"Футбол 24" розповідає про один із найскандальніших єврокубкових матчів в історії лісабонської Бенфіки – суперника Шахтаря в 1/16 фіналу Ліги Європи.
У 1950-х, коли відбулися перші розіграші Кубка європейських чемпіонів, Португалія вважалася футбольною провінцією. Сумнівна репутація підкріплювалася результатами – чемпіони цієї країни стабільно провалювалися вже в першому раунді КЄЧ. У 1955-му лісабонський Спортінг вилетів від Партизана (3:3, 2:5), у 1956-му Порту поступився Атлетіку з Більбао (1:2, 2:3), а у 1957-му Бенфіка згоріла Севільї (1:3, 0:0).
Щоправда, наступного року Спортінг таки подолав історичний бар’єр, вибивши у попередньому раунді голландський Утрехт (4:3, 2:1), але далі все стало на свої місця – капітуляція перед Стандардом (2:3, 0:3). У 1959 році депресія португальських уболівальників досягла абсолютного дна: Порту двічі програв "якомусь" Інтеру із Братислави (1:2, 0:2).
Важливий факт: цього фіаско, найімовірніше, не трапилося б, якби роботу з командою продовжив іменитий тренер Бела Гуттманн. Саме угорець привів Порту до чемпіонського титулу-1959, після чого з чистим серцем поїхав у відпустку до Відня. На той момент боси "драконів" ще вагалися, чи продовжувати із Белою контракт на покращених умовах.
Бела Гуттманн і журналісти
Невизначеністю скористалися гінці від Бенфіки. Вони швиденько запропонували 60-річному тренеру таку суму, перед якою той не зумів встояти. Відпочивши, угорець сів на літак до Лісабона, натомість у Порту його закономірно нарекли зрадником. Відтепер кожен приїзд Гуттманна у лігво "драконів" супроводжувався ескортом поліції.
Бела отримав доступ до кадрового матеріалу, яким захоплювався ще на посаді наставника Порту. Особливо вражала атакувальна п’ятірка Бенфіки. Згадки про Жозе Агуаша, Домісіану Кавема, Жоакіна Сантану, Жозе Аугушту, Маріо Колуну можна почути навіть сьогодні. Тоді ж це були справжні зірки, яким бракувало такого ж тренера.
Завдяки досвіду та харизмі Гуттманна "орли" рівно пройшли сезон (20 перемог, лише одна поразка у 26 турах) і здобули 10-й чемпіонський титул у своїй історії, випередивши Спортінг на 2 очки. Порту, до слова, фінішував аж на четвертому місці.
Перед стартом у новому розіграші Кубка європейських чемпіонів задоволені боси Бенфіки, покусуючи добротні сигари, запросили Белу на ділову зустріч. Тренеру підсунули новий контракт, на покращених, зрозуміло ж, умовах. Але угорець, хитро примруживши око, не поспішав підписувати папери.
"Пропоную додати пункт на випадок перемоги у фіналі Кубка чемпіонів, – промовив Гуттманн. – І суму моєї премії…скажімо… 150 тисяч ескудо". У кабінеті запанувала тиша, яку розірвав регіт. "Та хоч 200 тисяч!", – поплескав тренера по плечу президент Маурісіо де Бріту. "По руках, пишіть 200". Здобуття Кубка чемпіонів клубом із Португалії вважалося на той час сюжетом, гідним роману Рея Бредбері.
"У думках була тільки війна". Як не зрадити Батьківщину, якщо граєш за команду ворога
Зовсім скоро стало не до сміху. Бенфіка не помітила опору шотландського Хартс (2:1, 3:0), а тоді знищила у домашньому матчі угорський клуб Уйпешт Дожа (6:2, 1:2). Є нова сторінка в історії, але "орли" тільки входили у смак. У чвертьфіналі розтрощили данський Орхус (3:1, 4:1) і виграли домашній півфінал у віденського Рапіда – 3:0. До вирішального поєдинку залишалося зробити один крок – повернутися із Відня, втримавши необхідний гандикап. І ось тепер – про найцікавіше.
Бела Гуттманн – дитя Австро-Угорської імперії. Народився у Будапешті, упродовж 4 років виступав за віденський клуб Акоах, згодом розпочинав у цій команді тренерську кар’єру. Він не з чуток знав, як вміють уболівати у столиці Австрії, а надто – прихильники Рапіда.
На своїх трибунах "зелено-біла" торсида не змовкала ні на мить. Тут існувала традиція, незалежно від того, який рахунок, підводитися на останні 15 хвилин матчу і посилювати звуковий тиск на команду суперника – зарядами, свистом, тупотінням. Удар децибелами від кількох десятків тисяч імпульсивних фанів витримували далеко не всі гості. Про страшну 15-хвилинку ходили легенди.
На стадіоні Пратер
Тож приземлившись у Відні, Гуттманн чесно зізнався місцевим журналістам: "Крутий характер і традиції віденських уболівальників мені добре відомі. Сподіваюся, ми не розвалимося під тиском останньої 15-хвилинки".
Поки команда розквартировувалася у готелі, нечисленні португальські уболівальники розбрелися Віднем у пошуках пабів і потрапляли у… засідки. Місцеві футбольні хулігани вистежували засмаглих гостей, а потім лупцювали їх у тісних брукованих вуличках. Так на континенті зароджувався навколофутбол.
Увечері 4 травня стадіон Пратер заповнився вщерть – 63 тисячі глядачів. Суцільне чорне море, жива стіна, яка притискала суперників Рапіда до газону. Ситуацію ускладнювала наявність у складі Бенфіки темношкірого атакувального хава Маріо Колуни. Уродженець Мозамбіка, тодішньої португальської колонії, чув із трибун на свою адресу все те, що прийнято трактувати проявами расизму.
Маріо Колуна
На перерву пішли при нульовому рахунку. У середині другого тайму найкращий снайпер того розіграшу КЄЧ Жозе Агуаш забив свій десятий м’яч на турнірі. Буквально через чотири хвилини Вальтер Скоцік зрівняв рахунок – 1:1. Пратер вибухнув і погнав своїх улюбленців в атаку. Рапіду належало забити ще мінімум 4 голи. Бенфіка сіла у глибокий захист, адже попереду на них чекала пекельна "остання 15-хвилинка".
Коли до фінального свистка залишалося кілька хвилин, у штрафному майданчику португальців впав один із гравців Рапіда. Пенальті?! Британський рефері Реджинальд Ліф розвів руками – ніякого 11-метрового! Трибуни втратили рештки самоконтролю. В арбітра і футболістів Бенфіки полетіли запальнички і навіть каміння. Ліф зупинив матч на три хвилини, але ситуація тільки погіршилась.
Окремі гарячі голови прорвалися на поле і кинулися лінчувати кривдників Рапіда. Лісабонці дали драла у підтрибунне приміщення. Там вони переховувалися аж за північ. До готелю дісталися під посиленою охороною поліції. Розуміння, що Бенфіка – у фіналі, прийшло потім, коли вдалося оговтатись від шоку.
"Арбітр вчинив неправильно, – аналізував ситуацію Гуттманн. – На його місці я б дав пенальті у ворота Бенфіки. Рапід здобув би перемогу – 2:1, публіка б отримала певну моральну сатисфакцію. А протест на несправедливий 11-метровий ми б точно не стали подавати, повірте".
Якщо вам цікаво, казка імені Бенфіки продовжилася і у фіналі. Португальський андердог обіграв зіркову Барселону із Кочишем, Кубалою, Суаресом та Цибором. Але це тема для окремого матеріалу.