Інтерв'ю "Футбол 24" із виконавчим директором Карпат, який розповів про революційні зміни у клубі.
Тренування "Карпат" на полі "України" добігає завершення. Спека. Спітнілі футболісти поволі прямують до роздягальні. Тим часом із трибуни спускається Даріо Друді. Він уважно стежив за процесом з максимально зручної позиції.
30-річний виконавчий директор одягнутий у білу сорочку і такі ж кросівки. На лівій руці, поруч із годинником – синьо-жовта стрічка. "Україна – це мій другий дім", – скаже Друді наприкінці розмови.
"Лос Карпатос"? Мені подобається!"
– Даріо, ви перебуваєте на посаді виконавчого директора Карпат трохи більше місяця. Що вважаєте своїм головним досягненням за цей час?
– Найперше – це комплектування складу команди. Наразі ми ще в процесі, звісно. Я задоволений тим, як працює клуб, а також футболісти і тренерський штаб. Зараз зосереджені на тому, щоб досягнути усіх поставлених завдань.
– Станом на сьогодні у Карпатах – 8 новачків. З ким із них були найважчі переговори?
– Головна проблема полягала в тому, що дехто з них нічого не знав про Україну. Через це вони не хотіли переходити в Карпати. Доводилося детально розповідати про проект, який ми хочемо реалізувати. А от з людьми, які були впевнені, які були готові, переговори виявилися дуже простими. Важливо, щоб гравець сам хотів сюди приїхати – лише за такої умови ми досягнемо високих результатів. А от коли досягнемо їх, буде значно легше пояснити футболістам, що Карпати (Львів) – це вагоме, показове місце, аби тут виступати.
– Скільки кандидатур для підсилення Карпат ви розглянули упродовж цього періоду?
– Ми працюємо з базою даних, де близько 500 футболістів. Аналізуємо їх виступи за останні два роки і потім фільтруємо.
– Як відбувається адаптація іспаномовних гравців до життя у Львові? Які вимоги їм ставлять у клубі для пришвидшення цього процесу?
– Вони працюють із двома перекладачами. Ставимо перед ними ціль вивчити українську мову. Перебуваючи у такому місті, як Львів, і захищаючи кольори такого клубу, як Карпати, футболісти повинні володіти українською.
– До речі, деякі вболівальники вже перейменували Карпати на "Лос Карпатос". Чи подобається вам такий варіант?
– (Усміхається) Мені подобається, коли люди інтегруються. Це означає, що ми можемо бути ближчими до львів'ян, а вони – до нас. Має бути контакт між обома сторонами. "Лос Карпатос" мені подобається. Дуже подобається.
– Була інформація, що Олександр Гладкий може повернутися в Карпати. Такий варіант ще актуальний?
– Гладкий – це футболіст, якого ми б хотіли мати у своєму розпорядженні. Він може принести Карпатам багато користі і знову стати важливою частиною команди. Але є багато факторів, які потрібно брати до уваги. Ми хочемо переконати гравця.
"Дячук-Ставицький і я – в одному човні"
– Із Петром Димінським ви постійно на зв’язку?
– Ми його бачимо 2-3 рази на тиждень. У нас постійний контакт із ним. Це той президент, який любить свій клуб. Він хоче усе робити правильно, прагне, щоб ми зростали всі разом. Починаючи з першого дня, коли ми приїхали в Карпати, Димінський нам дуже сильно допоміг. Одне з моїх завдань – віддячити йому результатом за те добре ставлення, яке він проявив до нас. Хочу, щоб президент пишався своїми гравцями і працівниками.
– А як у вас налагоджена співпраця із генеральним директором клубу Юрієм Дячуком-Ставицьким? Чи не відчуваєте ви різницю у віці, методах, менталітеті?
– Дячук-Ставицький і я – в одному човні. Тішуся, що в мене є можливість працювати з такою людиною. Працювати в одному руслі. Зважаючи на те все, що Дячук-Ставицький зробив для українського футболу, я можу лише повчитися у нього. Разом ми спроможні далеко зайти.
– Чи реально з командою, яка зазнала таких відчутних кадрових змін, вже через рік пробитися у єврокубки?
– Я вважаю, що через рік ми матимемо змогу оцінити, в якій ситуації перебуваємо. Подивимося, чи влаштовує нас спільна робота. Завдання потрібно виконувати з дня у день. Ми приїхали сюди з наміром перебувати тут один рік і за цей час заробити для себе можливість продовжувати роботу у Карпатах. Я не хочу підписатися на тривалий контракт і не заслужити його. Прагну результатами своєї діяльності добитися продовження співпраці. Адже перебувати у Карпатах – це великий привілей для мене.
– Карпати повернулися із комфортної "Арени Львів" на стареньку "Україну". Вас такий варіант влаштовує?
– (Усміхається і вказує рукою у напрямку табло, біля якого метушаться робітники, – "Футбол 24") Подивися навколо. Зараз тут кипить робота. Одне з найголовніших завдань, яке перед нами стоїть, це побудувати менталітет переможців. Щоб нам було байдуже, де грати – тут, на "Арені Львів" чи у Києві. Нам потрібно додавати з кожним тренуванням. Всі футболісти повинні бути голодними до перемог. Команді досить комфортно на цьому стадіоні. Уболівальники перебувають зовсім близенько до поля. Хочемо, щоб вони пишалися нами.
– Ваші враження від стартового матчу із Зіркою?
– Ми заслуговували на те, щоб перемогти, але тільки у першому таймі. Тому що самовіддачею команди після перерви я дуже незадоволений. Незалежно від того, граєш краще чи гірше, ти маєш залишатися амбіційним, готовим проїхатися по супернику – будь-якими можливими методами. Я не люблю виправдовувань. Матч із Зіркою показав, що в плані роботи і менталітету нам ще потрібно додавати. Інакше люди покидатимуть стадіон, незадоволені нашою грою.
"Чемпіонство Монако – найкращий день у моєму житті"
– Скільки годин на добу ви відводите для роботи?
– Я приходжу в офіс о 8-8:30 ранку. Зараз – дуже жорсткий місяць, бо латиноамериканський ринок працює у зовсім інших часових поясах. Трапляється, що ми не закінчуємо роботу навіть до 2-3 години ночі. Коли ринок зачиниться, я працюватиму до 10 години вечора. Це буде час, коли команда зростатиме і додаватиме у грі. Так чи інакше, у мене така посада, де робота кипить нон-стоп, без часових рамок. Постійно потрібно перебувати у тонусі і все контролювати. Намагатимуся відповідати своїй високій посаді.
– Скільки тисяч кілометрів ви налітали упродовж цього місяця?
– Дуже, дуже багато кілометрів (Усміхається). Я хочу продовжувати це робити. Не вдаватимуся в деталі, але починаючи з вересня-жовтня ми налагоджуватимемо зв’язок між Карпатами та іспанськими, італійськими, мексиканськими, аргентинськими клубами. У нас вже тривають переговори. Співпраця полягатиме в обміні гравцями, досвідом, культурою, щоб у львівського клубу була можливість навчатися в інших країн. Моя мрія, щоб Карпати стали одним із найвідоміших клубів, який знатимуть в багатьох частинах світу. Я переконаний, що коли змішуються багато різних національностей, проявляється якісний ріст.
– Як вам, молодому тренеру, працюється на адміністративній посаді?
– Мені дуже подобається (Усміхається). Я залишаюся тренером і в той же час намагаюся дивитись на процеси глобальніше. У нас є дуже хороший головний тренер Серхіо Наварро, я не втручаюся у його роботу. Але ми працюємо в одному напрямку, я можу йому допомогти, зважаючи на те, що вже орієнтуюся в українській лізі. У мене немає бажання тренувати найближчим часом. Я насолоджуюся роботою на новій посаді. У нас є академія, яка дуже добре працює. Прагну, щоб вона продовжувала давати гравців першій команді.
– І все ж, Даріо, дуже здивувало ваше рішення проміняти тренерський штаб Монако – клубу, який став чемпіоном Франції і півфіналістом Ліги чемпіонів, на український чемпіонат, що перебуває у глибокій кризі.
– Це частина моєї особистості. Я справді міг залишитися в Монако, керуючись багатьма мотивами. Але я виростав у бідній сім’ї, де у нас майже нічого не було. Тож завжди йтиму у те місце, де панує скрута, щоб робити великі справи. Для мене Україна – це другий дім. Вона мені багато що дала. Існувала можливість продовжити співпрацю з Монако на 2 роки, але коли виник варіант перейти у Карпати, я не сумнівався у своєму рішенні жодної секунди. Вважаю, що у житті потрібно бути амбіційним і братися за складні завдання, ризикувати. А проекти реалізовувати з пристрастю. Саме такий виклик я отримав у Львові.
– Ваш найкращий спогад про період, проведений у Монако?
– Перемога у чемпіонаті Франції стала найкращим днем у моєму житті. Я мав неоціненну можливість навчатися у таких тренерів, як Жардім, Гвардіола, Аллегрі, Емері, Тухель. Для мене це був великий привілей. Монако став для мене неймовірним досвідом. Намагатимуся все те, що я почерпнув у французькому клубі, реалізувати у Карпатах.
"Голова у мене працювала краще, ніж ноги"
– Половину свого життя ви провели в Іспанії. Вважаєте себе аргентинцем чи, може, іспанцем?
– Я – аргентинець. Але Іспанія підставила плече у той момент, коли моїй сім’ї було дуже скрутно. Тому частина мого серця – іспанська. А тепер там є ще й трішки України (Усміхається).
– Розкажіть детальніше про своє важке дитинство.
– Ох, життя було насправді важким. Після того, як по Аргентині вдарила криза, моя сім’я втратила практично все. У якийсь момент батьки вирішили, що найкращий вихід із складної ситуації – переїхати в Європу. Починаючи з того моменту я дуже ціную прості речі. Люблю допомагати сам і вдячний, коли допомагають мені. Я вірю в людей. Вважаю, якщо багато людей гуртуються для доброї справи, то можна досягнути справжніх висот. Зрештою, я радий, що мав у своєму житті такий досвід, який сформував мою особистість.
– До вас у гості приїхав батько. Чи надовго він затримається у Львові?
– Батько залишається до матчу із Ворсклою, а потім поїде. Він – надзвичайно важлива частина мого життя. Всюди і скрізь мене підтримує. Плюс – батько працює разом зі мною. Він – скаут, і я дуже довіряю його думці.
– Ви розпочинали футболістом, але так і не виросли в справжнього професіонала. Чому?
– Я зазнав важкої травми. До того ж, голова у мене працювала значно краще, ніж ноги.
– Період спільної роботи із наставником Вільяреала Марселіно Гарсією Торалем. Пригадайте феєричний епізод із роздягальні команди, адже це – дуже імпульсивний тренер. І навіть зі своєї посади він пішов після того, як влаштував бійку…
– Ви занадто багато знаєте, як для українця (Усміхається).
– Це частина моєї роботи.
– Марселіно – великий вчитель для мене. У нього дуже міцний характер, адже все, що думає, каже в обличчя. У плані тактики він помічав неймовірну кількість моментів, які траплялися під час матчу, і ретельно це аналізував. У перший день спільної роботи із Марселіно, він продемонстрував мені один епізод із матчу і запитав мене, що я там побачив. Я йому вказав на три речі. А він мені показав вісім. У той момент я зрозумів: перебуваю ще дуже далеко від того, щоб стати тренером топ-рівня.
Все, чого мене навчив цей фахівець, я йому повернув наполегливою роботою вдень і вночі. Наприкінці співпраці між нами встановилися прекрасні професійні стосунки. Зараз він у Валенсії. Я впевнений, що у нього попереду ще багато успіхів. А ось феєричні подробиці із роздягальні, даруйте, розповісти вам не можу (Усміхається).