Президент винниківського Руха Григорій Козловський в інтерв'ю Футбол 24 розповів про потенційну можливість купити Карпати, побудову здоровенного спорткомплексу, порушення футбольного закону та українських суддів.
"Леоненко називав нас з Карпатами колгоспними командами"
– Рух вже давно відомий українським вболівальникам, а ви – буквально за останній рік. Для вас важлива публічність?
– Абсолютно неважлива. Я не вважаю, що є публічною людиною, і не хочу нею бути. Я просто живу своїм життям, в якому мені комфотно. І не більше.
– Для вас важливіше, щоб знали Рух чи вас?
– Важливіше, щоб був щасливим і робив добро. А те, що вважають люди, це проблема людей. На це, на жаль, я не впливаю. Навіть не думаю про це, мені неважливо.
– Тобто, слава вас зовсім не цікавить?
– Зовсім. Якби цікавила, то я би балотувався до Верховної Ради, в мери чи ще кудись. Не робив цього і не збираюся. Мене вже всюди сватали, а я не хочу.
– Чому?
– Мені комфортно тут, в своєму маленькому болоті. Є своє середовище, в якому все влаштовує. Це болото маленьке, але воно своє. Мені приємно ходити босим, в шортах, посидіти на стадіоні. В Києві так не погуляєш. В мене своя філософія. Життя одне. Його треба прожити для дітей, сім'ї, людей.
– Нещодавно у вас в гостях був Олександр Денисов, також дружите з Ігорем Цигаником. Як вам вдається одночасно спілкуватися з людьми, які представляють ворожі табори українського телебачення?
– Не думаю, що вони ворожі.
– Ви ж знаєте, що одні поносять Динамо, а інші – Шахтар.
– Я дивлюся і тих, і тих. Одночасно. Коли в одній програмі починаються повтори, я перемикаю на іншу. Я не бачу проблем. Це два великі професіонали, які цікаво говорять про футбол. Це дві точки зору.
Чому зразу слово “понос”? Не можна сидіти на своїй дзвіниці й говорити, що вона одна. А інших не бачиш. Їх дві. Монета також має дві сторони. У Денисова одне бачення ситуації, в Циганика – інше. Це нормальні речі. Мені цікаво слухати обидві програми.
– Враховуючи вашу дружбу, “Профутбол” і “Великий футбол” можуть говорити про Рух погано?
– Чому ні? Леоненко он називав нас з Карпатами колгоспними командами. Наговорив всяких гадостей. Це його точка зору. Як я можу на неї впливати? Це його бачення і Бог йому суддя.
– Не можу не згадати дивну історію з Гудимою. Людині були винні пристойні гроші, вона роками ходила по судах, а в один момент прийшов чарівник Козловський і все вирішив. Як?
– Коли Копперфілд показує фокуси на сцені, то він не розповідає, як робить ці фокуси. Хай для вас мій вчинок також залишиться чаклунством. Адвокат Гудими все дуже грамотно і професійно сказав.
– Якою була ваша допомога Гудимі?
– Вважайте це добрим чаклунством.
– Якщо ви хотіли просто допомогти Карпатам, то для чого збирали прес-конференцію, а не вирішили проблему тихо?
– Ситуація була непростою. Мало що кому може через півроку в голову прийти.
– Наприклад?
– Що питання вирішувалося силовим методом. Тому я хотів, щоб Гудима сказав, що все добре. Не хотів зробити добро, а потім ще виглядати якимось бандитом, негідником. А так – ми сіли, люб'язно поговорили, потиснули руки і розійшлися. Трошки інша картина.
В Україні говорять: “Не роби нікому добре і тому зле не буде”. Я з цим не згоден, але в нас дуже часто так буває. Дуже не хотів потрапити в зону дискомфорту.
– Спілкувалися із Петром Димінським після вирішення цього питання?
– Ні. З Петром Петровичем не спілкувався дуже довго. Бачилися з віце-президентом Олегом Смалійчуком.
– Він дякував вам?
– Ми про це не говорили.
– Вам взагалі потрібно, шоб Карпати подякували за це?
– Ні, не потрібно.
– Якою сьогодні є співпраця Руху та Карпат?
– Дуже робоча ситуація. Зараз говоримо про трьох молодих футболістів, які грають за Карпати U-21. Я вже розмовляв про них зі Смалійчуком, попередня згода і домовленість про їх річну оренду в нас є. Ці футболісти поки що не мають шансів грати за першу команду Карпат, але подивитися на те, як вони себе проявлять в бою з дорослими мужиками, можна.
Маємо ситуацію з Вербним, який фактично був списаним, а зараз є ключовим футболістом Карпат. Він був у Винниках лише півроку. Оце чаклунство вас не цікавить?
– Але ж є Ткачук, який не заграв.
– Ми Ткачука не хотіли. Тими, кого хотіли, я задоволений – і Грисьом, і Хомченком. Я просив трьох футболістів, Карпати могли дати і дали більше. Ткачуку ми не дали можливості проявити себе, бо у нас великий пул футболістів в центрі поля.
– Є футболісти Карпат, які йдуть в Рух. Чи будуть футболісти Руху, які підуть в Карпати?
– Будь-кого, кого захочуть Карпати, я сам привезу при одному дзвінку.
– Ви здивувалися, що вашого сина взимку викликали в розташування Карпат?
– Я не розумію цього фінта Карпат. Це питання до Карпат, чому вони його викликали. Не зрозумів цього жесту.
– Ви хочете, щоб ваш син грав за Карпати чи за Рух?
– Я б хотів, щоб мій син взагалі грав у футбол. Але перш за все хочу, щоб син був доброю і чуйною людиною, а потім ще й хорошим футболістом.
"Карпати у Львові люблять. За це має хтось платити"
– Чому вам нецікаво очолити Карпати?
– Цікаво може бути один раз сходити в ресторан поїсти, а Карпати – дуже тяжка і дорога ноша. Хто за це буде платити?
– Можна шукати партнерів, спонсорів.
– Шукаємо.
– Якщо нема можливості купити Карпати, то не хочете просто стати президентом клубу, керівником?
– Це означає вбити Карпати. Це дуже тяжка ноша. Я дуже відповідально ставлюся до цих речей. Тисячу разів казав – якщо буде бажання міста та області очолити цей процес, то бізнесмени об'єднаються навколо цього. Все інше – утопія.
– Чому?
– Футбольний клуб – це ж не приватний бізнес. Ти ж не береш команду, яка грає в тебе на подвір'ї, як приватний концерт. Це ж для людей. Карпати у Львові люблять. За це має хтось платити. Бізнесмени готові допомагати, але допомагати кому? Місту? Області? Місту та області? Має бути вибраний народний президент, якого виберуть люди. Я казав про це тисячу разів. До тих пір, поки з влади ніхто не підставить плече Карпатам, то буде біда.
– У Карпат нема фінансових проблем, там грають хороші футболісти, клуб має, де грати. Для чого підтримка влади?
– Все відносно. Все пізнається в порівнянні. Що я маю на увазі, побачите через рік.
– Нещодавно з'явилася інформація про те, що у Винниках буде побудована велика відпочинкова база з футбольною академією. Для чого це вам?
– Чому ви вирішили, що все, що я роблю в тому житті, це мені? От я збудував готель – хіба не маю, де спати? Я збудував ресторан – хіба не маю, що їсти? Якщо порахувати вкладення в ресторан чи готель, то дай Бог, щоб я ті гроші за 50 років відбив.
Ми побудували у Винниках спорткомплекс, де люди платять 300-400 гривень в місяць і кожного місяця доплачуємо 450 тисяч гривень на його утримання. Біля 350 дітей у мене танцює в народному ансамблі. Для мене? І футбольна команда також для мене грає?
– Що там буде, крім футбольних полів?
– Зимою – штучний каток. Австрійці вже три рази приїжджали – хочуть поставити 500-метровий підйомник з гірки. Будуть два великі басейни, різні розважальні речі. І дитяча академія, яка називатиметься “Фабрика футболу”.
– Вона стане конкурентом академії Карпат?
– Ми ще не спекли торт, а вже його ділимо. Не проблема відрізати, головне проковтнути.
– За чиї гроші будуватиметься комплекс?
– Є бізнес-проект. Для того люди ходять в інститут. Для того я вчився 15 років. Чому за ваші гроші? Коли людині бракує освіти, то вона виглядає, як бабка з села. Ви зараз виглядаєте, як бабка з села. А за чиї гроші світ збудований? Для того працює банківська система. Для того є різні фонди. Це великий процес. А у нас ділиться так – за свої гроші чи за вкрадені? Я людина з освітою. Для цього малюються певні проекти.
– Все одно незрозуміло. Хто буде власником?
– Прийдете через 5 років і запитаєте. А я вам скажу.
Люди довго вчаться в різних Гарвардах для того, щоб щось будувати. Коли закінчуєш Гарвард, тобі ж не дають гроші, а розум, як заробляти гроші. Одним Бог дав розум заробляти гроші і розуміння, як це будувати, а іншим – не дав. Тому вони інколи задають неправильні питання.
– Якою є головна ціль цього проекту?
– Це дуже професійна історія. Ціль – побудувати взірцевий оазис спорту. Можливо, з часом там буде водне поло. Вже є розмови про регбі. Завтра, подивимося, піде розмова про гандбол. Є бізнес-пропозиції. Люди сідають і говорять. Є ті, хто хоче робити реабілітаційний центр. Отакий процес.
Для цього треба було вчитися не на журналістиці, а на економіці. Ви ставите гострі питання і шукаєте щось непонятне і чудодійне. А я вам говорю як економіст.
– Ви позиціонуєте себе як людина, яка допомагає іншим. А з іншої сторони ви порушуєте принаймні футбольний закон. Чому?
– Я інколи роблю недобрі вчинки, але з добрим серцем.
– Яке є добре серце в зриванні футбольного матчу?
– Я ж зірвав його люблячи.
– Люблячи кого?
– Футбол, людей. Я ж нікого не образив – в той момент боровся за справедливість, а не за зло. Коли ви йдете по вулиці, а на дівчину напав хуліган і ви вступилися – дали йому по морді. Це добрий вчинок?
– Так.
– Чому?
– Тому що це захист дівчини. Мене ніхто за це не покарає.
– А якщо хтось вийшов з-за кута й дав вам трубою по голові і ваші діти залишилися без тата?
– Ми ж говоримо про рамки закону.
– Все відносно.
"Після кожної гри я знаю все – хто, що і кому. Але говорити не буду – отримаю пожиттєву дискваліфікацію"
– Ви відбуваєте дворічну дискваліфікацію, але все одно ходите на матчі. Чому?
– Я не ходжу на матчі, а знаходжуся в ресторані, який не входить в паспорт стадіону.
– Часто говорите про жахливих українських суддів. Що з ними робити?
– Поки когось не зловлять за руку, не посадять чи не приймуть якийсь закон, то нічого не зміниться. Ви собі не уявляєте, що це за публіка. Там не менше половини таких. Навіть не хочу того слова говорити, бо отримаю пожиттєву дискваліфікацію.
Вони би маму рідну продали і, як моя бабця казала, мертвому би з вуха випили. Не хочу казати, бо ще собі наговорю. Ви мене навчили, що я людина публічна, тому краще не провокуйте.
– Всі жаліються на суддів, але ніхто не хоче про них говорити. Це ж смішно.
– Хай говорять ті, хто не має жодної дискваліфікації. Після кожної гри я знаю все – хто, що і кому. Але говорити не буду – отримаю пожиттєву дискваліфікацію.
– В українському футболі є інші проблеми, крім суддів?
– Я би точно забирав чемпіонат U-21. Нехай ці команди грають в Другій та Першій лігах, як в Іспанії.
Друге – потрібна інша система контролю над суддями. Як в Польщі, коли оцінку роботи судді дають три людини – інспектор, експерт, якого ніхто не знає, спеціаліст, який по телевізору дивиться футбол. І після кожного матчу судді обговорюють свою роботу.
Третє – я би зробив буферну лігу, де б грали найкращі команди сусідніх областей. Це щось типу аматорського чемпіонату, але регіонального рівня. Треба дати масовості футболу, який знаходиться між професійним та любительським.
– А проблема низької відвідуваності?
– Це не проблема, а біда. Тут треба щось більше, ніж безкоштовні квитки. Їх треба було давати 2-3 роки тому. А зараз більше – треба платити людям за те, що вони приходять. Ви дивіться далі – проблема в тому, що люди дітей не приводять. І ті не люблять футбол. Не люблять футбол – біжать на вулицю, а вона все зробить.
– Український футбол вже досягнув дна?
– Щоб розуміти, що ти на дні, треба мати відчуття, що ти там. Хочеться вірити, що ми там. Але інтуїція мені говорить, що ми тільки поряд.
– Що може врятувати?
– Стабільність в економіці та країні. Людям важко думати про футбол, коли вони думають про війну і про те, що мають їсти. Не маю точної відповіді на це питання.
Кому належать українські клуби: олігархи, офшори, вбитий кримінальний авторитет