Друга частина інтерв’ю "Футбол 24" із головним тренером Вереса, а в минулому – знаменитим голкіпером Шахтаря, донецького Металурга і збірної України.
У 8 турі Прем'єр-ліги Верес розгромив, знищив, розтоптав Карпати на їх же полі – 6:1. За два дні до цього матчу "Футбол 24" зустрівся із головним тренером рівненського клубу, щоб поговорити не тільки про справи насущні, а, насамперед, про події із багатющої кар’єри Вірта.
Приміром, саме він захищав ворота Шахтаря, коли "гірники" дебютували у Лізі чемпіонів і одразу ж пробилися в груповий етап. Також Вірт зіграв два надважливі матчі за збірну України – не пропустив жодного голу. Продовжити кар'єру у національній команді завадила недуга…
"Досі дивуюся, як Верон забив мені зі штрафного"
– Своїм героїзмом у грі проти Арсенала ви вразили Девіда Сімена настільки, що він аж двічі робив вам подарунки. Чи можна цей матч на "Хайбері" назвати найкращим у вашій кар’єрі попри те, що пропустили 3 голи?
– Скажімо так: роботи було багато (Усміхається). У мене вистачало хороших матчів. Але вони пройшли непоміченими, бо припали на чемпіонат України. Якщо ж брати до уваги міжнародні поєдинки, то справді – виступ проти Арсенала можна назвати найкращим. Могли вивезти із "Хайбері" хоча б нічию 2:2, але недотерпіли, пропустивши на останніх хвилинах. Шахтарю тоді забракло міжнародного досвіду. До того ж, ми грали в меншості – ще в першому таймі червону картку отримав Сергій Попов. Протистояти вдесятьох такій машині – нереально важко. Але якось боролися.
– Найнебезпечніший форвард, який атакував ваші ворота у Лізі чемпіонів?
– Звичайно ж, це Тьєрі Анрі. Дуже небезпечний – Нванкво Кану. У Лаціо взагалі – суцільні зірки. Іноді переглядаю кадри матчу на "Олімпіко" і дивуюся, як Верон забив мені зі штрафного. Сімоне Індзагі, Клаудіо Лопес – за складом римляни були одним із найкращих клубів Європи. Важко їм протистояти, хоча перший тайм Шахтар виграв – 1:0.
– В обороні Шахтаря діяли два африканці – Окоронкво та Ндіайє. Проблем у комунікації голкіпера та захисників-легіонерів не виникало?
– Перед приїздом у Донецк Окоронкво виступав у молдавському Шерифі, тому російською спілкувався більш-менш, розумів практично все. З Ассаном було складніше, але ніяких проблем у нас не виникало. Вивчити елементарні слова "назад", "вперед", "ліворуч", "праворуч" – легко.
– Зубов, Попов, Ателькін, Воробей… У тому Шахтарі вистачало українських гравців. Хто був душею колективу?
– Ви знаєте, вся команда! Нам ніколи не було складно зібратися всім колективом. Хіба що Окоронкво, Ассан та Агахова трималися окремо. Легіонери тоді тільки-но почали з'являтися. Та навіть румун Аліуце залюбки доєднався до нашого гурту. Практично після кожного тренування збиралися. Могли посиділи в ресторані, поспілкуватися, випити кави – це була справжня команда. Несімейні, неодружені. "Що робити?" – "Поїхали?" – "А давайте!" Навіть одружені гравці до нас "приклеювались" (Усміхається).
– Воробей та Бєлік розповідали, що кожен їх крок відстежувався працівниками клубу. Вам не було від цього дискомфортно?
– Відстежували, щоб зафіксувати – порушуєш ти режим, чи ні. Я цього не розумію. Ти можеш прийти додому, зачинити двері на ключ, розкрити шампанське чи вино і випити стільки, скільки захочеш. Ніхто не побачить. У чому логіка такого стеження? Тоді ще жили радянськими стереотипами. Мовляв, якщо ти випив кухоль пива – все, у футбол грати не можеш.
Згодом, із приходом у Шахтар європейських тренерів, все змінилося. Сиділа команда, сидів Рінат Леонідович (Ахметов – "Футбол 24"): Хочеш вина? Бери. Будеш пиво? Будь ласка. Усі знали: коли, скільки, з ким і так далі.
Пригадую День народження Євгена Селезньова. Зіграли матч на "Донбас Арені" і Женя почастував усю команду. Прийшов навіть президент, усі посиділи. Але бракувало 5 гравців. Чому їх немає? Записали "прогульників". Потім на тренуванні до них запитання: "Де ви були? Женя ж вас запросив".
Зараз слідкувати за порушенням режиму немає сенсу. У футболі крутяться великі гроші. Хочеш гуляти – гуляй, але будеш грати, умовно, за 100 доларів. Якщо ти професіонал – отримуватимеш 1000 доларів. Це я зараз кажу вже як тренер (Сміється).
– При Прокопенку мікроклімат у колективі був найкращий?
– Атмосфера була хорошою не тільки при Прокопенку. Але в часи Віктора Євгеновича Шахтар почав реально претендувати на перше місце в чемпіонаті України. Футболісти нетерпляче очікували наступного матчу. Сезон йшов на одному диханні.
А тренування які у нас були! На кожне заняття приїжджав Ахметов. Гравці так летіли у підкати! Грали ж ми в основному "старики на молодьож". Іскри так і сипалися – навіть у чемпіонаті такого не було, як на тренуваннях. Молодь хотіла довести, що вона сильніша. А старики: "Ви там ще під стіл ходили, коли ми вже у футбол грали".
– Ви зіграли 2 матчі за збірну України – не пропустили жодного голу. Те, що вам більше не довіряли місце у складі, як мінімум, дивно…
– Ситуація була трішки іншою. Я зіграв протии Вірменії і травмувався – мене прооперували, почистили коліно. Невдовзі захворів у Шахтарі – змушений був лікуватися практично півроку. Змінив команду, прийшли інші воротарі. Сукупність усіх цих нюансів призвела до того, що мене вже не викликали у збірну.
– У Шахтарі вас замінив поляк Войцех Ковалєвскі. Чим він був кращий?
– Хороший фактурний голкіпер. Він тоді дуже доклався до першого чемпіонства Шахтаря. Потім виступав за московський Спартак і збірну Польщі.
"Одразу помітно, що це два "бандери" – ніколи не поступляться!"
– Ви повернулися у донецький Металург і, напевно, найяскравіший спогад про той етап – поразка від Вердера у Кубку УЄФА з рахунком 0:8. Що ви пережили у той вечір?
– Повний шок. Ми не зрозуміли, що з нами сталося. Вийшли на поле, зіграли 90 хвилин, сіли у роздягальні і не могли усвідомити, як можна поступитися 0:8. Мертва тиша. Що робити далі? Як це сталося? По моїх воротах вдарили разів 10 – залетіло практично усе. І перекидали, і підсікали… То був такий кошмар!
І от ми сидимо. Ніхто навіть не мився, хоча знали, що потрібно їхати в аеропорт. Зайшли керівники клубу: "Через 2 дні у вас гра проти київського Динамо. Забуваємо про Бремен і готуємося до чемпіонату". Прилетіли в Донецьк, зустріч із спонсорами клубу: "Ми все розуміємо. Це треба перекреслити. Налаштовуйтесь на Динамо".
Добре, що матч із Києвом був через 2 дні. Якщо б через тиждень – вже важко. А так – хотіли реабілітуватися, перемогли 1:0 і згладили ту розгромну поразку. Напевно, у житті кожного футболіста є такі прикрі матчі. Ми потрапили під 0:8. Іспанські чи італійські клуби забили б нам 3 м'ячі і зупинилися. А це ж німці – вони не зупиняються! Що ми не робимо на полі – нічого не вдається. Хочемо туди – нас накрили, відібрали м'яч і забили.
– У кар'єрі Шовковського є Словенія. Ваш пропущений гол, за який найбільше прикро?
– У єврокубках – не пригадую, а от у чемпіонаті України таке траплялося. Приймаємо Дніпро. Йде подача – і я пропускаю поміж ніг. Довго не розумів, як міг так зіграти. На щастя, ми перемогли у тому матчі – 2:1.
Приїхали у Миколаїв на матч Кубка України і перемогли 3:1, якщо не помиляюся. Мені відпасували назад, я вибиваю і влучаю супернику у руку, від якої м'яч влітає у ворота. Це був Олексій Дерипапа. Після цього гола його прорвало – забивав ледь не в кожному матчі. Одноклубники мене травили: "Ти зробив зірку" (Усміхається).
Або Грановський, наприклад, із яким навчаюся на тренерських курсах. Він мені забив на 93-ій хвилині, коли ми грали з Кривбасом, і приніс перемогу своїй команді (1:0). Як влупив із 40 метрів – м'яч влетів у самісінького “павука"! "Саша, – кажу. – Ти переді мною в боргу. Якщо б тоді не забив – тебе б ніхто не знав" (Усміхається). Натомість – Кривбас, московський Спартак, національна збірна. Вся Україна дізналася про такого футболіста.
– Усі знають про страшні зіткнення Сергія Перхуна, Петра Чеха, Акакія Девадзе. Вас оминало таке лихо?
– У мене такого не було. Хоча пригадується випадок, коли Металург приїхав в Овідіополь на матч Кубка України. Я кинувся на вихід і отримав сильний удар у скроню. Трохи вище або нижче – мене б винесли ногами вперед. Досі цей страшний епізод прокручується в голові. Загалом же я не боявся виходити з воріт.
Ще згадую історію із тренування при Прокопенку. Вдома розрізав гарбуз і поранив руку. Приходжу на тренування. "Якщо ти не можеш на воротах, то потренуйся в полі", – каже Віктор Євгенович. Граємо у футбол. Нейтральний м’яч. До нього одночасно кинулися я і Тимощук. Від зіткнення м'яч підлетів вертикально. "Спокійніше граємо!" – злякався Прокопенко. А Валерій Яремченко тільки посміявся: "Одразу помітно, що це два "бандери" – ніколи не поступляться!"
– Ваша найтиповіша професійна травма – переломи пальців і ключиць?
– От подивіться на мої пальці – усі криві. Найбільше постраждали мізинці. Коли ти ловиш м’яч, який йде низом, то часто вигинаєш мізинець об газон. Але пальці – це не найбільша проблема. Моя головна біда – коліна. Я порвав зв'язки. Коли грали з Таврією, невдало приземлився і надірвав. Залишився на полі – і через хвилин 10 розірвав повністю. Мучився із тим правим коліном до кінця кар'єри.
– Один сезон ви відіграли у Борисфені і доклалися до сенсаційної перемоги над київським Динамо – 2:0…
– Тоді у Борисфені підібрався дуже пристойний склад – Юра Максимов, Володя Ковалюк, Коновалов, Анненков, Волосянко, Тарас Ковальчук. Я туди потрапив після невдалої поїздки у ярославльський Шиннік – із росіянами була домовленість, але в останній момент контракт зірвався. Керівництво порадило погодитися на 3-місячну оренду в Борисфені. Без проблем – хотів грати.
Коли я прийшов, ми зіграли 9 матчів і зазнали тільки двох поразок – від Шахтаря і Волині. Решта – перемоги і нічиї. У ворота Динамо 2 голи забив Максимов. Була хороша, бойова гра. Я також проявив себе непогано. Пригадую момент: лежу в 5 метрах від воріт. Порожню площину розстрілює Лєко або Сабліч – вже не пам'ятаю, хто саме. З останніх сил простягаю руку – м'яч влучає у неї і перелітає через поперечку.
"Я задоволений твоєю роботою", – казав мені Луческу"
– У 2007-му ви повернулися в Шахтар і саме тоді безпосередньо познайомилися з Луческу. Ваші враження від Містера?
– Виступаючи за Металург, навіть не думав, що ще гратиму у Шахтарі. Але у "гірників" травмувався Шуст, і вони загадали про мене. Я потім спілкувався із тренером воротарів Гавриловим. Він зізнався, що Шахтар за мною стежив – їх влаштовувала моя форма. Тим паче, я був під боком – Мірча іноді приїжджав на матчі Металурга і робив висновки.
Коли підписував контракт, мені дали зрозуміти: ти – старожил, прийшов сюди, щоб, коли потрібно, підстрахувати основного голкіпера. Мене такі умови влаштовували. Тим паче, знову отримав можливість відчути смак Ліги чемпіонів.
– Тобто, вам не було психологічно важко від того, що із сезону в сезон ви грієте лаву запасних?
– Я все прекрасно розумів. Повністю викладався на тренуваннях. Спершу підписав контракт на три роки, згодом продовжував його на менші відрізки – півроку, рік. "Я задоволений твоєю роботою, – казав мені Луческу. – Ставлю тебе іншим голкіперам за приклад".
– Перемога у фіналі Кубка УЄФА-2009. Що запам’яталося?
– Команда до цього йшла не один рік. У принципі, "гірники" могли зіграти у фіналі роком раніше, але тоді спіткнулися об Севілью. Підбір футболістів був божевільний! Шахтар демонстрував таку ж божевільну гру.
Купуючи футболістів за 15-25 мільйонів, Шахтар по півроку тримав їх на трибунах. "Нехай сидять", – казав Луческу. Спершу мені це не вкладалося в голові. Але Мірча – розумна людина. Він їх настільки підготував, що вони потім виходили і грали так, наче у Шахтарі вже багато років.
Я читав інтерв’ю Воробея, Бєліка, які розповідали про особливе ставлення до бразильців. Але Луческу знав, що робить. І де зараз грають Фернандінью, Вілліан, Коста? Усі – в топ-клубах. Дуже багато до цього доклався саме румунський наставник.
"Зараз нашим орієнтиром є Атлетіко"
– Луческу і у вашій кар'єрі відіграв вагому роль. Саме з ним ви консультувалися перед тим, як розпочати тренерську діяльність…
– Так. Коли закінчив ігрову кар'єру, то пішов на розмову із Мірчею. "Ти 5 років перебував у команді – вже все знаєш", – усміхнувся він. Я вдячний Олександру Спірідону, який мені допомагав. Плюс – тренер із фізпідготовки Массімо Уголіні надав багато інформації. Зараз я переварю отримані знання і намагаюся використовувати у Вересі.
– Якою мовою з вами спілкувався Луческу?
– Російською. Він добре її знає, читав російськомовні газети. Звичайно, із журналістами спілкується рідною мовою і бере на допомогу Спірідона – щоб не перекручували його слова. А от віч-на-віч – проблем немає.
– У тренерському ремеслі вашими орієнтирами є Луческу, Прокопенко, Моурінью та Гвардіола…
– Так (Сміється). Я відібрав усіх найкращих. Вони досягнули дуже високих результатів. У них потрібно вчитися, а ще краще – їздити на стажування. Люди-максималісти. Я не здивуюся, якщо збірна Туреччини разом із Луческу проб'ється зараз на чемпіонат світу.
– Вам швидко вдалося перейти від "Юри" до "Юрія Миколайовича"?
– Тільки-но я закінчив із футболом, як почав працювати з голкіперами донецького Металурга U-19. Перебудувався швидко. Мені було дуже цікаво. Поїхав у київське Динамо до Михайлова – отримав багато інформації.
– Скільки матчів переглядаєте упродовж дня?
– От зараз ми закінчимо інтерв'ю і я поїду переглядати, як грають Карпати (розмова відбулася у п'ятницю, – "Футбол 24"). Спершу дивлюся окремо, потім ще раз – із підопічними. Обговорюємо сильні та слабкі сторони. Після цього обираю тактику на матч.
– Поєдинки яких команд у вашому списку для обов’язкового перегляду? Реал і Барселона?
– (Усміхається) Зараз нашим орієнтиром є Атлетіко. Та все ж більше налягаю на чемпіонат України. Свою гру треба переглянути 2 рази. Плюс – по суперниках зробити нарізки. На щастя, маю помічників.
– Які помилки своїх колишніх наставників ви б не хотіли повторити?
– Про чужі помилки мені б не хотілося говорити… Потрібно бути чесним перед усіма футболістами. Тоді колектив тобі довірятиме і буде по-справжньому згуртований. Ми маємо бути єдиним цілим з першого і до останнього дня.
– Ваша найбільша тренерська амбіція у роботі з Вересом?
– Я – максималіст і не звик програвати. Керівництво клубу ставить перед нами завдання потрапити у першу шістку чемпіонату. Ми зробимо все для того, щоб там закріпитися. А вже потім сядемо і подумаємо, яких реальних цілей ще можемо досягнути. Наприклад, чи спроможні поборотися за 5, 4, 3 місце.
– Голкіпери – особлива каста футболістів. Шоковський – філософ, Рева – астролог. Яка фішка у вас?
– Філософія – ні. Астрологія – також ні. Навіть не знаю. Зараз сиджу з вами, і у мене єдиний інтерес – обіграти Карпати. Цей інтерес настільки великий, що ви собі навіть не уявляєте.
От йшов до вас на інтерв'ю. Зупиняється "мерседес". Із вікна вірменським акцентом: "Юрій! Ми вболіваємо за Карпати". "Ви собі вболівайте за Карпати, – відповідаю. – А моя мета – їх обіграти".
Фото Ігоря Хомича ("Футбол 24")