Інтерв'ю Любомира Кузьмяка з Андрієм Понєдєльніком, всебічно обдарованим півзахисником Кривбасу.
Через кілька днів після завершення сезону Кривбас повідомив про особливу подію у житті клубу. Тріо футболістів криворізької команди Дмитро Хомченовський, Денис Шевченко та Андрій Понєдєльнік записали патріотичний трек "Доля".
Про ідею написання пісні, виступи у районному чемпіонаті та дзвінок від Юрія Вернидуба в інтерв’ю Футбол 24 розповів один із авторів треку та півзахисник Кривбасу Андрій Понєдєльнік.
"Це була абсолютна несподіванка для команди"
– Андрію, як виникла ідея випустити пісню?
– Нашим натхненником став Дмитро Хомченовський. Він має великий музичний ентузіазм, створює біти, намагається зростати ще й у цьому напрямку. Ще одна вагома причина написання цієї пісні – важка ситуація в Україні, про яку варто говорити і давати розголос у світі.
– Чи мали ви раніше певний досвід і уявлення про те, як записується музика?
– Ні, жодного. Хоча музику завжди любив. І зараз люблю. Головне, щоб вона не була російською.
– За біти у треку "Доля" відповідав Хомченовський. Текст писали ви із Денисом Шевченком?
– Над текстом окремо працював і я, і Денис. До того ж робили це у різні часові періоди. Та нам вдалося гармонійно це об'єднати.
– Хтось із партнерів висловлював бажання приєднатися до вашого тріо?
– Ні, оскільки ніхто не знав про наш задум. Це була абсолютна несподіванка для команди. Ми не казали нічого ні про текст, ні про біт, ні про поїздку на запис пісні. У колективі всі дізналися вже постфактум, коли з'явилася демоверсія.
– Якою була перша реакція?
– Усі сприйняли добре і підтримали нас. Казали, що ми молодці, адже не побоялися. Вони надсилали нашу пісню рідним та друзям, поширювали у соцмережах. Насправді це все для душі, хотілося спробувати, що з цього вийде.
"Lunes? Це прізвисько вигадали Шищенко та Чурілов"
– Ви розповідали про спільний текст із Денисом Шевченком. Маєте досвід написання віршів?
– Колись, ще у дитинстві, полюбляв цю справу. Наприклад, якщо нам задавали таке домашнє завдання, то робив це з легкістю. Або треба було на якийсь поетичний конкурс підготувати вірш.
– Ви ще й малюванням цікавилися.
– Було й таке. Проте я малював приблизно до класу п'ятого… Це звичне хобі для більшості дітей. Навіть не згадаю, коли востаннє малював. Якби я ще тоді зайнявся малюванням, то став би, напевно, не футболістом, а суддею. Чому? Судді ж люблять малювати пенальті і фоли (Усміхається).
– У вашому треку також присутні діалоги з фільму Кіностудії Довженка 1995-го року "Страчені світанки" про визвольну боротьбу УПА.
– Інтегрував його у трек Хомченовський. Він натрапив на фрагмент цього фільму у ТікТок. Дмитро показав його, нам дуже сподобалися слова, які класно лягли у біт.
– Хомченовський відповідає за музику у роздягальні Кривбасу?
– Так, на тренуваннях більшою мірою Хомченовський і я. До цього процесу можуть також долучатися й інші хлопці. Наприклад, перед матчами музичний настрій забезпечує наш реабілітолог Андрій Петрович.
– Топ українських пісень та виконавців від Андрія Понєдєльніка. Який він?
– На першому місці серед українських виконавців KALUSH. Подобаються Парфенюк та Wellboy. А також Qatoshi – пацани з Чернівців випускають класну музику.
– Якою є історія вашого нікнейму Lunes? Підозрюю, що це переклад слова "понеділок" з іспанської мови.
– Так, все правильно. Це прізвисько вигадали мені Сергій Шищенко та Григорій Чурілов, мої наставники у Поліссі. Після них усі хлопці в команді почали мене так називати. Очевидно, тренери були на курсах в Іспанії і звідти почерпнули це слово. Я вирішив, що Lunes – цілком хороший варіант музичного нікнейму.
– Чи очікувати на продовження вашої музичної творчості з Хомченовським та Шевченком?
– Ми не розмовляли про майбутнє, але Дмитро дуже заряджений на спільну роботу у подальшому. Побачимо… Якщо дійсно буде натхнення, то запишемо ще. Просто зараз такий період, що хочеться говорити та кричати про ситуацію в Україні. Намагатися інформувати людей про нашу біду різними методами.
"Ходили у походи, долали по 25-30 кілометрів, ночували у лісах"
– У вас особливе прізвище. Ви дізнавалися про його походження у батька чи дідуся?
– У моєму рідному містечку мешкає багато людей зі схожими прізвищами, ми фактично однофамільці. Наприклад, Понедільники, Понеділки, Понєдєльніки… Складно сказати, від якого прізвища усе пішло. Мабуть, все почалося з Понеділка.
– Ви народилися на Волині, у місті Камінь-Каширський, поруч з білоруським кордоном. Чи мешкають там зараз ваші родичі та як ви переживали непростий період, коли існувала велика загроза ескалації конфлікту на цьому напрямі?
– Зараз мої батьки, бабуся та інша рідня мешкають у селі Камінь-Каширського району. У пікові моменти, коли усі перебували у передчутті білоруського наступу, я мав величезні переживання за батьків, за людей літнього віку, які перебувають у тим місцях. Я розумів, що важко буде вивезти їх звідти та ще й у найкоротші терміни. Тому насамперед намагався підготувати рідних у психологічному плані. Багато говорив про це з татом і мамою, ми розмовляли про можливий переїзд у випадку загрози.
– Ця частина України є особливою через цікаву місцевість: ліси, болота… Спробую припустити, ваше дитинство суттєво відрізнялося від тих, хто виріс у містах.
– Так, на Волині безліч мальовничих лісів, озер та річок. Тут дуже красиво. Моє дитинство минуло у тісному поєднанні з природою. Мабуть, саме тому я так її зараз люблю. До того ж у школі я відвідував секцію з туризму. Ми ходили у походи, долали по 25-30 кілометрів, ночували у лісах. Це було надзвичайно цікаво.
– В одному з інтерв'ю ви розповіли, що пізно зацікавилися футболом – тільки у п’ятому класі.
– Це не зовсім так, футболом я загорівся ще до школи. Просто серйозніше почав займатися у п’ятому класі. Змалечку полюбляв їздити на поєдинки чемпіонату району і дивитися за тим, як бігають дядьки. Завжди мріяв грати у футбол з цими дядьками. Пізніше я дуже хотів потрапити у відому дитячу школу BRW-BIK з Володимира. Двоє хлопців з мого району раніше поїхали туди. Я бачив, як вони зростають і розвиваються у футбольному плані. Розумів, що теж варто спробувати.
– Хто допоміг вам реалізувати цю мрію?
– Передусім мої батьки, які мене підтримали. Крім того, тренер Віктор Іванович Пась, який дав мені шанс дебютувати у чемпіонаті району в дуже ранньому віці. Відзначу також гравця районної команди Андрія Шевчика, який побачив у мені потенціал і допоміг на рівні чемпіонату ДЮФЛ. Він порадив моєму батькові вийти на контакт із BRW-BIK – з цього все й почалося.
"У Буковині по-іншому подивився на футбол"
– Один із головних моментів вашої кар’єри – потрапляння у тернопільську Ниву, з якою ви встигли пограти і на аматорському рівні, і дебютували у професіоналах.
– Нива займає велику частину мого серця. Я дуже вдячний цій команді і людям, які мене оточували, адже саме у Тернополі я отримав поштовх у великий футбол. Наставник Ниви Петро Бадло помітив мене ще під час навчання в університеті у Кременці, я став найкращим нападником університетського чемпіонату.
– Тривалий час ви грали у студентській збірній України, їздили на Універсіаду. У чому особливість студентського футболу?
– Насамперед мені запам’яталася дуже серйозна організація усіх цих турнірів. Непросто було усвідомити, що все це відбувається зі мною. Навіть перебування на базі збірних у Кончі-Заспі залишило по собі незабутні враження. Прекрасні спогади і про Неаполь, куди ми їздили на одну з Універсіад. До того ж суперники у нас були хороші. Наприклад, за збірну Італії грали хлопці з юнацької та молодіжної команд Ювентуса.
– Дебют серед професіоналів у 2017-му за Ниву видався казковим: матч Кубка України проти Металіста 1925, потрапляння у старт, гол, перемога у серії пенальті.
– Це дуже яскраві емоції! Такі речі не забуваються – я запам’ятав цю мить на усе життя. Я забив, ми перемогли і вийшли у наступний етап турніру.
– Однак після першого кола ви попрощалися з тернопільським клубом.
– Ми посідали проміжну третю сходинку у Другій лізі. Взимку керівництво Ниви, зокрема тренер Сергій Задорожний, повідомив третині команди про те, що на цих футболістів клуб більше не розраховує. У тому числі, й на мене. У підсумку я повернувся на аматорський рівень і став гравцем чортківського Кристала. У Чорткові я перезавантажив свою кар’єру і там мене помітив Віктор Мглинець із Буковини. Цікаво, що у Чернівці мене запрошували на позицію центрального захисника. Завдяки Мглинцю я отримав безцінний досвід та по-іншому подивився на футбол. А ще у Чернівцях завів чимало знайомств і маю там справжніх друзів.
– Образа на Задорожного залишилася?
– Я багато думав про це. З Нивою я дебютував у професійному футболі, відчув, що можу і хочу грати на цьому рівні. На Задорожного жодних образ не було. Розумію тренера, який шукає футболістів під свою модель гри, хоче вигравати у кожному матчі. Це нормально: він робить свою роботу, я – свою.
"Емоцій було так багато, що я ледь не заплакав"
– У 2020-му ви підписуєте контракт із Поліссям та дебютуєте у Першій лізі.
– То був новий виклик. До цього я перебрався у Калуш, полетів на збори у Туреччину, однак коронавірус все зламав. Довелося самостійно працювати протягом чотирьох місяців. Далі було Полісся, дебют у Першій лізі, робота із Сергієм Шищенком. У Житомирі я відкрив для себе багато дрібниць та нюансів, на які варто звертати увагу. У Поліссі завдяки Шищенку я ментально виріс. А ще мав нагоду виступати у команді з яскравими вболівальниками. Нехай у наших стосунках були різні етапи, я щиро вдячний житомирській публіці за підтримку.
– Далі був сезон у Гірнику-Спорті та запрошення у Кривбас із УПЛ. Коли дізналися про цей варіант, відчули здивування?
– Скоріше, переживання – попереду розпочинався новий етап та неабияка відповідальність. Напевно, кожен футболіст хотів би попрацювати з Юрієм Вернидубом. Хоча мої відносини з Кривбасом розпочалися дещо курйозно. Юрій Миколайович телефонував кожному новачку і особисто запрошував у команду. Однак я пропустив телефонний дзвінок. Як би це смішно не звучало – я просто не підняв слухавку, коли телефонував невідомий номер, і не віддзвонив. Про це я вже дізнався від свого агента, а потім поспілкувався з тренером тет-а-тет у Кривому Розі.
– Робота з Вернидубом – що це означає для вас?
– Я відчуваю, що розвиваюся щоденно з цим тренерським штабом. Юрій Миколайович – чудова людина. Щодо його тренерських якостей, то він не потребує моїх компліментів. Від того, що я скажу щось добре, нічого не зміниться. Усі й так знають, що Вернидуб – топовий фахівець.
– Наприкінці дебютного сезону у Прем’єр-лізі ви забили перший гол. Святкування на полі видалося шаленим.
– Напевно, це найбільш яскравий момент за увесь час виступів на професійному рівні. Я забив Вересу і просто не знав, куди бігти і що робити. Кривбас перебував у меншості, то був кінець матчу, рахунок 1:1. У певний момент емоцій було так багато, що я ледь не заплакав.
– Ваша кар’єра йде за графіком постійного зростання: від аматорів до УПЛ. Попереду мрія про єврокубки?
– Так, я прагну цього. Я розпочинав із районного футболу, далі був обласний рівень, Друга та Перша ліги. Позаду залишився довжелезний шлях. І я не хочу зупинятися на сьомій сходинці Прем’єр-ліги. Амбіції Кривбасу та мої персонально є вищими – хочеться розвиватися і досягати нових висот.