Про Чемпіонат СНД

Про умови створення та функціонування примарного чемпіонату СНД. Які можливості та перешкоди стоять на шляху до втілення цієї ідеї. та чи вона потрібна?

Традиційно зимова перерва в українському, та й в російському, чемпіонатах в інформаційному просторі характеризується, зазвичай, лише новинами про можливі купівлі-продажі, зрідка перебиваючись на результати жеребкування (за наявності) та аналіз виступів команди. Та цьогорічна зимова перерва надала журналістам (та й вболівальникам) значно ширше поле для обговорення: в Росії вирішили знов всерйоз взятися за створення примарного чемпіонату СНД.

Ідея цього чемпіонату не є новою. Вона неодноразово піднімалася на різних рівнях з моменту розпаду СРСР. Але якщо 20 років тому така ідея була цікава тим, що в пам’яті ще були свіжі протистояння українських та російських клубів в радянському чемпіонаті, то вже згодом такий інтерес почав пропадати. На початку 2000-х з приходом великих грошей в футболи цих країн така ідея знов виникає, але через те, що УЄФА не погодилась би на такий крок, дальше розмов справа не пішла.
Та в листопаді-грудні 2012 р. російські клуби (ЦСКА, «Зеніт») знов піднімають це питання. Головними критеріями, якими керуються керівники цих клубів, є бажання грати проти сильних суперників не декілька матчів в році, а протягом усього чемпіонату, збільшити відвідуваність домашніх матчів, отримати більше коштів від спонсорів та за телепокази. Все цілком зрозуміло – клуби повинні самі заробляти на своє існування, а не бути дотаційними забавками, а також в сильний чемпіонат значно легше запросити висококваліфікованих виконавців.
Однак не все так просто, як це може видатися зі слів Міллера чи Гінера.

Перше з питань – представництво. Хто братиме участь в новому чемпіонаті? Лише клуби України та Росії? Клуби з інших пострадянських країн? Яка квота для кожної з країн? Чіткої відповіді так і не було отримано. Зате Грузія та Азербайджан відповіли, що навіть не розглядатимуть такого питання. Окрім того, підвищення та пониження в класі за яким принципом відбуватиметься? І що тоді робити з національними чемпіонатами? Без відповідей на ці найпростіші питання важко нормально говорити про подальшу долю такої ідеї.

Найболючіше питання – це представництво в єврокубках. Яким воно буде – також невідомо. Відповіді немає ні в ініціаторів, ні в УЄФА. Якщо додати коефіцієнти України та Росії, які є на даний момент (49,091 та 43,665 відповідно), то, звичайно, такий чемпіонат спокійно обійде провідні чемпіонати Європи. Але тоді представництво двох країн скоротиться до 7 учасників замість 12 зараз. Це вигідно УЄФА, але не клубам.
 

Відвідуваність і телепокази. Для прикладу, в цьому чемпіонаті в домашніх матчах «Шахтар» підтримувало на трибунах 378733 глядачів (в середньому 42081 людина на матчі при стадіоні на 51504 людей, що становить понад 81% заповнюваності). В цей час ЦСКА за таку саму кількість матчів прийшло глянути лише 97680 глядачів (в середньому 10853 людини за матч при стадіоні у 18636 («Арена Хімки»), що становить лише 52%. Так і матч проти «Зеніту» грали на «Лужніках» (місткість 78360) з 15621 глядачем на трибунах). І це лише 10 показник в російській Прем’єр-лізі. Та й матчі «Дніпро - Рубін», «Металіст – ЦСКА», як і більшість інших матчів, будуть цікаві лише для внутрішнього глядача і для деяких країн з Балкан, однак особливо сильно не вплинуть як на відвідуваність матчів, так і на їх телепокази. Причина – глядачі з сильними чемпіонатами (Англія, Іспанія, Німеччина, Італія) ніколи не дивляться сусідні чемпіонати (за винятком надпринципових дербі), а відвідуваність українських топ-клубів є достатньо високою, на відміну від російських. Звідси виникає декілька питань: невже «Шахтар» зможе значно збільшити відвідуваність матчів? Навряд. Підняти ціни на квитки, щоб збільшити прибуток? Менеджмент клубу не піде на такий крок. Чи не варто ЦСКА почати працювати над тим, щоб фанати ходили на матчі команд в чемпіонаті Росії, а не поглядати в бік України, де відвідуваність з кожним роком зростає? Так. Адже якщо на матч з «Зенітом» прийшла така мізерна кількість глядачів (як для Москви, так і для «Лужніків»), то невже на «Шахтар» чи «Динамо» стадіон буде заповнений вщент, не говорячи вже про «Металіст» чи «Дніпро»? Знов ж таки навряд. Чи зросте ціна реклами в такому чемпіонаті, який має таке саме покриття, що і теперішні російський та український? Зросте, але не значно.
 

Матчі з сильними суперниками. Це єдиний козир, які можуть представити російські клуби в боротьбі за створення цього чемпіонату. Клас виконавчої майстерності гравців «Зеніта», «Спартака», ЦСКА, «Анжі» явно виший за гравців команд другої половини українського чемпіонату, і, відповідно, гравці «Металіста», «Динамо», «Дніпро» чи «Шахтаря» явно потужніші за російську другу половину чемпіонату. Та чи погодиться перейти умовний топ-гравець «Х»в команду «Y», яка в одному з чемпіонатів займала призові місця і брала участь в єврокубках, а в новому, через обмеженість євроквоти, не буде грати в них? Саме через Лігу Чемпіонів наші клуби можуть запрошувати кваліфікованих виконавців і цю кваліфікацію з кожним роком покращувати.

Багато організаційних питань стають на шляху втілення в життя цього чемпіонату. Коли, як приклад, наводять КХЛ та успішне об’єднання клубів з різних країн, не враховують декілька фактів:
- це до чемпіонату Росії з хокею (КХЛ) приєдналися клуби з інших країн, а не був створений об’єднаний чемпіонат цих країн.
- хокейні клуби не беруть участь в єврокубках, на відміну від футбольних.
- рівень розвитку чемпіонатів України з футболу та хокею знаходиться на різних, цілком відмінних, стадіях.

Багато що сходиться до рішень УЄФА та національних федерацій. І якщо перші ще не дали своєї відповіді, то українські футбольні чиновники не схвалюють таку ідею (як і деякі російські). І саме в їхніх руках і є коефіцієнт України в УЄФА, а відповідно, за їхньої згоди клуби беруть участь в єврокубках, і відхід власників зі своїми клубами в такий чемпіонат без згоди ФФУ є не більше, чим футбольним самогубством.

Та й УЄФА стоїть перед вибором, який може значно вплинути на розвиток клубного футболу в Європі. З одного боку, зменшення квоти для країн зі Східної Європи збільшить кількість команд із Центральної та Західної Європи, яка економічно вигідніша УЄФА, адже туди значно активніше їдуть футбольні туристи. Але, незважаючи на те, що славнозвісна G14 давно канула в лету, її ідею щодо створення власного чемпіонату з цих команд (Реал, Барселона, Валенсія, Мілан, Інтер, Ювентус, Ліверпуль, МЮ, Арсенал, Баварія, Борусія (Дортмунд), Баєр, Аякс, ПСВ, Олімпік (Марсель), ПСЖ, Олімпік (Ліон), Порту) її керівництво може відновити знов, опираючись на створення чемпіонату СНД. Тому в УЄФА добряче обдумуватимуть цю ідею, цілком розуміючи, що вона може принести не об’єднання малих національних чемпіонатів, а сепаратизм у великих. І все з однією метою – отримання коштів. Але цього разу в обхід УЄФА та їх фінансового fair-play.

Тому думати є над лише над тим, чи потрібно це Україні і нашому футболу?