Вихованець ковельського футболу у складі польського клубу завоював бронзову медаль Екстракляси.
Вчора в польській Екстраклясі відбулися заключні матчі Чемпіонського раунду. Нам вони особливо цікаві, адже у складі команди «Яґеллонія» за медалі боровся 23-річний український напівоборонець Тарас Романчук. Наш легіонер ще рік тому грав у польській другій лізі, куди потрапив після виступів у футзалі та чемпіонаті області. За цей час «ковельський самородок» перетворився у важливого гравця команди-сенсації чемпіонату Польщі.
27 матчів (4 голи) він провів у Екстраклясі, ще два – в національному кубку. А його команда, якій напередодні сезону-2014/2015 прогнозували виліт, наразі гарантувала собі бронзові медалі, але зберігала шанси навіть на срібні аж до останнього туру. Для цього потрібно було самим вдома обіграти ґданську «Лехію», а також дочекатися осічки головного конкурента – «Леґії», яка приймала хожувський «Ґурник».
З першим – склалося. «Яґеллонія» здолала «Лехію» з рахунком 4:2, і переможну крапку в матчі поставив якраз наш легіонер. Однак «Леґія» зуміла вдома переграти «Ґурник» (2:0), тому команді з Бялистока дісталася «бронза».
– Чи повірив би перед сезоном у такий розклад? – перепитує нас Романчук, почувши перше запитання. – Навряд чи! По-перше, я перейшов у команду з другої ліги Польщі й ще мав довести власний рівень тренерові. По-друге, самій «Яґеллонії» прогнозували виліт. А фаворитами сезону вважалися ті ж «Леґія», «Лехія», «Лех», можливо – «Вісла», «Ґурник». Але – в жодному випадку не ми.
У розмові з «Футбол 24» Тарас розповів, як його помітили представники «Яґеллонії».
– Власне, ми з друголіговою «Леґіоновією» боролися за збереження місця в дивізіоні, адже лише за рік пробилися туди з третьої ліги. У нас в команді грав іспанець, і саме на нього приїздили подивитися. Але вийшло так, що він перегляд в команді не пройшов, а мене запросили і вже через якийсь тиждень запропонували підписати контракт. Звісно, я дуже хотів себе проявити в Екстраклясі. Мріяв про це. Але якби не довіра тренера та підтримка колективу – було б особливо важко. Зараз насолоджуюся сезоном. У нас у місті Бялистоку – неабиякий ажіотаж (місцеві запевняють, що взагалі – небувалий). Вперше «Яґеллонія» увійшла в медалі. Уже навіть заготували автобус з відкритим верхом – якщо не розчаруємо вболівальників, то нас провезуть по місту колом пошани.
На запитання, чи слідкують за ним на батьківщині, футболіст відповідає ствердно.
– Аякже! З дому часто телефонують, запитують, як справи. Постійно просять розповісти, коли наступний матч і де його можна подивитися. Цікавляться не лише рідні і друзі – а й колишні одноклубники, земляки, вболівальники. До слова, сьогодні на матчі (розмова відбулася вчора - Ред.) мають бути мої батьки, перший тренер. Це була моя велика мрія – щоби всі вони подивилися, як ми тут з «Яґою» граємо.
Уточнюємо запитання – а якщо замислитися про майбутнє, про чемпіонат України думаєш?
– Наразі хочу зіграти з «Яґеллонією» в єврокубках. Попереду – кваліфікація, яка стартує уже через кілька тижнів. Маємо свої завдання, маємо й великі мрії. Тут, у Польщі, всіх надихнув «Дніпро». Нас мріють бачити у груповому етапі. Чи готове місто приймати єврокубки? Ясна річ. У Польщі всі співчувають Україні, що через велику біду, яка навалилася на нашу державу, доводиться всім командам ділити «Олімпійський» і «Арену Львів». У нас у місті не сумніваються, що приймуть єврокубки. Стадіон готовий – досить комфортний, вболівальники ходять активно. Аеропорт на відстані зарегламентованих 200 км є – у Варшаві. Тож Бялисток має все для того, щоби приймати такі змагання.
Щодо виступів у чемпіонаті України… Звісно, я, як і всі, мріяв би зіграти за великі українські клуби. Можливо, своїми виступами приверну їхню увагу. Але наразі я – гравець «Яґеллонії», нещодавно пролонгував контракт. Попереду у нас – єврокубковий дебют. Всі сили віддам в наступному сезоні.
Тарас Романчук розповів нам багато цікавого. У найближчі дні на «Футбол 24» чекайте розширену версію інтерв’ю з українським легіонером, у якому піде мова про «польський конвеєр», який дає європейському футболу «левандовських», «блащиковських» і «теодорчиків»; феномен лігового футболу сусідньої країни, де у третій лізі грає більше команд, ніж у всьому чемпіонаті України; польський плей-офф із його плюсами й мінусами як приклад для нашого футболу; футбольний феномен Бялистока; білоруських «туристів»; українських «заробітчан»; ковельські уроки й настанови на майбутнє.
Артур Валерко