Український півзахисник Олександр Чертоганов у вищій лізі чемпіонату України не зіграв жодного матчу. Футбольна доля розпорядилася так, що він переїхав в Азербайджан, де став легендою місцевого футболу. До слова, за збірну цієї країни Чертоганов зіграв 54 матчі. Та попри це, своє майбутнє Олександр пов'язує саме з Україною. Про це та інше Чертоганов в інтерв'ю "Футболу 24" розповів про свою кар'єру.
- Сашо, якщо озирнутися назад, можеш сказати, хто вплинув на твоє захоплення футболом?
- Моя родина. Вона у всьому мене підтримувала і зараз підтримує. Нікого не здивую, сказавши, що в першу чергу мій батько - Юрій Володимирович віддав мене у футбольну школу "Дніпро-75", де мене вчив футбольним азам відомий дніпропетровський тренер Віталій Мусієнко, який виховав таких відомих гравців як: Володимира Геращенко, Андрія Сидельникова, Сергія Перхуна, Олександра Рикуна і Віталія Реву ... Батько дуже любить футбол і досить непогано вміє грати і поводитися з м'ячем. Він з дитинства привчав нас з братом до спорту. Тато працює на заводі ДМЗ інженером, а мама - Надія Миколаївна завжди переживала за мене, щоб травму не отримав під час проведення ігор або тренувань. Навіть якщо я отримував по ногах, намагався не говорити про це. Брат Сергій не пішов по футбольній лінії, займався плаванням, були непогані результати, але потім якось не склалося...
- Футбол не заважав навчанню у школі?
- Ні. Якщо бажання щось вчити було, то завжди міг вивчити без проблем. Уже коли в інституті вчився, то було складніше трохи, предмети серйозніші були.
- Можеш назвати свого футбольного кумира юності?
- Завжди ходив вболівати за рідний "Дніпро". Легендарний для Дніпропетровська стадіон "Метеор" був поруч з місцем, де жила наша сім'я. У ті роки моїм кумиром був один з кращих форвардів не тільки в "Дніпрі", але й у всій країні Олег Протасов.
- Чому тоді ж не став форвардом?
- Так склалося. Завжди грав крайнього півзахисника. На цій позиції виходило грати найкраще. В Азербайджані я майже завжди грав в центрі поля опорного півзахисника.
- Сашо, чим запам'ятався чемпіонат України, де ти провів рівно 100 матчів?
- В чемпіонаті України не вдалося пограти у вищій лізі. А найкращий ігровий час я провів у Миколаєві. У місті корабелів хороші вболівальники, це місто для мене було рідним. Українська Перша ліга запам'яталося самовіддачею у кожній грі. В матчах завжди було багато боротьби. Потрібно завжди бути фізично готовим. А у тодішнього тренера миколаївців Михайла Калити, "фізика" була на першому місці.
- А як на тебе вийшли селекціонери ФК "Баку"?
- З подачі відомого українського тренера Романа Михайловича Покори. Влітку 2004 року, він мені сказав, що футбольний агент Іван Марич пропонує поїхати в Азербайджан на перегляд в команду з хорошими умовами. Добре подумавши і зваживши всі "за" і "проти", я відповів згодою. Як показав час, я не помилився у своєму виборі.
- Звикав до закавказького побуту безболісно?
- Більше доводилося звикати до того, що далеко від дому. А до побуту звикати сильно не доводилося, тут відразу познайомився з багатьма хорошими людьми, та й житлові умови мені надали хорошого рівня. Головне, перебуваючи "в гостях", з повагою ставитися до людей, менталітету і місцевих традицій.
- Після української, як тобі припала до смаку закавказька кухня, багата на пряні і гострі страви?
- Проблем не було. У багатьох азербайджанських містах можна поїсти і страви своєї національної кухні. Я віддаю перевагу м'ясним стравам і солодощам місцевого приготування. І, звичайно ж, фрукти і овочі тут дуже смачні.
- Досить непросту азербайджанську мову розумієш?
- Дещо розумію. В основному всі мої друзі добре знають російську мову і проблем у спілкуванні не виникає. Але говорити не вмію. Хоча не приховую, таке бажання є.
- Для тебе особисто, переїзд в закавказький чемпіонат - це крок вперед?
- Тоді я так не вважав. Лише з часом я зрозумів, що тут тільки все на стадії підйому. Особливо в плані футбольної інфраструктури - стадіони, тренувальні поля, спортивні бази, готелі ... Доводилося терпіти, особливо тоді, коли їхали на виїзд. Все це позначалося. Але є величезні плюси. В останні роки, в азербайджанський футбол стали пристойно вкладати фінансові ресурси, а люди тут працьовиті. Багато меценатів футболу з великим бажанням вкладають гроші в розвиток місцевого та дитячого футболу. З часом все налагоджуватиметься, побудовані тренувальні бази, стадіони, почали приїжджати відомі тренери та футболісти високого європейського класу. Рівень азербайджанського футболу почав стрімко рости.
- Чим керувався, коли в 2005 році прийняв громадянство Азербайджану?
- Запропонували грати за збірну країни на високому міжнародному рівні - це велика честь і відповідальність. Адже цікаво виступати на такому високому рівні проти світових зірок і сильних збірних, тому із задоволенням погодився. Тим більше що шансів грати за збірну України на той момент у мене не було. Та й позиція "опорника" не найпроблемніше місце в українській збірній. На ній завжди грали і грають кваліфіковані футболісти - Гай, Тимощук, Левченко який виступав в Голландії, дніпропетровці Ротань та Сергій Кравченко (він раніше грав в азербайджанському чемпіонаті). Зараз молодь підпирає, Гармаш і Рибалка з "Динамо", Степаненко із "Шахтаря". В даному випадку потрібно завжди тверезо оцінювати ситуацію і свої сили.
- Цікаво, а яке ставлення місцевих вболівальників до іноземців, що виступають за їх національну збірну?
- Складно відповісти. Скажу так: потрібно завжди віддаватися на всі 100% на полі і якомога краще грати, тоді й проблем не буде, а так вболівальники "засвистять".
- Азербайджанці ще тебе побачать в збірній?
- Швидше за все - ні, ніж так. Мій час вже минув. Потрібно давати дорогу молодим хлопцям.
- Кого з футболістів суперників відзначиш, проти кого було складно діяти?
- Дуже важко було змагатися зі збірною Німеччини. Бундестім - потужна команда в усіх лініях, збалансована і дуже організована. А проти футболістів, з багатьма складно, їх так багато було, а запам'яталися своєю блискучою індивідуальною грою: бельгієць Азар, німці Баллак і Швайнштайгер, португальці Деку і Роналду ... Відмінні футболісти, з прекрасною технікою та баченням поля. Справжні лідери своїх збірних.
- Тобі відомо, що зі своїм показником 54 матчі за збірну Азербайджану ти входиш в історичний топ-список гвардійців азербайджанської збірної?
- Скільки ігор за збірну сам не вів статистику, але друзі і любителі футбольної цифри мені говорили про це.
- У твоєму послужному списку це вже шоста за рахунком команда в Азербайджані, а в якій із них пройшли твої найкращі роки?
- У кожній команді, в якій я грав, мені було комфортно. Скрізь ставилися до мене добре, з партнерами по команді ніколи конфліктів і проблем не виникало. В грі і в повсякденному житті завжди було взаєморозуміння і хороша атмосфера. У спортивному плані, практично у всіх клубах ми домагалися успіхів в чемпіонаті та кубку Азербайджану.
- Твій теперішній клуб "Сумгаїт", посідає четверте місце в чемпіонаті. Чи зможете поправити турнірне становище і увійти в трійку призерів?
- Так, у нас є така мета - медалі чемпіонату та участь в Лізі Європи. Так як щільність команд у турнірній таблиці пристойна, а відставання в очках невелике (всього три очки від першого місця), будемо боротися за місце в трійці чемпіонату.
- З українцями в азербайджанському чемпіонаті підтримуєш стосунки?
- З Левіним дружимо давно. Разом грали в збірній, а також спільно виступали за бакинський "Інтер". У нас в команді у воротах стоїть Андрій Попович з Ужгорода. Він виступав за молодіжну збірну Азербайджану, а зараз в його активі є кілька матчів за національну азербайджанську дружину. З іншими хлопцями теж спілкуюся.
- Як гадаєш, який рівень азербайджанської Прем'єр-ліги?
- Змагальний рівень Прем'єр-ліги помітно виріс за останні роки. Місцева Федерація футболу проводить чемпіонат, де команди грають в 4 кола! Спочатку 12-ть команд грають між собою, а потім перші шість клубів грають між собою за вищі місця, а нижня частина відіграє між собою, і борються за те що б залишитися в Лізі найсильніших. Чемпіонат непередбачуваний. Приблизно сім команд одного рівня і завжди цікаво грати та боротися на полі.
- Як і в минулі роки на першому місці у азербайджанських футболістів індивідуальна гра?
- Так. "Технарів" в чемпіонаті вистачає. Але я думаю, що незабаром і в фізичному плані у місцевих футболістів все буде в порядку. Тут приділяють велику увагу дитячому футболу. Будують футбольні академії, запрошують кваліфікованих фахівців, і я вірю, що результат не змусить себе чекати. В Азербайджані великий футбольний бум!
- Плануєш ще довго грати?
- Якщо все буде добре, то думаю ще кілька років пограти.
- Можеш згадати свій найбільш пам'ятний матч і гол в кар'єрі?
- У мене не багато проведених м'ячів за кар'єру. Але найбільш пам'ятний гол, напевно, той який я забив столичному "Нефтчі" у чемпіонаті Азербайджану. Було величезне бажання виграти у свого колишнього клубу. Я тоді перейшов в "Габалі" з "Інтеру". В команду мене запросив британець Тоні Адамс. Ми непогано розпочали чемпіонат, йшли в лідерах, але потім пішла смуга невдач, Тоні Адамс подав у відставку... За календарем ми мали зустрітися з "Нефтчі", бакинці тоді чемпіонами стали. Під час матчу суддя призначив штрафний. Я зважився на дальній удар і забив! Мої емоції зашкалювали, так як в "Нефтчі" я провів чотири роки, а за збігом обставин прийшов новий тренер, який почав робити реформи в команді - під них потрапив і я. Було дуже прикро, що керівництво в той момент підійшло не по-спортивному, навіть у фінансовому плані вони повели себе некоректно. Всі зароблені мною гроші, які мені були зобов'язані виплатити за контрактом вони просто "заморозили" і тому той гол був для мене важливий, перш за все, в психологічному плані.
- Чи є такі моменти в футболі, які ти не повністю реалізував?
- Звичайно, є таке, але про це ніколи не шкодую. У мене завжди було бажання пограти на більш високому рівні, в сильнішому чемпіонаті.
- Чим плануєш займатися після завершення кар'єри?
- Бажання найзвичайніші. Після завершення кар'єри хочеться, щоб була своя сім'я. А крім футболу, є в мене і невеликий бізнес.
- Де в подальшому плануєш проживати?
- Думаю жити в Україні там, де живуть мої батьки. Так що своє майбутнє пов'язую з Україною.
- До речі, часто навідуються до своїх батьків у Дніпропетровськ?
- Не так часто, як хотілося б. Адже я спортсмен. Вдається бувати вдома раз на півроку. На батьківщині завжди добре. Мені дуже важливо, що мої батьки - батько Юрій Володимирович і мама Надія Миколаївна здорові і ні в чому не відчувають потреби. В Азербайджані теж не відчуваю дискомфорту і не відчуваю себе в гостях. У мене в цій закавказькій республіці багато хороших друзів і знайомих.
- Дивишся матчі за участю збірної України?
- Звичайно! І матчі українського чемпіонату теж. Радий, що хлопці здобули дві перемоги в останніх матчах відбору на Євро-2016.
- Ким себе більше відчуваєш українцем чи інтернаціональним громадянином?
- Батьківщина у мене Україна! Азербайджан - моя друга батьківщина!
- Яке ставлення громадян Азербайджану до подій на Україні?
- До подій в Україні люди ставляться з переживанням і всі до одного бажають якнайшвидшого врегулювання конфлікту. Український народ в Азербайджані люблять і поважають.
З особової справи:
Народився 8 лютого 1980 року, в Дніпропетровську.
Вихованець ФШ "Дніпро-75" (Дніпропетровськ). Перший тренер: В.С. Мусієнко.
Спортивне звання: майстер спорту Азербайджану. Амплуа: півзахисник.
Виступав за команди: 2001 - "Тепловик" (Южноукраїнськ); 2001/2004 - МФК "Миколаїв"; 2004 - "Спартак" (Івано-Франківськ); 2004/2005 - ФК "Баку" (Азербайджан); 2005/2008 - "Нефтчі" (Баку, Азербайджан); 2009 - "Сімург" (Закатали, Азербайджан); 2009/2011 - "Інтер" (Баку, Азербайджан); 2011/2013 - ПФК "Габала" (Азербайджан); 2013 / Н.В. - ФК "Сумгаїт" (Азербайджан).
В чемпіонатах Азербайджану (2005 - т.ч.): провів 245 матчів.
В єврокубкових турнірах УЄФА (2005 - 2012 рр.): Провів 17 матчів.
За національну збірну Азербайджану (2006 - т.ч.): провів 54 матчі.
Грав у складі студентської збірної України на Всесвітній Універсіаді що проходила в Південній Кореї в 2003 році - провів 4 матчі.
Титули та досягнення:
• Володар Кубка чемпіонів країн Співдружності 2006 року.
• Чемпіон Азербайджану 2010 року.
• Володар Кубка Азербайджану 2005 року.
• Срібний призер чемпіонату Азербайджану 2007 року.
• Бронзовий призер чемпіонату Азербайджану (2): 2006, 2008 гг.
• Входить в топ-список "гвардійців" національної збірної Азербайджану - 54 матчі.
Фотографії до даної публікації надані Олександром Чертогановим з особистого архіву.
Розмовляв Віктор Хохлюк