Болісне інтерв’ю "Футбол 24" про гріхопадіння українського копаного м’яча. Висновки експерта невтішні, а ситуація плачевна.
"Мене звати пан Роман. Я є за Бога і за Україну". Такими словами нерідко розпочинаються влоги цього поважного добродія в Instagram. Не покладаючи рук, він удень і вночі ненастанно прополює бур’ян розпусти – абсолютно неприйнятного явища на Галичині, яка бастіоном стоїть в обороні високих моральних стандартів. Власне, два написи на щиті пана Романа – "моральний авторитет" і "амбасадор мудрости" – зайвий раз засвідчують, що Футбол 24 звернувся за правильною адресою.
Просимо читачів не сприймати все озвучене у наших діалогах надто серйозно. Хоча, як відомо, у кожному жарті є лише доля жарту.
"Одного дня я втратив свідомість від надмірної гри у водне поло"
– Пане Романе, розкажіть трохи про себе. Ким ви були до приходу у соціальні мережі?
– Не люблю хвалитися, але почну з ключового моменту: мене ви можете знайти у рейтинґови "ТОП-100 найпобожніщих галичан" за версією часопису "Божий сіяч". Чи пишаюся я цим? Питання риторичне. Навчався у Золочівській ЗОШ І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням основ християнської етики. Золотий медаліст. Переможець районного конкурсу "Зорепад талантів" 12 років поспіль.
У 5 класі здобув гран-прі на всесвітньому конкурсі з української мови ім. Петра Яцика, написавши настільки зворушливий твір-роздум, що половина членів журі отримала нервовий зрив і їх довелось госпіталізувати (подібні моменти мене завжди загартовували і додавали наснаги – саме завдяки регулярним щоденним перемогам я взагалі відівчився програвати). Закінчив три семінарії, але висвячуватися передумав в останній момент у зв‘язку з невчасним меланхолійним настроєм. Викладав у 5 університетах, запустив 10 успішних бізнесів – одним словом завжди старався займатися всім потрошка.
– Праведники – це зачасту ті, хто прийшов до істини, набивши перед тим чимало гуль. Яким спокусам парубоцької юності ви піддалися? Які скелети ховаються у вашій шафі? Мені ви можете розповісти, не кремпуючись…
– На превеликий жаль, на дорогу святости я ступив аж на схилі віку. До того я купався в розпусті і гріхах. Чи шкодую я? Без сумніву. В часи юности я робив плюс-мінус всю ту саму розпусту, яку показують у кіні "Вовк з Уолл-стріт". Я був таким самісіньким вовком, але мешкав і працював на Шептицького-стріт. Щоденна гуртова розпуста з купою пань нараз свого часу неабияк підірвала моє здоров‘я. Якби я міг зараз все відмотати назад, то неодмінно зробив би це. Пригадую, як писав свого часу Михайло Хома, "життя іде – і все без коректур, і час летить, не стишує галопу". На жаль, так воно і є.
– Чи завжди у вашому житті були присутніми Бог та Україна?
– Любови до України мене навчив пан В‘ячеслав Чорновіл (ми народились з ним в один день і в одному місцю), відтак можемо стверджувати, що я був за Україну ще з самісінької колиски. Бог з‘явився у моєму житті значно пізніше – після того, як одного дня я втратив свідомість від надмірної гри у водне поло з семінаристами-одногрупниками – тоді я був провалився в часову безодню і спромігся побачити так зване "життєве закулісся" (мій авторський термін).
Буду відвертий: тоді тягар нового знання мене був трошка прибив, але невдовзі я помаленько оговтався.
– За яких обставин і у який спосіб ви відкрили у собі прагнення нести місію боротьби із розпустою? Якими методами це робите?
– У боротьбі з розпустов не можна нехтувати жодним методом. В якийсь момент я просто-напросто зрозумів, що розпуста вилізла вже всім нам на голову. Я ніби навів різкість, почав чіткіше бачити все. Можна сказати, моя духовна оптика покращилася і мені відкрилася страшна картина: плюс-мінус ВСІ вчиняють розпусту (крім моральних авторитетів на кшталт мене).
"Провідниця потягу "Рахів – Львів" вимагала розпусти"
– Що таке розпуста у вашому трактуванні і наскільки глибоко вона проникла в українське суспільство?
– Тлумачний словник Грінченка дає розлоге пояснення, що таке розпуста, але то, що там написано, не має значення. Я даю вам краще визначення: розпуста – це всьо нездале. Моє життєве кредо таке: я є за всьо добре і проти всього нездалого. Крапка. Розпуста – це кіна про нагих людей, це гріховне співжиття в нічний час, це розпусні крамниці і розпусні знаряддя для досягнення так званого орг*зму (як відомо, такого явища не існує в природі). Розпуста – це бюстгальтери, розпуста — це роблення тілесних утіх вустами (вуста є створені для молитви і ні для чого іншого).
Розпуста проникла в наше суспільство настілько глибоко, що часом аж опускаються руки. Коли я вкотре починаю рефлексувати про розпусні виклики ХХІ століття, то мнов аж трясе, мене аж кидає в дріж.
– Якби розпуста мала жіноче обличчя, на кого з відомих українок вона була б схожою?
– Ірина Федишин.
– Мабуть, не одна овечка, яка заблукала у розпусних пампасах, шукає у вашій милості розради і дієвої поради. Пригадуєте якісь особливо складні життєві випадки?
– Пригадую, як провідниця потягу "Рахів – Львів" вчинила супроти мене харацмент і вимагала розпусти. Їй вдалось схилити мене до гріха, позаяк підкупила мене горнятком гарячого цикорію "Галка". Певний час я мав докори сумління за те, що пішов на компроміс із совістю. "Напій життєдайний з ехінацеєю" досі трошечки мене тригерить.
– Як кожен із нас може самотужки побороти в собі потяг до розпусти? Поділіться власним рецептом, так би мовити на сучасний лад – лайфхаком.
– Клин клином вибиває – це придумав не дурний. Розпусту не можна переламати через коліно – до неї можна лише збайдужіти. А щоб знеохотитись до розпусти, треба нею перенасититись по самі вінця. Розумію, що звучить дещо контроверсійно, але такі реалії. Образно кажучи, дорога до кімнати святости (яка знаходиться на другому поверсі) пролягає через розпусну сувенірну крамницю (яка є на першому поверсі).
– Топ-3 поради від пана Романа для зовсім юних, які тільки досягнули повноліття.
– а) Ігноруйте "Опілля Корифей", бо це троянський кінь розпусти (ніколи не годен знати, чого від нього чекати). б) Уникайте розпусного трунку "Тетерів Хмільна Вишня" (це кнопка, яка запускає наш розпусний вестибулярний апарат працювати проти нашої душі). в) Не відвідуйте сайт "попкорнхаб" (там показують життя не таким, яким ми звикли бачити його на Галичині).
"Кополовець є моїм духовним наставником"
– Чи влучали вам коли-небудь м’ячем у голову? А в, даруйте, пах?
– Тричі я був повалив ворота ударом голови. Подібних інцидентів з м‘ячем не мав. Щодо паху, то сам я в такий спосіб не страждав, але одного разу був вимушений зранити одного мужчину ударом голови в пах (в часи юности я був відомий своєю аґресивною манерою гри, натомість зараз весь мій футбольний максималізм відійшов на задній план і все потрохи вляглося – граю акуратно і назавжди відмовився від підкатів).
– Чи багато розпусти в українському футболі? Розумію, що ви більше цікавитеся водним поло, та все ж гріховні міазми нашого копаного м’яча такому експерту мають бути помітні неозброєним оком.
– Я переважно стежу за Вищою лігою семінаристів і скажу вам так: ситуація плачевна. У футболі залишилась лише якась невеличка дрібка спорту і азарту, натомість ініціятиву перехопили жага і хіть. Коли на полі більше обнімаються, ніж бігають, то гріш ціна такому футболу. Я неодноразово писав звернення і скарги до федерації, але, схоже, всіх все влаштовує.
– Хто найбільший розпусник серед українських футболістів, на вашу думку? Кому хочеться дати парочку настанов, аж долоні чухаються?
– Артем Довбик. Я не розумію, чим він керується, коли скидає з себе одіж після забитого голу. Скидає футболку, а потому знов вбирається – що в цього мужчини в голові? Якщо світити сосками на рівному місцю – це якась нова стратегія у футболі, то навіть не кличте мене на такий футбол.
– А хто з футбольних зірок найбільш близький вам своїм моральним компасом?
– Михайло Михайлович Кополовець. Ми з ним однодумці і, в якомусь сенсі, духовні близнюки. Він є моїм духовним наставником. Коли в мене бували панічні атаки і мене буквально паралізувало відчуття, ніби Бог наказує мене за щось, Михайло повертав мене до реальности і витягував мене з цього езотеричного гніту.
– Тренери перед важливими матчами зачасту забороняють своїм футболістам займатися сексом. Чи правильно це?
– Підтримую такі обмеження. Забороняти розпусне співжиття потрібно не тілько до матчу, але й після. Декому варто забороняти навіть під час матчу. Це доволі непопулярне рішення і не кожен тренер на таке піде, проте вибір простий: ти або хочеш ввійти в історію, або хочеш всім подобатись.
"Краще підсісти на розпусту, ніж піти з руским до вітру"
– До речі, щодо дружин футболістів. Багато з них наповнюють своє тіло силіконом. Навіщо вони це роблять, як ви гадаєте?
– Силікон створює додатковий захисний шар. Коли я багато грав футбол, то мене часто ловили корчі і я міг випадково у сні почати копатись. Це створювало певний дискомфорт для дружини. А в часи мого захоплення водним поло було ще важче — у мене посеред ночі могли бути такі приступи, що мною трясло і теліпало, як під час екзорцизму. Спати в одному ліжку з професійним спортсменом – це тягар відповідальности. Думаю, силікон продиктований виключно якимось практичним запитом.
– Чи ще реально врятувати Ірину Морозюк?
– Коли вона вчилась у колегіумі для їмостей "Знамення", то з нею ще можна було про щось говорити. Зараз ситуація невтішна. Нема слів, самі лиш емоції.
– Що є більшим гріхом для українського футболіста: розпуста чи копати м’ячик за порєбріком?
– Краще втопитися в розпусті по самі вуха і перебувати в тій розпусті 24/7, ніж мати справу з рускими. Говорячи мовою футболу, скажу так: краще підсісти на розпусту, ніж піти з руским до вітру на одному футбольному полі.
– Якби у вас була можливість прожити життя того чи іншого знаменитого футболіста – не обов’язково українського. На кому б зупинився ваш вибір і чому?
– Лука Модріч. Мені подобаються футболісти, яких звати або Лука, або Марко, або Матвій, або Іван.
– Легендарний нападник і казанова Джордж Бест якось сказав: "У 1969-му я зав’язав з жінками та алкоголем. Це були найгірші 20 хвилин мого життя". Чи варто засуджувати тих, хто зробив свідомий вибір на користь розпусти і гордо несе її, як прапор?
– Коли я бачу, як несуть прапор розпусти, то серце аж холоне. Наразі я є категорично проти розпусти, але, як казав свого часу мій товариш і правий півзахисник "Золочів-Агро" Дідьє Дроґба, "лише дурні ніколи не міняють власної думки". Відтак я є проти розпусти, але моментами, як то кажуть, буваю відкритий до співпраці.