Могутній наркобарон Пабло Ескобар і його антипод Андрес Ескобар полягли від куль з інтервалом у півроку. Жертв могло бути значно більше – на ЧС-1994 збірну Колумбії залякали до напівсмерті.
На чемпіонат світу-1990 в Італії збірна Колумбії пробилася вперше за 28 років. Колумбійці обіграли ОАЕ (2:0), поступилися Югославії (0:1) і розписали божевільну розв’язку із ФРН, майбутніми чемпіонами (1:1). Цього вистачило для виходу у плей-офф, де латиноамериканці впали під натиском геніального камерунця Роже Мілла (1:2).
Незважаючи на поразку в 1/8 фіналу, виступ команди Франсіско Матурани був розцінений позитивно – завдання-мінімум виконане. А Європа вперше побачила обдарованих Вальдераму, Ігіту, Рінкона. І – Ескобара. О-о-о, querido Dios – милий Боже! Скільки легендарної величі, зловісності і трагедії у цьому прізвищі…
Пабло
Десятиліттями Колумбія стікала кров’ю міжусобиць. Держава вела боротьбу проти партизанів лівого спрямування, якими кишіли навколишні ліси. Розросталися і міцніли синдикати наркобізнесу. Терор, залякування, кіднепінг і вбивства. Переважна більшість громадян – за межею бідності. То чи варто дивуватися, що й футбол у цій країні переживав повний занепад? Національна збірна могла лише мріяти про Мундіаль, а провідні клуби були статистами у Копа Лібертадорес.
Влітку 1977 року Пабло Ескобар, на той момент "широко відомий у вузьких колах", започаткував Медельїнський картель. Вправно налагодивши постачання кокаїну у США, вчорашній злидар і банальний розбійник досить скоро став найвпливовішою персоною Колумбії. Через два роки 30-річний Пабло вже був одним із найзаможніших товстосумів світу, а потужності його синдикату становили 70 тонн кокаїну за місяць. Трохи пізніше американський діловий журнал Forbes оцінив статки Ескобара у 25 мільярдів доларів.
Амбіції наркобарона не обмежувалися грошима і впливом. Йому хотілося влади ще й на державному, законодавчому рівні, аби убезпечити себе від ризиків та дуже ймовірної екстрадиції у США. Прихильність електорату купити дуже легко: побудуй їм нове житло, дороги, стадіони – і вони носитимуть тебе на руках. Медельїн перетворився на гігантський будівельний майданчик. Принагідно Ескобар взяв під свою протекцію два головні футбольні клуби міста – Атлетіко Насьйональ та Індепендьєнте.
Срібло або свинець
"Всі знали, на чиї гроші збудоване наше футбольне поле. В Ескобара існувала лиха слава, але ми раділи, що маємо де грати. І тут ніколи не було наркотиків", – пригадує Ліонель Альварес, опорник Атлетіко та Індепендьєнте 80-х.
"Ми були дуже бідними, скривдженими суспільством підлітками, – додає Алексіс Гарсія, хавбек Атлетіко Насьйональ 80-90-х. – Усе змінювалося тільки на полі. Це була спроба втечі від домашніх проблем".
Могутній бос дав їм усе необхідне – інфраструктуру, хороші зарплати і преміальні, свою персональну прихильність і захист. Однак наївно думати, що усе це базувалося лише на любові Ескобара до футболу. Існував прагматичний момент: Медельїнський картель, прикриваючись клубами, відмивав частину свого астрономічного капіталу. Приклад Пабло надихав інших наркобогів – Родрігеса "Мексиканця" Гачу (Мільйонаріос, Богота), Мігеля Родрігеса (Америка, Калі). Від їхніх мільйонів (нехай і кривавих) виграв увесь колумбійський футбол.
Спершу на провідні ролі вийшла Америка. Команда із Калі три роки поспіль (1985-1987) пробивалася до фіналу найпрестижнішого клубного турніру континенту – і тричі зазнавала поразок. У 1989-му свій похід за трофеєм розпочав Атлетіко Насьйональ. Стартові чотири тури – нуль перемог, лише три набрані очки. Але на фініші групового етапу – дивовижне перевтілення. Команда Ескобара здобула дві перемоги над еквадорськими Депортіво та Емелеком і з другого місця пройшла у плей-офф.
В іграх "на виліт" вибили ще двох опонентів, серед яких – Мільйонаріос із Боготи. У півфіналі втримали нульову нічию на полі уругвайського Данубіо. Перед матчем-відповіддю до головного арбітра – аргентинця Карлоса Еспозіто – підійшли молодики "від Пабло". Вони пропонували суддівській бригаді 200 тисяч доларів за лояльність до Атлетіко. Еспозіто відмовився і почув: "Ваше життя не коштує ні гроша". У своєму бізнесі картель сповідував єдину заповідь: Plata O Plomo – срібло або свинець.
Арбітри не прогнулися, чого не скажеш про футболістів Данубіо. Уругвайці чи то злякалися, чи то отримали солідний "гонорар", але матч за фінал вони злили повністю – 0:6. Ну а далі – дві фінальні дуелі проти непокірної парагвайської Олімпії. Поразка на виїзді 0:2, реабілітація з аналогічним рахунком у Боготі (медельїнську арену не допустили до фіналу через невідповідність високим стандартам) і трилер у серії післяматчевих пенальті, яку, зрештою, виграв Рене Ігіта, кіпер Атлетіко Насьйональ.
Вперше в історії Копа Лібертадорес трофей здобула команда із Колумбії. Вулиці Медельїна затопили сотні тисяч зворушених містян, які зустрічали своїх футболістів національними героями. А потім Атлетіко у повному складі вирушив у гості до свого патрона. З нагоди історичної перемоги Пабло Ескобар влаштував удома розкішний бенкет.
Легендарне ранчо Асьєнда Наполес – це територія у 29 квадратних кілометрів, комплекси шикарних вілл, басейни, тенісні корти, зоопарк, футбольне поле, озеро і навіть злітна смуга. Гості заїжджали через головні ворота, на яких Ескобар помпезно пригвинтив саме той літак, що свого часу доставив у США дебютну партію кокаїну від Медельїнського картелю.
"Раніше колумбійського футболу просто-таки не існувало. Ми піднялися настільки стрімко, що у багатьох виникли підозри. Можу виділити дві причини нашого успіху: у нас була дійсно сильна команда і у нас були гроші, щоб втримати найкращих гравців. Атлетіко піднявся завдяки Пабло Ескобару", – стверджує Франсіско Матурана, творець чемпіонів Копа Лібертадорес. На той момент він вже два роки очолював збірну Колумбії і зліпив її кістяк із лідерів свого клубу.
"Футбол робив Ескобара щасливим"
Виступ на ЧС-1990 надав збірній Колумбії додаткового імпульсу і впевненості у своїх силах. Матурана встиг попрацювати в іспанському Вальядоліді та Америці (Калі), а тоді повернувся у національну команду – щоб вивести її на другий поспіль Мундіаль. Колумбійці грали на шаленому куражі, видавши розкішну серію – лише 1 поразка у 26 матчах.
На початку вересня 1993 року команда Мартурани прибула у Буенос-Айрес, щоб у матчі з чинними віце-чемпіонами світу вирішити долю прямої путівки до США. "В аеропорту столиці Аргентини нам влаштували "гарячий" прийом, – пригадує Чонто Еррера, захисник Лос Кафетерос. – Прокляття сипалися з усіх боків. Вони кричали: "Наркоторговці!" просто тому, що ми – колумбійці. Це було боляче. Ми не були такими, як про нас думав увесь світ".
Перед останнім туром Аргентина поступалася Колумбії одним очком, тож господарів влаштовувала лише перемога. Без Марадони "альбіселесте" кинулися в наступ, проте раз за разом наражалися на вбивчі контратаки гостей. Аспрілья і Фредді Рінкон оформили по дублю, ще один гол забив Адольфо Валенсія – ганебні 0:5 для аргентинців. Із таким рахунком "біло-блакитних" у Буенос-Айресі не бив ніхто і ніколи. Навіть ті, хто вчора випльовував лайку колумбійцям у спину, після фінального свистка аплодували стоячи. А Пеле поквапився охрестити збірну Колумбії головним претендентом на здобуття Кубка світу.
"Ми були командою індивідуальностей, – відзначає Матурана. – Коли наші вболівальники бачили гру збірної, то казали: "Це і є ми, це – наша команда". Було неважливо – ти з Медельїна чи з Калі. Ми ставали єдиним цілим".
І все ж футбол якщо й зупиняв кровопролиття у Колумбії – то тільки на час матчу. Медельїнський картель і колумбійські спецслужби затіяли вирішальну війну на взаємне знищення. Щодня – десятки загиблих. Зашморг навколо Пабло Ескобара невблаганно звужувався. Дуже цікавими є спогади, зокрема, Джона Хайро Веласкеса Васкеса, особистого кілера наркобарона, який, до речі, помер зовсім нещодавно – 6 лютого 2020 року.
"Коли наступало затишшя, ми дивилися футбол, – розповідав Васкес. – Перегляд матчів робив Ескобара щасливим. І навіть коли ми були у бігах, а війська висіли у нас на хвості, він продовжував слухати трансляції. Одного разу ми втікали упродовж 15 днів. У якийсь момент залишилися тільки удвох. Зненацька Пабло закричав. Я подумав, що нам каюк. А він обернувся усміхнений: "Колумбія забила".
Пабло Еміліо Ескобар Гавірія загинув 2 грудня 1993 року. До старту Кубка світу у США він не дожив якихось півроку.
Андрес: автогол і шість куль
Після усунення найкривавішого наркобарона, вулиці Медельїна не стали безпечнішими. Король помер – нехай живе король. На кокаїновому ринку розпочався не менш жорстокий перерозподіл сфер впливу. Наркомафія нікуди не зникла.
"Щоденні новини наповнювали наші очі сльозами, – зізнається Ліонель Альварес, універсал оборонного плану у збірній Колумбії. – В годину великого насильства ми повинні були цінувати кожен момент, кожен гол, радіти кожним обіймам".
Аргентина, яку ми втратили: останній бій команди Марадони
У такому пригніченому стані Лос Кафетерос прибули на Мундіаль. Перший матч – 18 червня, збірна Румунії. Суперники вийшли на розпечену чашу гігантської арени Роуз-Боул у Пасадені, понад 90 тисяч глядачів. Вальдерама і Рінкон заплели традиційне для колумбійців мереживо атак, але розмочити рахунок швидким голом не вдалося. Натомість румуни підловили опонента на помилці – 0:1. А потім, на 34-ій хвилині, стався справжній шок. Георге Хаджі, перебуваючи біля самісінької бокової лінії лівого флангу, бабахнув під поперечку. Удар видався, безперечно, майстерним, але в Оскара Кордоби було достатньо часу, щоб перевести м’яч на кутовий. Проте голкіпер запанікував і пропустив – 0:2.
"М’яч вихилявся з боку в бік і мерехтів, наче міраж. Я не міг сфокусувати на ньому погляд", – каявся Кордоба.
У стані афекту фаворитам вдалося відквитати один м’яч ще до перерви – відзначився Валенсія. Але у другому таймі румуни знову спіймали Колумбію на провалах в обороні – 1:3. Сенсація! Повне фіаско обранців Короля футболу. Колумбійські наркобарони і дрібніші фігури кримінального світу, які впевнено зарядили ставки на збірну своєї країни, втратили у той день величезні суми.
Невдовзі після матчу вся команда зібралася навколо захисника Чонто Еррери. "Тренер сказав мені: "Телефонував твій батько. Твого брата вбили у Медельїні", – пригадує Еррера. – У ту ніч мене підтримував Андрес Ескобар. Я хотів повернутися додому. Але він мовив: "Чонто, ти потрібен Колумбії тут. Це наш останній шанс пробитися у плей-офф".
Чонто Еррера (у центрі)
22 червня. Знову цей проклятий Роуз-Боул у Пасадені, знову цілковитий биток. Але тепер колізей явно налаштований проти Колумбії – американці вболіватимуть за своїх. Статистика особистих зустрічей між Колумбією та США гарантувала Лос Кафетерос легеньку прогулянку. Однак атмосфера у роздягальні колумбійців була траурною – ніхто не розмовляв, кожен "у собі". А потім відчинилися двері.
"Коли Матурана зайшов у роздягальню перед грою, він плакав. Це було схоже на сльози батька", – розповідає Ліонель Альварес. "Він сказав, що у Колумбії нам усім пригрозили вбивством, якщо ми програємо США, – пригадує Тіно Аспрілья. – Ми одразу зателефонували своїм сім’ям. У наші доми приїхала поліція. Ми не могли налаштуватися на гру".
Як і в першому турі, фаворит розпочав масивними атаками з обох флангів. Ворота збірної США обстрілювалися із вбивчих позицій, але м’яч летів абикуди, тільки не в сітку. В одному епізоді на шляху м’яча став захисник, який заблокував його на самісінькій лінії воріт. Перелом трапився на 35-ій хвилині. Американці вибігли у контратаку, пройшов простріл із лівого краю. Лідер оборони – Андрес Ескобар – стрибнув у відчайдушний підкат, але тільки зрізав м’яч під ближню стійку, тоді як Кордоба активно зміщувався у центр воріт. Заскочений на протиході голкіпер вже нічим не міг зарадити і впав безсило, наче підстрелений – 0:1.
Режисери трансляції вихопили крупний план Ескобара. На ньому не було обличчя. Про що він думав у той момент? Мабуть, про те, як на батьківщині йому підписують смертний вирок. Другий тайм став похороном деморалізованої команди – колумбійці пропустили вдруге, а гол Валенсії на 90-ій хвилині вже нічого не вирішував (1:2).
Андрес Ескобар
Колумбія, ця казкова команда, яка роком раніше трощила аргентинців у Буенос-Айресі і підкорила серце Пеле, змушена пакувати валізи достроково. Цікаво, що у третьому турі, наче позбувшись тягаря відповідальності, Лос Кафетерос легко розправилися із Швейцарією (2:0), але той матч уже нічого не вирішував…
…Другого липня, через шість днів після прощального поєдинку Колумбії на ЧС-1994, Андрес Ескобар вийшов на вулицю рідного Медельїна, сів за кермо і вирушив у нічний клуб El Indio. За розповідями свідків, там в Ескобара виник конфлікт із компанією підозрілих типів, які діставали його через фатальний автогол.
Андрес не витримав і вийшов із клубу у напрямку свого автомобіля – "круті" подалися за ним. Через кілька хвилин прозвучали шість пострілів. Капітана оплакувала вся країна – йому влаштували похорон із державними почестями. У траурі перебував навіть італійський Мілан – ще до початку Мундіалю "россонері" домовилися із Андресом про гучний трансфер.
За гратами опинився такий собі Умберто Муньйос Кастро, якого засудили до 43 років ув’язнення, хоча, зрештою, він відсидів лише 11 років і вийшов на свободу у 2005-му – "за хорошу поведінку". Муньйос був бодігардом братів Галлонів – наркоділків, які свого часу відкололися від Медельїнського картелю.
Колумбійський футбол на кілька років поринув у посттравматичну депресію. Наступну після "наркофутболу" тріумфальну сторінку почали писати на зорі третього тисячоліття. У 2001-му році збірна Колумбії вперше в історії стала чемпіоном Копа Амеріка – невтомний Франсіко Матурана створив ще одну хорошу команду.
"Це найвідоміший італійський бренд після мафії і піци". Космічний "Мілан" епохи Берлусконі