Інтерв'ю Любомира Кузьмяка із Ярославом Мейхером, нашим голкіпером у Вальядоліді. Невдовзі він може дебютувати у Ла Лізі!
На початку серпня у пресі з'явилася інформація про перехід у Вальядолід 21-річного українського голкіпера Ярослава Мейхера. Додаткових відомостей у відкритих ресурсах про хлопця обмаль: народився у Тернополі, викликався у юнацьку збірну, усю кар'єру проводить у нижчих іспанських лігах.
Історія Мейхера схожа на сотні інших – виходець з української родини, який своє життя повністю пов'язав із новою країною і цілком інтегрований в іноземне середовище. Втім завдяки Ярославовому батькові ці шаблони суттєво змінені. У сім'ї Мейхерів спілкуються українською, стежать за українським футболом і мріють про виклик сина у збірну із синьо-жовтими барвами. Представляємо вашій увазі Ярослава Мейхера, українця, який незабаром може дебютувати у Прімері.
"Дуже приємно спілкуватися з Жуліо Баптістою"
– Перехід у Вальядолід – це хороший виклик для мене, адже я став гравцем відомого іспанського клубу, – розповідає Ярі. – Для багатьох він асоціюється з постаттю президента – Роналдо. Вальядолід щоденно росте і розвивається. Персонально для мене – це також виправданий крок, оскільки я потрапив у серйозну команду, за яку грають виконавці з досвідом виступів у Вільяреалі, Сельті, мадридському Реалі.
– Мали нагоду поспілкуватися з президентом клубу?
– Ще ні, оскільки він мешкає у Бразилії, а в Іспанію періодично прилітає. Роналдо – це великий футболіст, один із найкращих в історії. На жаль, я не пригадую його як футболіста, бо був тоді занадто малим. Хоча неодноразово переглядав відео: його гра – це щось надзвичайне.
– Тренером другої команди є інша легенда, яка також грала за мадридський Реал. Який він, Жуліо Баптіста?
– Це наставник, який організовує комфорт у колективі. Традиційно є виконавці, які отримують більше ігрового часу, а є група, яка грає менше. Жуліо Баптіста постійно спілкується з підопічними, кожному щось підказує, створює особливу атмосферу. А ще помітно, що за його спиною серйозна кар'єра – він відчуває і знає дрібні футбольні моменти. Ми працюємо всього кілька тижнів, однак у мене вже чимало вражень. Тренер одразу сказав мені, чого чекає від воротаря. Дуже приємно з ним спілкуватися.
– У першій команді Вальядоліда є три голкіпери, також є ще один воротар у дублі. Ви готові до серйозної конкуренції?
– Я розумію, куди прийшов. Усвідомлюю, що буде важко. Проте, коли ти отримуєш такий шанс, то просто не можеш відмовлятися. У футболі треба наполегливо працювати. Якщо ти хочеш чогось досягнути, то повинен віддавати усього себе. Я готовий до цього.
– У минулому сезоні ви провели кілька матчів у Сегунді за Логроньєс. Корисний етап для вас?
– Мій дебют виявився спонтанним. У жовтні травмувалися відразу два голкіпери і мені довелося грати. Спочатку було складно. Тобі лише 20, а ти виходиш на поле з досвідченими виконавцями. Період виступів за Логроньєс допоміг стати сильнішим.
– Спробую припустити, що найбільше вам запам'ятався поєдинок з Мальоркою. Ваш суперник впевнено перемагав у кожному турі і однією ногою перебував у Прімері.
– Коли ти сидиш на лаві запасних у якості другого воротаря, то завжди маєш бути готовим до того, що випаде шанс. Ти можеш багато матчів провести у запасі, але одного дня змушений будеш раптово вступити у гру. Важливо зберігати концентрацію. Мені довелося виходити на початку другого тайму, коли ми "горіли" 0:2. У складі тієї Мальорки виступали чимало футболістів з досвідом гри у Прімері. Це дуже високий рівень. До того ж на 4-й хвилині Логроньєс залишився у меншості.
"Не скажу, що уважно слідкую саме за грою Луніна"
– Вашим партнером у Логроньєсі був Леонардо Руїс Асеведо. У сезоні 2018/19 він провів невеликий період у луганській Зорі. Спілкувалися з ним про Україну?
– З першого дня ми близько потоваришували. Леонардо зустрів мене словами: "Знаю, що ти з України". А я знав, що він грав за луганців. Почали багато спілкуватися, а зараз я можу назвати його хорошим другом.
– Колумбієць не розповідав, чому не зумів закріпитися у Зорі?
– Ні, про такі речі ми не говорили. Я розумів, що той період важко занести йому в актив через відсутність стабільної ігрової практики, тому особливо не розпитував. Скоріше, ми говорили про загальні речі.
– На початку 90-х за Логроньєс два сезони провів Олег Саленко. Зустрічали якісь згадки у клубі, пов'язані з ним?
– Якщо чесно, то мені жодного разу не казали про іншого українця, який виступав за клуб. Можливо, тут Саленка ідентифікували як росіянина.
Герої 90-х. Олег Саленко: "З Гаскойном чаркувався неодноразово. Він не був алкоголіком"
– Зараз в Іспанії виступає чимало футболістів з українським паспортом: Лунін, Мілованов, Кравець, Лебеденко, Зозуля. З останнім ви зустрілися у матчі проти Альбасете. Ще з кимось підтримуєте стосунки?
– Коли поєдинок з Альбасете закінчився, ми поговорили з Романом. Він навіть подарував мені футболку. Дуже приємно було з ним поспілкуватися. Інших українців особисто не знаю. Інтерес до Луніна? Намагаюся слідкувати за усією лігою. До того ж Лунін виступає за провідну команду Іспанії. Проте не скажу, що уважно слідкую саме за грою Андрія.
"Не думав, що у воротах я надовго"
– Яким є ваш зв'язок із Україною і коли востаннє приїжджали на Батьківщину своїх батьків?
– Якщо не враховувати кілька днів, що я провів у складі збірної в Києві, то повноцінно в Україні я не був з 2011 року. Родичі ще залишилися, однак я не особливо тісно спілкуюся з тією частиною родини.
– У всіх джерелах вказано, що ви народилися у Тернополі.
– Ні, це не так. Звичайно, я всім кажу, що Тернопіль – моє рідне місто, та це не відповідає дійсності. Насправді я народився у невеликому селищі за 100 кілометрів від обласного центру. Воно називається Товсте. На момент, коли сім'я залишала Тернопільщину, мені виповнилося 5 років.
– Якою є історія еміграції вашої сім'ї?
– Початок 2000-х, фінансові проблеми. Батьки шукали кращого життя. Першим в Іспанію вирушив тато. Через кілька місяців поїхала і мама. Чотири роки я мешкав у Товстому з дідусем та бабусею. Згодом батьки повернулися і забрали мене з собою.
– Повноцінно футболом ви захопилися вже в Іспанії?
– Мій тато обожнює футбол. Він привчив мене до гри, мені сподобалося. Моє захоплення зростало поступово – незабаром я записався у дитячу школу.
– За кого вболіває батько?
– Київське Динамо, він обожнює цю команду. Це його улюблена команда на все життя. Взагалі тато слідкує за українською лігою більше, ніж за іспанською.
– Чому ви обрали воротарську позицію?
– Я починав у якості захисника. Кілька тижнів бігав у полі. Якось наш воротар не прийшов на заняття. Сказав тренеру: "Сьогодні я можу зіграти у воротах". Не думав, що це надовго. Спіймав кілька м'ячів, мені сподобалося – ворота більше я не покидав.
"Тато не хоче, щоб ми забули українську мову"
– Ви доволі непогано розмовляєте українською. Дехто забуває мову через кілька років проживання в іноземному середовищі. У чому секрет того, що за 15 років ви так добре пам'ятаєте українську?
– Вдома ми використовуємо рідну мову. Тато змушує усіх розмовляти українською – він не хоче, щоб ми з братом забули її. Мій брат Денис вже народився в Іспанії, йому 11 років, але теж володіє українською. І також грає у футбол, щоправда, не у воротах.
– З України ваша сім'я переїхала у Мурсію?
– Так, ми мешкаємо у Мурсії. Я займався у двох дитячих школах: Вільяреала та Еспаньйола. Спершу я грав у невеличкому селищі в Мурсії, а тоді дізнався через знайомого тренера, що Еспаньйол шукає воротаря. Поїхав у Барселону, змагався з іншими вісьмома воротарями в рамках відбору. Через місяць мені зателефонували і сказали, що мене зараховано. Загалом я провів у Еспаньйолі 4 сезони.
– Значна частина українських воротарів пройшла випробування жахливими полями, де складно не роздерти лікті та коліна. Як із цим в Іспанії?
– На умови нарікати не доводиться. Протягом останніх років тут більше звертають увагу на спеціалізовану підготовку саме воротарів. В Іспанії усі вимагають від кіперів вдалої гри ногами, це обов'язкова умова. Ти маєш читати гру, давати якісний перший пас. Цьому вчать змалечку.
– Традиційне уявлення про голкіперів – наявність високого зросту. Вас можна віднести до винятків?
– Мій зріст 185 сантиметрів. Деякі клуби віднедавна шукають воротарів зі зростом у 190 сантиметрів, не нижче. Це не зовсім справедливо. Якщо воротар хороший, то 5 сантиметрів зросту не такі суттєві. У певні команди я потрапити не зможу, адже не маю 190 сантиметрів. У Вальядоліді це не ключовий фактор. Хороша реакція, стрибучість – це теж має значення і я намагаюся використовувати свої козирі. Мій зразок та приклад – це Марк-Андре тер Штеген і Кейлор Навас. Топові голкіпери, захоплююся ними.
– Ви почуваєтеся українцем чи іспанцем, і як це можна відобразити у відсотковому еквіваленті?
– Мабуть, 50 на 50. Принаймні, коли мене тут запитують про це, то я завжди відповідаю таким чином. Так, я давно мешкаю в Іспанії, проте народився в Україні, усі мої родичі звідти. Я люблю Україну, тамтешню культуру. Я не можу назвати себе іспанцем. Однак саме в Іспанії я виріс, моє життя пов'язане з цією країною.
– Погодьтеся, більшість людей на вашому місці називали б себе, скоріше, іспанцями.
– Це все заслуга мого батька Михайла. Він є патріотичною людиною і не хоче, щоб його діти забули, звідки вони. Ми пам'ятаємо, як важко було батькам спочатку. Тато з мамою завжди нам нагадують про Україну і нашу мову.
"Найбільше сподобалися Цітаішвілі та Супряга"
– У 2017 році ви отримали виклик у юнацьку збірну України. Які емоції пережили?
– Це велика радість та гордість. Не лише для мене, а й для сім'ї. Ти розумієш, що працюєш недаремно, хочеш ще більше проявити себе. Поїздку в Україну назву пізнавальною ще й тому, що я побачив серйозні відмінності в плані культури. Якщо відверто – в Іспанії перехожі охоче допомагають на вулиці, коли ти шукаєш певну локацію. В Україні люди більш закриті. Навіть у колективі спершу було непросто. Хлопці вже зналися давно, а я все-таки приїхав з іншої країни. Мене сприймали як іспанця.
– З ким найбільше спілкувалися?
– З капітаном Петром Харжевським, який грав за Карпати. Ми жили разом, він багато допомагав мені. Увесь колектив в основному розмовляв російською. Я все розумів, але висловлюватися важко.
– Очолював ту команду Сергій Попов. Як вам робота з українським тренером?
– В Іспанії тобі традиційно розповідають про те, чому ми це повинні робити. Пояснюють, кажуть про причини. На тренуваннях в Україні я не повністю розумів, чому ми це робимо, чому працюємо саме таким чином. Інколи бракувало пояснень. Можливо, це можна пов'язати з тим, що я провів у збірній невеликий період часу і мої висновки не зовсім цілісні.
– У тій збірній виблискували кілька хлопців, які вже грали у Прем'єр-лізі: Ісаєнко, Цітаішвілі, Назаренко, Долгов, Горін, Супряга. Хто запам'ятався найбільше?
– Відзначу Цітаішвілі та Супрягу. Вони найбільше мені сподобалися, це сильні футболісти.
"Одягнути футболку із тризубом – це мрія"
– Перед поїздкою у молодіжну збірну України Богдан Мілованов, чий життєвий шлях певною мірою схожий на ваш, вчив гімн. Як у вас зі знанням "Ще не вмерла"?
– Я теж вчив. Насправді то було складне завдання. Скажу чесно – повністю гімну України не знаю, та значну частину можу заспівати.
– В Іспанії вас знають завдяки скороченому імені?
– Так, усі називають Ярі. Це простіше і зручніше.
– Зараз ви будуєте свою футбольну кар'єру в Іспанії. Та якщо одного дня вас запросять в УПЛ, приїдете в Україну?
– Ніколи не можна чогось виключати. Футбол – це така річ, де ти не знаєш, що буде наступного дня. 24 години – це дуже великий термін у футболі. Грати в Україні – це гордість для мене. Як складеться життя, складно спрогнозувати. У мене є ціль – виступати у провідних чемпіонатах Європи і потрапити в українську національну команду. Одягнути футболку із тризубом – це мрія.
– Ваш батько мріє про це не менше?
– Думаю, тато буде навіть щасливішим за мене (Усміхається).
– Ви згадували про особливу різницю культур. Які прояви українського середовища вам до душі?
– Без сумніву, це українська кухня. Вона абсолютно найкраща! З нами в Іспанії мешкає бабуся і готує лише українські страви. Це щось надзвичайне!
– Бабусина їжа навіть смачніша за паелью?
– Однозначно. Паелья – це також смачно, але немає нічого смачнішого за українські котлети та пельмені у виконанні бабці.