Як росіяни намагаються опанувати жовто-сині кольори.
Якщо ви хочете дізнатися, що відбувається з клубом у Італії, коли той перестає бути цікавим для свого власника, – погляньте на цьогорічну «Парму». Бізнесмен з Брешиї Томмазо Гірарді, який керував «Хрестоносцями» протягом семи років, вирішив шиканути у 2013-14, сезон сторіччя, що, здавалося, виправдало себе і грою, і результатом, але невчасно сплачений борг позбавив клуб ліцензії УЄФА і відповідно завойованого у чесній боротьбі місця у єврокубках разом з бонусами, передбаченими у такому випадку. «З футболом я закінчив», – заявив бос «джаллоблу» і на період пошуку потенційних інвесторів залишив клуб напризволяще.
Напризволяще – бо «Парма» займає останню сходинку у Серії А, але про ігрові та кадрові проблеми не дозволяють задумуватися такі питання як не отримана заробітна платня усіма співробітниками клубу у листопаді: не тільки футболістами-мільйонерами, але й звичайними масажистами чи прибиральниками. Саме тому спортивний директор П’єтро Леонарді полишив основні обов’язки, тобто пошук потенційних новачків для підсилення складу, бо був змушений крутитися як білка у колесі, щоб виловити інвестора, який гарантує значні фінансові вливання – і швидко!
А хто може так діяти? Арабські шейхи, наприклад, але вони мовчать. Росіяни… Точніше, росіяни з Кіпру, усну домовленість з якими анонсували майже офіційно. Імена інвесторів поки що невідомі, а їх представником виступає адвокат Фабіо Джордано. Спостерігаючи за черговою невдачею у матчі проти «Лаціо» зі своїми римськими друзями-лаціалі, новину також підтвердив і помітно розслаблений Леонарді. І уже неважливо, звідки гроші – хоча неважко уявити звідки, якщо разом в одному реченні вживаються такі географічні назви як Росія та Кіпр.
Оборудка на 7-8 мільйонів євро плюс борги, яких назбиралося близько 50 мільйонів, виглядає для пармезанців привабливою. Хоча у Італії задаються питанням, звідки могла з’явитися така чорна дірка у бюджеті «джаллоблу», адже Гірарді придбав клуб у 2007-ому без жодного боргу, а потім проводив досить помірковану політику. Можливо, тут передбачена також і компенсація моральної шкоди для колишнього президента у образі жертви?
Проте наразі впевненим у завершенні операції ще неможна, бо процес перевірки фінансових гарантій триває та договори не підписано. Звучало ім’я албанського нафтового магната Резара Тачі, а потім йому відвели лише роль посередника. На роль же російського Містера X висувають Сулеймана Керімова, відомого у футболі завдяки «Анжи», у котрого нібито є активи на Кіпрі та необхідність диверсифікувати власний бізнес, але, з іншого боку, стверджують, що інвестори не належать до олігархів, тому не підходить… Звичайно, на такій делікатній стадії перемовин ніхто не хоче вдаватися у подробиці, а сам Гірарді навіть заявляв журналістам, що усе вигадки. Можемо зробити вигляд, що повірили, але продовжуємо слідкувати. Існують версії, що проблеми з перерахуванням грошей у Італію пов’язані з тими самими санкціями, яких ніхто не боїться.
Взагалі, іноземці – не новина у кальчо, бо внутрішніх ресурсів країни не вистачає на спонсорування великого футболу. Насправді, італійці так залякані падінням престижу власного чемпіонату, що готові кидатися на будь-якого інвестора, не звертаючи увагу на походження статків. Фактично, жодних проблем не передбачається у «Ювентуса», який є частиною родинного спадку всесильних Аньєллі. «Мілан» виглядає порівняно стабільним з Берлусконі… А далі – не все так гладко. Деякі міста, навіть такі небідні як Трієст, взагалі, не можуть собі дозволити утримувати клуб, такі родини як Моратті продають клуб, пов’язаний з історією власної сім’ї, індонезійському бізнесмену Еріку Тохіру. Є американські «Рома» та віднедавна «Болонья», які прагнуть повернути колишню славу клубам з використанням традиційних для США спортивних бізнес-технологій.
Росіяни також представлені у італійському футболі, хоч і не на рівні Серії А. З 2011 року політик та бізнесмен Юрій Кораблін, який займався розвитком спорту та спортивної інфраструктури у Хімках, є президентом «Венеції», котра виступає у Лізі Про. Думаю, ви зрозуміли, що партнерів у цій справі зацікавила можливість використати гучне ім’я клубу, який представляє один з найголовніших туристичних центрів Італії. І під шумок будівництва нового стадіону – старий, справді, не витримує жодної конкуренції – відкрити казино та клініку, ще якісь туристичні об’єкти…
Що буде з російською «Пармою»? Навряд чи хто там сприйматиме футбол як бізнес – таких традицій на відміну від США немає. Або рецепт «Удінезе», який навчився так працювати , щоб з певною періодичністю здобувати результат, а також заробляти стільки грошей, щоб навіть виплачувати дивіденди власним акціонерам! Але то заморочуватися треба: скаутів по всьому світу розкидати, клубів чи не в усіх лігах накупити та ганяти футболістів туди-сюди, поки з них люди будуть… А тут, хоч непрозорість операції і викликає тривогу, справа скоріше у легалізації власного статусу та коштів, що з прагматичної точки зору для пармезанського клубу виглядає не так і погано. Якщо, звичайно, жити без докорів сумління та керуватися принципом, що гроші не пахнуть.