Уболівальники французького Парі Сен-Жермен склали свою команду мрії. До символічної дружини не потрапили головні зірки сьогодення "червоно-синіх" – Неймар і Кіліан Мбаппе.
Символічну команду парижан усіх часів склали активні читачі авторитетного видання L'Equipe. Цікаво, що місця у ній не знайшлося переважній більшості нинішнього складу ПСЖ.
Більшість героїв паризької публіки захищали кольори клубу в 90-ті. Тоді "червоно-сині" справді вважались сильною командою на європейській арені, регулярно боролися за чемпіонський титул, а кілька років поспіль всерйоз претендували на континентальний трофей.
Символічна команда ПСЖ має такий вигляд: Лама – Фурньє, Рікардо, Маркіньйос, Хайнце – Верратті, Матюйді – Раї, Роналдінью – Ібрагімовіч, Веа.
Бернар Лама (1992-2000 рр., 251 матч)
Уродженець Гвіани опинився на Парк де Пренс перед сезоном 1992/93, аби замінити місцеву ікону – Жоеля Батса. Чемпіон Європи-1984 якраз завершив кар'єру й перейшов до тренерського штабу парижан. Лама із завданням упорався. Він допоміг ПСЖ оформити друге в історії чемпіонство, здобув два Кубки Франції та Кубок кубків сезону 1995/96, а ще став гравцем року в країні та основним голкіпером національної збірної. А далі була безглузда історія з допінгом, оренда у Вест Хемі перед ЧС-1998 заради ігрової практики та протирання штанів за спиною Фаб'єна Бартеза на тріумфальному домашньому Мундіалі. Лама навіть зіграв 1 матч на Євро-2000 – теж переможному для Франції, але так і не повернувся на свій рівень і завершив кар'єру за рік у скромному Ренні.
Лоран Фурньє (1991-1994, 1995-1998 рр., 252 матчі, 18 голів)
Правий бек дебютував у чемпіонаті в 16-річному віці в складі Ліона, а до переїзду в столицю устиг дійти до фіналу Кубка чемпіонів із Марселем. На Парк де Пренс Фурньє провів 7 років із перервою на один сезон у Бордо. Чимало забивав, як для свого амплуа, й доклався майже до всіх трофеїв ПСЖ у 90-х. Влітку 1998-го вже в статусі ветерана він поїхав до Бастії. На Корсиці все швидко закрутилося і вже за 5 матчів Фурньє став керманичем місцевих "левів". Та стати топ-тренером в екс-гравця збірної Франції не вийшло.
Рікардо (1991-1995 рр., 115 матчів, 11 голів)
Бразильський центрбек прибув у Париж у статусі справжньої зірки. Рікардо брав титули на батьківщині та в Португалії, а з рідною збірною тріумфував на Копа Амеріка та взяв участь в Кубку світу на Апеннінах. На Парк де Пренс досвідчений бразилець став оплотом оборони й одним із лідерів золотої епохи парижан. Саме в ПСЖ тоді 31-річний Рікардо розпочав тренерську кар'єру. Він став 2-м у дебютному сезоні та взяв два внутрішніх кубка в другому, але провалився у чемпіонаті й повернувся до Бразилії. Із того часу Рікардо змінив півтора десятка клубів, а найбільших успіхів досягнув із Бордо (Кубок французької ліги-2007) та Васко да Гама (Кубок Бразилії-2011).
Маркіньйос (2013-дотепер, 179 матчів, 14 голів)
Пару Рікардо Гомесу в центрі оборони складає його співвітчизник Маркіньйос. Універсал команди Томаса Тухеля лише один із двох виконавців нинішнього складу ПСЖ, які потрапили до основи мрії. Бразилець справді важливий елемент парижан і здатен закрити будь-яку проблемну позицію "червоно-синіх". Маркіньйосу лише 25, а він вже один із улюбленців трибун. Ще кілька сезонів на Парк де Пренс і оборонець назавжди стане героєм фольклору місцевих фанатів.
Габріель Хайнце (2001-2004 рр., 99 матчів, 4 голи)
У французькій столиці аргентинський захисник провів 3 сезони перед переходом до англійського Манчестер Юнайтед. Хайнце був безумовним гравцем основи, але єдиним тогочасним успіхом парижан став тріумф у Кубку Інтертото. На цьому шляху ПСЖ здолав і Таврію, а захисник став автором єдиного забитого м'яча в Сімферополі. Та сам Хайнце свій період у Парижі може згадувати лише з позитивної точки зору. Саме тут він звернув на себе увагу європейських грандів, а батьківщина покликала захищати її знамена.
Марко Верратті (2012-дотепер, 202 матчі, 5 голів)
Хтось здивується, але спритний італієць проводить уже 8-й для себе сезон на Парк де Пренс. До Франції зі скромної Пескари Верратті переїжджав у статусі головного таланта свого покоління. Видані йому аванси реджиста парижан відпрацював сповна. Гра Верратті може бути непомітна для неозброєного ока, проте вплив італійського хавбека на структуру ПСЖ є колосальним. Він обирає темп гри, розсікає редути суперника різноплановими передачами та не цурається вступати у відбір. Чорнова робота, виконана Верратті, є неоціненною і робить його незамінним гравцем для кожного нового керманича Парижа. Ремісник, який диригує грою парижан, отримав визнання трибун і разом із Маркіньйосом став представником нинішнього складу ПСЖ у символічній команді.
Блез Матюйді (2011-2017 рр., 203 матчі, 23 голи)
Пару Верратті в центрі поля склав нинішній центрхав Ювентуса. Матюйді теж виконує неймовірний обсяг роботи на полі та здатен на нестандартні рішення. Із Верратті вони доповнювали одне одного, оскільки француз частіше долучався до атакувальних дій, а італієць залишався позаду. Така собі суміш знаменитих земляків – Жана Тігана та Клода Макелеле. Схожу роль присвоїв Матюйді в Ювентусі й Массіміліано Аллегрі. Проте, й у Парижі про нього досі тепло згадують. Зрозуміти фанатів "червоно-синіх" можна – Андер Еррера в нинішній формі та Паредес до Блеза Матюйді не дотягують.
Раї (1993-1998 рр., 145 матчів, 51 голи)
Молодший брат бразильського футбольного філософа Сократеса перебрався до Парижа наприкінці 1993-го за 4,6 млн доларів із бразильського Сан-Паулу. Вже наступний рік став найкращим для атакувального хавбека в кар'єрі. Він допоміг своєму новому клубу взяти титул, а в складі збірної Бразилії став чемпіоном планети. Упродовж п'яти сезонів Раї був головною примою ПСЖ, а після сезону 1997/98 зі спокійною душею поїхав догравати в Сан-Паулу. Нині він громадський активіст у Бразилії та філантроп.
Роналдінью (2001-2003 рр., 55 матчів, 17 голів)
Здавалося, що замінити Раї неможливо, та через 3 роки до Франції переїхав інший чарівник м'яча. Саме ПСЖ відкрив Європі Роналдінью. Перед сезоном 2001/02 у Парижі зібралася непогана банда (Хайнце, Артета, Почеттіно, Анелька, Окоча та інші), а тут ще й мегаперспективний бразилець додався. Та сезон закінчився провалом – ПСЖ став лише 4-м у чемпіонаті та пролетів повз ЛЧ, програв в 1/16 фіналу Кубка УЄФА та не взяв жодного з національних кубків. Злий жарт із парижанами, вочевидь, зіграв ранній старт сезону – 1 липня – через участь у Кубку Інтертото. Роналдінью, однак, швидко освоївся у Парижі (привіт "вічній" адаптації бразильців в Україні) та став найкращим бомбардиром команди в першому сезоні (13 м'ячів). Великі надії перед новою кампанією обернулися великим провалом. ПСЖ ще восени вилетів із єврокубків, а в Лізі 1 фінішував 11-м. Ронні був єдиною світлою плямою у кампанії 2002/03, тому не захотів грати ще один сезон виключно у французьких змаганнях. Пропозиція Барселони в розмірі 30 млн євро надійшла дуже доречно. А далі були злет (усі можливі трофеї і "Золотий м'яч") і падіння (сумнівні інвестиції, банкрутство, в'язниця).
Златан Ібрагімовіч (2012-2016 рр., 122 матчі, 113 голів)
Серйозність своїх намірів підкорити Європу нинішні власники Парі Сен-Жермен підтвердили влітку 2012-го, коли підписали зіркового шведа. Легендарний француз Жан-П'єр Папен відразу дав влучний прогноз щодо появи Златана: "У Франції давно не було такого нападника, як Ібрагімовіч. Він на рівень вищий за всіх інших". Таким він і був упродовж чотирьох років у Парижі. Форвард забивав по 3-5 десятків м'ячів за сезон, оформляв для ПСЖ чемпіонські титули ще взимку та брав однією лівою місцеві кубки. Та головному прориву парижан не допоміг навіть усемогутній Златан – Париж щороку в поході за кубком ЛЧ зупинився на стадії 1/4 фіналу. Проте, для фанатів парижан, особливо молодших за віком, він – головний ідол улюбленої команди.
Джордж Веа (1992-1995 рр., 96 матчів, 32 голи)
У французькому дивізіоні щороку з'являється з десяток талановитих африканців. Та поява ліберійського форварда мала ефект бомби. Такого сильного гравця Франція не бачила з часів легендарного Роже Мілла. Веа зміцнів у Монако, а в Парижі став зіркою світового масштабу. На Парк де Пренс він провів 3 сезони, та щороку допомагав парижанам дістатися до півфіналу єврокубів (Кубок УЄФА в 93-му, Кубок кубків – 94-й, Ліга чемпіонів – сезон 1994/95). У свою останню кампанію у складі "червоно-синіх" Веа став найкращим бомбардиром ЛЧ і поїхав до Мілана заповнити втрату ван Бастена. У тому ж 1995 році ліберієць став першим неєвропейцем, який здобув "Золотий м'яч". Нині Джордж Веа – президент Ліберії, а його син Тімоті розпочинає свій шлях до слави.
Тренер – Карло Анчелотті (2011-2013 рр., 77 матчів; 63,64 % перемог)
Період титулованого італійця на Парк де Пренс вийшов доволі дивним. Він очолив команду посеред сезону в статусі лідера, та програв чемпіонську гонку сенсаційному Монпельє. Спокійно взяв титул у наступному сезоні, давши старт гегемонії ПСЖ, а потім поїхав повертати на європейську вершину мадридський Реал. Суперечливі півтора сезони, однак саме з Анчелотті на чолі Париж вперше показав справжню міць на євроарені. Парижани на рівних боролися з Барселоною в 1/4 фіналу ЛЧ і лише через безглузде правило виїзного гола залишились без півфіналу. Окрім того, схоже, що дон Карло був останнім тренером ПСЖ, який міг брати під контроль зіркові витівки. Про Тухеля чи Емері цього не скажеш...
Роналдінью – 40: він сидить з наркоторговцями та корумпованими політиками, втративши все