Без минулого немає майбутнього. Надалі вивчаємо історію футболу на українських землях.
У Львові, як у столиці Галичини, автономного краю великої Австро-Угорської імперії, на початку минулого століття прогресивно розвивався спорт, і футбол зокрема. Однак, задля справедливості, варто відзначити і те, що і в Києві, і в Ужгороді, і на Буковині, на початку двадцятого століття футбол також збільшував своє значення в суспільстві, хоч і не так помітно. В Києві домінували клуби чеських робітників, в Буковині в 1903 році утворився перший клуб – ДФК, який був німецьким за національним складом, а на Закарпатті переважали угорські команди. Про серйозно організовані дружини українські не йшлося.
Та повернемось в Галичину. Вже у 1905 році був проведений перший чемпіонат міста Львова з футболу, в якому виграли "Чарні". Так, ця команда, як ми писали в попередньому блозі, не славилась великими здобутками на всепольській арені, хоча на місцевому рівні була завжди на провідних ролях. Про це свідчить перше закордонне турне "Чарних" у 1909-му році в Чехословаччині.
Український спорт через устиски, в основному поляків, прогресувати почав трохи пізніше. Однак, саме спорт і, що найважливіше – футбол, став тією силою, яка змогла консолідувати галицьких українців на національну боротьбу і з гордістю, поряд з поляками, заявляти про свою ідентичність.
Професор Академічної Гімназії Тарас Франко (син Івана Франка) пише, що український спорт у Львові постав на початку століття з маївок: "У травні і й червні молодь Української Академічної Гімназії під керівництвом професора Р. Цеглинського вибиралася у заміську прогулянку. Спочатку молодь займалась руховими забавами: третяком, перерваним королем, а згодом взявся звідкись м’яч. Він одразу став осередком заінтересування всієї молоді, випер одразу всі інші ігрища і переможно вийшов на перше місце серед інших спортів. Професор не знав добре, що з м’ячем робити. Правила англійського союзу копаного м’яча були йому невідомі. Найлегше йшло з установленням воріт: хлопці понаскидували дві купи блюзок і шапок, і брамки були готові, віддалені від себе на яких 150 метрів. Вся молодь ділилась на дві величезні дружини і на безмірному грищі чекала нетерпеливо на початок гри. А початок був дуже оригінальний. На середині поля лежав на землі м’яч, а з обох сторін розбігалися проти себе провідники дружин, найліпші бігуни, і на повній швидкості мали копнути м’яч. Потім наставала загальна чудова копанина і пекельний вереск. М’яч крутився, як тріска в ополонці, копаний рівночасно в стиску, не мав виходу з-поміж лісу ніг. Коли куля виривалась десь щасливо, зараз же за нею гнали завзятущі групи копунів, окружали збитою масою і копали ногами куди попало, переважно по кістках товаришів. Згодом слабші, підкошені, відступали, стиск поріджувався і можна було десь-колись стрілити по воротах".
Так виглядав футбол у виконанні галицьких українців на початку минулого століття, і він мало чим відрізнявся від гри Львів-Краків, яка була проведена у 1894-му році.
1906-го року в Українській Академічній Гімназії професор Іван Боберський заклав УСК (Український Спортовий Кружок), а згодом подав ідею організувати при руханковому товаристві "Сокіл-Батько" секцію студентів вищих шкіл у Львові, яка переросла у Спортове Товариство "Україна". Тут, на непересічній особистості професора Івана Боберського, варто зробити певний відступ. Адже саме за його ініціативи зародився український спорт, футбол, спортивна українська журналістика і, а з часом і організація Українських Січових Стрільців.
Іван Боберський – це такий собі галицький П’єр де Кубертен (французький барон, творець новітньої олімпійської ідеї). Походив Боберський зі старого роду, що мав витоки з княжих часів. Народився він 1873-го року в селі Доброгостів на Самбірщині. Навчався в Австрії, захоплювався ідеєю фізичної культури, завершив відповідні студії. Стажувався в Німеччині, Швеції, Чехії та Франції. Побачивши, яке величезне значення у формуванні нації відіграє спорт , Боберський, повний наснаги, приїхав в Галичину 1901 року і розпочав пробудження нації галицьких українців. Сам вчителював, крім руханки, німецьку мову. Об’їздив всю Галичину, поширюючи спорт серед українського парубоцтва та жіноцтва. Усюди виступав з публічними промовами, наголошуючи на важливому значенні фізичної культури для українського народу. Результати його діяльності: до 1914-го року кожне третє село Галичини мало свої руханкові товариства.
Іван Боберський
Боберський сам видавав спортивні журнали, листівки, буклети. Служив прикладом блискучого спортивного журналіста. Він вимагав в національній фізичній культурі рідного вислову, галицького духу, тому створив такі новотвори як "лещетарство" (лижний спорт), "кошиківка" (баскетбол), "стусан" (удар), "сітківка" або "відбиванка" (волейбол), "наколесництво" (велоспорт), "гаківка" (хокей), "копаний м’яч".
Акурат в 1906 році Боберський видав підручник "Копаний м’яч", в якому для української молоді Галичини конкретно уклав правила футболу. За деякими історичними довідками, ми також дізнаємось, що футбольну команду "Україна" Боберський створив ще у 1903 році у Цiсарсько-королiвськiй руськiй академiчнiй гiмназiї. Однак, це була радше любительська команди, про ігри якої нам відомо мало.
При великій заслузі професора Степана Гайдучка та студентів Гриця Личаківського, Василя Павліїва, Матвія Яворського та інших, восени 1911 року було створено СТ "Україна", в якому футбол відразу став найпопулярнішим видом спорту. Час заснування секції футболу збігається з часом створення товариства. В ньому, звісно, переважала виключно українська ідея. Саме СТ "Україна" першим вжило цю назву – "Україна". В надскладні часи Австрійської монархії, а згодом і панської Польщі, на це могли зважитись лише сильні духом люди, які в основному були репрезентантами української нації.
Згадуючи про початки товариства "Україна", Iван Боберський пише: "Звернувся я до моїх тодiшнiх вихованцiв серед академiчної молодi iз пропозицiєю щодо створення у Львiвському унiверситетi репрезентацiйного спортового клубу української молодi, який повинен називатися "Україна" та заохочувати студентiв до занять спортом. Клуб мав спонукати українську молодь не тiльки до духовного, але й до фiзичного удосконалення. Дружини копаного м’яча, гакiвки, бейсболу мають не тiльки змагатися iз командами чужих клубiв, але i заохочувати українську молодь до спiвпрацi iз молоддю iнших народiв". Від самого початку Товариство було доступним для українських студентів та професорів з iнших вищих шкiл Львова. Про це свiдчить 15 стаття Статуту: "Звичайним членом Товариства можуть бути: а) студенти й студентки всiх вищих шкiл у Львовi; б) професори й доценти всiх вищих шкiл у Львовi". Шляхом вiдкритого членства Товариство поширювало українську державницьку iдею. Членами спортового товариства "Україна" відразу стали 43 академісти галицьких українців, що засвідчило велику зацiкавленість української молодi iдеєю спорту та усвiдомленням його значення для реалiзацiї української нацiональної ідеї в Галичині.
Пiд враженням свята Покрови, сповненi енергiї та запалу, молодi студенти органiзовують 15-18 жовтня 1911 року Першi запорiзькi iгрища, які за характером та формою проведення стали українським аналогом грецьких олiмпiад. Пiсля закiнчення першої частини змагань iз легкої атлетики о 15-й годині розпочався футбольний матч мiж командами академiчної гiмназiї та СТ "Україна". Напередодні, 11 жовтня 1911 року, "Дiло" надрукувало оригiнальний анонс цього футбольного матчу: "В недiлю, 15 жовтня, обiд мусить бути точно о 1-iй годинi пополудню, бо рiвно о 3-iй годинi розпочнеться зустрiч у союзі (Assotiation football) мiж Першою дружиною академiчного спортового товариства "Україна" та Першою дружиною львiвського "Українського спортового кружка". Початок точно о 3-iй на стадiонi "Сокола-Батька". Цiна входу – 0,60 крон. Для учнiв, академiкiв та вiйськових – 0,30 крон. Сидячi мiсця на степеницi (трибунi), замовленi для пань, – по 0,70 крон. Мiсця в льожi – по 1,20 крон". Зустріч, яка відбулася на стадіоні "Сокола-Батька" проти команди "УСК", принесла "Україні" поразку 1:2 ,але до історії галицького та українського футболу назавжди увійшов перший склад "України": С.Королик, В.Богонос, К.Мацюрак, Д.Вахнянин (згодом - знатний лікар "усусів"), К.Шуховський, С.Гайдучок (друг сім’ї Франків, публіцист, начальник змагової комісії СТ "Україна", провідник галицької руханки), Р.Носківський, А.Зелений, І.Трушанко, В.Косаревич, Г.Лучаківський. Перемога "УСК" була цiлком закономiрною, бо це була уже добре зiграна команда, яка мала в своєму складi найкращого українського нападника того часу Костю Гусакiвського та сильного оборонця Василя Остапчука. Футбольна команда "УСК" ще в 1910 роцi з метою створення сильної футбольної дружини об’єдналася з командою спортового клубу "Днiпро", щоб гiдно змагатися з польськими, єврейськими, чеськими та нiмецькими командами. Футбольна дружина стала прототипом для команди СТ "Україна", адже саме "Україна" взала естафету в "УСК" і вийшла на першу роль серед українських клубів. Отже, 1911 рік, коли два союзники – "УСК" та "Україна" зіграли товариський матч, можемо вважати точкою зародження першого українського найсильнішого футбольного клубу Галичини та Польщі - "України".
До кінця року молоді українські футболісти провели ще два матчі: 3 листопада здобувають свою першу перемогу над "Чеським тімом" - 5:2, а 8 листопада поступаються вже тоді титулованим "Чарні" з розгромними 0:5.
Відновили змагання футболісти "України" лише в травні 1912 року матчем проти того ж "УСК". Пояснюється це тим, що футбол тоді не був надто популярним видом спорту серед глядачів, значить і не було потреби проводити футбольні матчі раніше за складних погодніх умов. Та й самі футбольні матчі проводились нечасто. Бувало, згадують дослідники галицького футболу, "Україна" була змушена переносити час і місце змагань на прохання різних товариств, що влаштовували розмаїті заходи (фестини, зібрання, тощо) та просили "не робити конкуренції". Та все ж, справа "України просувалась і команда виходила на чільне місце серед українських футбольних команд.
З відомих нам на сьогодні трьох матчів "України", які команда провела в 1913-му році, окремо вирізняються дві нічиї з "Гасмонеєю" (2:2), а також поразка від львівської "Поґоні" (1:3), яка тоді, зауважте, стала бронзовим призером чемпіонату Галичини. У тому ж році "Україна" вступила до австрійського союзу копаного м’яча. На той момент футбольна федерація Галичини налічувала чотири команди вищого класу ("Поґонь", "Чарні", "Вісла" і "Краковія") і двадцять команд класу "Б". Саме 1913-го року відбувся перший чемпіонат Галичини, в якому краківські клуби випередили львів’ян, а переможцем стала "Краковія"…