Футболіст Манчестер Сіті та збірної України Олександр Зінченко в інтерв'ю Футбол 24 розповів про гру лівим захисником, мотивацію від Гвардіоли, англійську мову та головну проблему українських гравців.
Ми зустрічаємося в харківському готелі, де базувалася збірна України перед матчами з Саудівською Аравією та Японією. Часу – обмаль. Тренування, інтерв'ю, зйомки. Зінченку треба встигнути все.
– Вже звикли до того, що Олександр Зінченко – лівий захисник?
– Так. Радий, що взагалі граю – це вже хоч щось. Завжди хочеться більшого, для цього ми й працюємо кожен день.
– Атакувальний півзахисник може чогось навчитися на лівому фланзі оборони?
– Універсалізму. Для будь-якого футболіста добре вміти грати на будь-якій позиції. Якщо ти володієш і атакувальними, і захисниками якостями, то легше для тренера.
– Що нового дізналися про футбол, граючи на новій позиції?
– Я додав у відборі. Раніше мій відбір змушував бажати кращого.
– Коли Гвардіола сказав, що ви гратимете зліва в захисті?
- На першому тренуванні, коли було вирішено, що я залишаюся. Тренер детально пояснив, що бачить мене на цій позиції, як діяти без м’яча, а як – з м’ячем. В чому треба більше додати, щоб отримати свій шанс. Він чітко окреслив мою ситуацію – мені стало набагато легше. Настрій покращився.
– Чому минулого року в ПСВ у вас не все виходило?
– Там інша історія, про яку я не хочу говорити. На жаль, були деякі нюанси, історії та ситуації, через які я не отримував стільки ігрового часу, скільки б хотілося. Перш за все, я виню лише себе і ні на кого не маю образи.
До цього часу спілкуюся з хлопцями, недавно їздив на базу, говорив з головним тренером. Залишилися хороші спогади. Рік в ПСВ був адаптацією до Європи, до їхнього менталітету, я звикав до європейського футболу.
– Не здивувало, що гравця, який майже не грав в ПСВ, залишили в Манчестер Сіті?
– Як я можу дивуватися, якщо встаю кожного дня для того, щоб це було? Якщо я працюю для цього, то я цього чекаю. Здивування не було – просто був радий. З’явилася додаткова мотивація бути ще кращим. Відчуваю, що можу прогресувати і бути в цій команді.
– У вас є надія зіграти за Манчестер Сіті в півзахисті?
– Я готовий допомогати своїй команді на будь-якій позиції. Завжди виходжу на поле з однаковим настроєм.
– Готові всю кар’єру грати в основі за Ман Сіті, але лівим захисником?
– Та хоч воротарем. Байдуже.
- А якщо грати за іншу команду, але на рідній позиції?
- Неважливо, яка команда. Важливо, що каже душа. Я хочу бути в Манчестер Сіті якомога довше і готовий бути тут навіть до кінця кар’єри.
– Тобто, робота з Гвардіолою краще, ніж стабільна ігрова практика в іншому клубі?
– Звісно. Якщо тренуєшся з найкращими, то завжди будеш прогресувати. Знав, що буде важко психологічно, але був готовий до цього.
– Повністю звикли до англійського футболу?
– Чемпіонат відрізняється від інших – тут багато силової боротьби, високі швидкості, треба скоро приймати рішення. Але вже нема речей, які можуть мене здивувати.
– На правому фланзі Ман Сіті грає справжня скала – Кайл Вокер. У вас є вказівка більше займатися в залі, щоб також бути готовим до атлетичного англійського футболу?
– Звісно, ми з Вокером відрізняємося один від одного. Вважаю його найкращим крайнім захисником світу. Можливо, я граю в іншому напрямку, ніж він. У нас різні завдання.
– Гвардіола більше акцентує увагу на грі в обороні, чи на допомозі атаці?
– Я не зможу розказати вам всі мої завдання на гру. Інколи треба більше зміщуватися в середину й допомагати центральному півзахиснику, інколи – розтягнути оборону суперника або дати простір. Це все дуже непросто пояснити й можна розтягнути на півгодини.
– Матч з Базелем – найгірший для вас за Манчестер Сіті?
– Це окрема історія. Не беру зараз всю команду, а говорю лише про себе – з таким налаштуванням не треба було виходити на матч. Ту гру ми повністю розібрали і з тренерським штабом, і зі всіма, з яким я вважав за потрібне. Я вже отримав порцію критики, на яку заслуговував, зробив висновки і забув цю гру. Не хочу до неї повертатися.
– З Шакірі вам було найважче в АПЛ?
– Він якісний гравець. Було 2-3 епізоди, коли він переграв мене. Це частина гри. Вважаю, що в другому таймі він практично нічого не зробив і ми взяли гру під контроль.
– Завжди хвалите Гвардіолу. Розкажіть одну історію, яка підтверджує, що він крутий.
– Він вміє і знає, як підібрати правильні слова в потрібний момент. Навіть будь-яка просто фраза змушує задуматися. Ти думаєш: "Геній. Він геній".
Наприклад, грали матч, коли було страшно холодно. Після розминки ми зібралися в роздягальні, підійшли всі поближче один до одного і Гвардіола каже: "Розумію, що холодно і важко. Поле не дозволяє грати в наш футбол. Але вам вирішувати, чи грати нам сьогодні отак", – і проводить долонею по руці вверх. – "Чи отак", – проводить долонею вниз. Дивлюся – всі рукавиці і шапки викинули. Це одна фраза. Вміє він мотивувати.
– Що у ваших діях подобається і не подобається Гвардіолі?
– Мені треба додати у відборі, в грі без м’яча, в багатьох футбольних нюансах. Якщо тренер бачить мене на цій позиції, то йому подобається, як я рухаєюся, взаємодію з партнерами. Тренер розказує про мої плюси та мінуси, але я хочу, щоб це залишилося між нами.
– Ви давали інтерв’ю разом з Агуеро й виглядає, що ви краще говорите англійською, ніж він. Як так?
– Латиноамериканці вважають, що так правильно. Отаменді он скільки в Манчестер Сіті, а практично не говорить англійською. У нас дуже багато іспаномовних гравців – навіть більше, ніж тих, хто знає англійську. Їм це простіше і не потрібно.
А мені необхідно – без цього я би не зміг бути в цій команді і грати ту роль, яку граю зараз. Мова – найбільша перешкода для українських футболістів. Тому ми не їдемо в Європу. Коли володієш мовою, то можеш поговорити з партнерами по команді, пожартувати з ними. Це підносить твій настрій. Коли не можеш зв’язати два слова, постійно сидиш в собі чи в телефоні, опускаєш голову і робиш вигляд, що розумієш, а насправді не розумієш нікого, то це важко. Тим більше, коли знаходишся один без сім’ї.
– Як вчили англійську?
– Ходив до викладача з восьми до десяти років. Щось залишилося з того часу. Коли грав в Голландії, то найняв вчительку, з якою провів 3-4 уроки. Вона була хорошим викладачем, але я не додавав з нею. Більше вчуся, коли спілкуюся з хлопцями. Мені репетитор не потрібен, у кожного свій підхід. Для мене найкраще спілкуватися – так набагато простіше. Життя змушує.
– Що, окрім незнання мови, заважає українцям грати в Європі?
– Мене часто запитують про це. Я не беру Шевченка, Лужного, Тимощука, а наш час. Ми не добиваємося великих успіхів в Європі, бо в нас недостатньо конкуренції в країні. Там ніхто не може дати слабину хоча б на один день. Не може бути такого, що виходиш на тренування, тобі два рази не дають передачу, в тебе зникає настрій і ти далі ходиш пішки. Мовляв, завтра, може, з'явиться настрій і буду добре тренуватися. Це все видно фахівцям і вони зразу кажуть: "До побачення!"
А зі спини вже підпирають двоє-троє гравців, в яких достатньо майстерності. Українці не звикли до цього, а в Європі вчать з дитинства. Біля тебе завжди є партнер і в той же час конкурент, який також хоче грати.
– Ви себе дуже впевнено поводите в команді й жартуєте над світовими зірками. Як вдається бути з ними на рівних і не відчувати дискомфорту?
– Коли перейшов в цю команду, то переконався, що, чим вищий статус футболіста, тим він простіший. Там дуже прості хлопці, які допомогли мені в побуті й адаптації до колективу. З ними дуже просто жартувати, спілкуватися, знаходити спільну мову.