Футбольне життя України та Галичини від часів першої світової війни до 20-літнього ювілею дружини з копаного м’яча СТ "Україна".
Поговоримо про славне минуле львівського клубу "Україна" аж до приходу до лав команди легендарного нападника, а згодом і функціонера – Карло Мікльоша.
До початку війни футбол не тільки в Галичині, а й по всій Україні додавав в розвитку. Так, вже була заснована перша команда в Харкові, проведений перший чемпіонат Буковини (1908), вперше пізнали смак футболу у Донбасі (лиш у 1909 році; а ще за рік у Юзівці, тобто Донецьку, валлійці заснували першу команду). З рештою, деякі команди з міст Великої України потрапили до створеного Всеросійського футбольного союзу, серед них Одеса, Миколаїв, Київ, Харків, Севастополь та Донецьк. В 1913-му Одеса стала чемпіоном Російської імперії, чим заслужила ще за 365-ть днів прийняти в гості турецький "Фенербахче", який був битий місцевим "Шереметьєвським гуртком спорту" (1:2). Цей поєдинок став, до речі, першим міжнародним матчем на території сучасної України.
А що ж Галичина? На жаль, хід першої світової війни перервав другий крайовий чемпіонат. Перервала війна і змагання українських команд, що входили до складу Шевченкового турніру, який розпочався 28 червня. 1914 року. Футболісти "України" після звитяг над тернопільським "Поділлям" (4:1) і "Сяновою Чайкою" (Перемишль) (4:0), мали зустрітись у фіналі з гравцями "УСК". Та після замаху на австрійського престолонаслідника в Сараєво, всі спортивні змагання було припинені. Розпочалась війна і українська молодь вирушила вирушила зі зброєю в руках боронити власну землю. Українські хлопці замість спортивних змагань відправились в стрілецькі окопи, землянки та воєнні лазарети.
Лихоліття тривало довгих чотири роки, а потім розпочалась українська революція, і тодішнє покоління галицьких українців було відірване від спорту і позбавлене усіх радощів життя.
"Додому не повернулись сотні змагунів львівських клубів",- пишуть відомі історики галицького футболу Юрій Михалюк та Іван Яремко. Зі зброєю в руках загинули в рядах Січових Стрільців футболісти "України" - півзахисник Ананій Степанів, воротар Роман Перфецький, універсал (або, як тоді казали "всесторонній змагун") Роман Носківський, а також Дума, Гусаківський. Деякі з гравців не мали змоги повернутись до рідної домівки і продовжити виступи за клуб (М.Яворський, А.Зелений).
Футбольна секція СТ "України" була однією з двох (а також легкоатлетична), яка відновила свою діяльність після війни у 1921-му році. Роком раніше був створений Львівський окружний футбольний союз (перша ліга чемпіонату Польщі), переможець якого потрапляв до вищої ліги. У футбольній дружині "України", окрім деяких передвоєнних виконавців, додались і нові – брати Чорнії, Мурський, Савка, Терлецький. Були зіграні деякі товариські матчі, серед яких "Україна" зіграла в бойову нічию 2:2 з "Поділлям" (Тернопіль). Тим часом, в 1921-му львівська "Поґонь" взяла участь в першому чемпіонаті Польщі і серед п’яти учасників посіла почесне четверте місце.
В наступному 1922-му році "Україна" стає найкращою серед українських клубів: з дев’яти матчів тільки одна нічия та поразка, а решту – сім – виграють гравці "України" із загальним співвідношенням м’ячів – 36:14 на свою користь.
Цей же рік став тріумфальним для "Поґоні": польська дружина зі Львова здобула перше золото чемпіонату Польщі. До 1926 "Поґонь" стане ще чотири рази поспіль найсильнішою командою Польщі. У 1922 та 1923-му роках національні збірні Польщі та Румунії, по черзі спершу в Чернівцях ,а згодом у Львові, зіграють два товариські поєдинки (двічі по 1:1). В 1924-му збірна Польщі у складі з двома львів’янами (В.Кухар і М.Батч) посяде четверте місце на Олімпіаді в Амстердамі.
"Україна" даремно цей час не губила: 1923 рік приніс команді змагання з клубами інших національностей, зокрема польськими та єврейськими, які були за класом сильнішими від попередніх суперників. Кількість змагань "України" у сезоні 1923 року доходить до дванадцяти, з яких дев’ять команда виграла, а три звела внічию. Наступного року результаи матчів "України" були ще переконливішими: з 21 поєдинку – 18 перемог при трьох нічиїх (різниця – 109:29). Тоді ж виникла думка, щоб футбольна дружина СТ "Україна" вступила до ПЗОПН (польського футбольного союзу), однак про зреалізування того плану конкретної і ділової розмови ніхто не вів, згадують дослідники.
Великим святом українського футболу став приїзд до Львова на запрошення "України" чернівецького "Довбуша" в 1925-му році. Тим самим команди відновили розірвані війною контакти з буковинськими друзями. "Україна" та "Довбуш" провели два матчі: загальний баланс свідчить про очевидну перевагу буковинців – 2:2 та перемога чернівецького клубу 6:1. Цей це рік дав ще одну атракцію, а саме – змагання з найсильнішою єврейською командою Польщі – львівською "Гасмонеєю". Хоч "Україна" і програла 1:4, однак "своєю гарною поставою та джентльменською грою захопила цілий спортивний Львів", описують той матч очевидці.
Тож вже тоді "Україна" мала високий статус, з нею рахувались сильні суперники, які проводили з командою спаринги. "Україна" була безапеляційно найсильнішим українським клубом Галичини, що підтвердили змагання за срібну чашу "Дністра" з нагоди 15-ліття СТ "Україна", коли львівські змагуни легко перемогли свого найповажнішого суперника – "Беркут" з Перемишля – 7:1. Брак сильних опонентів спонукали "Україну" вступити до ПЗОПН. Команду серед учасників змагань чемпіонату Львівської області, які проводив ПЗОПН, бачимо вже у 1928 році. Перший виступ в першості ,чи мистецьких змаганя, як тоді говорили, завершився для "України" крахом – поразка 0:10 від станіславської "Рівери". Футболістам довелось докласти чимало зусиль, щоби залишитись в класі "А". Проте вже в наступному 1929 році "Україна" здивувала громадськість і заткнула рот скептикам: протягом сезону були розбиті "Польонія" (Перемишль) – 4:1, "Ревера" - 6:1 і розромленим також залишився чотириразовий чемпіон Польщі – "Поґонь" - 6:2! Ці два різні сезони переконали спеціалістів, що Україна диспонує значним потенціалом, але при відповідному відношенні до справи. Тому нікого не здивував виклик до збірної Львова двох футболістів "України" - В.Кобзяра та О.Петріва.
На світлині - "Україна", склад 1929 року:
Дир. Є.Чучман,С.Магоцький, В.Воробець, В.Кобзяр, В.Лисик, О.Петрів,
Т.Сич, М.Труш, С.Борчук, Р.Рак, Р.Цимбала, Р.Скрегота, О.Новицький, В.Грещук
У наступних роках картина не змінювалась: "Україна" надалі виступала на провідних ролях у лізі (за винятком 1931-го року та 1935-го). Футболісти часто брали участь у різного роду репрезентаціях та тімах Львова. Також дружина "Україна" мала товариські матчі по районах Галичини, чим проводила значну роботу по піднятті національного духу. В ті роки у різних лігах Львівщини грало немало футбольних дружин, які представляли українські клуби.
У 1931 році провідники секції копаного м’яча запросили на посаду тренера фахівця з Відня – Стрнада, який багато спричинився до становлення команди. Того ж року на святкування 20-літнього ювілею СТ "Україна" до Львова приїхала ужгородська "Русь", з якою було проведено два матчі (1:1 та 0:3). Як згадують футбольні історики, цим матчам передувала відверта провокація: злочинці навмисне підпалили трибуну на спортовому майдані "Сокола-Батька". Вона згоріла дощенту разом з огорожею. Та все ж запланована зустріч відбулась, правда на домашньому грищі "Чарних".
1932-й рік "Україна" провела так: у 35-ти матчах 18-ть перемог, 7 нічиїх і 10 поразок. Однак для галицького футболу цей рік став пам’ятним по одній незвичайній причині: тоді вперше у червоно-чорній футболці "України" на поле вийшо юнак Карло Мікльош – великий гравець, з яким пов’язані досьогодні не лише гучні перемоги "України", але й всі ключові здобутки львівського футболу. Однак розповідь про цю непересічну постать вимагає окремої теми блогу…