В ексклюзивному інтерв’ю "Футбол 24" тренер паралімійської збірної України Юрій Тимофеєв розповів про секрети успіху своїх хлопців.
Старший тренер збірної України Юрій Тимофеєв з 1996 року працює з футболістами із вадами опорно-рухового апарату.
Свого часу Юрій Васильович працював з Віталієм Кварцяним, але вирішив остаточно зробити вибір на користь дещо іншого футболу. Вже не один рік воротар луцького "Торпедо", вінницького "Локомотиву" трудиться в штабі головного тренера Сергія Овчаренка. За цей час наші хлопці неодноразово здобували медалі паралімпіад, чемпіонатів світу та Європи. "Футбол 24" зустрівся з титулованим наставником після Паралімпіади-2016, порозмовлявши про футбол і не тільки.
Про тактичні хитрощі та наполегливого Карлоса Тевеса
– Юрій Васильович, виступ ваших хлопців виявися бальзамом на душу, особливо після гучного провалу головної команди на полях Франції. В чому секрет взяття Ріо?
– Найголовнішим є те, що нам вдалося підібрати два рівноцінні склади. Коли робили заміну, не послаблювали команду, а швидше навпаки – підсилювали. До Ріо вилетіли всі найсильніші виконавці, окрім травмованого Артема Шеремета. Хлопець свого часу пройшов академії "Шахтаря", "Динамо", і є кваліфікованим футболістом. Перед матчами тренерський штаб звертався до гравців: "На сході держави ваші ровесники стримують натиск агресора, тому ви теж бийтеся до кінця – задля тих солдат, задля своїх рідних, задля для всіх українців!". Наша збірна повинна була доказати, що українська нація, незважаючи на військовий конфлікт, сповнена бойового духу, яку на коліна не поставиш. На спортивних костюмах, футболках збірної писало: "Слава Україні". У фінальному матчі кількатисячна бразильська торсида постійно кричала: "Слава Україні!". Уявляєте?! Перед поїздкою до Бразилії, волинські політики просили повертатися з-за океану із "золотом", на що я відповідав: "Шановні, перемоги я вам гарантувати не можу, але те, що команда в кожному матчі віддаватиме всі сили – це я вам обіцяю". Так і трапилося, всі хлопці на сто десять відсотків виклалися. І це, зважте, дорога до тріумфу виявилася доволі тернистою. Як відомо, наші паралімпійці вже не мають доступу до бази в Євпаторії, тому ми тренувалися в Кам’янці-Подільському, Новомосковську, а там умови не найкращі. На щастя, керівництво знайшло кошти на додаткову підготовку в Іспанії, Нідерландах і Австрії.
– Після другого голу в іранські ворота на душі стало спокійніше?
– В жодному разі! Пішли гойдалки в обидві сторони. А стільки моментів ми не реалізували – за голову берешся! Я на лавці сидів, наче на електричному стільці. Міркуєш про себе: "Не дай Боже, іранці зрівняють, а там же буде додатковий час та інфарктні пенальті".
– Пригадую, як 2015 року, після програного росіянам фіналу чемпіонату світу, ви розповідали, що спеціально не розкривали всіх карт, аби згодом взяти до рук бразильське "золото". Які ж мали приховані козирі в рукаві до початку Паралімпіади?
– На британському мунідалі ми виступили неповним складом, не показуючи суперникам Доценка, Шеремета, а деяких футболістів поміняли позиціями. До слова, Доценка в перших матчах групового етапу Паралімпіади тренери теж вирішили не випускати. Раптом би до Бразилії потрапили росіяни, до зустрічі з ними ми грали б по старій схемі. А от в протистоянні Україна – Росія довелося багато чого змінювати.
– Друге місце вважалося провалом чи успіхом?
– Для тренерів і гравців – це позитивний результат, однак для нашого керівництва – це невдача. Президент Національного паралімпійського комітету Валерій Сушкевич ставить спортсменам й наставникам тільки найвищі цілі. Пригадую, як ми в 2007 році повернулися з бразильського чемпіонату світу, де взяли "бронзу", обігравши за цю високу нагороду господарів. Так, відразу після прильоту нас в Борисполі відчитували дві години, дорікаючи за невдачу.
– Ваш підопічний Віталій Романчук зізнався, що найтяжче було протистояти бразильцям.
– Господарі мали просто-таки шалену підтримку, за таких умов бразильцям грати значно легше. Зізнаюся, у півфіналі ми не бажали потрапити на Іран. Задля цього намагалися в матчах проти Ірландії та Великобританії провести якомога більше голів, аби в разі нічиєї з господарями потрапити на слабші Нідерланди. Однак після двох турів бразильці мали на один гол більше. Довелося їх перемагати, що ми й зробили – 2:1. Чому побоювалися Ірану? Нащадків древніх персів, в зв’язку з їхньою дискваліфікацією, ми не бачили в дії кілька років. Наскільки мені відомо, за всіма правилами замість дискваліфікованої Росії до Ріо повинна була вирушати дев’ята команда світового рейтингу – Канада. До того ж, Іран на шістдесят відсотків змінив склад, привізши до Бразилії гравців, які виступають професійно.
– Лідер і бомбардир збірної Володимир Антонюк – 1979 року народження. Чи є йому та іншим віковим гравцям команди гідна заміна?
– Вова вже було надумав закінчувати з футболом, але вдалося його вмовити взяти участь в чемпіонаті світу 2017 року, що відбудеться в Аргентині. Він – справжній професіонал. Дієта, здорове харчування, правильний режим дня – це все про нього. Щодо молодої заміни, то вона є. Приміром, Красильников, Лень.
– Знаю під час церемонії нагородження вас привітали знамениті бразильці.
– Так, на захід завітали Ромаріо та Кафу. До речі, 2003 року, коли ми грали в Аргентині, тренувальне поле знаходилося поруч з полем "Бока Хуніорс". Після тренувань "Боки" один її нападник залишався, аби попрацювати над собою. Звали того хлопця Карлос Тевес.
"Не можна ходити пішки, коли за тебе переживає уся країна!"
– Не можу не запитати про останнє Євро. В чому, на вашу думку, полягає провал команди Михайла Фоменка?
– Мені важко судити про це, не знаючи про мікроклімат в колективі. Але судячи з поєдинків, він був жахливим – ніякої самовіддачі, ніякого патріотизму. Таке враження, що зібралися мільйонери, аби на полі поваляти дурня. Засновник сучасних Олімпійських ігор П'єр де Кубертен якось сказав: "Головне – не перемога, головне – участь", ось ці слова – про "французьку" збірну (за іншою версією, цю фразу в 1908 році мовив єпископ Пенсільванський в лондонському соборі Святого Павла, аби підтримати італійського марафонця Дорандо П'єтрі. До слова, про знаменитий олімпійський забіг італійського атлета наживо писав кореспондент "Daily Mail" на ім’я… Артур Конан Дойль, – прим. авт.). Розумієте, ну не можна на полі ходити пішки, коли вся країна за тебе переживає. Потенційні преміальні теж не були головним стимулятором для Ярмоленка й компанії, враховуючи їхні зарплати у провідних українських клубах.
– Вам випала нагода відвідати Бразилію в 2007 році та нині. Які зміни трапилися протягом цього часу в країні кави та фейжоади?
– В 2007 ситуація в державі була спокійною, без всіляких заворушень. Нині в тому самому Ріо на кожному кроці – кримінал, бандитизм, розбій, крадіжки. Вечері на вулицю краще не виходити. Люди скаржаться на кризу, а чимало народу незадоволені проведенням Олімпіади, мовляв, на цей масштабний захід з бюджету витратили шалені гроші. На кожній вулиці чергують військові з автоматами. Коли на церемонії відкриття голова міжнародного Паралімпійського комітету згадав у промові вже екс-президента Бразилії Ділму Русеф, "Маракана" свистіла п’ять хвилин, не даючи оратору й слова сказати.
– Так як у нас свого часу освистали Януковича під час відкриття "Олімпійського"?
– Точнісінько так само!
– Українська діаспора підтримувала вас на поєдинках?
– Наскільки мені відомо, нашого цвіту мешкає найбільше в центральній частині країни, а не в багатомільйонному Ріо. Але на трибунах бачив велику кількість синьо-жовтих прапорів, а також зустрічав дівчат у віночках. По місту я гуляв у вишиванці з вишитим тризубом на грудях. Іноземці підходили з проханням про спільне фото. Одним словом, повернулися з-за океану із неперевершеними враженнями та емоціями!
Андрій Соколовський, Футбол 24