"Футбол 24" розповідає про українського "Стіліяна Петрова", кар’єру якого (та що там кар’єру – життя!) ледь не перекреслив страшний діагноз.
Березень 2015-го. На «Славутич-Арені» - рядовий матч чемпіонату, «металургійне» дербі: Запоріжжя приймає Донецьк. Начебто, нічого особливого. Але команди виходять на поле в однакових футболках, на яких чіткими літерами видніється напис «Штурик, мы с тобой!» І справді – хавбека запоріжців Юрія Штурка, одного з лідерів колективу, немає у заявці на гру. Господи, що трапилось? Коли громада тільки почала непокоїтися, футболіст вже оговтувався після двох складних операцій. Пухлина головного мозку…
«Взимку на зборах почалися сильні головні болі, - пригадує Юрій Штурко. – Спочатку намагався не звертати увагу: списував на наслідки перельоту. Мовляв, поболить і перестане. Але не перестало».
Повернувшись із зборів, Штурко взяв курс в одну із київських клінік. На серці муляло нехороше передчуття. Пройшов усі необхідні процедури. Далі – вирок.
«Коли дізнався діагноз, запитав: «Скажіть найголовніше: я зможу грати у футбол?». Так сильно хотілося взяти м'яч, вийти на стадіон... А про погане намагався не думати. Адже у нас двоє дітей, чекаємо чергового поповнення. Ніяких сумнівів не було: я завжди знав, що мені є заради кого жити», - зізнається Штурко.
Мати і дружина Анна, які були присутні на обстеженні разом із футболістом в якості моральної підтримки, дізналися діагноз навіть швидше від Юрія. Жінки мужньо сприйняли погані новини. Найдужче непокоїло, що лікарі не зуміли визначити, з якої причини виникла пухлина і наскільки швидко вона збільшувалася. Так чи інакше, без хірургічного втручання було не обійтися.
Перша операція тривала дві години. Але визначальною стала друга, яка відбулася через 12 днів. Вона розтягнулася аж 9 годин. «Нам одразу сказали, які є варіанти анестезії. Придбали ту, яка краща. Вийшов із неї, в принципі, нормально, але спав потім довго. Іноді жартую, що досі відходжу від цього наркозу», - розповідав Штурко в інтерв’ю газеті «Спорт-Експрес». Заодно відзначив: головні болі минули, стало набагато краще.
У боротьбі з важкою недугою, коли почуваєшся найсамотнішою людиною у світі, дуже важлива підтримка. Із саппортом від найрідніших, зазвичай, проблем немає. Але, якщо ти спортсмен, публічна особа, а твою кар’єру підкосило вже на 31 році життя, існує побоювання, що поки лікуєшся – про тебе забудуть. Про Штурка не забули. Серед фанатів запорізького «Металурга», за який зіграв 93 матчі і забив 15 м’ячів, Штурік був загальновизнаним улюбленцем. Кілька клубів надали футболісту посильну фінансову допомогу. «Шахтар», «Дніпро», «Зоря», «Металург» (Донецьк), «Динамо», «Олександрія». Насправді, команд-благодійників навіть більше, зокрема і з Першої ліги. «Мені, чесно кажучи, через це все було ніяково, навіть якось незручно. Заспокоювали рідні та друзі: «Все нормально. Ти нічого не розумієш. Це правильно, так і повинно бути». Коли побачив відео, як футболісти обох «Металургів» вийшли у футболках зі словами підтримки – на очах виступили сльози…
Навесні Штурку дозволили неспішні прогулянки. Невдовзі він взявся за легкі пробіжки. Сів за кермо автомобіля і проїхався неподалік дому в Кривому Розі. Життя почало налагоджуватися, Юрій набирався сил, а паралельно із здоров’ям до нього поверталася невтомна жага знову взути бутси і вийти на поле.
Але 31 травня закінчився контракт із «Металургом». Продовжувати його не стали. Та й узагалі роман футболіста із Запоріжжям фінішував гірко – не хочеться навіть згадувати. У той час, як клуби з різних куточків України скидалися для Юрія, хто скільки може, «Металург» відвернувся від свого гравця. «Коли це все сталося, і я вже не міг буквально рухатися, вони мене відправили в Київ. Заплатили за машину і на цьому допомога закінчилася. Коли пішов на поправку, думав, що рідний клуб підтримає у цей непростий період, допоможе з реабілітацією. Це професійна травма, я ж не нагуляв її десь», - скаржився Штурко. «Що там казати, якщо він приїхав два тижні тому, був на домашній грі і йому вручали вже трудову книжку, хоча у людини ще контракт діє. Як таке може бути? – обурювалася Анна Штурко, дружина. - Я вважаю, що вони повинні були морально і фінансово допомогти йому, адже людина віддала чотири роки життя цій команді».
«Металургу» було не до красивих жестів. «Металург» не міг виконати навіть своїх елементарних обов'язків, передбачених законом. «Металург» йшов на дно. Натомість Юрій Штурко набирав висоту. Восени, через півроку після важких операцій, стан здоров’я вже дозволив йому відновити суто футбольні тренування. Вінгер пристав до табору криворізького «Кривбаса», який, як і він, розпочав камбек у професіональний футбол із самісіньких підвалин піраміди. А взимку 2016-го Штурко отримав запрошення із друголігового «Миру», щоправда, побігавши за професіоналів на зимових зборах, відчув себе не найкраще. «Моя дружина телефонувала доктору, який робив операцію. Він сказав, що, перш за все, я сам повинен визначатися за своїм станом, чи варто давати навантаження, відчувати «самого себе», і від цього відштовхуватися. У квітні поїду на нове обстеження, тоді будуть більш зрозумілі подальші перспективи», - повідомив футболіст.
У підсумку, Штурко залишився у Кривому Розі. Проте, не все так погано. Разом із «Кривбасом» він торуватиме шлях крізь аматорський чемпіонат України – у Другу лігу. Грає двічі на тиждень. Якщо раптом почувається не найкраще - просить головного тренера про одноденну паузу. Зараз Юрія одразу можна впізнати завдяки шолому «танкіста» - в аналогічній захисній амуніції продовжує виходити на поле голкіпер «Арсенала» Петр Чех, який ще з 2006 року, після страшного зіткнення із Стівеном Хантом, оберігає свою голову.
«Допомогла медична служба донецького «Шахтаря», у якої є зв'язки з колегами із «Челсі». Вони зідзвонилися з англійцями, і буквально через три-чотири дні шолом був у мене в Кривому Розі», - усміхається Штурко. Під час боротьби за своє здоров’я і життя він неодноразово переконувався, що світ – не без добрих людей.
…«Повернення легенд». Це про «Кривбас». Це про запорізький «Металург», який пройде чистилище. І це про Юрія Штурка. Десятого квітня відбувся унікальний товарняк, в якому футболіст, що остаточно одужав, зіграв по тайму за кожну з команд. «Я задоволений і першим, і другим таймом. Важко, звичайно. Але я отримав багато задоволення, скажу чесно», - підсумував, віддихуючись, головний персонаж цього дійства.
Стіліян Петров, Ерік Абідаль, Хонас Гутьєрес, Джон Хартсон, Юрій Штурко… Лихо вривається у твій будинок, не запитуючи дозволу чи посвідчення особи. Щоб вистояти у битві, де на кону – життя, потрібні кваліфіковані ескулапи, надійна підтримка, сильний характер. А ще – «мати для кого жити». У Штурка – велика сім’я. Він би собі не пробачив, підвівши найрідніших.
"Дружина заплакала, а лікарі втупилися у підлогу". Як Стіліян Петров виграв дуель із смертю