Роберто Моралес роздумує над переходом бразильського віртуоза Шахтаря під кольори українського прапора.
Першим нашим бразильцем, десь з шість років тому, став Едмар. Незважаючи на те, що Україна стала хавбеку справді не чужою, а кар’єра гравця реально склалася на наших теренах, зі збірною його історія не була щасливою. Він вже прийшов до неї на четвертому десятку років і спочатку не отримав тренерської довіри. Коли ж його таки почали кликати до національної команди, час вже грав проти нього. З важливих подій він встигнув взяти участь у двох вікопомних матчах плей-офф до чемпіонату світу 2014-го.
У Марлоса ж обставини зовсім інші, як інші й перспективи. Він трохи молодший за Едмара, на момент набуття останнім нашого громадянства. Та, що більш важливо, має більше таланту, особливо деяких якостей, яких переважно бракує вітчизняним гравцям. Якщо чесно, треба визнати, що симпатичний хлопець Едмар грав у манері більш українській, ніж бразильській.
Стосовно Марлоса існує думка, що у збірній для нього немає місця. Правий фланг закритий Ярмоленком, якщо ж спробувати посунути в інший бік згідно з робочою ногою, то виникне проблема з місцем для Коноплянки. Саме поруч зі згаданими трьома гравцями в Україні більше просто немає кого порівнювати, це якщо Марлоса вже вважати нашим.
Проте цей шульга недарма вже тривалий період переживає найбільш успішний період в своїй кар’єрі. Навіть поруч з Тайсоном та особливо Бернардом він виглядає набагато ефективнішим, хоча суто за показником таланту ці партнери випереджають нового громадянина України. І то безсумнівний плюс для футболіста, який отримував максимальну довіру від таких різних тренерів як Маркевич, Луческу та Фонсека. Навіть якщо з постійним місцем в збірній виникнуть проблеми, то з прагматичної позиції краще мати в списку кандидатів Марлоса ніж не мати. Зрештою, це натуралізація в першу чергу ініційована клубом, тож збірна може брати стиглий плід, або ні, залежно від своїх потреб.
Марлос офіційно отримав громадянство України
Інша справа, що ставлення громадян країни до такого кроку дуже різне. Можна багато згадувати приклади наймогутніших команд світу, котрі теж натуралізовували іноземців. Найяскравіший зі свіжих прикладів це 2008-й рік, коли світова гегемонія збірної Іспанії почалася з перемоги на Євро, найкращим гравцем якого став Маркос Сенна, бразилець. Є й купа інших успішних випадків (Трезеге, Ліедсон, Дієго Коста, Деку, Пепе). Невдалих та просто середньостатистичних також вдосталь, ось тільки сприймалися вони тамтешніми жителями зовсім інакше ніж в Україні.
Проблема, як на мене, полягає не у футбольній площині. Давні європейські нації давно сформовані і питання громадянства (якщо мова не про біженців) сприймається ліниво-флегматично. Для молодої ж української держави це критичне питання. Тим паче ми маємо пряму заборону на подвійне громадянство. І ось тут якраз найболючіше місце таких кроків, як набуття Марлосом статусу громадянина України. Ви можете симпатизувати чи ні натуралізованим раніше Девічу, Джетеру чи Едмару, але нізащо не говоріть, що вони могли справді остаточно відмовитися від паспортів своїх батьківщин. Ніколи не говоріть, бо потім самі в це повірите, а подібні марева потребують медикаментозного лікування.
Тому я критично ставлюся не до Марлоса футболіста, хоча б і збірної України, а до Марлоса громадянина України, котрий зміг би виконати вимоги її чинного законодавства.