Екс-форвард афінського АЕКа пригадує в розмові з журналістом "Футболу 24" період виступів у чемпіонаті Греції.
Сезон відпусток - у розпалі. Зокрема, на канікули пішла і дитячо-юнацька школа київського "Динамо", де Венглинський працює тренером, а тому знаменитий в минулому нападник зі спокійною душею взяв курс на Грецію. Там відпочиває разом зі сім'єю, а заодно, на прохання нашого сайту, пригадує незабутні миті, коли грав на полях Еллади.
- Олеже, яка зараз погода у Греції і в який спосіб відпочиваєте?
- А яка погода? Тут «зимой и летом – одним цветом», завжди спекотно. Але це чудово, бо є змога повною мірою відчути літо: покупатись, позасмагати, а найголовніше – оздоровити дітей.
- До речі, цікаво: маєте в Греції власне помешкання, чи зупинилися в готелі?
- Про це історія замовчує (Сміється). Дах над головою є, і дякувати Богу.
- Коли у 2005 році ви уклали контракт з АЕКом, це було найперше знайомство із Грецією?
- Перше знайомство у мене відбулося ще наприкінці 1990-х, коли я увійшов до делегації київського «Динамо», яка вирушила на матч Ліги чемпіонів проти «Панатінаїкоса». Це мені глибоко закарбувалося у пам’яті.
- Чи приязно вас зустріли в АЕКу, адже там були такі «динозаври», як Траянос Деллас, Костас Кацураніс, Нікос Ліберопулос?
- Справді, коли я потрапив в АЕК, там виступало, якщо не помиляюся, одразу шість чемпіонів Європи. Тому це були футболісти дуже хорошого рівня, як і вся команда. Перед АЕКом ставилися лише найвищі завдання – боротьба за чемпіонство. Під стать команді був і тренер – Фернанду Сантуш. Вважаю його сильним спеціалістом, він з успіхом попрацював і в «Порту», і в «Бенфіці». Типовий іноземець, який не робив різниці між місцевими футболістами і легіонерами. Не так, як деякі: спочатку «Європа», а потім «не Європа».
Це був час, коли Греція переживала футбольний бум. Їх збірна здобула титул чемпіона Європи, це мусувалося на кожному квадратному сантиметрі, панувало масове тріумфування, гравців називали національними героями. Відбувся підйом рівня футболу, хоча вже зараз це все пішло на спад. Команди перебувають в нестабільному стані, як підтвердження – виліт АЕКа з еліти.
- Ви одразу ж закріпилися в основному складі, перший гол забили в четвертому турі чемпіонату. Чи знайшли для себе відповідь на запитання, чому згодом стали отримувати значно менше ігрового часу?
- Так сталося, що був командний банкет, а я проспав свій рейс. Ну як проспав? Розрядився телефон і не спрацював. У табір команди я запізнився на одну добу. І з того часу пішли оті всі негаразди. Можливо, ситуацію можна було якось «розрулити», але я не знав мови, а тому поспілкуватися «по душAх» не міг.
- Після одного з матчів ви отримали Золотий м’яч – нагороду, яку в АЕКу вручають найкращому гравцеві поєдинку. Що то був за матч?
- Це традиційно відбувається після домашніх матчів. Подробиць поєдинку не пам’ятаю, знаю лише, що забив переможний м’яч. Я тоді продемонстрував хороший футбол, що у Греції вдавалося не завжди. Цей Золотий м’яч є в моїй колекції. Іноді, дивлячись на нього, я пригадую ті миттєвості в АЕКу.
- Про грецьких вболівальників ходять легенди. Знаю, що їх темперамент ви відчули на своїй шкурі, зокрема, після матчу з «Ларисою»…
- Дійсно, грецькі фанати – специфічні. Від любові до ненависті лише один крок. Вболівальники не дають жодних поблажок – ні футболістам, ні тренерам, нікому. Коли вони влаштовують обструкцію, тоді перепадає усім.
Після перемоги над «Ларисою» ми їхали в автобусі, попереду якого прямувала міліцейська колона, та й позаду два автомобілі супроводу. Я спочатку не зрозумів, навіщо нам ця охорона. Аж зненацька під’їхали мотоциклісти, закидали вікна камінням і «Аріведерчі Рома» (Сміється). Хоча Траянос (Деллас – Авт.) поплескав мене по плечі і сказав: «Нічого страшного. Звикай, це нормально» (Сміється). Це була людина, яка випромінювала спокій. Високий, під два метри зростом, а напевно й мухи не скривдив.
- Чи до вподоби вам така манера вболівання – з використанням величезної кількості піротехніки?
- Я вважаю, що це має право на життя. Головне – не переходити певні рамки. А футболістам такий саппорт до вподоби – це красиво. Домашня арена АЕКа завжди мені нагадувала наш старий добрий «Олімпійський», тож я ніколи не відчував, що граю за кордоном. Коли ми перемагали або забивали гол, а особливо якщо це ще й дербі, то це, звісно, було незабутнє видовище.
- Свого часу ви мені розповідали, що грали у “Дніпрі" із задоволенням, адже вас зручними пасами постачав Олександр Рикун. Чи була така людина в АЕКу?
- Олеже, не сипте сіль на рану! Така людина була, але зважаючи на незнання мови, мені доводилося переконувати всіх своєю грою. І все ж таких передач я не отримував, не було так, як у «Дніпрі», де навіть трибуни мені м’яч кидали. Доводилося багато бігати без м’яча. Я навіть грав на позиції правого, лівого півзахисника. Конкурувати з Ліберопулосом, національною легендою, було дуже важко. Та школа покійного Валерія Васильовича (Лобановського – Авт) мені стала в пригоді. Я прихильник тієї точки зору, що краще грати на «нерідній» позиції, ніж не грати взагалі.
- А як із тренувальним процесом? Чи відрізняється він від того, що ми звикли бачити в українських клубах?
- Звичайно. В Греції іноді навіть увечері температура +35, тож провести тренування дуже складно. Базова підготовка формувалася під час міжсезонних зборів, тому на звичайних тренуваннях акцент на «фізиці» вже не робився. Тренер віддавав перевагу комбінаційному футболу, а тому заняття не були виснажливими. Спершу для мене було незвично, що постійно відбувався «водопій». Тренування 15-20 хвилин, а потім «водопій». Тривала пауза, тренування, знову «водопій». І так 5-6 разів упродовж одного заняття.
- Як ви загалом опишете корінних еллінів? Які у них уподобання, стиль життя?
- Вони дуже імпульсивний народ. Не риби – не пливуть за течією. Для грека існує лише одне правило: «Кращим за грека є тільки грек». Вони вважають, що все найкраще є лише в Греції, і всюди перемогти повинні тільки греки. В цьому щось є. Це втілилося в перемогу футбольної збірної на Євро-2004 і баскетбольної – на Євробаскеті-2005. На території країни безліч біл-бордів, на яких зображені ці команди із кубками.
У побуті греки дуже спокійні, всі на пляжі, на островах – вони відпочивають. ЖИВУТЬ і отримують насолоду. Кажуть, мовляв, тут криза – це неправда, нічого подібного я тут не бачив. Всі працюють в нормальному режимі. В крайньому випадку, такого бардаку в Греції немає.
- Після стількох років спілкування з Грецією на скільки відсотків почуваєтеся елліном?
- Рівно на 0,00001 відсотка. Я – українець, є такі слова «душу й тіло ми положим». Мені подобається країна, подобається проводити тут час, але не більше того. Не так нас виховували, не таку науку викладали в різних вікових категоріях мої тренери. Вони привчали до патріотизму в країні і у футболі зокрема. Елліни, не елліни. В них добре, але Батьківщина – це Батьківщина.
Розмовляв Олег Бабій
Тwitter автора - @Gullit_87
Довідка "Футболу 24"
Олег Венглинський народився 21 березня 1978 року в Києві. Форвард. За кордоном виступав у грецькому АЕКу (2005-06). Провів 15 матчів, забив 3 голи.