Тім Спарв написав лист до футбольної спільноти з закликом зупинити злочини, використавши ЧС-2022 у вигляді трибуни. Ми пропонуємо переклад тексту, який вийшов на The Players' Tribune.
Хочу пояснити вам два моменти.
По-перше, значення того, коли ви – футболіст – говорите про Катар. По-друге, що поставлено на карту на цьому чемпіонаті світу. Бо мені здається, що не всі розуміють. Так, тисячі життів вже втрачено, їх не повернути. Але якщо ми продовжимо мовчати, ситуація не зміниться, це може призвести до нових смертей. Боюсь, що футбол підійшов до критичної точки.
Багатьом важко осягнути, наскільки величезну людську ціну ми заплатили за цей чемпіонат світу. Лише минулого року прийшли жахливі новини про кількість смертей з 2010-го, які стали наслідком підготовки ЧС-2022.
Лютий 2021-го: понад 6500 трудових мігрантів загинули в Катарі.
Серпень 2021-го: понад 15000 гастарбайтерів загинули в Катарі за загадкових умов.
Всі розуміють, що це жахливо, що цифри божевільні. Можливо, ви навіть ретвітнули одну зі статей чи висловили своє обурення.
Катар спростовує дані правозахисних організацій, а ФІФА у січні взагалі сказала, що під час будівництва стадіонів загинуло тільки 3 людини. Що ж, я знаю, кому вірити.
Проблема в тому, що ми не бачимо людей, які стоять за цими цифрами. Будьмо чесні.
Ми не бачимо чоловіка, який, намагаючись забезпечити свою сім'ю в Непалі, Індії чи Бангладеш, платить величезну суму за працевлаштування та їде важко працювати на кілька років. А коли він нарешті добирається до Катару, то розуміє: "Б**ть, мене обманули". Він працює по 16 годин на день в 40-градусну спеку та живе в трущобах. Працедавці відбирають паспорт і не дають зарплату. В підсумку він не витримує і скоює самогубство. Або помирає за дивних обставин. А вдома залишається сім'я – без батька і в боргах. Комусь дають компенсацію, але якою сумою оцінити людське життя? Діти втратили тата, дружина втратила чоловіка.
Таких історії тисячі. Це все велика трагедія. Але як нам відчути її масштаби? Був один твіт, який особисто мене зачепив. Там вирахували, скільки знадобиться часу, щоб пом'янути хвилиною мовчання кожного гастарбайтера, який загинув під час підготовки ЧС-2022. І то були найскромніші оцінки. Лише по хвилині за втрачене життя, по хвилині за кожного батька, брата, сина... Так от.
Перші 44 матчі Мундіалю довелося б провести в тиші. Як мішком по голові.
Також я знаю шведського журналіста, який створив сайт Cards of Qatar. На перший погляд, там звичайні футбольні карточки, але на кожній з них – історія мертвого заробітчанина. Перегляньте хоча б декілька. Ви зрозумієте, чому я пишу про Катар.
Я не експерт в таких питаннях. Я просто зацікавився. Я писав про це ще минулого року, щоб наголосити, що ми можемо допомогти трудовим мігрантам, здійснюючи тиск на Катар. Влада Катару прийняла нові закони, спрямовані на покращення умов праці. Втім, коли я поїхав туди рік тому навідати робітників, то побачив, що закони все одно погано працюють, що вони не рятують людей. Одна африканка розповіла мені, що тамтешні покоївки-мігрантки просто тікали, не витримуючи знущань. Це жах.
Мігрантам дуже потрібні робочі центри, де фони можуть зв'язатися один з одним і отримати юридичну консультацію. Багато хто просив допомоги у катарської влади, але отримував відмову. Нелюдська система легалізується, все на користь роботодавця.
Про це мало пишуть, про це мало згадують в пресі. Ми не усвідомлюємо, наскільки вольові ці гастарбайтери, наскільки вони один одному допомагають. Смертей могло б бути ще більше.
Зараз дуже високі ставки на кону. Я боюсь, що буде з робітниками в Катарі, коли чемпіонат звіту завершиться і фокус уваги повністю переміститься. Багато з них продовжать там працювати, наче в рабстві. Все відкотиться на 10 років назад?
Також я боюсь за наш спорт. Куди ми котимося?
Щойно прийшов звіт з США про скандал з сексуальним насильством в жіночому футболі – системний провал, який десятиліттями потурав злочинам. Божевільний футбольний графік заганяє гравців. Юрген Клопп раз по раз підіймає то питання, але його ніхто не чує. А ще є Суперліга. А ще є хитрі схеми власників. Раніше я думав, що великий турнір дають країні як винагороду за щось хороше. А тепер ми віддаємо Олімпійські Ігри Китаю, а Формулу 1 – Саудівській Аравії.
Ви чекаєте, що футбол об'єднається і дасть відсіч, але герої вашого дитинства стають амбасадорами від Катару.
Хочеться вірити, що це просто темний момент історії, коротке затемнення. Сподіваюся. Але виглядає так, що це лише початок.
Є інформація, що Саудівська Аравія подає заявку на проведення ЧС-2030 з Грецією та Єгиптом. Якщо ця заявка виграє, буде новий шок. Тепер у ФІФА є незалежна консультативна рада з питань прав людини, вони інтегрували пункт "дотримання прав людей" у розгляд заявок. Тобто перед Саудівською Аравією повинні поставити ультиматум: "Якщо хочете претендувати на Мундіаль, маєте зробити те і те. У вас два роки". А якщо не буде реакції – до побачення. Вимагати щось у господаря, коли йому вже дали чемпіонат світу, пізно. Все, ваші важелі зникли.
Але якщо Саудівська Аравія отримає ЧС-2030, це буде означати, що Катар стане успіхом для ФІФА. Шоу буде достатньо популярним і прибутковим, щоб перекрити чорний піар. У них буде така позиція: "Ок, критика критикою, але воно того варте". Розумієте?
Ми сподіваємося, що ФІФА подаватиме приклад. Натомість минулого тижня вони розіслали учасникам ЧС-2022 лист з закликом "концертуватися на футболі". Як завжди зухвало, як завжди закриті очі на проблеми. Всі знають, що Катар хоче обмежити свободу слова. А ФІФА слухняно бере приклад.
Тому зміни повинні йти знизу. Якщо ми не прокинемося – будуть нові й нові рішення, які буквально вбиватимуть людей.
Мені здається, що футболісти починають прокидатися. Вони розуміють, що можна висловлювати свою думку щодо таких тем, щодо ЧС-2022 в Катарі. Багато партнерів по команді розпитували мене про першу статтю. Як ти до цього прийшов? Як ти це писав? Які відчуття? Яка реакція? Їм цікава ця тема, вони також занепокоєні.
Відгуки були лише позитивні. Перша стаття вийшла, коли я готувався до відбіркового матчу на ЧС проти Франції. Мені не було страшно, переповнювала цікавість. Заходжу в роздягальню, а хлопці почали казати купу приємних слів. Статтю підхопили глобальні ЗМІ та рознесли по всьому світу. Трішки сюрреалізмом відгонило. Зі мною досі обговорюють той матеріал. Тому приходить розуміння, що я роблю щось правильно.
Але відтоді ніхто більше не висловився. Жодна зірка світового рівня не висловила свою позицію. ФІФА? Ні звуку.
Дуже б хотілося, щоб більше футболістів підіймали такі теми. Я можу зрозуміти молодих гравців, які думають лише про футбол. Я сам таким був, коли Катар 12 років тому отримав право провести ЧС-2022. Я жив у своїй бульбашці, не звертаючи уваги на те, що відбувається навколо. Але від досвідчених футболістів потрібно вимагати більшого.
Звичайно, не всім сподобається активна позиція. Буде критика, знайдуться люди, які будуть кричати в соцмережах образи. Я теж таке зустрічав. Але їм можна відповісти.
"Закрий писок і займись футболом"
Але ж це саме те, про що мріють ФІФА і Катар.
"Поважай інші культури"
Звичайно, потрібно поважати інші культури. Але коли геї та лесбіянки ризикують опинитися в тюрмі просто так, коли жінок вважають людьми нижчого сорту... питання не в культурі. Тут мова про порушення загальнолюдських прав.
"А чому ти говориш про це, але не говориш про (підставте будь-що)?"
Ну, якби я мав 48 годин на добу, то говорив би і про інше.
"Якби Фінляндія подолала кваліфікацію, ти б не поїхав на ЧС?"
Це складніше питання. Так, я поїхав би в Катар. І я не чекаю, що футболісти почнуть бойкотувати чемпіонат світу. І тут багато хто подумав: "Лицемір". Так? Можливо, лицемір. Коли Ріку Ріскі відмовився приїхати на тренувальний збір Фінляндії в Катар у 2019-му, я здивувався. Я теж відчув негатив, не міг повірити. Як ти можеш відмовляти своїй країні? Що ти в біса робиш? Нащо?
Але той епізод підштовхнув мене до вивчення ситуації з Катаром, бо я знав, що Ріку – тямущий мужик з правильними принципами. Водночас я зрозумів, що не можу вчинити, як він. І зараз не зміг би. Чесно, для мене була б неймовірна честь презентувати свою країну на чемпіонаті світу.
Фінляндія завжди була великим елементом моєї ідентичності. Я граю за збірні 15 років і скрізь був капітаном. Це найбільша честь. Поїхавши на великий турнір зі збірною, ви на довгі роки стаєте важливою частиною життя для вболівальників. Довго ми були невдахами. З 2015-го по 2017-й майже два роки взагалі не перемагали. Ми втратили віру, нас не сприймали серйозно.
А потім Фінляндія вийшла на Євро-2020. Вся країна стежила за нами, підтримувала. Ми розуміли, що досягли вершини, про яку говоритимуть десятиліттями. Реалізована мрія? Не те слово. Така пам'ять означає, що можна померти щасливим. Повезти збірну Фінляндії на чемпіонат світу в статусі капітана – це була б вишенька на торті. Нічого кращого не існує.
Розумієте, про що я? Розумієте, наскільки чемпіонат світу важливий? Згадайте мої слова, коли хтось закликає бойкотувати Мундіаль. Це не просто, не просто.
Але не обов'язково бойкотувати чемпіонат світу, щоб вплинути на ситуацію. Найкращий варіант – поїхати туди та гучно висловитися, поки на тебе дивиться весь світ. Той лист ФІФА показує. що критика Катару все ж мала який-не-який вплив. Ця критика для них як скалка в дупі.
Мене запитують, чому так багато людей мовчать. Як колишній футболіст маю кілька теорій.
Думаю, багато хто не хоче розхитувати човен. Ліз Клавенесс, президент Норвезької федерації, в березні минулого року на конгресі в Досі сказала те, про що багато хто думав, але боявся озвучити. Це було сміливо. Це саме те, що нам потрібно. Потрібен той, хто підніме питання, створить дискомфорт. Але ж бути добреньким приємно, правда? Мені теж, не думайте. Тому я знаю, наскільки важко говорити.
Візьмемо приклад футболіста, який все життя мріяв грати за великий клуб. І от надходить пропозиція. Чи повинен він відмовитися через позиції власників клубу з певних питань? Думаю, що таке вимагати в гравців занадто.
Але багато хто може говорити. І вони поступово це розуміють. Кілька тижнів тому Socceroos зняли шикарне відео з критикою порушень прав людини в Катарі. Молодці! Просте слово може звертати гори. Коли я був у Катарі, та африканська жінка міцно обійняла мене і дякувала лише за те, що я просто приїхав. Що проявив небайдужість.
Зараз вже не круто мовчати, коли бачиш несправедливість.
Чемпіонат світу дає історичну можливість. Цілий місяць всі камери будуть спрямовані на гравців і тренерів. Ініціатива OneLove з веселковими пов'язками – це хороший крок. Але мені цікаво, що будуть говорити безпосередньо футболісти. Проблем море: гастарбайтери, права жінок, ЛГБТК+, відмивання грошей через спорт, свобода преси... Можна довго перераховувати. Тому будьмо кмітливі. Можна створити повідомлення, яке матиме вплив. Хто візьме ініціативу?
Гравцям хочу сказати: не будьте пасивним спостерігачем, ви ж бачите, куди котиться спорт. Ваша думка має значення. Вас слухають мільйони. Не скористаєтеся шансом висловитися – можете пошкодувати.
І не тільки слова футболістів важливі. Журналісти, політики, правозахисники – нам важливі всі. Журналісти обов'язково повинні поїхати в Катар і висвітлити ці питання. Це їхня робота.
Невже ви думаєте, що без критики Катар самостійно щось би змінив?
Вплив фанатів теж дуже важливий. Ми бачили, як масове обурення розбило Суперлігу. Ви можете протестувати. Ви можете впливати на спонсорів. Ця гра належить не ФІФА, а вболівальникам і футболістам. Можливо, в ФІФА нарешті зрозуміють, що чемпіонат світу взагалі не мав би проводитися в Катарі.
Складно буде сконцентруватися на критиці. Це чемпіонат світу. Стадіони, варто визнати, розкішні. Ми всі хочемо просто насолодитися святом, правда? Хтось купить пиво та хот-дог і піде на матч. Хтось сяде на диван і увімкне телевізор. Не варто піддавати сумніву моральні якості кожного. Така людська природа.
Але ми мусимо зробити більше заради футболу. Особливо зараз, коли відбуваються такі події. Якщо ми не будемо звертатися до керівних органів, у нас відберуть все задоволення від футболу. Фон буде настільки жахливим, що весь позитив зникне.
Тому протягом 90 хвилин грайте за свою країну.
Зробіть звіт про матч.
Купіть пиво.
З'їжте хот-дог.
Але перед і після матчів говоріть, пишіть, твітьте. Якщо ви обмежитеся подіями на полі та зашиєте собі рот – це буде волога мрія ФІФА та Катару. Тому будьмо гучнішими, ніж будь-коли. Світ заслуговує знати всю історію.
Переклад і адаптація – Роман Саврій