"Футбол 24" розповідає про трагічну долю неймовірного Жоана Гампера – творця, форварда і багаторічного президента Барселони.
Жоаном Гампером він не народився. Жоаном Гампером він став.
Ганс-Макс Кампер виростав у традиційній багатодітній швейцарській сім’ї і гасав мальовничими вуличками Вінтертура – одного з найбільших міст країни. Але хлопчак бешкетував лише до 8 років, потім довелося стати дорослим – при пологах, ускладнених туберкульозом, померла його мати Емма. Батько зібрав п’ятьох своїх чад і переїхав у Цюріх – там мешкала рідня, яка погодилася допомогти з доглядом за напівсиротами.
Щоб вгамувати тугу за матір’ю, Ганс-Макс із головою поринає у світ спорту. Футбол, велосипед, біг, теніс, регбі, гольф – у кожному з цих видів Кампер досягав вагомих успіхів. Особливо – у футболі, звичайно. Більше того, доклався до створення клубів Ексельсіор та Цюріх, виступав за них, а у Базелі не один рік носив капітанську пов'язку.
У ті часи футболом ще важко було заробити на достойне життя, тож Ганс-Макс розвивав бізнес. У 1898 році молодий чоловік зібрався у ділову поїздку до Африки, щоб налагодити торгівлю цукром. По дорозі Кампер завітав до свого дядька у Барселону. Знайомство із столицею Каталонії справило на 21-річного Ганса (і Макса) настільки сильне враження, що він загорівся несподіваною ідеєю: "Відтепер я житиму саме тут".
Повернувшись із Чорного континенту, Кампер і справді оселився в Барселоні. Став працювати у філії Ліонського банку, а також у залізничній компанії "Сарріа". Паралельно писав спортивні огляди для кількох швейцарських газет. Важливий момент: відтепер звався Жоаном Гампером – на барселонський лад.
22 жовтня 1899 року тижневик Los Deportes надрукував коротеньку замітку.
"Наш товариш, містер Ганс Кампер, у минулому – гравець Ексельсіора, колишнього чемпіона Швейцарії, висловив бажання провести у Барселоні футбольний турнір. З цією метою він просить всіх, кому небайдужа ця гра, сконтактуватися з ним через нашу редакцію по вівторках і п'ятницях".
На заклик зголосилися 11 ентузіастів, серед яких були каталонці, британці та швейцарці. 29 листопада того ж року відбулося формування керівництва новоствореного клубу. Першим президентом Барселони став Вальтер Вайльд, секретарем – Луїс Оссо, казначеєм – Бартоломео Террадас. Ну а капітанська пов’язка, звісно ж, дісталася Жоану Гамперу. Від пропозиції стати президентом він ввічливо відмовився – хотів якомога більше часу приділяти самій грі.
Щоб отримувати більше, долучайся до паблік-чату Football24 у Viber
Форвардом Гампер був збіса вправним. Наприклад, у сезоні 1900/01 Жоан зіграв 10 матчів, забив 39 м’ячів. А через рік поклав 41 гол у 17 поєдинках. Загалом за період своїх виступів у футболці Барселони (1899-1905) швейцарець із каталонським серцем провів 51 матч, забив 120 м'ячів. Неймовірно!
У 1908 році Жоан Гампер вперше стає президентом Барселони. Йому дістався клуб, який переживав глибоку кризу, перебуваючи на межі розвалу. Лідери команди закінчили кар'єру, або перейшли в інші команди. Барса демонструвала кепську гру і пролітала повз трофеї. Плюс – серйозні фінансові проблеми…
"Футбольний клуб Барселона не може померти. І не помре. Якщо зараз ніхто не виявить бажання зайнятися справами клубу, це зроблю я, особисто. Впевнений, що мене підтримають ті, хто в мені не сумнівався навіть тоді, коли футбол взагалі здавався ненормальною справою. З цього дня я хочу забути ті несправедливість і обман, які змусили мене відійти від справ клубу, і хочу боротися за те, щоб одного разу ми знову, всі разом, звелися на ноги".
Полум'яна промова Жоана Гампера, яка передувала президентським виборам, назавжди увійшла в історію. А грамотний менеджмент нового президента вивів Барселону з кризи. У 1909 році команда переїхала на власний стадіон "Ла Ескіпідора", місткістю у 6 тисяч. Особливістю арени стало штучне освітлення – досі жоден стадіон Іспанії не мав такого оснащення. А через рік Гампер оголосив конкурс на найкращий герб для клубу. Переміг ескіз Хорді Ласа Гарсії, вантажника із порту Колумба, який вніс на герб кольори Каталонії (червоний та жовтий), кольори клубу (синій і гранатовий) і червоний хрест на білому фоні (англійський стяг). У такому вигляді цей герб дійшов до наших днів.
"Лес Кортс"
На початку 1920-х кількість членів клубу сягнула позначки у 10 тисяч. Це дозволило Барселоні переїхати на значно більшу арену "Лес Кортс", яка могла прийняти до 20 тисяч глядачів. Згодом трибуни розбудували до 60 тисяч. "Блаугранас" стали реальною силою не лише в Іспанії, а й на континенті. У команді феєрили справжні зірки – Пауліно Алькантара, Рікардо Самора, Хосеп Самітьєр.
"Упав на коліна посеред площі і, ридаючи, благав про прощення". Зрадники Барселони
Але футбол став заручником політики. Стосунки між Барселоною та Мадридом завжди були далекими від ідеалу. Назрівала страшна громадянська війна, а її провісником стали події 14 червня 1925 року. Перед стартом матчу на "Лес Кортс" 14 тисяч вболівальників освистали державний гімн Іспанії. Натомість група англійських моряків одразу ж виконала гімн Великобританії – під загальне схвалення трибун.
Про скандальний епізод оперативно доповіли Мігелю Прімо де Рівері, командиру військового округу, генерал-капітану Каталонії. Розпочалося розслідування, за підсумками якого "Лес Кортс" закрили на три місяці, всіх членів Ради директорів Барселони усунули зі своїх посад, а Жоана Гампера взагалі депортували з Іспанії. Президента звинуватили у каталонському націоналізмі. Він повернувся у Швейцарію.
Мігель Прімо де Рівера
Згодом покарання пом'якшили. Гамперу дозволили в'їзд в країну, але не більше. Йому категорично урвали будь-які контакти із рідним клубом. Батькові заборонили бачитися з рідною дитиною. Жоан впав у глибоку депресію, здоров'я помітно похитнулося. Страждала і Барселона – кількість членів клубу різко зменшувалася, результати на футбольному полі також не вражали…
30 липня 1930 року Жоан Гампер востаннє переглянув фотографії найщасливіших моментів, пережитих у Барселоні. Потім вийняв із шухляди пістолет, навів на себе і натиснув на курок. Йому було лише 52.
…Через 25 років після цих трагічних подій керівництво клубу Барселона запропонувало назвати новеньку арену "Камп Ноу" на честь Жоана Гампера. Проте диктатура Франсиско Франко боялася навіть пам’яті одного із героїв Каталонії, тому категорично заборонила будь-які згадки про творця футбольного суперклубу.
"Диктатура Франко рішуче виступає проти цього рішення, адже він був іноземцем, який покінчив життя самогубством, сповідував протестантизм, будучи масоном, при цьому дотримувався ліберальної ідеології і був прихильником каталонської мови. Таким чином, він розмовляв каталонською і навіть змінив своє ім'я Ганс на каталонське Жоан. Жоан Гампер був забороненою темою", – писав історик Мануель Томас.
Час розставив усе по своїх місцях. Спершу в Барселоні з'явилася вулиця імені Жоана Гампера. Згодом, починаючи із 1966-го, "блаугранас" стали проводити щорічний турнір – Кубок Жоана Гампера. А вже в наш час (у 2006-му) клуб урочисто відкрив спортивний комплекс Сьюдад Депортіва Жоан Гампер.
Всесвітня популярність Барселони була б неможливою без цього фанатичного професіонала з Альпійських гір.