"Футбол 24" розповідає про стрімкий прогрес соккеру у Країні сонця, що сходить.
У вогняному кільці
Японія, або ж Ніхон (місце, де сходить сонце), як називають себе самі японці, – одна з найрозвиненіших держав світу. Населення, яке налічує 127 мільйонів осіб, витягнуло щасливий квиточок. Адже тут надзвичайно високий рівень життя: середній вік становить неймовірні для нас 82 роки, а дитяча смертність – одна з найнижчих на планеті. Усе завдяки рекордному економічному росту, який розпочався після Другої світової війни і не припинявся упродовж чотирьох десятиліть.
Так було не завжди.
У Першій світовій війні Японія опинилася на боці переможців – країн Антанти (Англія, Франція, Росія). Але через двадцять років апетити самураїв змінили відтінок. Японці приєдналися до агресивного блоку Третього Рейху та Італії.
7 грудня 1941 року військово-повітряні сили Японії завдали нищівного удару по Перл-Гарбор – військово-морській базі США у Тихому океані. Таким чином впливовий азійський гранд оголосив війну США та Великобританії. Але тріумфи на фронті мали короткочасний ефект. Невдовзі акценти змінилися – зашморг навколо Гітлера і його союзників звужувався.
Японія впала наприкінці літа 1945-го. 6 і 9 серпня американська авіація скинула на Хіросіму та Нагасакі дві ядерні бомби – "Малюк" і "Товстун" – від яких миттєво загинули 130 тисяч мешканців, а ще близько 500 тисяч померли у наступні кілька місяців від ран та хвороб. Це був перший і поки що єдиний випадок в історії людства, коли найстрашніша зброя масового ураження була застосована не на полігоні.
2 вересня 1945 року Японія підписала акт про повну капітуляцію. У 1947-му – прийняла нову, пацифістську конституцію, яка гарантувала курс на ліберальну демократію. А далі – економічне зростання, підвищення рівня життя, стрімкий розвиток технологій і, як не дивно, тісна дружба із США.
Територія країни сонця, що сходить, розташована на 6852 (!) островах. Це нагромадження шматків суші іменується Японським архіпелагом. Він своєю чергою входить у систему Тихоокеанського вулканічного вогняного кільця, яке є зоною руйнівних природних катаклізмів. Землетрусом тут нікого не здивуєш – японців похитує практично щодня.
Але варто віддати належне тямковитості, працьовитості і згуртованості цього народу. Японці зводять надійні та стійкі будинки і навіть аварія на АЕС у префектурі Фукусіма, спричинена найпотужнішим землетрусом в історії Японії (8,8 балів за шкалою Ріхтера), не похитнула їх. Країна оперативно і максимально професіонально локалізувала наслідки катастрофи.
Футбол кидає виклик сумо
Головний національний спорт у Японії – це сумо. Штовханина товстунів має глибокі корені, але досі не наділена статусом олімпійського виду спорту. Окрім сумо японці схиблені на бейсболі. Це – найпопулярніша гра на Японському архіпелазі. Дався взнаки вплив Сполучених Штатів.
Щодо футболу, то він упродовж багатьох десятиліть перебував тут у затінку. І хоча національна збірна Японії здобула бронзові медалі на Олімпіаді-1968 у Мехіко, це не надало серйозного імпульсу в плані популяризації копаного м’яча серед японців. У них навіть професіональної національної першості не було – команди розбивалися на регіональні аматорські зони, їхні матчі цікавили лише дуже обмежену аудиторію.
У 1992 році в японській федерації нарешті почухали голову: потрібно щось змінювати. Ці хлопці словами не розкидаються, а тому сіли за стіл і розписали програму розвитку футболу на 100 років наперед.
Наступного року стартував дебютний сезон у Джей-лізі – найвищому професіональному футбольному дивізіоні країни. Участь взяли 10 клубів, а чемпіонський титул дістався Верді Кавасакі, більш відомому зараз як Токіо Верді. Для привернення уваги до соккеру японські клуби почали запрошувати гравців із світовим іменем. Так у Касімі Антлерс з’явився легендарний бразилець Зіко, у Джеф Юнайтед Ітіхару приїхав чемпіон світу П’єр Літтбарскі, а Нагою Грампус поповнив екс-форвард Барселони Гарі Лінекер.
Гарі Лінекер у складі Нагої Грампус
Скуштували саке і вихідці з країн СНД. Білорус Сергій Алейников після Ювентуса і Лечче опинився у клубі Гамба Осака. Туди ж підтягнулися екс-гравці київського Динамо Олег Протасов та Ахрік Цвейба.
У 2005-му Джей-ліга розширилася до 18 клубів. Вони грають у два кола за системою "весна – осінь". Тут діють чіткі і прозорі правила. Команді дозволяється мати у складі не більше 5 легіонерів. З них лише троє можуть одночасно перебувати на полі. Кожен клуб-учасник Джей-ліги зобов’язаний мати стадіон, місткістю щонайменше 15 тисяч, а також команду дублерів і ще три юніорські колективи. Якщо не відповідаєш бодай одному пункту – путівку в елітний дивізіон не отримаєш.
Японія: що собою являє та як готується до ЧС-2018 суперник збірної України
Найтитулованіших клубів Джей-ліги – одразу два. Це Санфречче Хіросіма та Касіма Антлерс, які здобули по 8 чемпіонських комплектів. Сім титулів – у Токіо Верді, першого професіонального чемпіона Японії.
Переможцем сезону-2017 став клуб Кавасакі Фронтале, який лідирує і в новому розіграші – після 4 турів в активі чинних чемпіонів 10 очок. Стільки ж має Санфречче Хіросіма. Попереду – ще 30 турів, тож трапитися може, що завгодно.
При ознайомленні із складами елітних клубів Японії можна зробити нехитрий висновок, що самураї керуються таким правилом: якщо варяг – то бразилець. Співвітчизників Неймара тут відсотків 90 від усієї легіонерської братії. Найвідоміший із них – форвард Жо, який колись виступав за московський ЦСКА, Евертон і навіть Ман Сіті. Тепер він є гравцем клубу Нагоя Грампус. У Віссел Кобе знаходимо чемпіона світу Лукаса Подольскі. У Саган Тосу феєрить колумбійський вінгер Віктор Ібарбо, екс-гравець Кальярі та Роми. А у Консадоле Саппоро віднайти себе намагається Джей Ботройд, колишній форвард Вулверхемптона, Кардіффа, КПР і ще ряду інших клубів.
У японській Джей-лізі немає такого зорепаду, як у китайській чи американській лігах, але вони й без суперстарів непогано почуваються. Інтерес до футболу продовжує зростати, а найкращі вихованці місцевого чемпіонату їдуть підкорювати Європу. Сторічний план національної федерації поки що працює без збоїв.
Трохи колориту
У 1994-му гравцем Гамби Осаки став Ахрік Цвейба – абхазький захисник, який упродовж 1990-93 років виступав у київському Динамо. Згодом, вийшовши на футбольну пенсію, Цвейба пригадував свій японський досвід.
"Вони все люблять розписати на папері: у котрій годині матч, у котрій годині тренування, коли обід, коли приїзд, від'їзд. З тижня на тиждень нічого не скасовується, уже давно все зрозуміло, але японці все одно ці папери роздають. І до всього там такий скрупульозний підхід.
Був ще епізод один, який запам'ятався. Ми вели з рахунком 1:0, остання хвилина. І я зробив пенальті, якого, якщо чесно, скоріше не було. Наш воротар взяв удар, я підійшов, обійняв його, поцілував у щічку – по-дружньому, по-братськи. А у японців же немає ні обіймів, нічого такого. Старші навіть руку не простягають, кивнуть – і все. Так ось, вони з цього епізоду зробили ролик, який потім посів перше місце серед смішних відео. Вони ще зробили так, що я у сповільненому повторі біжу до нього, обіймаю його. Все це під гарну любовну мелодію. Потім викликали голкіпера, приз йому вручили – за найбільш комічний епізод".
Упродовж 1994-95 років за Гамбу Осаку виступав і Олег Протасов – у 55 матчах забив 24 голи.
"Японці дуже поважають іноземців, – відзначає Олег Валерійович. – Ще на ігри тоді ходили і жінки, і діти. Всі були одягнені в екіпіровку клубу, жували, вигукували щось, у футболі нічого не тямили, але для них найголовніше – взяти участь. До чемпіонату світу-2002 у країні діяла державна програма – футбол розвивали, по телевізору рекламували.
Там є будь-яка кухня. Продукти – на найвищому рівні. Якщо японці дозволяють завезти, наприклад, яблука з Америки, то вони пройдуть тисячі перевірок, щоб місцевим дозволили підписати контракт з американською фірмою. Фрукти повинні бути чисті, правильні, екологічні. Велике враження справив базар – там завжди свіжа риба. А взагалі в країні нічого дивитися, крім парків і дерев'яних палаців. Архітектура негарна.
Японці дивакуваті у хорошому плані. Хочеш зайти в ліфт – тобі вклоняються. Японські діти – маленькі і темненькі, тому на нас із дружиною – високих і білих – озиралися. Хихикали, пальцем тицяли. Для них це те ж саме, наче по нашому селу негр пройде".
Натомість захисник АЕКа Дмитро Чигринський, який минулого року побував у Японії, був вражений наповал і поділився своїми приємними емоціями із "Футбол 24".
"Це був класний такий inspiration. Дуже цікава країна – люди, культура, ставлення. Японія давно була для мене одним із пріоритетних куточків, куди я прагнув потрапити. І от нарешті полетів туди із дружиною на 2 тижні. Час провели в Токіо і Кіото. Японці, начебто, такі ж, як і ми, але зовсім по-іншому ставляться до життя. Це те, що вразило найбільше. Окрім того – інші архітектура, їжа… Футуризм, технології у них гармонійно поєднуються із традиціями, культурою. Феноменальний симбіоз! Хочу при першій нагоді туди повернутися, тому що враження – просто топ!"