Інтерв'ю "Футбол 24" із колишнім головним тренером Маріуполя, який зараз перебуває у творчій відпустці.
"Із кожним роком команда тільки ослаблювалась"
– Олександре Олександровичу, як ви проводите свою творчу відпустку?
– Зараз відпочиваю в Одесі. Вже треба було зробити паузу, тому зараз саме використовую час для покращення здоров’я. Також займаюсь дрібними побутовими справами, словом – відпочиваю.
– Після трьох сезонів у Маріуполі хотілося відпочити?
– Так, я вважаю, що ці три сезони в Маріуполі команда під моїм керівництвом зіграла успішно. Я вже відчував, що десь впираюся в стелю і потрібно приймати якесь рішення. Починати в новій команді отак відразу було б неправильно. Я все-таки думаю, що до всього потрібно підходити з холодною головою. Час, проведений у Маріуполі, потрібно було переосмислити та проаналізувати.
– Памятаєте, коли прийняли для себе остаточне рішення, що варто йти з Маріуполя?
– Так, десь за два тури до завершення чемпіонату прийняв рішення, що буду йти. Розумієте, вже виник певний застій і потрібно було щось змінювати. Я повторюсь: ми з моїм тренерським штабом почали впиратися в стелю.
– Навіть перемога над Колосом і вихід до Ліги Європи не змінили б вашого рішення?
– Ні, я б не змінив свого рішення. А сенс виходити до Ліги Європи, якщо під такий турнір потрібне підсилення? Я у жодному випадку не захищаю себе, але всі бачили, що в нас із кожним роком команда тільки ослаблювалась. Окрім того, мені практично кожних півроку доводилося будувати нову команду.
– Тобто ви витиснули максимум із того, що могли?
– Я думаю, що так. Всі, хто хоч трішки розуміється на футболі, бачили, що Бордо, АЗ були від нас сильнішими. Просто згадайте, хто був у нас на лаві у матчі проти АЗ… Так, вдома ми вистояли 0:0, але далі було складно.
– Але ж завдання керівництво ставило доволі амбіційні.
– У тому й справа. Для того, щоб досягати того результату, який від нас вимагали, потрібне було якісне підсилення. А до нас приходили не сильніші, а навпаки – слабші футболісти. Одіозні керівники заявляли і про бронзу чемпіонату, і про стабільне місце в груповому етапі Ліги Європи, але під такі завдання потрібен і відповідний ресурс. Для того, щоб можна було їх виконувати, всього лише належало зберегти команду, яка посіла 4-те місце, і зробити кілька точкових підсилень. Все!
– З філософією, яка існує у Маріуполі на сьогоднішній день, клубові реально стати вагомою силою в українському футболі?
– Так, але потрібно змінити підхід до команди. Повторюсь, підсилюватися потрібно сильнішими футболістами від тих, що в тебе вже є.
"Такого, щоб я показав пальцем на умовного Іванова і його підписали, не було"
– Наскільки тиснули постійні зміни складу, які від вас не залежали? Наприклад, повернення групи гравців в оренду із Шахтаря незадовго до гри проти АЗ, яке, напевно, перетасувало ваші плани на матч.
– Не скажу, що це на мене тиснуло, але, звичайно, це позначалося на грі. З тим же АЗ Танковський грав вже в основі…
– Довгі та виснажливі автобусні виїзди Маріуполя накладали свій відбиток на результат?
– Дивіться, до ближніх міст – Запоріжжя, Дніпра, Олександрії – ми їздили автобусом, а на дальні виїзди добиралися потягом. Звісно ж, відновитися після потягу значно легше, оскільки там все-таки в горизонтальному положенні перебуваєш. Але, знову ж таки, жалітися на це не буду, адже зараз в Україні літаки дозволити собі можуть одиниці.
– Так, але ж не всі команди грали в єврокубках, як це було у випадку з Маріуполем. Наскільки мені відомо, трансфер з виїзного поєдинку проти Юргордена виявився не з легких.
– Так, дійсно, були певні проблеми. Але Маріуполь тільки здобуває досвід на такому рівні, тому з ситуації висновки були зроблені. Повторюсь, не все ідеально, але в клубі над цим працюють.
– Я знаю, що мінімум один футболіст списує свою важку травму саме на тривалі переїзди.
– Ну звичайно, за умов довгих переїздів ризик отримання м’язових травм значно зростає. Я знаю, що футболісти від цього страждали.
– Ви могли попросити керівництво Маріуполя підписати конкретного футболіста?
– Ні, у нас було так, що я просив підсилення на ту чи іншу позицію, а мені вже давали список прізвищ, з яких я міг обирати. А такого, щоб я показав пальцем на умовного Іванова і його підписали, не було. Єдине: в ситуації з Валерієм Федорчуком керівництво пішло назустріч.
"Старші десь у роздягальні по вухах могли дати, а я очі на це закривав"
– Наскільки складно працювати з такою кількістю орендованих футболістів?
– Звичайно, що своя специфіка була, але в таких реаліях доводилося працювати.
– Ви за те, щоб орендований міг грати проти своєї команди?
– Так. Я це підтримую, але з поправкою, що правило має бути єдиним для всіх. Тобто, якщо орендований грає проти свого клубу, то так має бути у всіх матчах усіх команд УПЛ. Настрій на свою команду в орендованого в будь-якому випадку буде особливим, адже кожен захоче довести, що вартий грати саме за свій клуб.
– Чи важко було керувати демотивованою молоддю Шахтаря, яку відправляли до оренди в Маріуполь?
– Такі випадки в нас були. Звісно ж, намагалися говорити та пояснювати, що це потрібно перш за все футболістові. У цьому й вся складність роботи з таким гравцями, від того й травми беруться на рівному місці. До речі, в нас був саме такий випадок, коли "непростий" футболіст на рівному місці травми зазнав. Все залежить від того, з яким настроєм гравець приїхав. Якщо людина налаштована на роботу – все буде добре. А якщо він приїхав наче в заслання – це важко.
Якщо хлопець вперто не хотів працювати, то було таке, що старші десь у роздягальні по вухах могли дати, а я очі на це закривав. Та і я міг також легенько "вчити". Ви знаєте – діяло! Потім що на грі, що на тренуванні людина зовсім по-іншому грала і ставилась до справи.
– Що ви відчували після нічиєї з Шахтарем? Виникало відчуття, що втерли носа скептикам?
– Я досі пам’ятаю цей матч і пишаюся нічиєю з Шахтарем. Не хотів нікому втирати носа, адже мій тренерський штаб і без того, на мою думку, безпідставно критикували. Але, звичайно, всі розуміли увесь підтекст такого матчу, і та нічия принесла велике задоволення як мені, так і футболістам. Хоча були й такі люди, які говорили, що Шахтар нам просто віддав очки, бо Динамо вже надто відстало від "гірників" і вони могли собі це дозволити. Тобто, таким людям навіть результат нічого не довів.
– А як довести вболівальнику, який не знає тонкощів (відсутність ключових орендованих футболістів), що Маріуполь не зливає матч, поступаючись 0:4?
– У наших людей такий менталітет. Ви правильно говорите, що ніхто не хоче згадувати про відсутність ключових виконавців. Людина бачить перемогу однієї команди над іншою і відразу думає, що одні іншим гру здали. Я думаю, що від цього нам вже нікуди не подітись.
– Кого з орендованих футболістів ви могли б виділити з позитивної точки зору?
– Я не хотів би персонально про когось говорити, але таки відзначу Сашу Піхальонка. Дуже шкода, що цей хлопець так невчасно отримав травму, хоча травма ніколи не буває вчасною. Піхальонок у Маріуполі реально довів своє право на шанс у Шахтарі, в нього все гаразд із мисленням та сприйняттям життя, чого дуже не вистачає деяким іншим молодим футболістам. Я, наприклад, на момент його перебування в нас, кращої "вісімки" на полі не бачив. Впевнений, що в нього все вийде!
– Успіхи вихованців Шахтаря в інших командах сприймаються як досягнення академії донеччан, але ніхто не згадує про Маріуполь в контексті вишколу гравця, як було у випадку з Зубковим. Вас це ображає?
– Ви знаєте, все логічно. Він же вихованець Шахтаря, тому все й так. Для мене набагато важливіше – особисті відносини з гравцем. Той же Зубков мене досі вітає з Днем народження, ми можемо списатися в соціальних мережах. Згадування моїх заслуг у пресі? Байдуже. Головне, що з ним я стосунки зберіг нормальні.
– У чому, на ваш погляд, полягають причини "зникнення" наших чемпіонів світу, які поки не виправдовують покладених на них сподівань?
– Я скажу, що їхнє досягнення, безперечно, стало подією для України, але вважаю, що увага преси зіграла з ними злий жарт. Хлопці зарано відчули себе футболістами, за що потім поплатилися. Я наведу приклад із Маріуполя, коли чемпіон світу, не зігравши жодного поєдинку в УПЛ, роздавав інтерв’ю про те, що він повністю готовий та адаптований до такого рівня. А потім на матчі з-під нього один гол забили, другий гол забили…Розумієте? А людина думала, що вже все вміє у свої дев’ятнадцять років.
– Можливо, їм не вистачає старого підходу до молодих. Взагалі, як ви ставитесь до хорошої "дідівщини" в команді?
– Позитивно. Сто відсотків – у команді має бути не "дідівщина", але вікова ієрархія та повага молодого до старшого. І, як не крути, але є футбольні неписані правила, які й досі існують та передаються. У Маріуполі вони також були. Так, зараз немає такого, як раніше, коли молодь була "забитою" та боялась. Особисто я намагався, щоб все було з усмішкою та легкістю, при цьому з відповідним рівнем професіоналізму. Наприклад, після вдалої гри можна без проблем випити кухоль пива з командою і наступного дня, повірте мені, всі на відновленні будуть з усмішками одне одному в очі дивитися. Не буде зайвого напруження, загальній атмосфері це допомагає.
– Яворський, Худжамов, Тищенко. Наскільки присутність таких гравців потрібна в команді?
– Звісно ж, ці хлопці були надважливими для нас. Худжамов – воротар, Яворський – центральний захисник, Тищенко – взагалі універсал. Вони основоутворюючі гравці команди, тому навіть говорити нічого. Молодь не може рости без досвідчених футболістів та їхніх підказок.
Зоря і Юрген Клопп
– Ви можете підтвердити, що ваш перехід до Зорі зірвався через невдалу угоду Скрипника та СК Дніпро-1?
– Я б не хотів про це говорити. Сталося так, як сталося. Так, перемовини були. Знову ж, хтось розуміє ситуацію, хтось ні…
– У своїх інтерв’ю ви розповідали про інтерес від клубів ближнього зарубіжжя. Розкриєте карти, хто це був?
– Ні, поки я не можу назвати ці клуби. Справа в тому, що питання ще повністю не закрите, тому розкривати подробиць я б не хотів. Можу лише сказати, що ці команди з Латвії та Азербайджану.
– Якщо з’явиться пропозиція з УПЛ – приймете, чи все-таки хочете спробувати себе за кордоном?
– Для мене в пріоритеті Україна, але, знову ж таки, все залежить від проекту, до якого мене запросять. Якщо це буде амбіційний та перспективний проект, то я тільки за!
– В ідеалі де хотіли б себе спробувати в ролі тренера?
– Ви знаєте, я звик рухатися крок за кроком, тому нереальних планів якихось не будую. Мені не важливий статус клубу, головне – щоб його підхід та концепція були спрямовані на прогрес та розвиток. Але якщо мріяти, то хотів би одного разу спробувати себе в АПЛ. Було б цікаво пограти проти тамтешніх команд.
– На кого зараз рівняєтесь із топів тренерського цеху?
– Мені надзвичайно подобається Юрген Клопп та його підхід. Це людина, яка може після перемоги з гравцями пива випити, але й в той же час "напхати" там, де треба.
Євген Біленький, спеціально для Футбол 24