Розв’язка того сезону відбулася за всіма законами спортивної драми. Перед останнім туром лідирував Ювентус, який випереджав Лаціо на два очки. Проте виїзд "Старої синьйори" на поле середняка, Перуджі, закінчився трагічно – поразка 0:1. Натомість римляни в рідних стінах спокійно розгромили Реджину (3:0) і випередили конкурентів на один пункт.
Таким чином Лаціо здобув друге і поки що останнє Скудетто у своїй історії (вперше таке трапилося у 1974-му, коли атаку "орлів" запалювали Джорджо Кіналья та Ренцо Гарласкеллі). Отож, пригадуємо собі Саласа, Недведа, Верона та їхніх партнерів і плачемо від ностальгії. Адже це була унікальна епоха, завдяки якій багато хто із нас полюбив кальчо.
Лука Маркеджані
Досвідчений голкіпер, який у чемпіонському сезоні провів 28 матчів (27 пропущених голів), виступав у Лаціо до 2003-го. Згодом ще на два сезони перебрався у К'єво, де був першим номером. Кар'єру закінчив у віці 39 років і згодом перекваліфікувався на експерта телеканалу Sky Italia, а також озвучив PES-2012 і 2015. Його син Габріеле також став голкіпером.
Паоло Негро
Центральний оборонець "орлів" зіграв 26 матчів, забив 2 голи. Назагал у футболці Лаціо Негро виступав 12 років поспіль і вибився у трійку найкращих гвардійців за всю історію клубу – 376 матчів (більше зіграли тільки два Джузеппе – Фаваллі та Вілсон). У 2005-му поповнив склад Сієни, де провів два повноцінні сезони. Зараз 45-річний Паоло освоюється на посаді алленаторе. Очолював аматорські Черветері, Сараголо, Волунтас Сполето, працював із молодіжкою Латіни.
Сініша Міхайловіч
26 матчів, 6 голів – таким був підсумок чемпіонського сезону для сербського центрального оборонця, маестро штрафних ударів. У 2004-му він перейшов з Лаціо в Інтер, де поповнив трофейну колекцію двома Кубками та одним Суперкубком Італії, а також, звісно, взяв Скудетто-2006, після чого завершив кар’єру.
"Динамо"-1999, якого боялася Європа. Золотий склад Лобановського – де вони зараз
Спершу Міхайловіч входив у тренерський штаб "нерадзуррі", а через два роки самостійно очолив команду – і неабияку, а Болонью. Там надовго не затримався. Опісля ж працював із збірною Сербії, а також п’ятьма клубами – Катаньєю, Фіорентиною, Сампдорією, Міланом і Торіно. У перші дні нового, 2018 року, боси Торіно звільнили Сінішу після поразки в Туринському дербі. Станом на сьогодні він перебуває у статусі безробітного.
Алессандро Неста
Кар’єра центрбека чітко поділилася на два етапи: 9 років у Лаціо і 10 років – у Мілані, куди він перейшов у 2002-му. На "Сан-Сіро" Неста здобув те, чого йому не вистачало у Римі – одразу два Кубки чемпіонів. Паралельно став у складі збірної Італії чемпіоном світу-2006. Цвях для бутсів вбив у індійському Ченнай Титанс, за який провів кілька матчів у 2014-15 роках, а перед тим відбігав два сезончики за Монреаль Імпакт. Своє майбутнє Алессандро пов’язує із тренерською роботою. Він вже дебютував на “електричному стільці", попрацювавши у 2016-17 роках із футбольним клубом Маямі.
Роберто Сенсіні
Оборонець-ветеран знайшов у собі сили відіграти у чемпіонському сезоні 23 матчі і навіть забити 1 гол. І це у поважні для футболіста 33 роки! "Дідусь" (саме таке прізвисько йому дали партнери) покинув Лаціо невдовзі після здобуття Скудетто, щоб ще чотири роки регулярно виходити на поле у футболках Парми та Удінезе. Кар’єру закінчив у 2005-му, маючи неповних 39 років.
Одразу ж розпочав тренерську діяльність. Сенсіні очолював Удінезе, а також ряд клубів у рідній Аргентині: Естудіантес, Ньюеллз Олд Бойз, Колон та Атлетіко Рафаела. З Естудіантесом став фіналістом Південноамериканського кубка КОНМЕБОЛ, де поступився бразильському Інтеру. Донедавна працював на посаді директора в Ньюеллз Олд Бойз.
Джузеппе Панкаро
28 матчів, 3 голи – солідний внесок у Скудетто-2000. Панкаро пробув у Римі до 2003-го, а потім перейшов у Мілан. У суперзірковій команді Шеви правий оборонець виконував роль дублера. Догравав у Фіорентині та Торіно.
У 2012-му Джузеппе Панкаро розпочав тренерську кар’єру у Модені. Згодом очолював клуби Юве Стабіа та Катанья. Зараз працює із Катандзаро, середняком Серії С.
Джузеппе Фаваллі
Упродовж 12 років у Лаціо Фаваллі став №1 гвардійського заліку в історії клубу – 401 матч. Фініш кар'єри Джузеппе видався ударним – він пограв за Інтер та Мілан. Із "нерадзуррі" взяв друге у своєму житті Скудетто, а з "россонері" – Кубок чемпіонів. Після закінчення кар’єри (2010 рік) лівий захисник остаточно відійшов від футболу. Чим займається зараз – історія замовчує.
Дієго Сімеоне
Жорсткий аргентинський опорник виграв Скудетто у своєму першому ж сезоні в Лаціо. У 2003-му повернувся в Атлетіко, де вже виступав у середині 90-х, перед своїм переїздом на Апенніни. Там трофейного щастя не знайшов і, відповідно, повернувся на батьківщину, щоб закінчити у Расінгу (Авельянеда).
Шахтар-2009. Тріумфатори останнього Кубка УЄФА – де вони зараз
У тому ж 2006-му він очолив цей клуб. Невдовзі пішов на підвищення – в Естудіантес, Рівер Плейт і Сан-Лоренсо. Двічі приводив свої клуби до чемпіонського титулу в Аргентині. Знайомство із європейською тренерською кухнею у Сімеоне відбулося в Катаньї, якою він керував упродовж 2011-го. Опісля – нетривале повернення у Расінг і запрошення в Атлетіко. З "матрацниками" Дієго працює вже сім років поспіль і виграв із ними 5 титулів, серед яких – чемпіонство Ла Ліги-2014, Ліга Європи і Суперкубок УЄФА.
Хуан Себастьян Верон
Ще один ас штрафних ударів у тодішньому Лаціо. Аргентинський плеймейкер зіграв 31 матч із 34, акуратно запакувавши у ворота суперників 8 голів. У 2001-му суперзірку Лаціо придбав МЮ, проте упродовж двох років Відьмаку не вдалося продемонструвати бодай половину своєї майстерності. Трансфер у Челсі взагалі став провальним – Верон полірував лаву запасних на "Стемфорд Брідж". Поміж тим були оренди в Інтер та Естудіантес, де ми мали змогу бачити "колишнього" Хуана Себастьяна.
Зрештою, Естудіантес викупив його контракт – упродовж 7 років Верон феєрив у чемпіонаті Аргентини, де й закінчив кар’єру. Минулоріч хавбек на якусь мить повернувся на поле, зігравши за Естудіантес в Копа Лібертадорес, і встановив два рекорди. По-перше, Верон став першим аргентинцем, який зіграв на цьому турнірі у віці 42 років. По-друге, він виявився єдиним президентом-футболістом.
Сержіу Консейсау
Правий хавбек покинув Лаціо одразу після святкування здобутого Скудетто – він перейшов у Парму, а через рік взяв курс на Інтер. Проблеми почалися після того, як у 2003-му Консейсау повернувся у Лаціо. Тут він практично не грав, а плачевна форма екс-півзахисника збірної Португалії не давала підстав сподіватися на ще один топ-трансфер. Він переїхав у бельгійський Стандард, де став головною зіркою команди. Догравав у кувейтській Аль-Кадісії та ПАОКу.
У 2012-му Консейсау розпочинає тренерську кар'єру – Ольяненсе, Академіка, Брага, Гімарайнш, Нант. Від минулого року Сержіу очолює Порту і робить це не так вже й кепсько. "Дракони" пробилися у плей-офф Ліги чемпіонів, а в національному чемпіонаті впевнено лідирують, ще не зазнавши жодної поразки.
Павел Недвед
Чеський хавбек відпахав у чемпіонському сезоні 28 матчів, забив 5 голів. Через рік він перейде в Ювентус і стане для Турина справжньою іконою. Тут здобуде 4 Скудетто (2 з них потім анулюють через грандіозний корупційний скандал) і тут отримає "Золотий м'яч-2003".
Упродовж кількох останніх років "Чеська Фурія", як прозвали Недведа тіфозі, обіймає посаду віце-президента Ювентуса. Із Лаціо його поєднують лише старі спогади.
Деян Станковіч
Другий сезон молодого сербського центрхава у Лаціо приніс йому чемпіонську медаль. 16 матчів і 3 голи – не найвидатніший показник, але потрібно враховувати, що Станковічу на той момент був лише 21 рік і він ще не до кінця адаптувався у кальчо. Незабаром Деян стане для італійського футболу незамінною постаттю – у 2004-му перейшов в Інтер, де виступав аж до закінчення кар’єри у 2013-му. Із "нерадзуррі" Станковіч ще 5 разів перемагав у чемпіонаті Італії, здобув Кубок чемпіонів-2010, а також чимало дрібніших трофеїв. Упродовж двох років серб працював асистентом у тренерських штабах рідного Інтера та Удінезе. Зараз взяв творчу паузу.
Матіас Алмейда
Добра від добра не шукають, але Матіас Алмейда вважав інакше і проміняв чемпіонську команду на Парму. Там довго не затримався і став гравцем Інтера. Після "Джузеппе Меацца" Алмейда пустився "во все тяжкие" – Брешіа, аргентинський Кільмес, норвезький Люн і маловідомий аргентинський Фенікс. Звідти, як не дивно, хавбека запросили у Рівер Плейт, де Матіас закінчив кар'єру у 2011-му.
Зараз реалізовує себе на тренерському поприщі: очолював Рівер, Банфілд, а з 2015-го – мексиканську Гвадалахару, яку привів до чемпіонства у Клаусурі-2017.
Марсело Салас
28 матчів, 12 голів – чилійський форвард став найкращим бомбардиром своєї команди у чемпіонському сезоні. Через рік після Скудетто Саласа запросили в Ювентус, однак там він розгубив свій голеадорський талант. У середині "нульових" реанімувати 30-річного форварда взявся Рівер Плейт, проте й там справи у Марсело йшли не надто добре. І лише повернення на батьківщину – у рідний Універсідад де Чілі – повернув Саласу його силу. Перед закінченням кар'єри Ель Матадор ще трохи пофеєрив, забивши 4 десятки м’ячів.
У 2013-му Марсело Салас обійняв посаду президента чилійського клубу Депортес Темуко. Паралельно дає експертні коментарі, регулярно відгукуючись на запрошення журналістів.
Роберто Манчіні
Це був третій і останній сезон 35-річного форварда у Лаціо. Він виходив на поле у 20 матчах чемпіонату, проте не забив ні разу – невтішний контраст із сезоном 1998/99, коли Манчіні оформив за римлян 10 голів. Тим не менше, Роберто разом із командою отримав чемпіонську медаль – другу і останню у своїй кар'єрі.
Сезон 2000/01 він провів на Туманному Альбіоні, де зіграв кілька матчів за Лестер, і попрощався із футболом. Попрощався на якусь мить, адже практично одразу очолив Фіорентину, згодом повернувся у Лаціо, тренував Інтер (двічі), Ман Сіті та Галатасарай. Досягнув серйозних висот, зліпивши з "нерадзуррі" та "містян" чемпіонів Італії та Англії. Зараз намагається зробити щось путнє із пітерського Зеніта.
Фабріціо Раванеллі
Ще один дембель у чемпіонському складі Лаціо. На момент здобуття титулу Раванеллі виповнився 31 рік. 16 матчів, 2 голи – у кар'єрі голеадора збірної Італії були значно крутіші сезони, що там казати. Але далеко не всі вони приносили гравцеві трофеї, тим паче – такого масштабу, як Скудетто.
У 2001 році Фабріціо переїхав на Туманний Альбіон, підписавши контракт із Дербі Каунті. Згодом кілька матчів зіграв у шотландському Данді. Роззувся із бутсів після закінчення сезону 2004/05, який провів там, де й розпочинав – у Перуджі. Коло замкнулося.
Упродовж двох років Раванеллі тренував юнаків Ювентуса. У 2013-му очолив Аяччо, проте не протримався на Корсиці навіть 5-ти місяців. Обпікшись, Фабріціо наразі не ризикує повертатися на "електричний стілець". Він працює телекоментатором – у власне задоволення.
Cімоне Індзагі
22 матчі, 7 голів у чемпіонаті 1999/00. Сімоне ніколи не відзначався високою результативністю, навідміну від свого старшого брата Філіппо. У Лаціо він виступав упродовж 11 років – із невеликими паузами на оренду в Сампдорію та Аталанту. У 2010-му закінчив кар’єру гравця і одразу взявся до роботи із талановитою молоддю римського клубу.
Очолити топ йому випав шанс влітку 2016-го, коли Марсело Б’єлса дивовижним чином дав задню, хоча домовленість між Лаціо і тренером була практично завершена. Перший сезон – обережні компліменти. Лаціо фінішував п’ятим у чемпіонаті + пробився у фінал Кубка Італії, де капітулював перед всесильним Ювентусом, зате здобув Суперкубок країни. Зараз команда Індзагі бореться із Ромою та Інтером за останню путівку в Лігу чемпіонів, а також розігрує із Динамо перепустку в чвертьфінал Ліги Європи.
Ален Бокшич
Одразу після чемпіонського сезону потужний хорватський центрфорвард перейшов у Мідлсбро, де гучно грюкнув дверима перед завершенням кар'єри – назабивав близько трьох десятків м’ячів. У 2007-му Бокшич повернувся у великий футбол, ставши віце-президентом сплітського Хайдука. А у 2012-13 роках працював у тренерському штабі національної збірної Хорватії.
Свен-Йоран Еріксон
Надзвичайно титулований шведський тренер свої останні трофеї у якості наставника здобув саме із Лаціо. У 2001-му він очолив національну збірну Англії, залишивши свій римський трон для легендарного Діно Дзоффа. Проте за 5 років роботи із "Трьома левами" Еріксон так і не зумів наблизитися до фіналу чемпіонатів Європи та світу. Згодом очолював Ман Сіті, Лестер, збірні Мексики та Кот-д'Івуару, працював на адміністративних посадах у Ноттс Каунті, дубайському Аль-Насрі і навіть у нікому не відомому клубі з Таїланду. Зараз Еріксону – 70, проте він не збирається зупинятись. Останнім місцем роботи шведського спеціаліста був китайський Шеньджень.
*******
До історичного успіху Лаціо у 2000-му році доклалися ще три персони. Голкіпер Марко Баллотта зіграв 9 матчів, у яких пропустив 6 м'ячів. На професіональному рівні цей унікальний футболіст виступав до 2008-го, коли йому "стукнуло" 44. Згодом ще 6 років грав за аматорські колективи Італії, де не тільки стояв у воротах, а й при потребі діяв на позиції нападника. Португальський центрбек Фернанду Коуту провів 14 поєдинків. Після закінчення кар’єри упродовж двох років працював асистентом головного тренера Браги. А хавбек Аттіліо Ломбардо (10 матчів, 1 гол) у 2010-13 роках очолював резервістів Ман Сіті, входив у тренерський штаб першої команди "містян", працював на аналогічній посаді у Галатасараї та Шальке. Останнім місцем роботи Ломбардо був Торіно, з якого він пішов на початку 2018-го.