Інтерв’ю "Футбол 24" із Андрієм Єрмоленком, відомим київським художником, який створив серію плакатів із закликом не їхати в Росію на ЧС-2018.
Пригадуєте знамениті малюнки, на яких Тарас Шевченко зображений у ролі Будди, рокера, байкера, інспектора ДАІ? Це все – Андрій Єрмоленко, який оригінально підійшов до мотивів Кобзаря.
Тепер головною темою у роботах 44-річного художника, ілюстратора та дизайнера став футбольний чемпіонат світу, який через кілька днів стартує у Росії. Малюнки Єрмоленка просто-таки волають про небезпеку, яку несе для світу країна-господарка найближчого Мундіалю. Збитий боїнг, колючий дріт в'язниці, відкушена рука у вовчій пащі...
Український художник створив серію резонансних плакатів із закликом бойкотувати ЧС-2018
"Футбол 24" розпитав митця про те, якого ефекту він намагається досягнути своїм новим циклом.
– Андрію, ви знамениті своєю Шевченкініаною, нашивками для Євромайдану, воїнів АТО тощо. Чому зненацька – футбол?
– Війна продовжується, і відбувається по всіх фронтах. У нас, на жаль, багато чого не робиться – зокрема Міністерством інформаційної політики. Потрібно відкривати очі усьому світу – хто така Росія, і пояснювати, що футболісти, які їдуть туди на чемпіонат світу, підтримують реального агресора, який убиває людей не лише в Україні, а й в усьому світі. Це – страшно.
Коли люди говорять, що спорт – поза політикою, вони підтримують агресора, тоталітарні режими, допомагають їм заробляти гроші. Відкрийте очі: йде Третя світова війна – вона інформаційна, окрім зброї. Чемпіонат світу – це також своєрідна зброя.
– Тобто, навіть найлегендарнішим футболістам – Мессі та Роналду – можна закинути те, що вони сприяють агресору?
– Як на мене – так. Це – моя позиція, моє чітке розуміння. Думаю, що і Мессі, і Роналду глибоко наср*ти на те, що відбувається в Україні. Я навіть сумніваюся, що вони знають таку країну. "Це – наша робота", "Ми їдемо заробляти гроші", "Спорт – це мир". Хотілося б, аби вони усвідомили, що їдуть на територію реального ворога. За великим рахунком, це – єдина країна, яка робить все, що їй заманеться, і ніхто не може цьому протидіяти, лише так обережненько сварить пальцем. Я ж можу із цим воювати за допомогою того, що вмію – ручкою та олівцем.
У різні часи спортсмени вмикалися у політичні процеси. Вони, наприклад, не їхали в СРСР на Олімпіаду-1980. Робили це назагал, щоб показати своє ставлення до країни зла. Зараз цього чомусь не відбувається.
– Переглянув понад десяток ваших робіт на цю тему. Скільки плакатів ви намалювали загалом?
– Я їх не рахую. З’являється ідея – сідаю і малюю. Я розумію, що дуже мало часу у мене залишилося… Раніше думав, що Україна проведе більш агресивну кампанію щодо ЧС у Росії, і що донесе меседж до західних партнерів або хоча б до українських громадян. Але тепер бачу, що Україна мовчить. Мені можуть зараз заперечити, мовляв – не мовчить, мовляв – проводяться якісь переговори. Але назагал ми цього не чуємо. І тому кажу: дуже мало часу залишилося, щоб хоч якось змінити ситуацію. Цим потрібно було зайнятися раніше. Для мене головним каталізатором стало голодування Олега Сенцова. Дякувати Богу, культурна інтелігенція увімкнулася і відстоює нашого патріота. Я зрозумів, що мовчати у такій ситуації – неправильно.
Думка приходить – малюю. Хочеться, щоб мої роботи побачила якомога більша кількість людей. Тому намагаюся це все робити англійською мовою – тоді аудиторія буде ширшою. Тим паче, малюю більше для західного світу.
– Хто вже підхопив ваші малюнки? Можливо, якісь із провідних британських або американських медіа? Ви відстежуєте це?
– Я за цим не слідкую. Мені найголовніше – писати англійською мовою, бо українці й самі розуміють, що відбувається, а росіяни це читати не захочуть. Світовий контент – англомовний, але для мене не самоціль, щоб мої малюнки опублікував, скажімо, The New York Times. Стараюся для простих людей. І знаю: українці, які перебувають закордоном, вже підхопили мої роботи – вони виходять із цими плакатами на свої акції. Це – набагато важливіше.
– Чому світова громада так і не відібрала у Росії право на проведення Мунідалю?
– Ми живемо в епоху глобальної економіки. Чудово розуміємо, що багато нерухомості і бізнесу росіян – у Європі. Бізнесменам дуже невигідно розривати зв’язки. Це доводить “Північний потік" і чимало інших фактів. Тому у мене не було особливої надії з цього приводу – гроші роблять гроші. Хочеться, звісно, щоб їм стало соромно від усвідомлення того, що вони роблять. Це моє внутрішнє відчуття.
Я не можу бачити, що відбувається щось жахливе, якась реальна трагедія, і при цьому мовчати. Почуватимуся паскудно – якоюсь недолюдиною. Буду гидкий самому собі. Якщо бізнесменам, політикам живеться в таких умовах добре – це їхні проблеми.
– Чи готові до того, що путінські фанатики атакуватимуть ваш аккаунт у Facebook?
– Коли відбулася агресія Росії проти України, одними з перших, хто повстав на захист держави, були футбольні фанати. Вони йшли і віддавали своє життя. Зайняли чітку політичну позицію, незважаючи на те, що начебто "футбол – поза політикою".
До речі, щодня думаю: а чому так? Адже одні хлопці з автоматами в руках ризикували своїм життям, а інші купують білети і їдуть у Росію на футбол. Ця подвійна мораль нашого суспільства зводить мене з розуму. А за свій Facebook мені не страшно. Це моя чітка позиція. І мені було б соромно, якби я боявся.
– Маєте друзів або приятелів серед ультрас?
– Є, і їх – чимало. В основному, це хлопці із Динамо та Карпат. Є також друзі серед харківських ультрас. Футбол – це така річ, яка дуже сильно об'єднує нашу країну. Ми зараз не будемо зачіпати таких понять, як "якість футболу" або "олігархічний фактор", але от у фанатському світі – це прапор для об'єднання. Разом з тим футбол – це дуже сильна зброя у руках ворога, яку він може використати і використовує проти нас.