініціативу супернику, дуже інтенсивно пресингували, контратакували через дальні закидання й виконували купу навісів і прострілів – нервіонці стали лідерами Ла Ліги за кількістю довгих передач, а за кількістю кросів вони поступаються тільки Осасуні, Кадісу й Райо Вальєкано. При цьому команда безбожно сушила гру, якщо результат влаштовував – а севільців практично завжди влаштовувала перевага в один гол.
Як наслідок, Севілья забила не набагато більше голів, ніж Леванте, однак в обороні все було надійно. "Рохібланкос" пропустили найменше голів (30) і увійшли в топ-4 за показником очікуваних пропущених (38,4 xGA). Спостерігати за таким футболом було нудно, але він приносив результат.
Мануель Пеллегріні у Бетісі поставив абсолютно інший футбол. В нього значно більше свободи для футболістів атаки – Хуанмі, Каналес, Фекір і Борха Іглесіас частково звільнялись від чорнової роботи, а при роботі на чужій третині вони часто імпровізували, заплітаючи комбінації хитро відкриваючись. При цьому сама ігрова модель "вердібланкос" була варіативнішою – команда не відходила від схеми 4-2-3-1, однак ролі й завдання окремих гравців у ній могли змінюватись.
Бетіс демонстрував набагато яскравіший футбол, ніж Севілья, забивши на 9 голів більше, однак за свободу лідерів атаки довелося платити більшою кількістю пропущених м'ячів – їх було 40. Підопічні Ману Пеллегріні грали самі й давали грати суперникам, але загалом демонстрували високий рівень, тримаючись в гонитві за ЛЧ до останніх турів.
Втім, у статистичному плані вороги йшли нога в ногу – 393-331 за передачами під удар, 313-310 за пасами в штрафний, 1242-1180 за кількістю пасів на просування, 28,1 vs 30,5 за відсотком успішних пресинг-дій, 6169-6083 за дотиками на останній третині. За сумарною кількістю просувань м'яча на дриблінгу Севілья сильно вирвалась уперед (різниця у понад 2000 ТТД), але у Бетіса значно більше вривань конкретно в штрафний (175-143).
У битві таких рівних суперників все вирішили особисті зустрічі – в них підопічні Хулена Лопетегі двічі били колектив Мануеля Пеллегріні. Взнаки далися і вищий середній клас футболістів Севільї, і незрівнянно більший досвід "рохібланкос", і краща оборона (нервіонці не пропустили жодного гола в дербі). Жорстка система перемогла адаптацію під виконавців, але програла їй же в кубковому матчі – класика.
Паралельно точилася боротьба за виживання між двома іншими представниками Андалусії – Кадісом і Гранадою. Втрачати їх у Ла Лізі не хотілося. "Жовта субмарина" демонструвала доволі пристойний футбол у матчах з рівними собі й регулярно відбирала очки у лідерів – "підводники" втримали нічию на Сантьяго Бернабеу, набрали 4 залікових бали з Барселоною (перегравши її на Камп Ноу!), відбирали очки у Бетіса й Севільї, а з Вільяреалом влаштували перестрілку 3:3. І все одно вони боролися за виживання до останнього туру.
"Насриди" в плані протистояння лідерам не могли зрівнятись з Кадісом, але вони запам'яталися драматичними матчами та цікавими історіями – зокрема, лебединою піснею Моліни, якому в 40 років вдалося забити 10 голів та віддати 5 асистів. При цьому Хорхе оформив одразу чотири дублі й став найбільш віковим автором хет-трику в історії Ла Ліги.
За розширеною статистикою цей колектив трішки випереджав Кадіс, але все вирішилось в останньому турі: "підводники" до 76-ї хвилини вилітали, програючи "насридам" одне очко при гірших додаткових показниках, однак вони забили Алавесу й потіснили конкурента з 17-ї позиції – "рохібланкос" же не змогли переграти Еспаньйол, опустившись на 18-ту сходинку й покинувши Ла Лігу. Сумно, адже замість неї вилетіти могла безлика Мальорка.
Бензема, Вінісіус і Модріч провели свій найкращий сезон у кар'єрі
Назвати це золоте тріо найкращими футболістами Ла Ліги було б занадто просто – і це не виразить величі Луки, Каріма та Жуніора у цьому році.
Головною зіркою, звісно ж, став Карім. Француз забив 27 голів і віддав 12 асистів, видавши свій найрезультативніший сезон за весь час виступів у Ла Лізі і ставши найкращим французьким бомбардиром чемпіонату Іспанії за всю історію. Він також лідирує за кількістю ударів (128), за влучаннями у площину воріт (59), за очікуваними голами (24,4) та очікуваними асистами (16,7). Завдяки цьому Реал отримав першого з часів Роналду футболіста, якому вдалося завоювати золотий бутс Прімери.
Карім же став другим бомбардиром у історії Реала, забивши 323 голи – стільки ж у своєму активі має Рауль. Загалом, у сезоні, що минув, Бензема відвантажив 44 м'ячі в 45 матчах – на такій дистанції більше забивали тільки Пушкаш (48) та Роналду (61). Щоправда, ці рекорди йдуть вже із врахуванням єврокубків.
Вінісіус став ідеальним партнером для Каріма, забивши 17 голів і віддавши 10 асистів. Таким чином, ця парочка стала причетною до більшої частини голів "вершкових" у сезоні Прімери. Як правило, Карім відходив у глибину, ламав стрункість ліній суперника, приймав пас між ними й запускав у прохід Вінісіуса, а далі він же замикав кроси Жуніора (якщо бразилець не забивав сам).
При цьому Вінісіус став найкращим дриблером, виконавши 694 ривки з м'ячем – причому 393 ривки було з просуванням у глибину. За цими показниками він взагалі лідер серед усіх гравців топ-5 ліг. Проблемою бразильця у попередні три роки була відсутність розуміння, що робити після вдалої обводки, однак під керівництвом Карло Анчелотті вінгер розкрився на повну. Після просувань на чужій третині поля Вінісіус завдав 39 ударів, віддав 37 передач під них, забив 6 голів і віддав 5 асистів.
Просування Вінісіуса, які призвели до гольових нагод / натисніть на картинку, щоб збільшити
Модріч під керівництвом Анчелотті став ключовим виконавцем у всій системі гри Реала. Лука відповідав за ігровий баланс, допомагаючи в тих зонах, де "вершковим" було найважче. Також саме він організовував вихід з оборони в атаку й саме він грав головну скрипку при організації руху м'яча між лініями – тільки один центрхав зміг у середньому зробити більше успішних передач на половині поля суперника, ніж Модріч (41,4). Це був Кроос. (52,0).
Карло Анчелотті повністю довірився Модрічу та його магічному баченню поля. Хорват віддячив ентренадору, віддавши 8 асистів у Прімері – це його найкращий показник за всі 14 сезонів у топ-лігах. Лука не був настільки крутим навіть у 2018 році, коли вдалося витягнути збірну у фінал ЧС-2018, завоювати чергову ЛЧ й взяти Золотий м'яч. Браво!
Карло Анчелотті – найкращий тренер
Очевидно, більше ніхто не міг претендувати на це звання у сезоні 2021/22. Між тим, ще до весни персону Анчі сприймали критично – Карло відверто списали після бунту лідерів Баварії, невиразної роботи в Наполі й фіаско в Евертоні. Призначення в Реал багатьом вболівальникам здавалося випадковим і тимчасовим, а після поразки в Парижі іспанські інсайдери писали про готовність Флорентіно Переса розірвати контракт. Наставником "вершкових" вже бачили Маурісіо Почеттіно.
Реал критикували за проблеми в обороні, за невиразний пресинг, за погану підготовку до топ-матчів і за відсутність стабільної структури гри – на відміну від найсильніших грандів, Мадрид не мав впізнаваного обличчя й адаптувався під якості лідерів, а не під якусь систему. Всі ці особливості дійсно характерні для "вершкових". Втім, "бланкос" всупереч усім очікуванням набирали очки й відривалися від конкурентів, перемагаючи кожного в особистих зустрічах.
Італієць пішов проти трендів і довів усій Європі, що адаптація під свій склад – це не відстала модель для тренерів-пенсіонерів у збірних, а така ж ефективна філософія, як і Juego de Posicion, гегенпресинг, катеначчо та інші складні системи. Просто комусь простіше або вигідніше вбудовувати футболістів у структуру, а десь перспективнішою буде розбудова структури під футболістів.
Хороший тренер завжди адаптується до характеристик гравців. Якщо у мене у складі Модріч та Кроос, я не можу будувати стиль навколо високого пресингу. Якщо в мене в атаці є Вінісіус, який розганяється флангом, ніби він на мотоциклі, я роблю ставку на контратаки – інакше я був би ідіотом, – пояснює Карло.
Крім того, Анчелотті посприяв колосальному прогресу своїх підопічних. У Вінісіуса до приходу Карло було всього 8 голів та 4 асисти за три роки у Мадриді – тепер у нього 17+10 за сезон. Бензема рік тому в середньому віддавав 2,55 прогресивних пасів, 1,15 пасів у карний майданчик, 1,74 під удар і виконував 3,08 передударних дій – у сезоні 2021/22 Карім набив 4,28 / 2,62 / 1,9 / 4,3 відповідно. Модріч грає у найпотужніший свій футбол за всю кар'єру. Мілітао після невиразного дебютного сезону перетворився у скелю при захисті й став найкращим центрбеком за показником просування м'яча.
Карло вірить у своїх футболістів, помічає їхні неочевидні плюси (зокрема, він все життя говорив про потужність Бензема при розпасовках) і створює максимально комфортні тактичні умови для лідерів. Італієць називає підопічних друзями – і це не просто слова. Достатньо подивитись на святкування чемпіонства, щоб зрозуміти, як мадридці люблять свого ентренадора і як ентрадор гармонійно флексить із суперзірками. Це те, чого в свій час не зміг добитися системний Хулен Лопетегі. Браво, Карло!
Альтернативний варіант – Хаві. Про причини настільки попсової альтернативи ми погоримо трохи згодом, але каталонець дійсно видав потужний перформанс. Він набрав однакову з Реалом кількість очікуваних очок, дуже швидко поставив сильний позиційний футбол, навчив команду інтенсивному пресингу й загалом відродив каталонську ідентичність – хоча й не намагався бути догматичним. За його роботою буде дуже цікаво спостерігати в наступному сезоні, однак королем цього розіграшу Ла Ліги був Карло Анчелотті.
Хуанмі та Унал – прогрес сезону
Через фантастичну роботу Карло Анчелотті список футболістів, які найбільше спрогресували, майже повністю складається з представників Реала. Втім, у "королівському клубі" зібрані вроджені генії, тож винесемо їх за дужки. Проблема полягає в тому, що знайти інших кандидатів на цей приз не так вже й просто.
На нього цілком міг би претендувати Моралес, який у 20-й команді чемпіонату настріляв 13 голів і 7 асистів. Не менш потужно виступив Хоселу, який вилетів разом з Алавесом (14+4). Потужно виглядав Дардер з Еспаньйола, який став одним із лідерів Ла Ліги за просуваннями м'яча. У кожній другій команді є футболіст, який здивував у цьому сезоні.
Втім, для більшості вболівальників ці гравці залишаються ноунеймами, адже ніхто по своїй волі не вмикав матчі на кшталт Ельче – Еспаньйол. Зрештою, в таких командах зовсім інший рівень конкуренції, відповідальності та тактичної складності. Саме тому ми вирішили зупинитися на найбільш гучних прізвищах – на Хуанмі та Уналі.
Перше можна було чути дуже часто, адже нападник Бетіса провів дуже потужний сезон. В його активі – 16 голів (до цього ніколи не забивав більше 11-ти) й 4 асисти. Більше голів у чемпіонаті, що минув, провів тільки Бензема. За вісім років у топ-5 лігах Хуанмі видав свій найвищий середній показник очікуваних голів та гольових передач (якщо брати сезони з 20+ матчами).
Це стало можливо завдяки частковому звільненню від чорнової роботи у команді Мануеля Пеллегріні. Завдяки цьому Хуанмі ефективно балансує на межі офсайду й відкривається у карному майданчику, звідки здебільшого й забиває. На жаль, йому вже 29 років, але Transfermarkt все одно підняв вартість форварда з трьох до дванадцяти мільйонів євро.
Найбільше ж у сезоні 2021/22 додав форвард Хетафе – 25 річний Енес Унал. Його команда більшу частину чемпіонату боролася за виживання, однак це не завадило турку провести аж 16 голів (плюс, в його активі 1 асист). Це – третій показник у Ла Лізі. Більше тільки у Вінісіуса, Іньякі Вільямса, Данджуми, Хуанмі, Аспаса (по 17) та Бензема (27). Сам Унал у топ-чемпіонатах ніколи не забивав більше шести м'ячів, хоча у Фейєнорді у сезоні 2016/17 він настріляв 18+4.
Не можна сказати, що Унал – це якесь відкриття. Турок пройшов школу Манчестер Сіті, виступав у нідерландських лігах, купувався Вільяреалом за 14 мільйонів, два роки провів у Вільядоліді (забив по 6 голів). Британські ЗМІ називали його одним із головних талантів покоління, а сам Енес подобався фанатам своєю чесністю та начитаністю. Втім, лишень у сезоні 2021/22 нападник розквітнув, ставши де-факто третім бомбардиром Ла Ліги й відзначившись у воротах Вільяреала, Реала та Атлетіко (двічі). За перші два місяці 2022 року лишень Лєвандовскі забивав більше, ніж Унал (9 голів проти 8).
Тепер за форварда Хетафе дають 18 мільйонів. Красень!
Гаві та Данджума – відкриття сезону
Тут двох думок бути не може – Гаві став головною знахідкою не тільки Барселони, але й всієї Ла Ліги. Атакувальний півзахисник у свої 17 років блискавично увірвався в основу "блаугранас", зігравши 2345 хвилин у сезоні (більше тільки у Френкі, Альби, тер Штегена та Бускетса), однаково круто виглядаючи як у Кумана, так і у Хаві.
Цей юнак не вміє зав'язувати шнурки на бутсах, але він вміє потрапляти у топ-3 асистентів Барселони у Ла Лізі – в активі Гаві аж 5 гольових передач . Крім того, він надзвичайно крутий у дриблінгу: Гаві є другим у складі "блаугранас" після Дембеле за кількістю успішних обіграшів (38 vs 57), а також третім за ривками з просуваннями і за ривками з просуваннями у штрафний. Як наслідок, вже зараз Transfermarkt повісив на талановитого підлітка цінник у 60 мільйонів євро.
Було б несправедливо забути і про більш досвідченого Арно Данджуму. Нідерландський нападник, який бігав у Чемпіоншипі й перейшов у Вільяреал за 23 мільйони євро, став найкращим трансфером Ла Ліги – і найкращим бомбардиром "жовтої субмарини" у чемпіонаті Іспанії. 25-річний форвард за 23 матчі в Прімері провів 10 голів і віддав 3 асисти, перевершивши самого Жерара Морено. Плюс, він оформив 6+1 у надзвичайно складній Лізі чемпіонів.
Можливо, саме травма Арно в останніх турах Ла Ліги не дозволила Вільяреалу зачепитись за ще одну Лігу Європи, однак без нього левантійці не потрапили б ні в Лігу конференцій, ні в півфінал ЛЧ. А Данджума ще молодий...
Депай – розчарування
Барселона з подачі Рональда Кумана довго бігала за Депаєм, таки підписавши нападника збірної Нідерландів – та ще й безкоштовно. Трансфер здавався просто фантастичним. Мемфіс у попередньому сезоні настріляв 20+12 в чемпіонаті й 9+5 у збірній, але його цінність полягала не тільки в голах, а і в надзвичайно широкому функціоналі. Депай і забивав, і обігрувався, і пресингував, і блискуче виконував чорнову роботу, і в єдиноборствах працював сильно, і на дриблінгу був шикарним.
Чимось його стиль гри схожий на футбол Мессі. Депай любить відтягуватись у глибину, комбінувати там і протягувати м'яч індивідуально, от тільки у нього ще й з ігровою дисципліною все в порядку. Багато хто очікував, що Мемфіс стане кращою версією Ліонеля – якщо не за рекордами, то хоча б за тактичною користю.
І ось пройшов рік. В активі Депая – 12 голів і 2 асисти в Ла Лізі. Його немає в жодній символічній збірній чемпіонату Іспанії. У Хаві він начисто програв конкуренцію Обамеянгу, з'явившись на полі лишень у 16-ти з 26 поєдинків і зігравши всього 765 хвилин (еквівалент 8,5 матчів). Новий Мессі? Смішно. Мемфіс – навіть не один із лідерів.
Це не значить, що на Депаї можна ставити хрест. За дотиками в карному майданчику та на останній третині, за середньою кількістю передгольових ТТД та за низкою інших важливих статистичних показників нападник видав хороші цифри – втім, це лишень говорить про високий рівень футболіста. У складі національної команди він його підтверджує (13 голів і 6 асистів в 12-ти матчах у 2022 році), однак у Барселоні це лишень тінь Депая-збірника чи Депая з Ліона.
Ла Ліга тьмяніє
Загалом, розіграш Ла Ліги 2021/22, при низці цікавих сюжетів, продовжив сумну тенденцію – чемпіонат Іспанії втрачає цікавість для рядового вболівальника. Хав'єр Тебас може ще довго трусити паперами й показувати, наскільки Прімера перевершує АПЛ у фінансовій дисципліні, однак звичайний європейський фанат більше цікавиться Бернлі й Норвічем, ніж Валенсією чи Бетісом.
Ла Ліга продовжує втрачати суперзірок. Неймар, Роналду й Мессі запалюють за межами Піренеїв, Холанд послідовно обрав Борусію та Манчестер Сіті, а Мбаппе вирішив прокинути свій улюблений Мадрид – ПСЖ у всіх сенсах може дати йому більше і гарантує це. У Реал чи Барселону з їхньою довготривалою перебудовою переходити не ризикують.
Суперактиви Ла Ліги (рівня Лєвандовскі чи Мессі) – це кілька підстаркуватих зірок Реала й Барси. Все інше – на перспективу, однак і молоді зірки не поспішають в Іспанію. Спробуйте пригадати хоча б з десяток талановитих проспектів, за яких вже завтра готові дати 50-70 мільйонів євро – в Італії, Німеччині та Франції нових Мбаппе буде більше. Унал і Гаві – це, звісно ж, круто, але згадайте, як увірвався в світовий футбол 19-річний Холанд.
Як наслідок, у Ла Лізі стало мало цікавих історій. Битва за золото перетворилася у війну калік, в якій чемпіонство бере та команда, в якої найбільший оверперформанс. У прорив Бетіса чи Реал Сосьєдада в Лігу чемпіонів ніхто не вірив до самого кінця, хоча шанси були – і ці клуби виправдали очікування. Севілья продовжує грати через навіси й сушити рахунок 1:0 вже з 20-ї хвилини, а Унаї Емері відверто зливає матчі Прімери заради єврокубків – а якщо не зливає, то грав другим номером у оборонній схемі 4-4-2.
В середині таблиці немає жодної примітної команди. Була надія на Пепе Бордаласа й Валенсію – втім, відправившись на підвищення, екс-тренер Хетафе просто створив новий Хетафе, причому значно гірший. Багато компліментів отримали Андоні Іраола та Райо Вальєкано, але їхнього цікавого футболу вистачило всього на кілька місяців – потім мадридці скотилися в другу десятку. Щодо останніх 6-7 команд у таблиці, то більшість вболівальників погодилася б на виліт усіх цих клубів. Ніхто б навіть не помітив їхньої втрати.
Ла Ліга тьмяніє. Не факт, що цей процес завершиться скоро.