Фатальний “Бетіс” з його останніми хвилинами, казкове перетворення малажської карети на гарбуз, інтенсивні тренування грандів, “Валенсія” у ролі істинної третьої сили іспанського футболу та неймовірні пригоди басків у власних домівках — це все він, блискучий 15-ий тур Прімери.
Тур випало починати чотирьом “Реалам”, з яких один має ще й приставку, таку близьку серцю форварда “Барси” та іспанської збірної, - “Вілья”. І ось що ці матчі показали - “Вільяреал”, виявляється, не може перемогти навіть знедолений, знекровлений, позбавлений головного тренера та хоча б посереднього фінансування клуб, яким є “Реал Расінг”.
Сантандер бере таки свою другу перемогу і першу під керівництвом нового чудотріо наставників. Увага, тільки сьогодні оголошую повний список - Хуан Хосе Гонсалес, Феде Кастаньйос і Пабло Пінільос. Останній, до речі, попри свій поважний вік (37 років), ще донедавна був захисником команди і навіть провів 20 матчів у минулому сезоні. Хуанхо Гонсалес, номінально найголовніший тренер з усіх, вже виконував подібні обов'язки у 2009-му до пришестя Португала. Три моменти за матч — замало для команди, яка фінішувала четвертою у попередньому чемпіонаті і виступає в групі ЛЧ. Тож криза урочисто продовжується. Єдиний плюс — поява на 26-й хвилині Нілмара, який на слух так підозріло схожий на Неймара. Тепер “жовта субмарина” знову буде з форвардами.
Мадрид пройшовся по Хіхону, погуляв вуличками, чомусь здається, що вони там вузькі, і вирішив поганяти м'ячик кілька хвилин цілком серйозно, мовляв, не пасує нам уподібнюватись до “Барси” з її “Хетафе”. Три голи, при створенні яких знову красувався скромний аргентинський трудяга, чий характер так імпонує нескромному, але теж трудязі тренерського цеху Жозе Моурінью. А нам залишається лише зацінити і смачно прицмокувати при перегляді неймовірного голасо з гострого кута.
“Барселона” після дружніх обіймів Мартінеса з Гвардіолою відвалила “Леванте” 5 сухих голів, як рідним так, знаєте, від душі. Для рідних ж не шкодують, а могли і того більше вкинути. Розчаруванню моєму не було меж. Ні, перемога “барсиків” читалась легко і невимушено, але щоб аж так безпощадно легко? Хоча, як жартують в інтернеті, Барселона на “Камп Ноу” не може забити більше п'яти, бо регламент не дозволяє (5:0 - настільки улюблений їх рахунок удома, що після п'ятого “синьо-гранатові” атакувальники починають ніяковіти перед воротами, немов у них це вперше). Відзначимо дубль Сеска, а також голи Санчеса і Куенки. Росте нова зміна форвардів у каталонців, буде на кого покластися Гвардіолі. Не на старості, а у тяжку хвилин травм та дискваліфікацій. І ніяких там Ібрагімовічів — навіщо, дійсно переплачувати?
“Валенсія” за Емері потроху виростає у третю силу іспанської першості. Такий собі їхній “Металіст”, який нарешті обріс кістками і м'язами для того, щоб боротися за чемпіонство, та все ще має труднощі в очних поєдинках із грандами. Команда з “Местальї” так само близька до мети посперечатись з богами, але постійно не вистачає якого крочку або пунктика. Відстань насправді дуже мала, якщо зважувати на фінансові можливості, на проценти від телеправ, зрештою, на склади, однак цю межу поки ніяк не перейти. Водночас надзвичайно тішить той факт, що “кажани” знайшли ідеальний варіант долання різних середнячків та аутсайдерів — без надзусиль і паніки, коли щось не вдається, методично, послідовно і рівно настільки, наскільки потрібно. Ось і у поєдинку з “Еспаньйолом”, коли гості зрівняли у другому таймі рахунок, Емері зі спокійним виглядом (вмирає він лише проти “Барси” та “Реалу”, або в інших надважливих іграх) випустив Сольдадо, а той вирішив гру одним епізодом, без суєти.
“Атлетіко” нарешті продемонстрував ознаки відродження і красивої гри. Ніщо так не надихає енергією в неділю після полудня, як споглядання тих мережив комбінацій, які влаштовували Габі, Рейес, пробачений Мансано, Дієго і, звичайно, Фалькао! А потім ще Сальвіо розігрався не на жарт, відповівши критикам, які все ніяк не могли дочекатися від аргентинця красивих фінтів та ударів. Чемпіонська гра Фалькао взагалі дає підстави мріяти про зону ЛЧ. Гравечище! Бомбардирище! Єдине, що бентежить, то це суперник. Все ж запалу “Райо” вистачило, як видається, лише на старт першості і зараз команда потроху просідає, й близько не демонструючи злагодженості командного механізму. Кожен ніби грає у свій окремий футбол. Але постава підопічних Мансано обіцяє на майбутнє ще не одну феєрію, з якою має прийти і позитивний результат. Зрештою, до зони ЛЧ вже лише 7 пунктів, а конкуренти знижують оберти.
Пеллегріні не дає спокою слава Юрія Сьоміна з його заміною Шевченка на Леандро в матчі зі “Стоком”. Ось він і вирішив прибрати двох ключових гравців атакувальної лінії — Касорлу і Рондона. Ну, виграємо ж, так? Так. У суперниках 18-та команда Прімери? Так. Але не врахував чилієць, що у басків є особливий склад розуму, ментальності та духу. Вони б'ються до кінця — свого чи суперника, не важливо. Іноді пропускають, як “Атлетік” на “Сан-Мамесі” з “Барселоною”. Але часто виривають на жилах перемогу. Те, що зробив “Сосьєдад” з “Малагою”, нічим не поясниш, окрім величезного бажання і гігантської майстерності Карлоса Вели та Дієго Іфрана. Як там кричали іспанські коментатори? Карлітос Вела? Та він справжній Дон Карлос, королівська особа за вмінням грати у футбол. А може, просто у малажської попелюшки збіг час, і її “наворочена” карета перетворилася на банального гарбуза? Свистіти потрібно було раніше, пане Рефері.
Є такі бідолашні команди, як “Бетіс”, які працюють на тренуваннях, слухають всі настанови тренера, що, до речі, все по ділу говорить, наь полі викладаються, грають з душею. А отримують нуль очок у підсмку. Ну як ще, скажіть на милість, має грати команда Пепе Меля, якщо у іграх на зразок останньої з “Осасуною” замість того, щоб добивати суперника і вивозити перемогу, пропускає красивий, але якийсь дурнувато нелогічний гол в на останній секунді. Радий, що тренеру дали шанс продовжувати вести команду за собою і після поразки на “Рейно де Новарра”, позаяк Мель на нього заслуговував. Адже той матч керівники “Бетіса” оголошували вирішальним у долі наставника. “Біло-зелені” могли претендувати на звання команди туру, якби витиснули максимум зі своїх численних можливостей у другому таймі. От тільки як тепер здобути впевненість у своїх силах, сказати важко.
“Атлетік”, до слова про характер, теж забив на фінішному відрізку (щоправда, першого тайму) у нуднуватому матчі з “Мальоркою”. 30 секунд команди переграли доданого часу, що викликало праведне обурення господарів матчу. Але, звиняйте, граємо за свистком судді, а не своїм уявленням про час і його кінець.
“Гранада” здобула чергову поспіль перемогу, суху над “Сарагосою”, а раділи гравці, немов здобули грандіозний тріумф.
Героїв туру так багато як тренерів у Сантандера. Тому просто назву їх наостанок — Андреас Фернандес; кіпер “Осасуни” за героїзм при обороні своїх воріт; хавбек памплонців Некунам за фантастичний штрафний на 93-й хвилині; Карлос Вела за надзвичайної краси та значимості гол на 2:2; Анхель ді Марія за гол і за риси характеру; Солдадо за ефективність в максимально стислі терміни; вся команда “Расінга” і особливо Крістан Стуані за такий бажаний гол; Фалькао і Дієго за багато чого, але насамперед комбінацію у моменті з другим голом.
Насолоджувався Тарас Котів