"Футбол 24" знайомить із першим і, сподіваємось, не останнім суперником команди Скрипника у Лізі конференцій 2023/24.
У мальовничому центрі Сакартвело, де зливаються річки Кура та Ліахві, ще в XII столітті постало місто Горі (хоча, власне, статус міста це поселення отримало лише у 1801 році). З висоти пагорба на міські квартали позирають руїни древньої фортеці, малюнок якої, що належить пензлеві італійця де Кастеллі, дійшов до наших днів із XVII століття. Та все ж не давні артефакти є візитівкою Горі. І навіть не місцевий мешканець Ніко Ломоурі – письменник, який першим переклав твори Тараса Шевченка грузинською мовою. Чи прославлений український борець-спортсмен буремних 90-х Заза Зазіров, який народився тут.
Той самий малюнок де Кастеллі
На Горі зловісним тавром лягла кривава слава Іосіфа Джугашвілі, ката народів, який також розпочинав звідсіля. І якщо пам’ятник Сталіну в центрі міста вже знесений, то музей його пам’яті функціонує досі. У 2008-му Горі добряче дісталося від ванюшок – були прильоти, місто навіть на якийсь період потрапило в російську окупацію. Але до повної декомунізації це не призвело. Ба більше, останніми роками країна якомога тісніше горнеться до своїх мучителів. Що це, як не стокгольмський синдром? Наші співчуття усім тим гордим картвельцям, які не втратили власної гідності і залишилися притомними.
Але – ближче до футболу. Клуб Діла був заснований у 1949 році – ще при житті тирана. Тож і назву свою отримав з однойменного вірша, написаного Сталіним (Діла у перекладі з грузинської – "Ранок"). У совєтському чемпіонаті команда з Горі перебувала у затінку тбіліського та батумського Динамо, кутаїського Торпедо, Гурії Ланчхуті і грала собі спокійно у Другій союзній лізі.
У 90-х – це вже клуб найвищого дивізіону суверенного чемпіонату Грузії. На провідних ролях не світилися, але й не вилітали. Те саме можна сказати і про "нульові" – Діла була стабільним постачальником очок для сильніших суперників. Зрештою, довелось понизитися класом, а у сезоні 2009/10 горійці взагалі зіграли у третьому за рангом дивізіоні. Це було абсолютне дно, від якого відштовхнулися і надалі лише прогресували.
Минуле десятиліття – поки що найкраще в історії Діли. У 2012-му вибороли Кубок Грузії, а через три роки здобули історичне золото чемпіонату. Причому своїх значно заможніших конкурентів – Динамо Тбілісі та Динамо Батумі – Діла випередила на цілих 6 очок. Найкращим снайпером команди (і всього чемпіонату) став тоді Іраклій Модебадзе, якого пам’ятаємо за голами у запорізькому Металурзі. А ще в ті роки за Ділу багато забивав Отар Марцваладзе, провальний трансфер київського Динамо часів тренерства Дем’яненка.
Сім разів Діла стартувала у єврокубках. У п’яти спробах вилітала в першому ж раунді. Зате кваліфікацію Ліги Європи 2013/14 тут досі згадують з ностальгією – грузинський андердог покусав данський Ольборг (3:0, 0:0), а потім розібрався і з Хайдуком Спліт (1:0, 1:0). До групового етапу Ділу в останній момент не впустив лише віденський Рапід.
Спроба №8 розпочалася успішно. Грузини, поступившись Дунайській Стреді у Словаччині, але забивши такий потрібний для себе м’яч (1:2), вдома взяли переконливий реванш – 2:0. Публіка, яка того вечора зібралася на затишному 8-тисячнику імені Тенгіза Бурджанадзе (форвард Діли 60-70-х років – широко відомий у вузьких місцевих колах), побачила два ефектні голи. Тьєррі Гейл, який активно шматував оборону гостей з перших хвилин, технічно підсік м’яч над голкіпером. А після перерви красивий дальній удар вдався бразильцеві Алефу. Між обома голами стався форс-мажор – на стадіоні згасло освітлення. Вочевидь, дружба з російськими окупантами – це ще не гарантія безперебійного струму. У підсумку команди переграли аж 14 хвилин. ДАК влаштував фінальний штурм і був близьким до того, щоб перевести поєдинок в овертайм, але Ділу врятувала блискуча реакція українського голкіпера, а також поперечка.
Герой у рукавичках – це Євген Кучеренко, киянин із Шахтаря. Він захищав ворота "гірників" в одному зі сезонів Юнацької ліги УЄФА, потім був резервним кіпером Колоса. Єдиний матч за ковалівців в УПЛ провів проти… все того ж Шахтаря – у липні 2020-го Сіпріано та Мораєс зіпсували Кучеренку дебют (0:2). Ще у його кар’єрі був невдалий вояж у португальську Лейрію, а також регулярна практика (нарешті!) у першоліговому Поділлі. Минулий рік провів у статусі основного голкіпера середняка чемпіонату Казахстану – клубу Аксу. І от – перший повноцінний закордонний контракт із Ділою, чинним бронзовим призером країни.
Якщо Кучеренко лише розпочинає, то два інші українці – вже легенди клубу з Горі. Про Миколу Ковталюка, уродженця Самбора, можна розповідати багато. Але головне резюме кар’єри 28-річного форварда – він сповна розкрився лише тоді, коли потрапив у чемпіонат Грузії. У 2017-му забивав майже в кожному матчі за скромний Колхеті, чим привернув увагу тбіліського Динамо. У столиці "не пішло", зате з Ділою Ковталюк став найкращим снайпером країни (21 гол, 2017 рік). Українець їздив у другий дивізіон Південної Кореї, грав за казахські Акжайик та Шахтар, але щоразу повертався у Горі, де почувався найкомфортніше. Щоправда, цьогоріч Микола дещо відстає від робочого графіка – скромні 6 голів (5 у чемпіонаті, 1 – у Лізі конференцій).
Ну а з тренерської лави командує парадом 46-річний Андрій Демченко. Свого часу уродженець Запоріжжя опинився у московському ЦСКА, що не дивно – московити завжди цупили все найкраще. Звідти Демченка врятував Аякс – у середині 90-х це була по-справжньому атомна команда! Закріпитися в основі топ-клубу наш молодий хавбек не зумів, зате став із нідерландцями володарем Суперкубка УЄФА і Міжконтинентального кубка 1995 року. Наприкінці 90-х повернувся у запорізький Металург, де провів ще кілька насичених та результативних сезонів.
На тренерській ниві Демченко – вже понад десятиліття, проте Діла – його перший по-справжньому сольний проект. Два роки поспіль український спеціаліст приводив команду до бронзових нагород. Зараз, на екваторі чемпіонату, Діла поділяє з Динамо Тбілісі 4-5 сходинки. Від п’єдесталу відстає на три очки, тож вся основна боротьба – ще попереду.
За підрахунками Transfermarkt, загальна вартість складу Діли – 4,33 млн євро (для порівняння Ворскла – 9,1 млн євро). Найдорожчий гравець грузинської команди – лівий вінгер Тьєррі Гейл, 550 тисяч євро (у колективі Скрипника найкоштовніший діамант – Владлен Юрченко, 900 тисяч).
Серед помітної легіонерської когорти Діли кількісно виділяються бразильці – їх троє. Якщо півзахисники Алеф та Жан Віктор не мають за собою серйозного бекграунду, то ось захисник Вандерсон провів кілька хороших сезонів за ізраїльський Бней-Сахнін та азербайджанський Сабах. Сенегальський вінгер Оноре Гоміс пройшов серйозну школу другого дивізіону Туреччини. Є ще тут громадяни Конго, Гани і ПАР.
Проте особливої уваги заслуговує найдорожчий гравець Діли – вище згаданий Тьєррі Гейл. Уродженцю заокеанського острова Барбадос – 21 рік. У Горі він приїхав минулого року з угорського Гонведа, де не зміг пробитися до основного складу. А ось більш атакувальний та м’який чемпіонат Грузії темношкірому хлопцеві припав до смаку. Гейл – пластичний, технічний, швидкий і любить повозитися з м’ячем. У чинному сезоні він записав до свого активу вже 11 голів (10 у чемпіонаті, 1 – у Лізі конференцій), тож є найкращим снайпером Діли. Саме Гейл, а також, безперечно, наш центрфорвард Ковталюк спроможні створити Ворсклі найбільше проблем.