Дві особливі історії від Дмитра Джулая.
Фантом
На перший погляд може здатися, що це якийсь бразильський послідовник Карла Пауера. Потім закрадаються сумніви. Адже на офіційну фотосесію команди промкнутися пощастить максимум один раз, а він ось, щороку, на кожній світлині, в ігровій формі. Чому ж тоді впродовж сезону ніде ніяких згадок про нього немає? Що це за привид такий?
А потім ще один сюрприз. Святкування перемоги Греміу в Кубку Бразилії-2016. І він знову в кадрі. Ще й здіймає трофей над головою. При цьому в протоколах матчів того турніру його ім’я не знайти. Одначе ім’я стає зачіпкою. І тягне за собою сумну історію Габріела Рібара Блоса.
Попервах нічого надзвичайного у ній не було. Молодий центральний захисник непогано виступав за Лажеаденсе у чемпіонаті штату Ріу-Гранде-ду-Сул 2013 року. Навіть забив Інтернасьйоналу, що уболівальникові Греміу особливо приємно. Дитяча любов до Греміу стала вирішальною, коли надійшли пропозиції від цього клубу та від Фламенгу.
У травні 2013-го Габріел, ще як орендований гравець, дебютував у футболці Греміу. Відразу в матчі Кубка Лібертадорес. У домашньому поєдинку, в якому Габріел відіграв 34 хвилини, бразильці перемогли колумбійський Індепендьєнте Санта-Фе – 2:1. На виїзді, вже без участі Габріела, поступилися 0:1. Згодом у стартових турах чемпіонату Вандерлей Лушембургу не надто довіряв захисникові.
Наступного разу Габріел вийшов на поле, коли команду очолював Ренату Гаушу. У цього тренера він поступово став гравцем основи. Після трьох вересневих матчів поспіль у стартовому складі Габріел готувався до виїзного поєдинку з Віторією. На тренуванні порвав зв’язки. Футболіста терміново перевезли із Салвадора до Порту-Алеґрі й зробили операцію. Лікар, котрий оперував Габріела (Фабіу Кребс), потім відмовлявся від інтерв’ю, тому достеменно невідомо, що саме спричинило вервечку подальших драматичних подій. Неофіційно, та ще й анонімно, кажуть про інфекцію, що вплинула на зв’язки та на процес відновлення.
У будь-якому випадку Габріел не зіграв би до кінця того року. А якраз в грудні закінчувалася оренда. Закон, щоправда, захищав Габріела. Договір із футболістом, травмованим під час матчу чи тренування, має бути подовжено автоматично. Але майже “автоматичним” став і біль. Тому Габріел, за власний рахунок, звернувся до Рене Абдалли, одного з найкращих спеціалістів Бразилії. Зробили нову операцію. Біль не зник.
За рік після дебюту Габріела представники Греміу, Лажеаденсе та агент гравця зустрілися, щоб обговорити ситуацію. Самого футболіста, занадто збудженого та знервованого, попросили почекати за дверима. Пізніше пішли плітки про те, що Греміу збирався просто повернути Габріела, але злякався судових позовів. Тодішній президент Лажеаденсе Маріу Дутра, навпаки, розповів, що з самого початку Руй Коста і Маркус Шитоліна поводилися шляхетно і самі запропонували подбати про Габріела.
По-перше, Греміу повністю викупив його контракт за 1 мільйон бразильських реалів (трохи більше 3 млн євро за тогочасним курсом). По-друге, зарплату гравця підняли до 30 тисяч реалів на місяць. Залишалося узгодити тривалість контракту. Оскільки навколо цієї історії багато таємниць, згодом навіть язичили про доживотну угоду. Але за правилами жоден контракт не може бути тривалішим за п’ять років. Тож Габріел став повноцінним гравцем Греміу до грудня 2019 року. Тільки от слово “повноцінний” більше нагадувало злий жарт. Документ, до речі, передбачав, що за два роки, якщо Габріел не повернеться на поле, футболіст отримає компенсацію й контракт буде скасовано. Не сталося цього лише з однієї причини. Габріел досі сподівається знову одягнути футболку Греміу не лише для офіційної фотосесії.
У березні минулого року, після п’яти операцій, він навіть взяв участь у кількох тренуваннях. Тоді лікарі казали, що це частина процесу відновлення. Кількома тренуваннями все обмежилося.
Що на нього чекає далі? Якби за ці п’ять років Габріел отримав відповідну кваліфікацію, то йому б з радістю запропонували роботу тренером у клубній академії. Але навчанню він часу не приділяв взагалі.
"Греміу прийматиме рішення так само, як на початку цієї історії, – каже президент клубу Ромілду Болзан Жуніор. – Пріоритетом є допомога футболістові”. Тож не виключено, що й цьогорічна офіційна фотосесія команди була не останньою за участі Габріела.
Динозавр
Його помічали з першого ж погляду. Не тільки через колір волосся. Зрештою у Берліні фарбованим волоссям нікого не здивуєш. Увагу привертала гра новачка Герти. Він дебютував у матчах Кубка Ліги, що проходив у липні 2001 року. Здолавши по черзі Байєр, Баварію та Шальке, берлінці виграли той передсезонний турнір, а Марселінью Параїба відзначився двічі.
До Берліна Марселінью прибув у супроводі рідних та друзів. Постійно поруч із ним було 8-10 співвітчизників. Замість того, щоб призвичаюватися до реалій нової країни, він створив собі маленьку бразильську оазу.
Часто це закінчується не дуже добре, але Марселінью неодноразово потім доводив, що формальна логіка його не стосується. Як на полі, так і поза ним. Навіть у Німеччині, де, подейкують, кожен матч є “зарубою”, а суворі правила мають виконувати всі без винятку. Взяти з собою родичів Марселінью спонукав досвід виступів у Марселі. Там він не прижився ще й тому, що почувався самотньо.
Яскравий початок кар’єри у Герті був продовженням успішного для футболіста року. У складі Греміу Марселінью виграв чемпіонат штату (у цьому турнірі він ще й став найкращим бомбардиром) та Кубок Бразилії. Усе це справило враження на Луїса Феліпе Сколарі. 9 серпня 2001-го Марселінью став першим уродженцем штату Параїба, що зіграв за національну збірну. Наступним кроком мала б стати участь у чемпіонаті світу, бо у Герті Марселінью відзначився в Бундеслізі 13 разів і віддав 5 результативних передач.
Але у березні 2002-го він “відзначився” зовсім інакше. Марселінью упіймали за перевищення швидкості. Він був напідпитку, їхав без паска безпеки й навіть без прав. Викликів до збірної вже ніколи не було. У Герті ж у 155 матчах Бундесліги він забив 65 м’ячів. Усе це супроводжувалося регулярними штрафами за численні нічні походеньки. І навіть коли він лягав спати о п’ятій ранку, був найшвидшим на наступному тренуванні. До аеропорту перед вильотом на матчі єврокубків він міг приїхати з похмілля.
"Зміг би грати до 50". Як легендарний Зе Роберто феєрить і б’є рекорди у 43 роки
Що вже казати про коронку південноамериканців – пізнє повернення після зимової павзи у чемпіонаті. “Думаєш, ну ще один день на сонечку, – розказував Марселінью. – Потім ще один, і ще, аж поки не опиняєшся у центрі скандалу”. Тим не менш всього після двох повних сезонів у складі Герти його включили до команди століття, коли 2003-го клуб святкував 111-й день народження.
Після виступів за Трабзонспор та Вольфсбург Марселінью вирішив повернутися до Бразилії. Йому було 33 роки й здавалося, що вистачить гуляки ще на два-три сезони. Саме тоді почалося найцікавіше. Марселінью грає досі. З 2008-го до 2018-го він виступав за Фламенгу, Курітібу, Сан-Паулу, Спорт, Греміу Баруері, Боа Еспорчі, Форталезу, Інтер де Лажис, Жоїнвіллі, Іпірангу, Трезі та Португезу. Зараз би пустити сльозу й захоплено торочити про незгасиму любов до гри. Однак у такої відданости може бути інша причина. Марселінью розтринькав значну частину заробленого в Європі, зокрема в Герті.
У березні минулого року він пережив ішемічний інсульт. Коли відновився, підписав контракт із Перілімою, клубом зі свого рідного штату. Дванадцятого січня Періліма стартувала у першості штату з поразки 1:4 від Ботафогу. Марселінью віддав результативну передачу. На свого молодшого (на 22 роки) брата. Також у заявці Періліми є син 43-річного хавбека. Це теж могла бути сентиментальна історія, якби не її гіркий присмак.