Інтерв’ю "Футбол 24" із Юрієм Лещинським, батьком винятково талановитих хлопчаків, які привернули увагу скаутів провідних клубів Італії.
Знайомтеся – Лука і Томмазо. Старшому – 10 років, молодшому – 7. Свого часу їхній батько, львів’янин Юрій Лещинський, емігрував до Італії, там здобув освіту, роботу і створив сім’ю.
Поки що Лещинські "заброньовані" Новарою – клубом Серії С, який докладе всіх зусиль, щоб відшліфувати ці самородки і перетворити їх у футбольні діаманти. Разом з тим етнічні українці вже потрапили на радари потужних скаутських штабів Ювентуса, Мілана та Інтера.
Однак інтерв’ю із главою сімейства ми розпочали не з футболу…
"У Бергамо помирає тисяча людей…"
– Італія залишається зоною найбільшого ураження коронавірусом. Як усе розпочиналося у вашому місті?
– У нас все розпочалося десь місяць тому – вже було достатньо розмов про вірус. Новара розташована у регіоні П’ємонт. Це зовсім близько до Ломбардії, від нас до Мілана – 40 кілометрів. Вірус поширився із ломбардійського міста Кодоньо.
Спершу П’ємонт не зачепило і ніхто тут особливо в це не вірив. Але буквально три тижні тому розпочалося закриття шкіл, зокрема – футбольних секцій. Спочатку їх закрили для проби, однак щотижня карантин продовжувався. Тим часом вірус розповзався по Ломбардії і цілій Італії. Закрили усе – дитсадки, школи, університети, дитячо-юнацький футбольний сектор.
Ситуація дуже складна. Ми вже другий тиждень сидимо вдома на примусових "канікулах". Коли вийшов декрет про закриття, я ще працював – моя професія входила в перелік тих, які потребують виходу на робоче місце. Зараз вже і я – вдома. Час від часу виводжу дітей по одному – біля гаража є діляночка, де вони бавляться. Нам дуже страшно. Кожного дня дивимося новини і бачимо, як зростає кількість жертв.
– Це правда, що інфікованих літніх італійців – тих, яким за 80 – вже навіть не рятують у критичний момент?
– У тих місцях, де найбільша загроза і де лікарні переповнені, медики працюють в режимі війни. Дивляться: якщо пацієнт складний і у серйозному віці, то не йдуть на спасіння. Щоб врятувати молодших, змушені були поставити планку віку. Але бувають приємні винятки. Знаю про випадок у Ломбардії – там вилікували бабцю, якій 91 рік.
Лука бажає, щоб усе було добре...
Тома солідарний із братом
Насамперед жертвами вірусу стають ті, хто має проблеми зі здоров’ям. Закономірно, що в основному це люди старшого віку. Але, звісно, заразитися може кожен.
– Наразі немає підстав стверджувати, що ситуація покращується, або хоча б стабілізувалася?
– Зовсім немає. Наскільки я зрозумів із новин, вони чекають вірусного піку. Він ще не настав. Передбачається, що піку досягнемо орієнтовно 25 березня. Лише після цього статистична лінія повинна піти на спадання і будуть приймати рішення, чи продовжувати карантин надалі.
– Наскільки жорсткі правила безпеки?
– Штраф – 250 євро. Це якщо вас зупиняють на вулиці, а ви не маєте із собою сертифікату, де пояснена причина вашого виходу. Причин є кілька: вихід за покупками у супермаркет, вихід в аптеку або ж ви змушені їхати на роботу. Буквально вчора (розмова відбулася у середу, – Футбол 24) з’явилося доповнення: якщо вас затримали на вулиці, а ви перебуваєте на карантині, маєте застуду або почуваєтеся недобре – вас можуть арештувати на три роки.
У нашому місті суворих перевірок я не бачив. Мабуть тому, що люди достатньо свідомо відреагували на цю проблему і дотримуються правил.
– Проблем із продуктами та господарськими товарами немає?
– Зараз – ні. Була початкова паніка в людей, коли вони кинулися в один момент до супермаркетів і змітали продукти. Одразу після цього хтось сфотографував порожні полиці, виклав у Facebook і це спричинило негативний ефект. Насправді у нас все є, усе прекрасно працює.
"Важче доводиться дітям..."
Щоранку ми отримуємо повідомлення із нагадуванням: не виходити у супермаркет без серйозної причини. Якщо бракує хліба – чекай 3-4 дні, поки у тебе закінчиться сіль та інші продукти, щоб ти міг закупитися на кілька наступних днів. По пляшку пива тут не виходять.
– Чи консультуєте ви родичів та друзів з України?
– Усіх попереджаю, що до цього питання потрібно ставитися серйозно. Ще місяць тому я й сам скептично реагував на це, усміхався. Який то вірус, мовляв, то – застуда, від якої можуть померти тільки літні люди. Але зараз переконався – це дуже серйозна річ. Серйозна не тільки через летальні випадки.
Якщо ви інфікувалися і потрапили в лікарню – це страшна мука. Буквально вчора я прочитав інтерв’ю із 45-річним чоловіком, практично моїм однолітком, який одужав і ділився досвідом. "Краще взагалі не виходити з дому, ніж пережити те, що я", – підсумував він. Це і дихальні апарати, і неможливість поспати вночі, фізичний біль і так далі.
Тому застерігаю: краще перечекати, ніж страждати. Маю сумнів, що Україна краще готова до зустрічі з коронавірусом, ніж Італія. Але принаймні те, що від нас вимагають, потрібно обов’язково виконувати.
– Хітами мережі стали відео, на яких італійці виконують з власних балконів державний гімн, співають, танцюють, розважаються. Якою для вас відкрилася ця нація у годину великого лиха?
– З одного боку італійський нарід – не дружний, тут відчутний поділ на Південь і Північ. Але коли вони потрапляють у скрутну ситуацію, то намагаються об’єднатись навколо проблеми. Так було завжди, у них це – в крові. Щоб не впадати у відчай, запускають всі оті флешмоби. Хоча я вважаю, що можна співати тоді, коли ти перемагаєш. Зараз у Бергамо помирає тисяча людей, тож час для співання ще не настав.
Дружина Маліновського надіслала потужний сигнал усім, хто ігнорує коронавірус – моторошне фото
Балкон – хороший майданчик для спілкування із сусідами. Виходимо увечері і говоримо. Два-три метри дистанції є – це безпечно. Важче доводиться дітям. Раніше вони грали у футбол в парку. Зараз же не можуть бавитися з друзями, бо ми, батьки, намагаємося їх дистанціювати.
Я в Італії – з 1991 року. І завжди помічав за італійцями велику повагу до своєї нації. Проблеми їх згуртовують, роблять сильнішими. Варто сказати і про те, що багато заможних італійців, справжніх магнатів, які мають шалені гроші, вкладають певні суми у медицину – закупляють апарати штучної вентиляції легень, будують лікарні буквально за тиждень. Це і Берлусконі, і Аньєллі, і директор Barilla.
"Чому ти не назвав його Дієго – як Міліто?"
– За яких обставин ви прийняли рішення переїхати до Італії?
– У 1991-му я рішення не приймав – мені було 15 років (Усміхається). З’явилася можливість поїхати зі Львова у Рим на навчання у духовну установу. При Союзі ми не могли туди потрапити, зате там з’їжджалися діти українських емігрантів з усього світу.
Отож мене взяли в Українську папську семінарію, невеликий хлопчачий коледж. Після його закінчення була можливість піти в італійський університет, або ж продовжити свої студії в Україні. Я вирішив залишитися і поступив у Римі на філософський факультет. Здобувши освіту, тривалий час працював у Вічному місті. У 2004-му переїхав до Новари і тут закріпився. Знайшов собі дружину – вона також львів’янка. Одружилися, придбали квартиру.
У 2010-му в нас народився перший син – Лука. З футболом, скажу чесно, я ніколи нічого спільного не мав. Я є фанатом футболу, але ніколи не грав, не мав такої можливості. Вболіваю за Карпати, які, на жаль, зараз вмирають. Синам також прищепив любов до футболу.
До речі, старший син народився, коли Інтер виграв Лігу чемпіонів. Я завіз дружину у лікарню, коли в неї відійшли води, а Міліто забивав у ворота Баварії. Думав, що малий у мене виросте "інтерістою" (Усміхається). Друзі кепкували: "Чому ти не назвав його Дієго – як Міліто?" Але я за Інтер ніколи не вболівав.
– Ще можна було назвати "Альберто"…
– (Сміється) Так-так. Лука підростав, мав хорошу координацію. І в 4 рочки його запросили у місцеву команду. Італійський дитячий футбол дуже розгалужений. Міста поділяються на квартали, а в кожному кварталі є команди, які змагаються між собою. У Новарі є десь 15 футбольних шкіл, якщо не помиляюся. Плюс – професіональний клуб Новара, вищий рівень, куди відбирають найкращих.
Тож спершу ми відвідували заняття у "квартальній" команді, потім Луку помітили і мені надійшло повідомлення із запрошенням. Тобто, сина вже у 6 років хотіли бачити в Новарі. Це при тому, що туди приймають, починаючи із 8-річного віку. Лука був забраний з семи років. Чому? Бо в більшості випадків професіональні клуби бояться втратити дитину – можуть переманити серйозніші команди.
Попри те, що Лука грав зі старшими, не виникло жодних проблем. А в регіональних чемпіонатах всі діти із професіональних клубів протистоять на рік старшим опонентам. От, здавалося б, Новара – клуб третього дивізіону чемпіонату Італії. Але над селекцією тут працюють дуже серйозно. Упродовж року переглядається до 5 тисяч дітей, щоб відібрати одну. Потім мають від цього дивіденди. Приклад – Бруну Фернандеш, який вийшов саме із дитячо-юнацького сектору Новари. Зараз клуб отримав за нього гроші від МЮ.
– Старший син – Лука, а молодший – Томмазо. Даруйте, але чому ви дали дітям саме італійські імена?
– Я з вами можу посперечатися (Усміхається). Хіба Лука – італійське ім’я? А молодшого сина вдома називаємо Тома. Але в італійців такого імені немає, тому у свідоцтві вписали Томмазо. Він має ще й друге ім’я – Михайло. Ми – достатньо релігійні батьки. Лука – перший євангеліст, Тома – другий євангеліст. Ось вам і відповідь.
Повертатися в Україну ми не планували, вирішивши залишитися в Італії. Назвати дітей нашими традиційними іменами? Вони вже мають традиційне українське прізвище, яке в італійській школі дуже важко вимовляти. Щоб полегшити їхню долю у майбутньому, нехай будуть такі імена, які італійцям на вухо нормально лягають (Усміхається).
"Старшого порівнюють із Дибалою, молодшим цікавилися Мілан та Інтер"
– Була інформація, що Луку вважають одним з найталановитіших гравців його вікової категорії загалом в Італії. Це правда?
– Були такі чутки. Зокрема від батьків, чиї діти грають в інших командах – Ювентус, Мілан і так далі. Там говорять про Луку, про його талант. Те, що у нього є перспектива, я переконаний.
– Найчастіше грає на позиції "десятки"?
– Так. Якраз починаючи з березня вони мали переходити до гри 9 Х 9, але втрутився карантин. До цього часу грали командами по сім футболістів.
– Хто його улюблений гравець на цій позиції?
– Пауло Дибала. Він уболіває за Ювентус, молодший братик – фанат Інтера, а батько – фанат Роми (Сміється). Маємо вдома запеклу баталію.
– Розкажіть про Томмазо. Знаю, що він також почав займатися футболом, але детальнішої інформації про нього не знайшов.
– Молодший син – 2013 року народження – має дуже великий потенціал. Це я говорю як батько, хоча й не люблю хвалити своїх дітей. Те, що я бачу, вражає. Новара вже також ним зацікавилась. Цьогоріч проходить перевірку у клубі. Кожної середи відвідував тренування, аж поки заняття не призупинили через вірус. Мене попередили, що він уже "заброньований" для Новари.
Попереджають на той випадок, якщо надійдуть інші пропозиції. З наступного року Тому повинні зачислити у школу Новари. Подивимося. Шкода мені зараз синочків – вони через карантин потерпають найбільше, мають вдома "дві стіни"… Але нічого, переб’ємося. Найголовніше – здоров’я.
– Чи виходили на вас скаути інших італійських клубів?
– Так. Щодо Луки були пропозиції з Ювентуса та Мілана. Але я відштовхуюся від того, що для мене зараз більш вигідно. Не ім’я самої команди, а виховання моєї дитини. На такому ранньому віковому етапі рівень Ювентуса і Новари – практично однаковий. Відмінність лише в тому, що у Ювентусі – 45 дітей його віку, а в Новарі – лише 14. Тобто, тут дитина має постійну ігрову практику, вона йде із задоволенням, тому що знає – буде задіяною в усіх іграх і турнірах.
Ну й трішки мого егоїзму: за логістикою мені простіше тримати його у Новарі, аніж возити у Мілан чи Турин. Звичайно, якщо на нього звернуть увагу потім – у 13-14 років – я думатиму по-іншому. А наразі – без кардинальних рішень.
До речі, надходили пропозиції і щодо Томи. З Мілана та Інтера. Але я всім відповідаю: "Поки що ми – у Новарі. Нехай дитина підростає і насолоджується футболом". Щоправда, є певний ризик. Мілан, Ювентус та Інтер не можуть виходити за межі своєї регіональної юрисдикції щодо дітей віком до 13 років. Тому вони набирають таланти із нашої зони. А ось старших можуть привозити з цілої Італії. Відповідно, потім буде важче туди пробитися.
– Якими умовами для занять може похвалитися школа Новари?
– Новарська база – дуже класна. Тут є два поля для команд з 9 гравців. Плюс ще вісім полів: три з них – штучні, два – трав’яні. На цій базі займається увесь дитячо-юнацький сектор. Діти U-10 і молодші тренуються у понеділок і середу. Всі інші – у вівторок, четвер і п’ятницю. Тобто, 10-річні займаються двічі на тиждень, у суботу грають контрольний матч, а в неділю – матч чемпіонату або іншого турніру.
На території бази – величезний готель, будинок з помешканнями для гравців команди U-21, ресторани, бари, а рік тому побудували ще й церкву. Дуже гарна ідея полягає в тому, що тут тренується і перша команда Новари. Тобто, немає розриву між старшими і молодшими. Діти мають можливість брати приклад із дорослих професіоналів. Головний тренер першої команди часто приходить спеціально на тренування або матчі наших хлопчаків.
Побачимо, що буде далі. Річ у тому, що цього року клуб Новара продали новим власникам. Цікаво, яку вони провадитимуть політику щодо дитячо-юнацького футболу. Принаймні на словах запевнили, що все залишиться без змін.
– Були часи, коли Новара виступала навіть у Серії А…
– Якщо не помиляюся, це був 2009 рік (насправді, трохи пізніше – у сезоні 2011/12 – Футбол 24). Справжнісінький бум як для міста, так і для регіону – провінційна команда у Серії А! Ну але вона не витримала високого рівня, провівши лише один сезон серед еліти.
Зараз ми перебуваємо у Серії С, хоча за рівнем бази і структури заслуговуємо виступати у Серії В. Але якщо ти вже опиняєшся у третьому дивізіоні, потім дуже важко з нього вирватися. Тут, наприклад, грає Монца – команда Берлусконі йде на першому місці.
– Юних талантів прийнято порівнювати із знаменитостями. Так з’являються "нові Мессі", "нові Роналду", "нові Шевченки". За Лукою вже закріпилося якесь прізвисько?
– Найбільше його порівнюють із Дибалою. Вони навіть схожі – візуально і манерою гри. Тобто, мова про гравця, який шукає партнерів передачами, має у собі небагато егоїзму, для нього командні інтереси – понад усе. Тато, звичайно, хочете бачити, як його син забиває найбільше голів (Усміхається). Іноді натякаю: є моменти, коли краще не пасувати, а бити самому. "Добре-добре, тату, – сприймає це з іронією. – Побачимо наступного разу".
– Нагрудний, Руснак, Ігнатов, Рудницький, Фірман – італійська футбольна школа виховує багатьох українських самородків. Чи знайомі ви із цими земляками?
– У мене є ідея створити хоча б сторінку на Facebook, де всі ми могли б спілкуватися і підтримувати одні одних. Я, наприклад, контактую із батьками дітей, ровесників Луки. Є хлопчина із Новари, який грає в Мілані. Інший хлопчик виступає за Ювентус. Перебуваю на зв’язку з Ігнатовими, добре знайомий із мамою Фірмана і батьком Рената Герделеско, який останнім часом, здається, переїхав у Лугано.
– Запитаю на перспективу. Уявімо той час, коли ваші сини стануть вмілими висококласними футболістами і доведеться обирати, за збірну якої країни їм виступати. Яку відповідь підкаже батьківське серце?
– Звичайно, за Україну – це навіть не обговорюється (Усміхається). Це дуже далека перспектива, але я їх виховую українцями. Робимо все для того, щоб наші сини пам’ятали, звідки вони походять. Лука, до речі, є активним учасником Пласту, влітку їздить у пластові табори. Тож трохи українства він вже увібрав. А далі – час покаже.