Любомир Кузьмяк – про короткий, але дуже яскравий спалах Юрія Петрова. Український метеор привернув увагу топ-клубів Європи, проте закінчив у злиднях, не доживши й до п'ятдесяти.
Тихо і непомітно 29 квітня в одному із нідерландських спеціалізованих закладів для важкохворих осіб відійшов у засвіти Юрій Петров. Йому було лише 48, а щонайменше останнє десятиліття екс-футболіст Дніпра, Валвейка, Твенте та Металіста провів у забутті та злиднях.
Дебют у 16 і марні зусилля Кучеревського
Початок футбольного шляху Петрова можна підсумувати цитатою класика: "З його буде або щось дуже добре, або велике ледащо". Власне, на дорозі юного футболіста зустрічалося багато людей, які намагалися зробити все, щоб історія не завершилася отим сумним "великим ледащом". Не вберегли.
Юрій Петров народився у Кривому Розі у 1974-му і невдовзі поїхав до обласного спортінтернату. Рівень таланту хлопця та ймовірних очікувань від нього дозволять зрозуміти кілька фактів. У 14 років його викликали до юнацької збірної СРСР. У 16 він казково дебютував у Вищій союзній лізі. А ще через три роки протистояв Ювентусу з Роберто Баджо, Фабріціо Раванеллі та Антоніо Конте у складі.
На дебюті варто зупинитися детальніше. 23 червня 1991-го на матч із Дніпром приїхав донецький Шахтар. Наставник господарів Євген Кучеревський випустив у старті 16-річного Петрова, а той забив один із голів. І хоч в офіційних джерелах про це не згадують, однак альтернативні довідники та й сам Юрій стверджували інакше. Таким чином, гравець Дніпра формально став одним із наймолодших авторів голів в історії Вищої радянської ліги. Менше ніж через три місяці Дніпро грав із Шахтарем вже у Донецьку в матчі другого кола. Долю зустрічі вирішив єдиний гол дніпрян. І цього разу жодних сумнівів – його забив 17-річний Юрій Петров.
Євген Кучеревський відкрив українському футболу десятки сильних особистостей. Не дивно, що тренер Дніпра одразу помітив шалений талант Петрова. І намагався застерегти Юрія від помилок. Як виявилося, усе дарма.
"Я молодим був, недосвідченим… Робив багато помилок. Мені здавалося, що вже все знаю. Так я й посварився з Євгеном Мефодійовичем. Однозначно, я тоді помилявся. Шкода, що це все прийшло з роками, а тоді я не слухав порад тренера. Мені здається, що людина дорослішає лише тоді, коли їй вже за 30… Вважаю Кучеревського прекрасним тренером. Він навчав мене щоденно. Я у свої 16 мало що розумів у цьому житті. Якось мені зателефонували з Москви: "Хочемо бачити тебе у Спартаку. Я погодився і поїхав у Росію", – згадував Петров у інтерв'ю для "Українського Футболу" у 2015-му.
Але у Спартаку теж не склалося. А Петров не подорослішав навіть після 30-ти.
Вояж Європою та відбір у ван Гала
Згадуючи про Росію, чоловік одразу проводив аналогії з Україною. Петров зізнавався, що у столиці сусідньої країни почувався не так комфортно, а Київ йому подобався більше. Та все ж невдовзі він отримав російський паспорт і навіть зіграв кілька матчів за російську "молодіжку". Проте у жодній із чотирьох російських команд у кар'єрі Петрова справи не пішли, як слід.
Зі Спартака він переїхав у Локомотив із міні-скандалом. Не спрацювався з Олегом Романцевим. У Локомотиві все начебто було краще, із Юрієм Сьоміним проблем не виникало. Однак пріоритети у Петрова були правильними – при першій нагоді шукати варіанти за кордоном.
Юрій згадував про безлад із контрактами у Росії, тому у кожному клубі вимагав включати в угоду певну умову – за наявності пропозиції від іноземної команди його не мають права затримувати. До того ж прецеденти були. Під час юнацького чемпіонату світу в Австралії Юрія помітили у Німеччині, а менеджер Михайло Лящов (уродженець Львова, який мешкав у США та був відомий як Майкл Ласноу) організував для хлопця турне.
Спершу Гамбург, потім Карлсруе (Петров згадував, як на тренуваннях бив по воротах Оліверу Кану), далі Шальке (там вже був Єнс Леманн). Утім Локомотив вимагав захмарну суму, особливо якщо врахувати вік гравця.
Чи не найдовше на перегляді Петров перебував у Аяксі. Там Луї ван Гал награвав 4-3-3, а Петров мав закривати правий фланг атаки. Юрій цитував тренера: "Коли приймаєш м’яч на фланзі, то не біжи до воріт забивати. Мені це не потрібно. Ти повинен обіграти суперника і прострілити на центрфорварда Ярі Літманена".
На цю позицію Аякс розглядав чотирьох новачків. Фінально тренерський штаб обирав з-поміж Петрова та нігерійця Фініді Джорджа. "На зборах ван Гал покликав мене до себе і сказав: "Ти хороший футболіст, але, на жаль, не підходиш Аяксу. Я обираю Фініді", – згадував Юрій.
Про Амстердам у Петрова залишилися чудові спогади: "Я мешкав у готелі, а на тренування мене завозив ван дер Сар або помічник ван Гала Герард ван дер Лем". І все ж на цьому європейська подорож Петрова не завершилася. Ван Гал рекомендував хлопця у Дортмунд, де працював Оттмар Хітцфельд. Юрій згадував, що у Борусії не потягнув фізично, тож повернувся додому ні з чим.
Нідерландська свобода і бронза у Твенте
Замість Ередивізії чи Бундесліги хлопець опинився у СК Миколаїв, де його радо прийняв Євген Кучеревський. Юрій підтримував форму, відіграв у Вищій українській лізі тільки два поєдинки і таки отримав щасливий квиток у Європу. Знову допоміг ван Гал, який запропонував своєму знайомому Берту Якобсу кандидатуру хлопця. Так Петров опинився у Валвейку.
Нідерланди стали зоною комфорту для Юрія, там він отримав таку бажану свободу. "Простий тренер, відсутність хитромудрих правил, повна довіра до гравця. Пригадую, як наприкінці кар’єри поїхав у Спартак-Аланію. Кожного дня зважуємося, шалений контроль… Якщо є зайві кілограми – плати штраф у розмірі 1000 доларів. У Нідерландах максимальний штраф становив 100 доларів. Там вважають, що людина почуває себе набагато краще, якщо відчуває навколо свободу", – казав Петров.
Та свобода за межами поля не заважала Юрію Петрову під час матчів. Або ж це просто був далеко не максимум цього хлопця. За десять сезонів у Ередивізії (особливо успішними були стартові у Твенте з 1996-го по 1998-й) українець встиг забити і Аяксу, і ПСВ, і Фейєнорду. Ледь не щотижня Петров зустрічався на полі з Ромаріо, Куманом, Бліндом, Давідсом, Клюйвертом, Зенденом та іншими зірками.
У 1997-му Петров виграв бронзу чемпіонату разом із Твенте. Він відіграв у 30-ти з 34-х поєдинків, забив 8 голів і став третім бомбардиром команди після двох топів: Джона Босмана, чемпіона Європи-1988, та Арнольда Брюггінка, який згодом стане легендою ПСВ.
Зрештою, сам Петров не вважав цей момент піком кар'єри: "Можу підвести підсумки на основі своїх спогадів. Тут моя відповідь однозначна: найкращий момент у моїй кар’єрі – це виступи у Дніпрі. Шалений рівень, чудова команда, прекрасна атмосфера. Я щасливий, що був частиною всього цього. А бронза у Нідерландах – так, успіх, але не рівня емоціям, що я пережив у Дніпропетровську".
Дорога на дно
Локальні успіхи у нідерландському футболі чергувалися зі скандальними публікаціями у пресі. Журналісти писали про стабільні проблеми Петрова з алкоголем. Давні вади характеру нікуди не зникли. Петров порушував режим, пропускав тренування, агресував, сідав напідпитку за кермо.
"Випивав за день 2 літри джину, 15 банок пива і викликав повій". Дно Пола Гаскойна
Струсонути футболіста міг трансфер у Галатасарай. Не склалося. Не допомогло і повернення у начебто знайомі реалії. Спершу Петров поїхав у Владикавказ, а тоді з допомогою Сергія Ковальця перебрався у Волинь. Випробування Віталієм Кварцяним теж не дало бажаного ефекту. Лише 9 матчів за Волинь і сварка з тренером.
Безсилим виявився і Мирон Маркевич, який якраз формував свій великий Металіст. Далі була невдала спроба закріпитися у Китаї та повернення у Нідерланди. Випробування нижчими дивізіонами, непомітне завершення кар'єри, спроба знайти себе в агентській діяльності, виставкові матчі із зірковими ветеранами та врешті-решт проблеми зі здоров'ям. Прикро, однак усе це супроводжувала пристрасть до алкоголю.
Востаннє ми списувалися та розмовляли у 2017-му. Тоді Петров згадував про бажання написати автобіографію та розпочати нове життя. На жаль, із пивом у руках. А ще скаржився на нідерландських сусідів, які називають його "руссо" та пов'язують із Путіним. Юрій заперечував приналежність до Росії та розповідав про своє українське походження.
Приблизно тоді ж місцеві журналісти записали із Петровим, ймовірно, останнє інтерв'ю. Достатньо було прочитати перший абзац, щоб зрозуміти, куди усе це рухається.
"Усі кажуть: Юрій – милий хлопець. Гарна людина, тепла, товариська. Якщо не п'є. На жаль, Юрій п'є. Він міг би стати великим футболістом, заробити багато грошей. Але він втратив усе: дружину, дітей, дім, гроші, повагу, навіть соціальні виплати".
Що довелося пройти Петрову в останні роки його життя – відомо тільки Богові. На жаль, Юрій не встиг реалізувати свій задум із автобіографією. Можливо, у книзі він зміг би щиро поділитися своєю проблемою та застерегти. І на власному гіркому прикладі розповісти, як можна легко загубити свій талант та самотужки знищити власне життя.
Сподіваюся, там, де він зараз, дійсно немає ні болю, ні страждань. У Юрія Петрова їх було вдосталь на цій землі.