У Прем’єр-лізі все повертається на круги своя: "Челсі" перемагає, "Лівер" поступається, а Луїс Суарес знову провокує.
Укладачі календаря Прем’єр-ліги напевно й гадки не мали, що в стартовому матчі 14 туру зведуть лобом до лоба команди із топ-п’ятірки. Відтак, шанувальникам англійського футболу довелося розпочинати трапезу дещо незвично – одразу з найсмачнішої страви. І "Ньюкасл" та "Челсі" не підвели, організувавши багатий на події та голи матч, в якому "сороки" були немилосердно побиті. Відбулося таке собі розвінчання культу. Ні-ні, не тирана з люлькою в пащеці, звісно, а симпатичного колективу з берегів річки Тайн. У "Ньюкасла" забракло досвіду, щоб продуктивно змагатися з монстрами чемпіонату. Парадоксально лиш те, що матч з "аристократами" виявився за змістом гри найкращим з тих, що команда Пардью продемонструвала в останніх трьох турах. Та банальний нефарт, а також втрата концентрації на останніх хвилинах поєдинку призвели до такого катастрофічного рахунку, який загорівся на табло перед фінальним свистком.
Що зараз для "Ньюкасла" найголовніше? Не втратити віру у власні сили, не розгубитися на півдорозі, продовжувати гнути свою лінію, нехтуючи двома ляпасами від "Ман Сіті" та "Челсі". Адже за потенціалом ця команда є реальним претендентом на путівку в єврокубки. Натомість "аристократи" гарантували собі чудовий настрій перед матчем із "Валенсією". Боаш довів, що його команда таки може грати в ефективний футбол, проте для цього потрібно позбутися численного баласту, який ускладнює реформи і рух вперед. Анелька напару з Алексом вже підшукують собі нові команди. Хто наступний у списку зайвих? Торрес?
Як і старт туру, його фініш видався яскравим та сповненим непересічних подій. Перед нами постав вже звичний "Ліверпуль", який щиро духопелить лідерів, що аж пір’я розлітається на всі боки, натомість зі середнячками має регулярні проблеми. Це вже комплекс якийсь! Безперечно, "Фулхем" грав натхненно, вклавши в цей матч усі свої змарновані сподівання на перемогу із попередніх турів. Та мерсисайдці і не з таких "засідок" виходили сухими… Важко прогнозувати, на що претендує команда в чемпіонаті, де "свої" очки даються їй настільки важко. Або ж узагалі вислизають з рук.
Та й дисципліна в команді Далгліша, м’яко кажучи, кепська. Кенні охоче читає мораль іншим. Пригадуєте нещодавній випадок із Балотеллі та дверима в туалет? Натомість не помічає, або не хоче помічати того, що відбувається під самісіньким носом. А відбувається те, що Луїс Суарес вже не вперше провокує суперників, вболівальників, кого-завгодно. Якби він це робив голами чи фінтами, йому б лише поаплодував нейтральний спостерігач, як от автор цих рядків. Але ж ні! Потрібно обов’язково корчитися від болю, випрошуючи червону картку для не такого вже й винного суперника. Слід торочити гидоту у вухо темношкірому опоненту (претензії Евра ще не доведено, але все менше сумніву, що уругваєць на таке здатний). Врешті, обов’язково тицьнути середній палець в напрямку публіки на "Крейвен Котедж". Не сперечаюся, заангажовані, ще й розігріті пивом фанати верзуть казна-що в безпосередній близькості до поля. Проте, іншим футболістам якось вдається впоратися з цим пресом. Не вдалося Еріку Кантона, який пішов товкти пику нахабам. Та цей вчинок був більш гідним з точки зору справжнього мужчини, аніж боязкий і вульгарний меседж, від якого стане гірше лиш самому футболісту, а також іміджу його клубу.
Ось у скромному "Блекберні" форвард чітко знає, що від нього вимагається насамперед, і старанно дотримується інструкції. Якубу Аєгбені, поклавши у ворота "Суонсі" чотири м’ячі, не лише наздогнав головних бомбардирів чемпіонату, але й увійде до сюжету легенд, які переповідатимуть на "Івуд Парку" з покоління в покоління. Того суботнього вечора він посприяв першому примиренню Стівена Кіна і фанатів, що були його антипатиками. Принаймні, звичні заряди, мовляв, Кіне, забирайся до дідька, вже не звучали. "Волоцюги" потихеньку одужують, і перемога в наступному турі над "Сандерлендом" дозволить їм вперше за тривалий період полишити зону вильоту. Якось не гоже команді, в якої шоста атака чемпіонату (після "Ман Сіті", "МЮ", "Челсі", "Арсенала" і "Тоттенхема"), тусуватися на задвірках.
І ще про приємне… Вийшовши на 64-й хвилині замість Джермейна Дженаса, "віллан" Еміль Хескі зіграв свій 500-й матч у Прем’єр-лізі. Упродовж кар’єри фізично могутній форвард виступав у "Лестері", "Ліверпулі", "Бірмінгемі" та "Вігані", а на "схилі літ" хвилі прибили його до берега "Астон Вілли". Уболівальники зі стажем пригадають, безперечно, слова Валерія Лобановського, який вважав Хескі еталонним футболістом для своєї ігрової моделі. Теперішньому наставнику "Вілли" Алексу Маклішу не завадило б трохи тренерської мудрості нашого Метра, бо наразі його команда має досить непереконливий вигляд. Моменти біля воріт "МЮ", які спромоглися створити господарі у суботу, можна було перелічити на пальцях однієї руки. І навіть ювіляр виявився тут безсилим.
Олег Бабій