Рівно 31 рік тому, 15 червня 1986-го відбувся один з найефектніших в історії мундіалів поєдинок, за який Ігор Бєланов отримав "Золотий м’яч" найкращого футболіста Європи
Цей матч міг змінити історію українського футболу кардинально. Звісно, раніше збірна СРСР вже виходила до чвертьфіналів чемпіонату світу, а в 1966-му навіть посіла четверте місце. Тоді в обоймі у тренера Миколи Морозова були кияни Йожеф Сабо, Леонід Островський, Валерій Паркуян, Віктор Серебренников і запасний воротар Віктор Банников. У 1958-му, коли "червоні" в 1/4-й поступилися шведам, до символічної збірної турніру потрапив єдиний у складі збірної Союзу представник нашого Динамо Юрій Войнов.
Але аналогів, коли б до вирішальних стадій чемпіонату світу національну команду приводили 12 людей з одного клубу і з клубним тренером на чолі в світовому футболі не було. І то ще не треба забувати, що в обоймі у Лобановського були представники Дніпра Геннадій Литовченко і Олег Протасов. То була фактично українська збірна, в основі якої стабільно грали лише татарин Рінат Дасаєв і білорус Сергій Алейников, а ситуативно – пітерець Микола Ларіонов.
Ларіонова на матч 1/8 фіналу проти Бельгії Лобановський не виставив, віддавши перевагу перевіреному Андрієві Балю. Були дискусії й навколо воротарської позиції. Принаймні, Віктор Чанов колись розповідав наступне:
- Перед матчем Лобановський провів таємне голосування. Гравці мали вказати свій варіант складу. Валерій Васильович часто практикував схожі голосування – й у "Динамо", й у збірній. Перед відповідальними матчами кожному гравцеві після сніданку давали листочок і ми писали свій варіант складу. Тренер часто прислухався до думки колективу. Однак у Мексиці все одно поставив Дасаєва. Хоча й більшість хлопців проголосувала за мене. Потім, після матчу Микита Симонян, який був помічником Лобановського, підійшов до мене і вибачився. А таке бувало вкрай рідко. Валерій Васильович промовчав. Він – специфічна людина… Звісно, я трохи по ображався, але з часом заспокоївся.
Зрештою, переглянувши напередодні зустріч 31-річної давнини знову, вкотре переконався, що причина поразки від Бельгії була не в конкретних персоналіях. Збірна СРСР тоді впевнено пройшла груповий турнір (розгромила 6:0 Угорщину, зіграла 1:1 з чинними чемпіонами Європи французами і перемогла експериментальним складом 2:0 Канаду). В перемозі команди Лобановського над бельгійськими "червоними дияволами" не сумнівався ніхто. Щоб зрозуміти, які настрої панували перед матчем, достатньо зацитувати оборонця Александра Чивадзе:
- До Мексики я поїхав, не повністю відновившись після травми. У групі не грав. Мав виходити проти угорців, але перед самим початком зустрічі пошкодження нагадало про себе знову. Ні на що не розраховував, але після прес-конференції Лобановського за добу до матчу проти бельгійців приходить до мене коментатор Коте Махарадзе. "Лобановський сказав, що ти будеш грати" - каже. Я здивувався. А зранку в день гри до мене в номер зайшов Симонян. "Ми всю ніч думали, - починає. – То ж уже не група, а матч на виліт. Якщо ти знову зламаєшся на початку, то буде трагедія. Може, посидиш у запасі?" "Раз так потрібно, то посиджу" - відповідаю. "Ще трохи підлікуєшся, ми переможемо Бельгію, а данці переможуть іспанців і вийдеш на чвертьфінал проти Данії" - заспокоює Микита Павлович.
Так воно десь і виглядало. Збірна СРСР перемогла суперників ще до матчу. Точніше, старт поєдинку підопічні Лобановського провели в притаманному для себе стилі – діяли потужно, агресивно. Врешті, помітну перевагу матеріалізував могутнім ударом метрів з 20-ти Ігор Бєланов. М’яч кулею пролетів у верхній кут. Так, що Жан-Марі Пфафф навіть не поворухнувся – 1:0. Вийшовши вперед, совєцька збірна перший тайм дограла спокійно, не підпустивши суперника до своїх воріт навіть близько. Втім, те, що було далі, здоровому ґлузду не піддається. Але справа точно не в двох найпоширеніших міфах.
Міф перший – тотальна перевага
Збірна СРСР не перегравала бельгійців повністю, як втовкмачували нам у совєцькі часи, а дехто продовжує це робити понині. Звісно, влуч Бєланов на самому початку другого тайму ударом головою після навісу Василя Раца зліва у ворота, а не в стійку, хід гри був би іншим. Але у футболі як і в житті "якби" не буває. Єдину справді грубу помилку в обороні бельгійці допустили на 70-й хвилині, колив наслідок обрізки в середині поля м’яч отримав Олександр Заваров, після передачі якого Бєланов забив удруге.
Так, підопічні Ґі Тіса поступалися суперникам в рівні індивідуальної майстерності, але компенсували цей недолік тактикою. Наставник бельгійців наситив центр оборони, виставивши перед ліберо двох стопперів і це в якійсь мірі гасило стрімкість групових маневрів опонента. "Червоні дияволи" продемонстрували відмінну тактичну виучку, стрімко виходили з оборонної фази в атакувальну і завдяки цьому моментів створили не набагато менше, ніж їхні суперники. А реалізація була близькою до ідеальної.
Міф другий – упереджене суддівство
Нікого шведський рефері Ерік Фредрікссон разом зі своїми помічниками Вікторіано Санчесом Арміно з Іспанії та американцем Девідом Сочею не засудили. Упереджене враження склав під час прямої трансляції вище згадуваний Коте Махарадзе. Не маючи нинішніх можливостей для всестороннього розгляду суперечливих моментів, Коте Іванович безапеляційно заявив, що другий м’яч у ворота Дасаєва капітан суперників Ян Кулеманс забив з чистого положення "поза грою". Однак перегляд повторів з тих точок, з яких тоді велася зйомка, чіткої відповіді не дає. Крім того, сумніви в коментатора були й стосовно першого голу, який забив після передачі від Франка Веркотерена 20-річний Енцо Шіфо. Твердження ще суперечливіше, адже неодноразовий перегляд моменту наводить на думку, що то радше Анатолій Дем’яненко з Володимиром Безсоновим помилилися, ніж ляп допустив лайнсмен.
Власне, погоджується з такою думкою й один із найактивніших у складі совєцької збірної Іван Яремчук:
- Тоді ми заспокоювали себе тим, що один з м’ячів бельгійці забили з відвертого офсайду. Втім, коли переглядаєш той момент зараз, то безперечним, як тоді вважалося дво- чи триметровим те "поза грою" вже не здається, треба було догравати епізод до кінця.
Також в контексті суддівства увагу варто звернути на епізод на 111-й хвилині, через лічені миті після того, як Ніко Класен забив Дасаєву вчетверте. Баль навісив справа, а Фредрікссон призначив у ворота Пфаффа пенальті за те, що оборонець штовхнув Бєланова у спину. Будь арбітр упередженим, таких одинадцятиметрових і в такий час він би не фіксував.
Виглядало, що на додаткових 30 хвилин совєцькій збірній просто забракло сил. Воно й не дивно, адже впродовж весни київські динамівці витратили чимало зусиль для перемоги в Кубку кубків. Судячи з того, що збірна СРСР після пропущеного від Кулеманса другого м’яча агресивно кинулася в наступ, відчуття, що в суперника може виявитися більше свіжості, в Лобановського і його підопічних було. І нагода вирішити питання про переможця в основних 90 хвилин була 6 незадовго до завершення другого тайму Яремчук сильним ударом метрів з 15-ти влучив у поперечину.
Перед самим же свистком совєти отримали право пробити штрафний метрів з 18-ти, прямо по центру воріт Пфаффа. Але замість наносити прямий удар команда навіщось почала розігрувати м’яч і Фредрікссон, спостерігаючи за тими муками, гру зупинив. Взагалі, штрафні збірна СРСР тоді розігрувала вражаюче бездарно. Ще один штрафний з самої лінії карної зони команда Лобановського пробивала перед закінченням першого додаткового тайму. І тоді теж замість прямого пострілу відбулася незрозуміла розпасовка, яку суперники спокійно нейтралізували.
Як треба розігрувати стандартні положення, в екстра-таймі продемонструвала Бельгія. Обидва голи підопічні Ґі Тіса забили після кутових. Спочатку після навісу Еріка Ґеретса з-під Баля забив центральний оборонець Стефан Демол, а потім той же Андрій Михайлович після скидки головою Лео Клійстерса загубив Класена і Ніко метрів з 12-ти пробив зльоту без шансів для Дасаєва.
Треба сказати, що в додаткових 30 хвилин на полі фактично була одна команда. Бельгійці виглядали стрімкішими й цілеспрямованішими, в їхніх діях, на відміну від суперника, у вирішальному відрізку зустрічі простежувалася думка. Звісно, в заключні хвилини зустрічі збірна СРСР спромоглася на щось схоже на штурм, однак Сергій Родіонов, перебуваючи в зручному становищі, з ударом затягнув, а Яремчук здалеку пробив неточно. Міг команді допомогти випадок, але Пфафф після вдалої зрізки Вадима Євтушенка, який навішував та ледь не закинув м’яч воротареві за комірець, в останню мить на зрізку зреагував.
А що було після матчу?
Іван Яремчук, півоборонець збірної СРСР:
- Смуток. Деякі гравці, зокрема я, плакали. Ми ж розуміли, що за грою могли доходити мінімум до півфіналу.
Андрій Баль, оборонець збірної СРСР:
- Десь ми не дотерпіли, не використали тих моментів, завдяки яким могли збільшити перевагу і спокійно контролювати хід гри. Пригадую, що переживали ту невдачу дуже важко. Треба віддати належне Валерієві Лобановському, який ввечері після матчу пройшовся по всіх кімнатах зі словами: "Забудьте все, вже нічого не вернеш". Тренер підтримав нас і дав зрозуміти, що близько до серця цієї невдачі брати не треба. Цікаво, що тоді в Мексиці ми отримали телеграму від президента СРСР Михайла Горбачова. У ній говорилося, що зіграли ми достойно, але могли досягти більшого.
Олег Кузнєцов, оборонець збірної СРСР:
- Не став би вішати собак на суддю чи на когось з гравців персонально. Арбітри нас ніколи особливо не любили. Але ми до цього були готовими. Лобановський завжди говорив: "При всіх рівних ми повинні бути трошки сильнішими". Я зіграв гірше власних можливостей, Вова Безсонов. При рахунку 1:0 і 2:1 мали змогу збільшувати перевагу, але моментів не використали. Мали вирішувати долю гри в основних 90 хвилин.
Стосовно недооцінки… З нами були артисти. Велика група підтримки. Крім того, на стенді постійно вивішували листи. Усі захоплювалися нашою грою, писали, мовляв, молодці, буде цікаво подивитися на вас в матчі проти Аргентини чи Німеччини у фіналі. Преса теж пророкувала чвертьфінал СРСР – Іспанія. Писали, що в цьому матчі зустрінуться дві найбожевільніші команди чемпіонату. В підсумку ми програли бельгійцям, а іспанців данці розгромили 5:1. Безперечно, розмови перед матчем на чиюсь свідомість вплинули. Зрозуміло, є вина тренерів, які не змогли донести підопічним, наскільки серйозний Бельгія суперник. Хоча начебто розбирали опонентів серйозно. Та й сама гра попервах складалася вдало. У першому таймі бельгійці лічені рази переходили нашу половину. А потім почалися недолугі помилки. Хто б там що не говорив, але раніше положення "поза грою" ми ніколи особливо не робили. Все вийшло якось спонтанно.
Шкода. Але тоді не робив з невдачі особливої трагедії. Думав, що мені лише 23, вся кар’єра ще попереду. Та й загалом основа команди була молодою. То Лобановський пережив поразку важко, в роздягальні його відкачували. Валерій Васильович побілів, обім’як, повиснув, мабуть, його схопило серце. Лікарі давали нюхати нашатир. Відкачали.
ПРОТОКОЛ
СРСР – Бельгія – 3:4
Голи: 1:0 – Бєланов (27). 1:1 – Шіфо (56). 2:1 – Бєланов (70). 2:2 – Кулеманс (77). 2:3 – Демол (102). 2:4 – Ніко Класен (110). 3:4 – Бєланов (111, з пенальті)
СРСР: Дасаєв – Безсонов – Баль, О. Кузнєцов, Дем’яненко (к) – Алейников, П. Яковенко (Євтушенко, 79) – І. Яремчук, Заваров (С. Родіонов, 72), В. Рац – Бєланов. Тренер – Валерій Лобановський
Бельгія: Пфафф – Ренкін – Ґеретс (Л. ван дер Ельст, 112), Джордж Ґрюн (Л. Клійстерс, 99), Демол, Вервоорт – Шіфо, Кулеманс (к), Веркотерен – Ніко Класен, Вейт. Тренер – Ґі Тіс
Судді: Е. Фредрікссон (Швеція) – Санчес Арміно (Іспанія), Соча (США)
Попередження: Ренкін (65)
15 червня 1986-го. Леон. "Естадіо Леон". 32 277 глядачів