Робін ван Персі – знаменитий екс-нападник Арсенала, Манчестер Юнайтед та збірної Нідерландів – дав велике інтерв'ю So Foot, у якому розповів про період кар'єри у складі "червоних дияволів". Все найцікавіше – вже на "Футбол 24".
Влітку 2012 року Робін ван Персі став головним ньюзмейкером АПЛ. Ще б пак – не кожен гравець наважиться перейти з Арсенала у Манчестер Юнайтед, враховуючи принципову конкуренцію між обома клубами та статус лідера своєї команди. Сума компенсації склала більше 30 млн євро, а нападник збірної Нідерландів виявився правим – він нарешті здобув омріяний титул Прем'єр-ліги, нехай і ціною втрати любові левової частки фанатів "канонірів".
У інтерв'ю для So Foot 36-річний ван Персі, який влітку 2019-го завершив професіональну кар'єру, пригадав виступи у складі "червоних дияволів". "Футбол 24" обрав найцікавіше.
Окрім Манчестер Юнайтед, я мав й інші варіанти продовження кар'єри – зокрема, мною активно цікавилися Ювентус та Ман Сіті. Звісно, зробити вибір було нелегко, позаяк доводилося аналізувати плюси і мінуси кожного варіанту. Втім, у мене завжди були позитивні відчуття до МЮ та сера Алекса. Якщо ви поглянете на склад тієї команди, то знайдете там Неманью Відіча, Ріо Фердінанда, Пола Скоулза, Майкла Карріка, Раяна Гіггза... Це великі гравці, справжні чемпіони. Патріс Евра був беззаперечним лідером. Я два роки сидів поруч із ним у роздягальні.
Дуже добре пам'ятаю перший приїзд до табору МЮ. Я почувався своїм із першого дня перебування в команді – навіть з урахуванням того, що 8 років провів у Арсеналі, який є конкурентом Ман Юнайтед. Абсолютно всі футболісти, яких я назвав, робили все, щоб я почувався, як удома. Це вразило. Ще один момент – в Арсеналі у мене було багато обов'язків, оскільки я був одним із найстарших у команді. А от в Манчестер Юнайтед я нарешті зміг сконцентруватися виключно на грі, позаяк у команді було чимало досвідченіших виконавців. У кожній команді існує певна ієрархія – в МЮ "вожаками" були Скоулз, Гіггз, Каррік, Фердінанд та Відіч. Ці п'ятеро були справжніми босами – вони врегульовували абсолютно всі ситуації. Видатні гравці, які перемагали в АПЛ та Лізі чемпіонів...
Навіть тренування у Манчестер Юнайтед були дуже інтенсивними. У будь-якому звичайнісінькому занятті ці хлопці ненавиділи поступатися, а робили все задля перемоги. Вони завжди шукали досконалості і підштовхували мене ставати ще кращим поруч із ними. Коли я молодим хлопцем приїхав у Арсенал, то був шокований майстерністю Денніса Бергкампа. Раніше я не бачив нічого подібного. Те саме трапилося зі мною через 8 років у Манчестері – коли я побачив дії Пола Скоулза у вправі з маленьким м'ячем, то зрозумів, що він – монстр. Щось схоже витворяв і Раян Гіггз, який був справжнім чарівником. Безумовно, тренування під керівництвом сера Алекса були фантастичними.
Хто був найбільш вражаючим гравцем? Важко сказати. Кожен з моїх одноклубників по Ман Юнайтед так чи інакше був фантастичним. Кожен із нас був самим собою, в цьому і полягала наша сила. Той же Відіч був воїном, який нічого і нікого не боявся. Фердінанд був більш технічним у роботі з м'ячем, але його вміння грати головою та вигравати єдиноборства неабияк допомагало нам. Раян Гіггз – навіть у 39 років він демонстрував розкішну форму, це просто неймовірно. Він займався йогою і по-справжньому жив футболом. Руні, який завжди чинив вражаючий тиск на суперників... Патріс Евра – зараз він знімає кумедні відео, але тоді він вмів вселити у нас впевненість у своїх силах. Крім того, він справжній професіонал, а також знає 5 мов – навіть корейську!
Фергюсон завжди вмів знайти правильні слова та вчинки, щоб 27 мільйонерів були задоволеними. Більшість із цих 27-ми гравців дійсно були хорошими футболістами. У сезоні 2012/13 Фергюсон продемонстрував майстер-клас управління. Всі були всім задоволені і мотивовані. Йому завжди вдавалося підтримувати потрібну енергетику кожного гравця. Він умів бути жорстким, трохи жорстоким, а коли потрібно – покласти руку на плече і заспокоїти.
Деякі мої одноклубники трохи боялися тренера – з ними сер Алекс був досить м'який, щоб вони змогли розслабитися. Але він міг стати дуже суворим на наступний день, якщо ти знизиш вимоги до себе. Він – неймовірний тренер, тому що блискуче міг перемикатися між батогом і пряником. З ним можна було обговорити все, що завгодно, але натомість ти повинен був викладатися на тренуваннях на всі 100.
Я добре пам'ятаю першу розмову з Фергюсоном. Це було ще до підписання контракту, але вже тоді він чітко окреслив мою роль у команді. Це відіграло вагоме значення у моєму рішенні, адже, на мою думку, кожен повинен вміти чітко доносити свої думки до оточуючих. Люди повинні зрозуміти зміст вашої ідеї, а у цьому сер Алекс був неперевершеним майстром.
Коли Фергюсон завершив тренерську кар'єру, в МЮ настала порожнеча. Навіть Гіггз, Скоулз та Фердінанд були шоковані. Перед підписанням контракту я спитав у сера Алекса, скільки він ще планує тренувати. Він відповів, що планує залишитися ще мінімум на 3 роки. Тому його рішення про відхід стало великим розчаруванням для мене, позаяк я обрав Манчестер Юнайтед саме через нього. Звісно, відхід тренерів та футболістів – це частина життя, з цим стикаються усі клуби. Але коли всі дізналися, що Фергюсон йде з МЮ, то розуміли, що команді буде дуже важко. Пізніше щось подібне пережив той же Арсенал, коли команду покинув Венгер. Якщо людина визначала філософію клубу протягом багатьох років, то після її відходу так чи інакше утвориться порожнеча. В такому разі клубу та гравцям потрібно чимало часу для відновлення.
Вважаю, що недоцільно надто часто змінювати тренерів. Це лише ускладнює становище, адже кожен наставник приходить зі своєю філософією, своєю командою... Завдання МЮ на сьогоднішній день – зрозуміти, чи підходить філософія Уле Гуннара Сульшера для цієї команди. Якщо вони вірять у нього, тоді єдиний вихід – дати Сульшеру час. Якщо ви змінюєте тренерів кожні 2 роки, це нічого доброго не дасть. Навіть перші роки Фергюсона були важкими.
Нинішньому Юнайтед варто взяти приклад з Ліверпуля, який довірився Юргену Клоппу. Вони побудували свій проект на філософії тренера, повіривши в її перспективу, тоді як "дияволи" будували команду навколо зірок на кшталт Поля Погба чи Алексіса Санчеса. Це ризиковано, адже у випадку травми лідера вся команда стає вразливою. Саме тому Ліверпуль та Манчестер Сіті перебувають на щабель вище, ніж МЮ, адже це, передусім, тренерські команди. "Червоні дияволи" опинилися в одному становищі з Арсеналом, який теж розпочав процес перебудови.
Забивати на Олд Траффорд – незрівнянне відчуття. Той момент, коли 70 тисяч уболівальників скандують твоє прізвище, насправді неможливо забути. Особливо це відчувається у важливих поєдинках – проти того ж Ліверпуля чи Ман Сіті, або у Лізі чемпіонів. Це залишається у пам'яті на все життя.
Сер Алекс ніколи не тиснув на мене. Навіть тоді, коли я відчував проблеми зі спиною і тривалий час не міг забити. Нарешті після 10-ти матчів без голів я відзначився у ворота Сток Сіті на виїзді – одному зі стадіонів, які я ненавидів. У той період я багато переживав і сумнівався у власних силах, але Фергюсон завжди казав: "Не хвилюйся. Результативність повернеться". Він виявився правим – гольова машина знову завелася.
Парадоксально, але коли Манчестер Юнайтед демонстрував невдалі результати, ти опинявся наодинці. Якщо ж результати хороші, то все в порядку, а от коли ти потрапляв у неприємності, то повинен був сам шукати вихід із ситуації. В Арсеналі у цьому плані була більш сімейна атмосфера. Тебе підтримували як після перемог, так і під час смуги невдач.
Мессі та Роналду могли виступати в одному клубі – все зірвав дзвінок Пересу