Торік «Аланія» вдруге вилетіла із Прем’єр-ліги Росії.
В останнє десятиліття клубне життя стало дуже не стабільним – якщо до 2004 ще вдавалося балансувати на межі, то після втрати рівноваги клуб опустився одразу на дві ліги вниз (зокрема й через утрату необхідної ліцензії).
Втім «Аланія» як на своє скромне місце надто багато досягла, й осетинські вболівальники своєю ностальгією чимось схожі на львівських. 1995 року владикавказький клуб здобув золото Росії, ставши єдиним російським клубом 1990-их, що відібрав чемпіонство в московського «Спартака».
Зміни
Впродовж історії цього клубу не було нічого незмінного – включно з назвою, емблемою та навіть іменем міста, яке він представляв. Владикавказ двічі перейменовували на Оржонікідзе, між тим він кілька років він носив питомо осетинську назву Дзауджикау. Назва клубу змінювалася ще частіше: «Юнітас», «Динамо», КІМ, Об’єднаний робітничий клуб імені Леніна, «Автомобіліст». Тричі клуб перейменовували на «Спартак» або «Спартак-Аланія» (саме такою була назва клубу в чемпіонському 1995 році). За останні двадцять років назву змінювали п’ять разів.
Булгаков як покровитель
Перші точно зафіксовані матчі в Осетії відбулися в червні 1912 року, їх організаторами була «місцева інтелігентна молодь» (так їх описала тамтешня газета).
Та сама перша згадка про футбол в осетинській пресі (газета Терскія Вѣдомости)
В травні 1916 року у Владикавказі відбувся футбольний матч між британськими солдатами (союзниками Росії у Першій світовій війні) та збірною Владикавказа. Гості перемогли, а через п’ять років двоє з них – такі собі Армстронґ та Кемпбел – повернулися до Осетії вже як носії комуністичних змін. Вони й запропонували створити спортивний центр, в якому мав би домінувати футбол.
Так з’явився клуб «Юніт», що швидко перетворився на «Юнітас» і став праобразом сучасної «Аланії». Цікаво, що на той час у Владикавказі мешкав Міхаїл Булгаков, який частенько відвідував спортивні заходи, організовані тут англійцями. Кажуть, що в день заснування клубу письменник вивів на стіні дому, в якому мешкали британці, напис: «В цьому місті засновано футбольний клуб, якому уготовано велике майбутнє. 1921.»
В Союзі
Перші сорок років клуб не мав професіонального статусу, виступаючи у різних зональних турнірах. Спершу це були кавказькі турніри, згодом клуб пробився до чемпіонату Росії. Наприкінці 1950-их «Спартак» (на той час) тричі поспіль виграв зональну лігу. 1960 року Осетії було надано місце в лізі класу Б, відтак – туди було заявлено саме «Спартак». Через десять років клуб уперше побився до Вищої ліги СРСР.
У вишці команда протрималася всього один рік. Дебютний домашній матч через погодні умови перенесли в Сочі, в цій грі проти київського «Динамо» осетинська команда пропустила лише один м’яч наприкінці, але цього було достатньо для поразки. Загалом же можна сказати, що той сезон «Спартак» провів на хорошому як для новачка рівні, особливо в іграх проти «авторитетних» суперників. Найбільшими перемогами стали розгроми донецького «Шахтаря» та одеського «Чорноморця» – по 4:1.
Втім «Спартак» програв сезон і повернувся до першої ліги, в якій борсався аж дев’ятнадцять років поспіль (з двома вильотами в другу лігу). 1989 року клуб очолив місцевий тренер-новачок Валерій Ґаззаєв, якому за два роки вдалося повернути рідний клуб до вишки. Відтак 1992 року «Спартак» уже без Ґаззаєва став одним із засновників Вищої ліги Росії.
Дев’яності назавжди
У першому ж російському чемпіонаті команда здобула срібло. Наступного року відбувся дебют у єврокубках, звідки осетинів одразу ж вибила дортмундська «Боруссія» (0:1, 0:0).
Чемпіонський склад 1995 року
1994 року до клубу повернувся Валерій Ґаззаєв. Наступного року він привів команду до чемпіонства, яке в підсумку десятиліття стало єдиним винятком із безпрограшної чемпіонської ходи московського «Спартака». 1996 року клуб знову здобув срібло, а в єврокубках домігся нічиєї на виїзді з «Ліверпулем» (але вже після домашньої поразки 1:2).
Наступні десять років засвідчили спад у грі команди, якій бракувало фінансової могутності, аби втримати й підсилити переможний склад 1994-1995 років. 1999 року Ґаззаєв перейшов до московського «Динамо», а 2004 року «Аланія» не втримала позицій у вищій лізі.
Один Ґаззаєв добре, а двоє – краще
Три роки справи «Аланії» йшли геть погано. Команда навіть у російській першості показувала низькі результати. Та ось 2010 року команда посіла третє місце, яке за збігом обставин стало прохідним. Втім, через рік клуб знову опинився у першій лізі.
Уже першолігова «Аланія» змогла пробитися до фіналу кубка Росії, де поступився ЦСКА. Оскільки московський клуб посів у чемпіонаті друге місце, «Аланія» здобула право на участь у Лізі Європи. Після важкої перемоги над казахстанським «Актобе», жереб звів осетинський клуб із «Бешикташем». Гра у Стамбулі скінчилася прогнозованим розгромом гостей 3:0, тому матч-відповідь у Владикавказі майже втратила сенс. Попри ці обставини та сильний дощ у день матчу, «Аланія» перемогла 2:0, забивши обидва голи в останні 10 хвилин гри. Славетний «Бешикташ» не на жарт понервувався через цю маленьку команду.
Сьогодні на чолі «Аланії» стоїть дует Ґаззаєвих: Валерій є президентом клубу, а його син Володимир – головним тренером. Владикавказька команда посідає другу сходинку в першому етапі перехідної ліги.